ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР

  Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю. КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ більшовицького та нацистського тоталітарних режимів на території УСРР–УРСР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Koncentratsiyni_Tabori (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР

КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ більшовицького та нацистського тоталітарних режимів на території УСРР–УРСР. У широкому сенсі термін "концентраційний табір" (КТ) означає місце, де за рішенням вищих органів влади або держ. таємної поліції з політ., воєн., нац. або реліг. мотивів примусово утримуються (як правило, у тимчасових приміщеннях за вкрай примітивних побутових умов) великі групи ув'язнених людей. Існують різні версії, коли, де і ким уперше було запроваджено практику "концентрування" затриманих чи полонених у таборах. Подібні табори створювалися, зокрема, під час Громадян. війни в США 1861–65; починаючи від 1895, їх організовували іспанські колоніальні власті на Кубі; під час англо-бурської війни 1899–1902 британці утримували в них полонених фермерів-партизанів. Саме британці й назвали ці табори "таборами концентрації", і відтоді даний термін набув поширення. На тер. УСРР–УРСР КТ створювали більшовицький та нацистський тоталітарні режими, що свого часу тут володарювали. Такі табори були важливою складовою реалізації їхніх ідеологій (у першому випадку – більшовицької версії марксизму, у другому – нім. націонал-соціалізму) та їхньої політ. практики з елементами "соціальної інженерії". Водночас в'язні КТ були важливим ресурсом наддешевої робочої сили. Відповідно, кожний режим мав ту чи ін. типологію та структуру КТ.

Фактичні дані про КТ, що створювалися комуніст. режимом, уперше стали доступними для широкої громадськості лише на поч. 1990-х рр. На основі архів. документів рос. дослідники підготували кілька довідників про виправно-трудові табори (ВТТ) в СРСР, зокрема "Система исправительно-трудовых лагерей в СССР, 1923–1960" (М., 1988). Побачило світ 7-томне зібрання документів "История сталинского Гулага. Конец 1920-х – первая половина 1950-х годов" (М., 2004–05). Укр. вчені уклали і оприлюднили зб. документів "Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії", в якому представлені матеріали про долю в'язнів з України в Соловецьких КТ (див. Соловки), а також першу книгу багатотомного видання "Реабілітовані історією. Вінницька область", що містить матеріали з історії одного з ВТТ ГУЛАГу, в'язні якого 1938–40 будували автотрасу Емільчино (нині смт Ємільчине Житомир. обл.) –Могилів-Подільський.

Документи про нацистські КТ широко оприлюднені в багатьох збірниках, що побачили світ після завершення Другої світової війни, а також у спец. дослідженнях, зокрема М.Марунчака, Л.Сушона, В.Короля, О.Круглова. Однак існували й існують значні труднощі з класифікацією КТ, що мають не лише наук., а й практичне значення – визнання чи невизнання колиш. в'язнів тих чи ін. таборів такими, що мають право претендувати на матеріальну компенсацію від уряду Німеччини. Нацистські КТ мали різний характер і призначення, однак за умовами утримування в них в'язнів майже всі вони належали до категорії таборів з високою смертністю, голодом, тортурами, масовими розстрілами. Спроба комплексної класифікації нацистських КТ здійснена укладачами "Довідника про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944)" (К., 2000), однак не всі питання їм удалося вирішити.

У цілому тема КТ на тер. УСРР–УРСР все ще малодосліджена.

Вперше на укр. землях КТ почали створювати каральні структури більшовицької (див. Більшовики) влади РСФРР. У цих таборах ВУЧК утримувала політичних противників рад. влади.

Організація КТ розпочалась після секретного наказу ВЧК від 2 верес. 1918. У ньому зазначалося, зокрема, що необхідно запровадити практику арештів "ворожих до радянської влади" прошарків нас. – "представників буржуазії, поміщиків, фабрикантів, торгівців, контрреволюційних попів, офіцерів"; арештованих утримувати "у концентраційних таборах, встановивши там надійний караул", а також "примушувати працювати під конвоєм". 5 верес. 1918 РНК РСФРР офіційно проголосила політику ізоляції "класових ворогів" у трудових КТ, підвідомчих губернським ЧК. Більшість з таких осіб ув'язнювалась без рішення суд. органів.

Від квіт. 1919 ці КТ, а також табори для військовополонених, підвідомчі Центр. колегії у справах полонених та біженців при Наркоматі військ. і мор. справ, почали називати "таборами примусових робіт". Офіційно всі вони перейшли у відання НКВС РСФРР, але фактично частина їх підпорядковувалася ВЧК. Згідно з документами, у цей час функціонувало 5 типів таборів примусових робіт: особливого призначення; заг. типу; виробничі; для військовополонених; розподільники. Проте вся ця градація фактично була умовною. У КТ утримувалися як політично неблагонадійні особи, так і кримінальні злочинці (хоча для останніх у системі Наркомату юстиції (НКЮ) існувала й окрема система місць ув'язнення).

1920 за вказівкою голови РНК РСФРР В.Леніна почали створюватися КТ для арештованих за "контрреволюційні злочини". Саме тоді були створені КТ у Холмогорах (нині село в Архангельській обл., РФ) і на Соловецьких о-вах (рос. мовою СЛОН – Соловецкие лагеря особого назначения; див. Соловки). Серед перших в'язнів цих КТ були й колиш. вояки Української Галицької армії (від поч. 1930-х рр. туди спрямували чимало представників інтелігенції української та багатьох компарт. функціонерів з УСРР, більшість із них були знищені під час "великого терору" 1937–38).

В УСРР від 1920 КТ створювали губернські та повітові органи ВУЧК. Заг. кількість цих таборів невідома. Вони припинили існування 1922 після ліквідації ВУЧК та створення Державного політичного управління УСРР. Від 1923 місця утримання політ. в'язнів, засуджених за суд. вироком, перебували у віданні ОДПУ СРСР. Місця покарання, де утримували в'язнів за неполіт. злочини, підпорядковувалися НКЮ УСРР. Затримані на період досуд. слідства перебували у в'язницях слідчих органів.

Наприкінці 1920-х рр. почало практикуватися використання праці ув'язнених для освоювання багатих на корисні копалини пн. районів СРСР. Згідно з постановою РНК СРСР від 11 лип. 1929, справи всіх засуджених до позбавлення волі на термін від трьох та більше років передавалися у відання ОДПУ (справи ін. ув'язнених залишились у системі респ. наркоматів юстиції). Наприкінці 1929 – поч. 1930-х рр. на пн. РСФРР, а потім і по всій тер. СРСР для ув'язнених ОДПУ було створено мережу виправно-трудових таборів (ВТТ). Від 1930 ці табори були підпорядковані Гол. управлінню виправно-трудових таборів ОДПУ СРСР (ГУЛАГ – рос. мовою "Главное управление исправительно-трудовых лагерей"; див. Гулаг). Від лип. 1934 ГУЛАГ перебував у складі НКВС–МВС СРСР; до його відання передали й усі виправно-трудові установи респ. нарком'юстів. 1935 в НКВС УСРР створено відділ трудових поселень та місць ув'язнення.

В УСРР–УРСР ВТТ і колонії ГУЛАГу діяли впродовж 1930–50-х рр. Їхні в'язні працювали на буд-ві шосейних доріг (від 1936 ГУЛАГ забезпечував робочою силою буд-во й капітальний ремонт автошляхів) і оборонних споруд.

Так, на будівництві дороги стратегічного призначення Емільчино–Могилів-Подільськ постійно було задіяно від 5 до 6 тис. в'язнів, підпорядкованих управлінню "Будівництво 211 та ВТТ", що від 4 верес. 1938 до 31 груд. 1940 розташовувалося поблизу м. Вінниця у с-щі Стрижавка (нині с-ще міськ. типу Він. обл.). Після закінчення буд-ва шосе (у Він. обл. цю трасу й досі називають "сталінкою") управління закрили, хоча ще в квіт. 1941 у ВТТ утримувалося 33 в'язні.

Від 4 верес. 1938 до 15 січ. 1939 функціонувало управління "Будівництво 210 та ВТТ" (кількість в'язнів, які утримувалися у ВТТ цього "Будівництва", невідома), що здійснювало прокладання дороги стратегічного призначення Черкаси–Котюжани (нині село Мурованокуриловецького р-ну Він. обл.).

Після приєднання Західної України до УРСР почало діяти "Управління будівництвом Західно-Української дороги № 1", воно споруджувало магістраль Проскурів (нині м. Хмельницький) – Тарнополь (нині м. Тернопіль) – ЛьвівЯворів – держ. кордон СРСР і від 25 верес. 1939 до 28 черв. 1941 мало табір, у якому утримувалися польс. військовополонені.

Напередодні Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 силами в'язнів ГУЛАГу, а також військ. буд. батальйонів, військовополонених та колгоспників, мобілізованих місц. органами влади, на тер. УРСР велося буд-во 82 аеродромів.

Від 15 трав. до 6 верес. 1941 на залізничній ст. Бєлокоровичи (нині ст. Білокоровичі в Олевському р-ні Житомир. обл.) існував табір НКВС Білорус. РСР. Його в'язні працювали в кам'яному кар'єрі, копали протитанк. рови та окопи.

Після закінчення Другої світової війни на буд-ві доріг певний час використовували військовополонених, яких утримували в таборах НКВС.

12 жовт. 1949 були ств. нові управління буд-ва Гол. управління шосейних доріг МВС СРСР з ВТТ.

Гол. контора "Будівництво Головного управління шосейних доріг МВС СРСР № 1 та ВТТ" містилась у м. Красний Луч Ворошиловградської обл. (нині Луганська область). Від січ. 1952 до квіт. 1953 у ВТТ цього "Будівництва" постійно утримувалося від 4 тис. 300 до 4 тис. 700 в'язнів. Вони будували дорогу КиївХарків–Ростов-на-Дону (нині місто в РФ).

Від поч. 1948 до поч. 1953 у Харкові діяло управління "Будівництво ГУШОСДОРу МВС СРСР № 2 та ВТТ", воно займалося спорудженням доріг Харків–Сімферополь (ділянка Харків–Новомосковськ) та Київ–Харків–Закомельська (ділянка Полтава–Харків–Закомельська поблизу с. Іванчуківка Ізюмського р-ну Харків. обл.). У складі цього "Будівництва" постійно працювали від 2 тис. 300 до 5 тис. 200 в'язнів.

Гол. контора "Будівництво ГУШОСДОРу МВС СРСР № 3 та ВТТ" від 1950 до кін. лип. 1952 знаходилась у м. Артемівськ і забезпечувала спорудження дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону (ділянка Закомельська–Дебальцеве). Кількість в'язнів, які утримувалися у ВТТ цього "Будівництва", становила від 4 тис. 500 до 5 тис. 200 осіб.

Управління "Будівництво ГУШОСДОРу МВС СРСР № 7 та ВТТ" від жовт. 1949 до лют. 1950 знаходилось у м. Мелітополь, а з лют. до квіт. 1953 – у м. Полтава. Воно забезпечувало буд-во дороги Харків–Сімферополь (ділянка р. Кінська, прит. Дніпра, – Салькове, село Генічеського р-ну Херсон. обл.), а також дороги Київ–Харків–Ростов-на-Дону (ділянка Лубни–Полтава). У ВТТ цього "Будівництва" утримувалося від 2 тис. 400 до 4 тис. 200 осіб.

Управління "Будівництво ГУШОСДОРу МВС СРСР № 8 та ВТТ" від жовт. 1949 до лют. 1950 знаходилось у Запоріжжі, а потім, до 1951, – у Києві й забезпечувало буд-во 3-х доріг: Харків–Сімферополь (ділянка Новомосковськ – р. Кінська); Київ–Чабани (нині с-ще міськ. типу Києво-Святошинського р-ну Київ. обл.), Київ–Харків–Ростов-на-Дону (ділянка Київ–Лубни). Кількість в'язнів, які утримувалися у ВТТ цього "Будівництва", у різні періоди становила від 2 тис. 400 до 7 тис. 500 осіб.

Від 1946 робочу силу ГУЛАГу почали використовувати в Донбасі. Від листоп. 1946 до 4 берез. 1947 існував Донец. табір (Донлаг), у ньому утримувалося 15 тис. 182 в'язні, вони видобували вугілля, відновлювали шахти Донбасу й рудники Криворізького басейну, будували житлові будинки, виконували вантажні роботи. Табірні підрозділи Донлагу розміщувалися у Сталінській (нині Донец. обл.), Ворошиловградській (нині Луган. обл.) та Дніпроп. областях. Після ліквідації Донлагу його в'язнів передали до відповідного від. при Управлінні МВС Сталінської обл.

Від лют. 1947 до трав. 1951 у Дніпродзержинську діяло управління "Будівництво 882 (940) та ВТТ", воно займалося спорудженням цеху "Г" на Дніпродзержинському азототуковому комбінаті, а також цеху з перероблення доменних шлаків металургійного з-ду ім. Дзержинського. Його в'язні також брали участь у зведенні дач для високопосадових наук. та інженерно-тех. працівників на пд. узбережжі Криму. У перші місяці у ВТТ цього "Будівництва" утримувалося 1 тис. 700 в'язнів, а в період завершення робіт – майже 6 тис.

Від трав. до жовт. 1951 у Кривому Розі діяло "Будівництво 462 та ВТТ", воно здійснювало спорудження комбінату № 9, трьох шахт, ремонтно-мех. з-ду, видобувало пісок та камінь, прокладало дороги, зводило житлові й комунальні об'єкти. У ВТТ цього "Будівництва" утримувалося від 5 до 7 тис. в'язнів. У трав. 1953 на базі цього "Будівництва" було утворено Азовський ВТТ (Азовлаг), котрий проіснував до трав. 1955.

У січ. 1951 у Сімферополі діяло управління "Будівництво 712", воно мало свій ВТТ (у трав. 1953 отримав назву Гагаринське табірне від-ня), в'язні якого (від 1 тис. 800 до 2 тис. 200 осіб) працювали на гірничих роботах, буд-ві дизельної електростанції та бетонного з-ду.

Від січ. 1951 до жовт. 1955 на залізничній ст. Ділятин Станіславської обл. (нині смт Делятин Надвірнянського р-ну Івано-Франк. обл.) діяв ВТТ "ЕН" (у трав. 1953 перейменований на Мостівське лагерне від-ня; мав вищий рівень секретності). У перші роки тут утримувалася 1 тис. 700 в'язнів, які працювали у "нафторозвідувальній експедиції", на буд-ві дизельної електростанції, бетонного з-ду, на спорудженні тунелів.

У середині 1950-х рр. діяльність КТ в Україні припинилась, а 1 трав. 1960 було ліквідовано ГУЛАГ.

Питання про кількість КТ комуніст. режиму в УСРР–УРСР та заг. чисельність утримуваних у них в'язнів, умови їх життя й роботи потребує подальшого наук. дослідження. З документів відомі лише деякі заг. дані (цілком імовірно, що не повні) про кількість в'язнів у виправно-трудових установах, підвідомчих територіальним органам ГУЛАГу в УРСР. Ці цифри такі (на 1 січ. відповідного року): у 1935 – 57 тис. 568 осіб, у 1937 – 47 тис. 657, у 1939 – 42 тис. 690, у 1941 – 58 тис. 396, у 1945 – 38 тис. 381, у 1949 – 156 тис. 825, у 1953 – 89 тис. 261, у 1957 – 32 тис. 611, у 1960 – 31 тис. 976 осіб.

Гітлерівські КТ діяли на тер. УРСР під час її окупації 1941–44 у роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945.

Після приходу 1933 до влади в Німеччині А.Гітлер проголосив програму "оздоровлення нації", її суть полягала в знищенні політ. противників нацистів, "неповноцінних народів" (зокрема євреїв і циган), "неповноцінних соціальних груп" (кримінальних злочинців і представників деяких реліг. громад) та окремих "фізично або психічно неповноцінних" людей. Для виконання цієї програми спочатку в самій Німеччині, а потім і в окупованих країнах створювалися КТ.

Слов'ян. народи були визнані нацистами як "расово неповноцінні", тому на територіях їхніх країн, які були захоплені гітлерівськими військами та їхніми союзниками, проводилася відповідна окупаційна політика. Нім. і румун. окупаційні власті утворили на тер. УРСР мережу місць примусового утримання військовополонених і цивільного населення. Такі місця мали різний режим ув'язнення, проте і там, і там умови проживання для утримуваних були нелюдськими і спричиняли поміж них масову смертність.

Сучасні дані про заг. кількість гітлерівських КТ на тер. УРСР різняться. Найбільш повну інформацію з цього питання дає "Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України": він створений на основі документів, що зберігаються в архівах України, РФ та Німеччини і упорядкований згідно з нормами міжнар. класифікації, визначеними Міжнар. пошуковою службою в Арользені (Німеччина). На основі цих матеріалів визначено 7 типів таборів: концтабір, виправно-трудовий табір, гестапівська тюрма, гетто, пересильний табір, табір для цивільного нас., трудовий табір, табір для військовополонених.

Згідно з цією класифікацією, власне концтабором є такий табір, який: 1) створений для превентивного (а не для покарання за злочин чи для утримання як заміни тюремного строку) ув'язнення людей з мотивів політ., нац. чи реліг. характеру за рішенням держ. таємної поліції – гестапо, без слідства й суду, без встановлення терміну, з особливо жорстким режимом утримування (ізоляції), з метою поступового знищення в'язнів непосильною каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами; 2) підпорядкований інспекції КТ Третього рейху; 3) має такі характерні ознаки: повна ізоляція в'язнів; реєстрація утримуваних і запровадження спец. одягу та системи розпізнавальних знаків і номерів; охорона військами СС; використання праці ув'язнених гол. службою господарського управління СС. За цими ознаками до категорії власне концтаборів на тер. сучасної України належали 2 табори – у Львові (Янівський) та в Києві (Сирецький). За сукупністю окремих ознак до цієї категорії належали ще 4 табори – у Красному Лучі Ворошиловградської (нині Луганської) обл., у Дніпропетровську, у Макіївці Сталінської (нині Донец.) обл. та в Сімферополі Крим. АРСР у складі РРФСР (нині столиця АР Крим).

Решта КТ визначається як:

виправно-трудовий табір – підпорядковане комендатурі СД та поліції безпеки місце ув'язнення з особливо жорстким режимом для утримання мешканців підлеглих тер. упродовж визначеного строку (від 21 до 56 днів, з можливим продовженням терміну) за ухиляння від трудової повинності чи за трудові порушення та направлення їх після відбування покарання на попереднє місце роботи або до концтабору;

гестапівська тюрма – місце попереднього ув'язнення й утримання підлеглого нас. з політ. мотивів із застосуванням до ув'язнених насильницьких дій виняткової жорстокості, у т. ч. катування та вбивства;

гетто – певний район населеного пункту, виділений для примусового утримання там осіб єврейс. національності з метою їх ізоляції та подальшого знищення. Закриття гетто означало, що утримувані в ньому особи підлягають знищенню або направленню до КТ;

табір примусової праці для євреїв – підпорядковане кер-ву поліції та СС місце утримування осіб єврейс. національності для використання їх на тяжких роботах, міг становити собою колишнє гетто або бути створеним для працездатних євреїв, вивезених з ін. гетто;

трудовий табір – місце для ізольованого утримування бранців з місц. нас., які примусово працюють на підпр-вах, буд-вах та ін. роботах;

табір для військовополонених – місце утримування військовополонених і партизанів; існували 2 стаціонарних підтипи цих таборів: шталаг – для рядового та сержантського складу; офлаг – для офіцерів; а також збірний і пересильний пункт для військовополонених та інтернованих цивільних громадян, що називався дулаг;

пересильний табір – збірний пункт для відправки попередньо відібраних з числа місц. нас. бранців на примусову працю до Третього рейху;

табір для цивільного нас. – умовна категорія, що використовується для означення місця примусового утримування нас. тоді, коли в документах щодо цього місця відсутні чіткі дані, які б давали змогу зарахувати його до вже визначених типів таборів.

На сьогодні відомі лише орієнтовні дані про кількість нацистських таборів примусового утримування цивільного нас. та військовополонених по областях України (за місцем їх розташування відповідно до тогочасного адм.-тер. поділу). Ці дані такі:

1) Вінницька обл.: гестапівських тюрем – 1, гетто – 127, таборів примусової праці для євреїв – 7, трудових таборів – 3, таборів для військовополонених – 19;

2) Волинська обл.: гетто – 7, таборів примусової праці для євреїв – 2, таборів для військовополонених – 4, таборів для цивільного населення – 1;

3) Ворошиловградська обл.: концтаборів – 1, гестапівських тюрем – 11, трудових таборів – 3, таборів для військовополонених – 7, пересильних таборів – 2, таборів для цивільного населення – 5;

4) Дніпропетровська обл.: концтаборів – 1, виправно-трудових таборів – 1, гестапівських тюрем – 3, гетто – 6, таборів примусової праці для євреїв – 2, таборів для військовополонених – 13, пересильних таборів – 1, таборів для цивільного населення – 5;

5) Дрогобицька обл. (нині в складі Львів. обл.): гестапівських тюрем – 1, гетто – 12, таборів примусової праці для євреїв – 10, таборів для військовополонених – 2;

6) Житомирська обл.: виправно-трудових таборів – 1, гестапівських тюрем – 3, гетто – 6, таборів для військовополонених – 5;

7) Запорізька обл.: гестапівських тюрем – 2, пересильних таборів – 1, таборів для військовополонених – 4, таборів для цивільного населення – 3;

8) Ізмаїльська обл. (нині в складі Одес. обл.): гетто – 6, трудових таборів – 2, таборів для військовополонених – 3, таборів для цивільного населення – 1;

9) Кам'янець-Подільська обл. (нині Хмельн. обл.): виправно-трудових таборів – 2, гестапівських тюрем – 1, гетто – 16, таборів для військовополонених – 9;

10) Київська обл.: концтаборів – 1, гестапівських тюрем – 2, гетто – 3, трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 7, пересильних таборів – 2, таборів для цивільного населення – 2;

11) Кіровоградська обл.: гестапівських тюрем – 1, гетто – 2, таборів примусової праці для євреїв – 1, таборів для військовополонених – 14, пересильних таборів – 1, таборів для цивільного населення – 5;

12) Львівська обл.: концтаборів – 1, виправно-трудових таборів – 1, гестапівських тюрем – 1, гетто – 15, таборів примусової праці для євреїв – 21, трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 3;

13) Миколаївська обл.: гестапівських тюрем – 3, гетто – 7, таборів для військовополонених – 7, таборів для цивільного населення – 3;

14) Одеська обл.: гестапівських тюрем – 2, гетто – 30, трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 6, пересильних таборів – 3, таборів для цивільного населення – 5;

15) Полтавська обл.: гестапівських тюрем – 6, гетто – 1, таборів для військовополонених – 12, пересильних таборів – 2, таборів для цивільного населення – 9;

16) Рівненська обл.: виправно-трудових таборів – 1, гестапівських тюрем – 1, гетто – 20, таборів примусової праці для євреїв – 1, трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 9, таборів для цивільного населення – 2;

17) Сталінська обл. (нині Донецька обл.): концтаборів – 1, виправно-трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 29, пересильних таборів – 1, таборів для цивільного населення – 4;

18) Станіславська обл. (нині Івано-Франк. обл.): гетто – 2, таборів примусової праці для євреїв – 4, таборів для військовополонених – 1, таборів для цивільного населення – 1;

19) Сумська обл.: гестапівських тюрем – 3, гетто – 1, таборів для військовополонених – 14, таборів для цивільного населення – 1;

20) Тернопільська обл.: гестапівських тюрем – 2, гетто – 24, таборів примусової праці для євреїв – 29; трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 5;

21) Харківська обл.: гестапівських тюрем – 4, гетто – 1, таборів для військовополонених – 28, пересильних таборів – 3, таборів для цивільного нас. – 3;

22) Херсонська обл.: гестапівських тюрем – 5, гетто – 1, таборів примусової праці для євреїв – 1, трудових таборів – 1, таборів для військовополонених – 10, пересильних таборів – 2, таборів для цивільного нас. – 7;

23) Чернівецька обл.: гетто – 6, пересильних таборів – 2, таборів для військовополонених – 1, таборів для цивільного нас. – 5;

24) Чернігівська обл.: гестапівських тюрем – 5, трудових таборів – 2, таборів для військовополонених – 2, таборів для цивільного нас. – 1;

25) Закарпаття: гетто – 8, трудових таборів – 2, пересильних таборів – 2;

26) Крим. АРСР у складі РРФСР (нині АР Крим): концтаборів – 1, гестапівських тюрем – 7, гетто – 2, таборів для військовополонених – 23, таборів для цивільного нас. – 4.

Усього на тер. УРСР (разом із Закарпаттям та Кримом) було 817 нацистських таборів примусового утримування цивільного нас. та військовополонених, з них: концтаборів – 6; виправно-трудових таборів – 7; гестапівських тюрем – 68; гетто – 304; таборів примусової праці для євреїв – 78; трудових таборів – 22; таборів для військовополонених – 242; пересильних таборів – 23; таборів для цивільного нас. – 67.

На тер. УРСР гітлерівці та їхні союзники загалом закатували в таборах і тюрмах та позбавили життя в ході масових знищень людей до 6 млн осіб мирного населення та військовополонених, серед них бл. 1 млн 600 тис. євреїв.

На Нюрнберзькому процесі 1945–1946 система гітлерівських КТ була засуджена як прояв антилюдяності. Офіц. міжнар. засудження сталінських КТ не було.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Історія України: нове бачення, т. 2: Катастрофа і опір українського єврейства (1941–1944). К., 1996
  2. Марунчак М.Г. Українські політичні в'язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпег, 1996
  3. Система исправительно-трудовых лагерей в СССР, 1923–1960: Справочник. М., 1998
  4. Сушон Л.П. Транснистрия: евреи в аду. Одесса, 1998
  5. Творчество и быт ГУЛАГа: Каталог музейного собрания Общества "Мемориал". М., 1998
  6. Нариси з історії Голокосту і Опору в Україні. К., 1999
  7. ГУЛАГ (Главное управление лагерей). 1917–1960. М., 2000
  8. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941–1944). К., 2000
  9. Дети ГУЛАГа. 1918–1956. М., 2002
  10. Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ–ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002
  11. История сталинского ГУЛАГа. Конец 1920-х – первая половина 1950-х годов: Собрание документов, т. 1–7. М., 2004–05.

Посилання:
  • АРТЕМІВСЬК (БАХМУТ)
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ГУЛАГ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ХАРКІВ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КРИВИЙ РІГ
  • КИЇВ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛУБНИ
  • ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛЬВІВ
  • МАКІЇВКА
  • МАРУНЧАК МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ
  • МЕЛІТОПОЛЬ
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМ
  • НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС 1945–1946
  • НОВОМОСКОВСЬК
  • ПОЛТАВА
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СОЛОВКИ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • ВЧК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВІЙСЬКА СС
  • ВІННИЦЯ
  • ВУЧК (ВСЕУКРАЇНСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)
  • ЯВОРІВ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАПОРІЖЖЯ

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ЄЛЕЦЬКИЙ МОНАСТИР
  • ХИРІВ, МІСТО ЛЬВОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • МАУТГАУЗЕН
  • МІНСЬК
  • МІНУСНИКИ
  • НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС 1945–1946
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ТАБІР
  • ТАБОРИ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1941–1944
  • ТАБОРИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ЯНІВСЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)