ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОНАРСЬКИЙ ШИМОН

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. КОНАРСЬКИЙ Шимон [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Konarsky_S (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОНАРСЬКИЙ ШИМОН

КОНАРСЬКИЙ (Konarski) Шимон (Шимон-Констант-Юзеф-Ігнаци; 05.03(22.02).1808–27(15). 02.1839) – військовик, революціонер, журналіст. Походив зі шляхти протестантського віро-сповідання. Н. в батьківському маєтку Добкішки (Добкишки) Кальварійського пов. Ломзького департаменту Варшавського князівства. 1825 закінчив школу в м. Ломжа Августовського воєвод-ства (нині місто в Польщі) і добровольцем вступив до стрілец. полку армії Царства Польського. 1827 номінований підофіцером. Прилучився до польського повстання 1830–1831, підвищений в офіцери, зріс до чину капітана, командував батальйоном, не раз відзначався в боях і походах. Перетнувши влітку 1831 із соратниками кордон Прусського королівства поблизу м. Мемель (нині м. Клайпеда, Литва), потрапив до табору інтернованих, звідки 1832 перемістився до Франції.

Як емісар емігрантських кіл 1833 намагався розгорнути партизан. дії на своїй рідній землі, що опинилась в Августовській губернії Російської імперії. Затриманий по дорозі туди прусськими властями, скористався фальшивими документами і за два місяці арешту дочекався вислання до Бельгії, у серп. прибув до Антверпена, потім переїхав до Брюсселя. На життя заробляв переважно грою на флейті в сільс. оркестрі.

Восени 1833 у Швейцарії ввійшов до створеної під впливом Дж.Мадзіні громади "Молода Польща" – осередку міжнар. демократ. орг-ції "Спілка прав людини та громадянина". 1 лют. (20 січ.) 1834 під орудою ген. І.Раморіно взяв участь у невдалій "савойській" експедиції карбонаріїв, покликаній каталізувати визвол. боротьбу в Італії. Після залишення інсургентами П'ємонту уник репресій. Працював на годинниковій ф-ці в кантоні Невшатель (Швейцарія).

Від січ. до трав. 1835 з Я.Чиньським видавав у Парижі (Франція) двотижневик "Północ" ("Північ"), чия назва пов'язана з ідеєю досягнення революц. звільнення народів пн. та сх. Європи. Публікував програмні статті радикального спрямування, головно проти кріпацтва та нац. гноблення. Обстоював необхідність респ. держ. ладу, заг. свободи "на засадах релігійної, політичної, громадянської та соціальної рівності". Того ж року депортований до Великої Британії, звідки з чужим паспортом дістався Кракова, зв'язався із заснованою там нелегальною "Спілкою польського люду" ("Stowarzyszenia Ludu Polskiego"), щоб за дорученням Й.Лелевеля консолідувати виступи проти царату на всіх теренах колиш. Речі Посполитої (провід цього т-ва, у т. ч. С.Гощинський, невдовзі розташувався у Львові).

Восени 1835, таємно перетнувши австро-рос. кордон поблизу м. Броди, перейшов з Галичини на Волинь з метою очолити й поширювати антиурядову конспірацію в Україні, Білорусі та Литві. Мав нелегальну резиденцію в с. Лісове (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.), опорні пункти по різних місцевостях, зокрема в Кременці, с. Воютин (нині село Луцького р-ну Волин. обл.). Утверджуючи орієнтацію на волю нар. мас задля щастя кожної особи в "гармонії" станів сусп-ва, об'єднав польс. підпільні гуртки Києва, Житомира, Одеси, Вільно (нині м. Вільнюс), Старокостянтинівського, Кременецького та деяких ін. повітів. Улаштував контрабандне одержання та пропаганду забороненої цензурою літератури. Був схоплений поліцією 1838. Рос. офіцери А.Кузьмин-Караваєв і К.Де-Люсине спробували підготувати втечу К. з-під варти, проте їхню змову було викрито. Після тривалих і жорстоких допитів за рішенням військового суду К. розстріляний у віленському передмісті Погулянка. Тримався в ув'язненні мужньо, проте спец. слідчі комісії у Вільні та Києві після допитів його сподвижників відкрили дізнання про "конарщину", в результаті чого сотні підозрюваних у "заколоті" за цією справою зазнали переслідувань, у т. ч. в Київ., Волин., Подільській губерніях. Десятки з них потрапили на каторжні роботи чи примусове мешкання у віддалених од їхніх країв регіонах, а частину молоді, притягнутої до відповідальності, було віддано в солдати. Серед причетних до акцій К. виявився, зокрема, Броніслав Залєський.

Постать К. як незламної духом людини набула популярності в польс. визвол. русі.

18 (6) 1861 масовий похід мешканців Вільна до могили К. намагалися зупинити урядові підрозділи – дві роти солдатів і дві сотні козаків, але зрештою відступили перед демонстрантами, озброєними підручними засобами.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Dziennik z lat 1831–1834. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk, 1973.
Література:
  1. Могила Конарского. "Колокол", 1861, 15 сентября
  2. Daszyński J. Szymon Konarski: W 60 rocznicę stracenia. Lwów, 1902
  3. Szpotanski S. Konarszczyzna. Kraków, 1906
  4. Zahorski St. Szymon Konarski. Warszawa, 1907
  5. Мошковский К. Рукопись в тюрьме. "Русский архив", 1909, № 4
  6. Sedlaczkówna J. Szymon Konarski. Lwów, 1910
  7. Kwiatkowski W. Szymon Konarski na tle swej epoki. Wilno, 1939
  8. Łukaszewicz W. Szymon Konarski. Warszawa, 1948
  9. Mościcki H. Szymon Konarski. Warszawa, 1949
  10. Миллер И.С., Нарский И.С. Шимон Конарский. В кн.: Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей, т. 2. М., 1956
  11. Смирнов А.Ф. Революционные связи народов России и Польши: 30–60-е годы XIX века. М., 1962
  12. Лебедева Г.М. Новые материалы о "Содружестве польского народа" и Шимоне Конарском. В кн.: Из истории общественно-политического движения в России XIX века. М., 1967
  13. Kieniewicz S. Konarski Szymon Konstanty Józef Ignacy. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 13. Wrocław–Warszawa–Kraków, 1968
  14. Сергієнко Г.Я. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. 1826–1850. К., 1971
  15. Марахов Г.И. Шимон Конарский и "Содружество польского народа". В кн.: Zwięzki rewoluсjonistów polskich w XIX w. Wrocław, 1972
  16. Barszczewska A. Szymon Konarski. Warszawa, 1976
  17. Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 20–40-е годы ХIХ века. К., 1979
  18. Zdrada J. Welka Emigracja po Powstaniu listopadowym. Warszawa, 1987
  19. Skowronek J. Od konspiracji do kapitulacji. Warszawa, 1989
  20. Усенко П.Г. Т.Г.Шевченко в русско-украинско-польских революционных связях середины ХIХ в. В кн.: Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. К., 1990
  21. Савіч Ф. Успаміны. В кн.: Шляхам гадо$. Мінск, 1994
  22. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. К., 1996.

Посилання:
  • БРОДИ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЩИНСЬКИЙ CЕВЕРИН
  • КАРБОНАРІЇ
  • КРАКІВ
  • КРЕМЕНЕЦЬ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КИЇВ
  • ЛЕЛЕВЕЛЬ ЙОАХИМ
  • ЛЬВІВ
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • МОЛОДА ПОЛЬЩА
  • ОДЕСА
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ВАРШАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАЛЄСЬКИЙ БРОНІСЛАВ
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • ЛЕЛЕВЕЛЬ ЙОАХИМ
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • МОЛОДА ЄВРОПА
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • СОЮЗ ДРУЗІВ НАРОДУ
  • СПІВДРУЖНІСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)