ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Панчук М.І. КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kom_partiya_ZU (останній перегляд: 16.12.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (КПЗУ; до жовтня 1923 – Комуністична партія Східної Галичини, КПСГ). Утворена в лют. 1919 на 1-й крайовій парт. конф. в м. Станіслав (нині м. Івано-Франківськ). Об'єднала розрізнені підпільні гуртки і групи, що 1918 – на поч. 1919 виникли і діяли в містах Львів, Дрогобич, Станіслав, Стрий, Тернопіль, Калуш, Коломия та ін. (усього понад 180 чл. партії). Конф. обрала ЦК КПСГ, його очолив Карл Саврич (Максимович; уродженець с. Кукільники, нині село Галицького р-ну Івано-Франк. обл.).

Анексія Польщею спочатку Східної Галичини, а потім і Зх. Волині внесла істотні корективи в діяльність КПСГ. У Польщі діяла утворена в груд. 1918 Комуніст. робітн. партія (КРП Польщі), тому постало питання про координацію дій між КПСГ та КРП Польщі. Одна група чл. КПСГ наполягала на тому, щоб партія увійшла до складу КРП Польщі, ін. – прагнула зберегти партійну окремішність. У січ. 1921 у тимчасовому ЦК КПСГ (обраний на 1-й крайовій парт. конф. 1919 ЦК був розгромлений поліцією вже у квітні того ж року) відбувсярозкол. Частина парт. активу, очолювана Ч.Гросеровою, К.Ціховським (Ясінським) та ін., яка виступала за злиття КПСГ з КРП Польщі, – "каерпепівці", об'єдналася навколо виконкому КПСГ. Ін. частина, яку очолили Й.Крілик (Васильків) і С.Сеник (Сирель), обстоюючи самостійність КПСГ, згуртувалася навколо ЦК КПСГ.

Виконком Комінтерну (див. Інтернаціонал Комуністичний), до якого зверталися обидві керівні групи КПСГ, а також ЦК КП(б)У і ЦК КРП Польщі, висловився за об'єднання усіх комуніст. орг-цій Польщі. З ініціативи виконкому Комінтерну в дні роботи його 3-го конгресу між КП(б)У і КРПП 6 лип. 1921 було підписано угоду, за якою КПСГ отримувала статус крайової орг-ції КРП Польщі. 9 серп. цього ж року зусиллями ЦК КРП Польщі було створено об'єднаний тимчасовий ЦК КПСГ, до його складу увійшли Й.Крілик, Ч.Гросерова, Г.Іваненко (Бараба), С.Круликовський та ін. Об'єднувалися зв'язки, тех. засоби, бюджетні кошти. Однак завершити об'єднання не вдалося: 30 жовт. 1921 після відкриття 1-го з'їзду КПСГ усі його учасники були заарештовані. На поч. 1922 відновили свою діяльність обидва орг. центри КПСГ, зв'язок КПСГ з КРП Польщі знову порушився. Окрім розбіжностей у питаннях орг. характеру КПСГ і КРП Польщі мали різні підходи до вирішення аграрного і нац. питань. Обговорення цих питань на черговій конф. КПСГ 23 черв. 1923 завершилося обранням об'єднаного ЦК КПСГ. До його складу увійшли Й.Крілик, А.Лангер (Длуський), Г.Михаць, С.Попель (Юрченко) та ін., усього 7 осіб.

2-й з'їзд КРП Польщі (верес.–жовт. 1923) вніс чіткість у програмні засади партії щодо аграрного та нац. питань. Зокрема, з'їзд схвалив вимогу конфіскації поміщицьких земель без викупу та передачі їх селянам. У нац. питанні з'їзд висловився за підтримку трудящими Польщі боротьби українців та білорусів за возз'єднання їх земель з рад. Україною і Білоруссю. З'їзд затвердив статус КПСГ як крайового автономного загону КРП Польщі зі своїм ЦК і з правом скликати свої з'їзди та конференції й розв'язувати політ. та орг. питання згідно з рішеннями парт. з'їздів і відповідно до директив ЦК КРП Польші. КПСГ була перейм. в КПЗУ. На лют. 1924 до складу КПЗУ входило 9 окружних організацій, що об'єднувалимайже 1800 чл. партії, у т. ч. 1326 українців, 227 євреїв, 146 поляків.

У жовт. 1925 відбувся 2-й з'їзд КПЗУ (на той час партія налічувала 3243 члена), він проходив під знаком більшовизації партії (засвоєння нею стратегії і тактики рос. комуністів) і схвалив відповідний Статут партії.

Обстоюючи ідею об'єднання західноукр. земель з ін. укр. землями в складі УСРР, керівники та активісти КПЗУ уважно придивлялися до проблем екон., політ., держ.-нац. і культ. буд-ва в УСРР. Саме у зв'язку з оцінюванням процесів, які мали місце в УСРР, у КПЗУ 1927 розпочалася гостра криза. В УСРР у цей час розпочалося згортання українізації політики, активними провідниками якої виступали націонал-комуністи (див. Націонал-комунізм), особливо Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник та ін. Діяльність КП(б)У була поставлена під нагляд ставленика Й.Сталіна, з квіт. 1925 ген. секретаря ЦК КП(б)У – Л.Кагановича. На лютнево-березневому (1927) пленумі ЦК КП(б)У при розгляді змісту і темпів українізації з ініціативи Л.Кагановича нарком освіти УСРР О.Шумський був звинувачений в націоналізмі, пропонувалося "відкомандирувати" його з України. Проти такого рішення виступив (а при голосуванні – утримався) секретар Закордонного бюро допомоги КПЗУ, канд. у чл. ЦК КП(б)У і член ЦК КПЗУ К.Саврич. О.Шумський мав тісні зв'язки з КПЗУ ще з часів своєї роботи представником УСРР у Польщі. Крім того, саме О.Шумський представляв Й.Сталіну делегацію КПЗУ після 2-го з'їзду КПЗУ (1925) і саме він тоді порушив перед Й.Сталіним питання про заміну Л.Кагановича на посту генсека ЦК КП(б)У М.Скрипником, В.Чубарем або ж кимось ін. з українців.

Виступ К.Саврича став предметом обговорення на пленумі ЦК КПЗУ у квіт. 1927 (м. Данциг, нині м. Гданськ, Польща) з участю представника виконкому Комінтерну М.Скрипника (Миколоса). 10 членів і кандидатів у члени ЦК КПЗУ, зокрема І.Калатинський, Б.Ковач (Ковальський), Й.Крілик, Р.Кузьма (Турянський), П.Лешега, Й.Скрипа (Вронський), М.Теслюк та ін., підтримали заяви К.Саврича, а Н.Шапіро (Сухий) і П.Мінц (Бренер)– проект резолюції М.Скрипника, який вважав виступ К.Саврича помилковим. Згаданий пленум утворив комісію у складі 9 осіб для з'ясування цієї справи у виконкомі Комінтерну й водночас дав директиву цій делегації: "1. На основі доповіді і прочитаних тов. Миколосом матеріалів пленум ЦК КПЗУ не бачить націоналістичних збочень тов. Шумського. 2. Пленум ЦК КПЗУ вважає, що виступ тов. Максимовича на пленумі ЦК КП(б)У не порушує лінії КП(б)У в національній ділянці".Таку резолюцію пленуму М.Скрипник розцінив як розрив КПЗУ з Комінтерном, ВКП(б) і КП(б)У.

Незважаючи на неодноразові обговорення питання розколу в КПЗУ на пленумах і нарадах у виконкомі Комінтерну, ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, ЦК Комуніст. партії Польщі (КПП; до 1925– КРП Польщі), більшість членів ЦК КПЗУ та їхні прихильники в партії були послідовними в обстоюванні директиви квітневого 1927 пленуму ЦК КПЗУ. Більшість членів ЦК КПЗУ не погодилася з тією оцінкою, яка була дана в КП(б)У діяльності О.Шумського. На відміну від керівного ядра КП(б)У, яке підтримало Л.Кагановича і затаврувало О.Шумського як націоналіста і, навіть, лідера націоналістичного ухилу, більшість ЦК КПЗУ проявила особисту мужність– Й.Крілик, Р.Кузьма, К.Саврич та ін. добре розуміли можливі наслідки своєї принциповості. Вони першими серед діячів комуніст. партій, які входили до Комінтерну, повели рішучу й відверту боротьбу проти політики компарт.-рад. режиму СРСР.

18 лют. 1928, за поданням ЦК КПЗУ (меншості), ЦК КП(б)У та ЦК КПП, виконком Комінтерну своєю постановою виключив керівників КПЗУ (більшості) Й.Крілика, Р.Кузьму та їх прихильників з партії і Комінтерну. А березневий 1928 пленум ЦК КП(б)У виніс вирок ЦК КПЗУ (більшості): "ЦК КП(б)У з обуренням констатує факт зради групи Васильківа-Турянського, що вчинили розлам КПЗУ на користь фашистській диктатурі Пілсудського". Уся попередня діяльність кер-ва КПЗУ переглядалася під кутом зору перманентної зради і націоналізму.

Покласти край кризі, хоча б формально, мав 3-й з'їзд КПЗУ (черв.–лип. 1928). З політ. звітом на з'їзді виступав М.Попов – заст. зав. від. агітації й пропаганди ЦК ВКП(б), кооптований перед з'їздом до складу ЦК КПЗУ, а з орг. звітом– Н.Шапіро. З'їзд пройшов під гаслами боротьби проти "розкольників-шумськістів", не допущених до з'їзду. Кількість членів КПЗУ на той час зменшилася до 629 осіб. З'їзд обрав новий ЦК– 15 чл. і 10 канд. у чл. ЦК КПЗУ. Очолив партію М.Заячківський (Косар), він весною 1928 нелегально прибув до Львова з УСРР. У груд. 1928 до складу ЦК КПЗУ був кооптований Г.Іваненко (Бараба). Були реорганізовані окружні, повітові та районні к-ти, відкрито парт. школи, налагоджено видання газет, журналів та листівок, відновлено єдність "Сельробу" (Укр. сел.-робітн. соціаліст. об-ня, 1926–32 воно діяло легально, хоча й перебувало під впливом комуністів), Комуністичної спілки молоді Західної України.

Будучи переконаними в безпідставності звинувачень О.Шумського, Й.Крілик і Р.Кузьма не раз зверталися до виконкому Комінтерну та ЦК ВКП(б) з надією на об'єктивну оцінку проблеми. Однак виконком Комінтерну отримував інформацію й пропозиції щодо КПЗУ від ЦК КП(б)У, а пропозиції були однозначні– Й.Крілик, Р.Кузьма, К.Саврич та їх прихильники як "шумськісти" не повинні працювати в КПЗУ. Й.Крілик у 2-й пол. 1930 прибув до СРСР і до 1933 працював в одному з вид-в у Харкові. Був заарештований в "Української військової організації" справі 1933 й засуджений до 10 років ув'язнення,1941 страчений. Група КПЗУ (більшості) ще певний час залишалася під впливом Р.Кузьми. У черв. 1930 Р.Кузьма і 70 його прихильників ще раз звернулися до ЦК КПЗУ і ЦК КПП із проханням прийняти їх до партії, але даремно. 1932 Р.Кузьма прибув до Москви, працював у вид-ві Профінтерну. Проходив у тій же "справі" УВО, загинув 1940.

1933 КПЗУ знову довелося переживати гостру кризу. Інформація про насильницьку колективізацію сільського господарства, репресії та голодомор 1932–1933 років в УСРР знайшла широкий відгук у польс. сусп-ві, в т.ч. й серед українців. Політ. та громад. об-ня Польщі висловлювали рішучий протест проти політики компарт.-рад. режиму СРСР та демонстрували свою солідарність і підтримку нас. УСРР. У такій ситуації тодішнє кер-во КПЗУ на чолі з М.Заячківським та Г.Іваненком було звинувачене в націоналізмі та зраді. Вони були оголошені замаскованими агентами Організації українських націоналістів. "Західна Україна,– зазначалося на 4-му з'їзді КПЗУ (жовт.–листоп. 1934),– стала в 1933 р. полем шаленої антирадянської травлі, розпочатої за допомогою польського і німецького фашизму всіма партіями української буржуазії– від крайнє фашистської ОУН–УВО, через УНДО і клерикалів, до УСРП і УСДП. Ця травля не зустріла негайної рішучої відсічі з боку КПЗУ, в керівництві якої була тоді недобита агентура контрреволюційного націоналізму". М.Заячківський і Г.Іваненко були викликані в СРСР і знищені за тією ж сфабрикованою справою УВО. Репресовані були й сотні членів КПЗУ, що на той час перебували на тер. СРСР. Шляхом репресій у КПЗУ, як і в КП(б)У, було покінчено з ідеологією укр. націонал-комунізму, що в умовах нової економічної політики та українізації живила нац. відродження.

Згортання політики українізації в УСРР, фізичний та моральний терор проти її носіїв, голодомор 1932–33 в УСРР внесли істотні корективи в сприйняття нас. західноукр. земель більшовицького режиму в УСРР. Радянофільство, генератором якого виступала КПЗУ та орг-ції, що перебували під її впливом, втратило соціальний ґрунт. Реорганізована 4-м з'їздом, "очищена" органами держ. безпеки СРСР від носіїв ідеології націонал-комунізму, КПЗУ не знаходила підтримки у нас., перетворювалась на сектантську партію, протиставила себе всім ін., насамперед укр. націоналістичним та націонал-демократичним, партіям. Чисельно в КПЗУ та її кер-ві домінували тепер євреї та поляки. КПЗУ була перетворена в механізм пропаганди та апологетики "успіхів" соціаліст. буд-ва в СРСР та інструмент боротьби проти "українського буржуазного націоналізму".

1938 виконком Комінтерну ухвалив рішення про розпуск КПП, а в її складі КПЗУ та Комуніст. партії Зх. Білорусі як таких, кер-во в яких захопила ворожа агентура.

дата публікації: 2007 р.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • ЧУБАР ВЛАС ЯКОВИЧ
  • ДРОГОБИЧ
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГРИНЬКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ІВАНЕНКО ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • КАЛУШ
  • ХАРКІВ
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОЛОМИЯ
  • КОМУНІСТИЧНА СПІЛКА МОЛОДІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КРІЛИК ЙОСИП ВАСИЛЬОВИЧ
  • КУЗЬМА РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВА
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПОПОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • САВРИЧ КАРЛ АВКСЕНТІЙОВИЧ
  • СЕЛЬРОБ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СКРИПА ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СТРИЙ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТЕСЛЮК МИХАЙЛО
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС (1933)
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
  • БОЙКО СТЕПАН ІВАНОВИЧ
  • БОРОТЬБА
  • ДЕФЕНЗИВА
  • ГАЛАН ЯРОСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • ІВАНЕНКО ГРИГОРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • КАЛИНОВИЧ ІВАН ТИТОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ
  • КОМУНІСТИЧНА СПІЛКА МОЛОДІ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КОНАР ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ
  • КОРБУТЯК ВАСИЛЬ ЮЛІЙОВИЧ
  • КОСМОС, ВИДАВНИЦТВО
  • КОЖАН ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРІЛИК ЙОСИП ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ ІВАН АНТОНОВИЧ
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • КУЗЬМА РОМАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЛАДАН ПАВЛО СТЕПАНОВИЧ
  • ЛІТЕРАТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХІДНЯ УКРАЇНА, СПІЛКА РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАХІДНЯ УКРАЇНА, ЛІТЕРАТУРНО-АРТИСТИЧНЕ ТОВАРИСТВО У КИЄВІ
  • ЛЬВІВ
  • МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМОГИ БОРЦЯМ РЕВОЛЮЦІЇ (МОДР)
  • НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ
  • ОГОНОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • ПІЛСУДСЬКИЙ ЮЗЕФ-КЛЕМЕНС
  • ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ
  • ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СПРАВА 1938
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • РАДИВИЛІВ
  • РАТНЕ
  • РОЗДОЛЬСЬКИЙ РОМАН
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СОЛЬЧАНИК РОМАН
  • СОЛОВКИ
  • СТЕПАНЯК МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ
  • З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)