ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОНОВАЛЕЦЬ ЄВГЕН

  Бібліографічне посилання: Кучерук О.С. КОНОВАЛЕЦЬ Євген [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Konovalets_E (останній перегляд: 22.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОНОВАЛЕЦЬ ЄВГЕН

КОНОВАЛЕЦЬ Євген (псевдоніми – Віра, Валентин, Вірленко, Вірський, Дід, Дідько, Дядько, Мудрий, Святослав; 14.06.1891–23.05.1938) – військ. і політ. діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, командант Української військової організації, голова Проводу укр. націоналістів (з 1927), голова Організації українських націоналістів (з 1929). Н. в с. Зашків (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.) у сім'ї Михайла Коновальця і Марії Вегжиновської, мав двох братів – Мирона та Степана. Початкову освіту здобув у Зашківській нар. школі (директором і одним із викладачів у ній був його батько). 1901–09 вчився в Академічній гімназії у Львові. 1909 вступив на юрид. ф-т Львів. ун-ту. Цього ж року брав участь у 1-му Всеукр. студентському з'їзді. 1913 був обраний членом правління Укр. студентського союзу і брав участь у 2-му Всеукр. студентському з'їзді, на якому познайомився з Д.Донцовим. Цього ж року став членом Укр. нац.-демократ. партії, входив до її "Тіснішого народного комітету" і очолював її 4-ту секцію. Був одним з активістів, які боролися за створення у Львові укр. ун-ту. З початком Першої світової війни мобілізований до 19-го полку 9-го корпусу Крайової оборони Львова ("ландвер"), до якого був приписаний, і отримав звання кадет-аспірант (це звання було наступним після звання заступника офіцера та передувало званню фенріха (хорунжого)). У черв. 1915 під час боїв на г. Маківка потрапив у рос. полон і був етапований до табору для військовополонених спочатку в Чорному Яру біля Царицина (нині м. Волгоград, РФ), потім у самому Царицині. Разом з ін. укр. старшинами налагодив там пропагандистську діяльність серед полонених. У ході розвитку революц. подій у Російській імперії у верес. 1917 покинув табір і прибув до Києва. У жовт.-листоп. цього ж року разом з Р.Дашкевичем та однодумцями сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. У січ. 1918 обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січ.-лют. 1918 брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання 1918. На початку берез. цього ж року січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України С.Петлюри разом з нім. армією (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) звільнили Київ від більшовицьких військ. Після гетьманського перевороту 1918 полк січових стрільців було роззброєно і розформовано. Наприкінці серп. 1918 з дозволу гетьмана П.Скоропадського К. розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону січових стрільців. У листоп. 1918 брав участь в протигетьманському повстанні. Очолювані ним січовики розгромили гетьман. війська під Мотовилівкою (див. Мотовилівка, бій 1918). Сам К. відмовився увійти шостим членом до складу Директорії УНР і отримати ранг "отамана" (відповідав званню генерала). 1918–19 командував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час бойових операцій проти рос. більшовицьких та денікінських військ. Після прийняття урядом Української Народної Республіки 6 груд. 1919 рішення про розпуск регулярного війська і налагодження партизан. боротьби видав наказ про розпуск підрозділів січових стрільців. Спочатку деякий час разом із стрільцями перебував у польс. таборі для військовополонених у Луцьку, а весною 1920 перебрався до Чехословаччини. Цього ж року взяв участь у створенні з окремих груп колиш. січових стрільців Української військової організації (УВО), повернувся до Львова і як командант очолив Начальну команду УВО. 1922 одружився з Ольгою Федак, донькою відомого Львів. адвоката Степана Федака. Того ж року під загрозою арешту польс. властями виїхав за кордон, жив у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. Брав активну участь у підготовці конференцій укр. націоналістів. Після проведення 1-ї такої конференції, що відбулася в листоп. 1927, очолив створений на ній Провід укр. націоналістів, а 1928 – провід ОУН. Головним завданням ОУН було визначено боротьбу за відродження держ. незалежності України. Передбачалося, що діяльність ОУН розвиватиметься легально і нелегально. Великого значення надавалося розширенню мережі ОУН в Україні та в д-вах, де мешкали укр. емігранти. За його ініціативою та участю була заснована Українська стрілецька громада, що поклала початок Організації державного відродження України (ОДВУ) в США і Укр. нац. об-ня (УНО) в Канаді, було сформовано військ. штаб та започатковано школи з підготовки військ. кадрів. Водночас з практичною орг. роботою опікувався розвитком ідеології націоналізму, публікував власні теор. статті в націоналістичній пресі ("Сурма", "Український націоналіст" та ін.). Намагався поширювати вплив ОУН на легальне укр. життя, вживав заходи для винесення на форум Ліги Націй укр. питання, зокрема про голодомор 1932–1933 років в УСРР, про нац. утиски в Галичині, Буковині та на Волині. Діяльність ОУН стурбувала Москву і там було прийнято рішення про ліквідацію її лідера. Проти нього в Роттердамі (Нідерланди) співробітником рад. спецслужб було вчинено терористичний акт, унаслідок якого К. загинув. Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. Надгробок виконаний митцем Р.Лісовським. На батьківщині в с. Зашків 1990 відкрито музей-садибу Є.Коновальця. В с. Зашків, м. Жовква встановлено пам'ятники Є.Коновальцю, а у Києві, Львові, Івано-Франківську – меморіальні таблиці.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Причинки до історії Української революції. Прага, 1928.
Література:
  1. Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН: Спогади й матеріали до передісторії та історії українського організованого націоналізму. Winnipeg, 1949
  2. Кутько Я. Пекельна машина в Роттердамі, ч. 1–3. Нью-Йорк, 1952–53
  3. Онацький Є. У вічному місті: Записки українського журналіста, т. 1–4. Буенос-Айрос – Торонто, 1954–89
  4. Мірчук П. Євген Коновалець. Торонто, 1958
  5. Torzecki R. Kwestia ukraińska w polityce III Rzeszy (1933–1945). Warszawa, 1972
  6. Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974
  7. Онацький Є. Шляхом на Роттердам. Буенос-Айрес, 1983
  8. Коновалець Є. "Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…" Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930. К., 2003
  9. Wysocki R. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów Polsce w latach 1929–1939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. Lublin, 2003
  10. Документи й матеріали з історії Організації Українських Націоналістів, т. 1. 1927–1930. К., 2005
  11. Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Документи і матеріали. Львів, 2006
  12. Былинин В.К., Коротаев В.И. Портрет лидера ОУН в интерьере иностранных разведок (По материалам АП РФ, ГАРФ, РГВА и ЦА ФСБ РФ). В кн.: Труды Общества изучения истории отечественных спецслужб. М., 2006
  13. Документи й матеріали з історії Організації українських націоналістів, т. 2, ч. 2: Листування Є.Коновальця з Д.Андрієвським. К., 2007.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БУКОВИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДАШКЕВИЧ РОМАН-МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ФЕДАК СТЕПАН
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ КІШ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ (СІЧНЕВЕ) ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛІСОВСЬКИЙ РОБЕРТ АНТОНОВИЧ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЬВІВ
  • МАКІВКА
  • МОТОВИЛІВКА, БІЙ (ЛИСТОПАД 1918)
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СУРМА, УКР. ЧАСОПИС
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС АРМІЇ УНР

  • Пов'язані терміни:
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ГАЛИЦЬКО-БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
  • ГРИНЕВИЧЕВА КАТРЯ
  • КОЛОДЗІНСЬКИЙ-ГУЗАР МИХАЙЛО
  • КОНОВАЛЬЦЯ ЄВГЕНА МУЗЕЙ-САДИБА
  • КВІТКОВСЬКИЙ ДЕНИС ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛАНЦУТ
  • ЛІСОВСЬКИЙ РОБЕРТ АНТОНОВИЧ
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ
  • МАТЧАК МИХАЙЛО
  • МЕЛЬНИК АНДРІЙ АТАНАСОВИЧ
  • НАВРОЦЬКИЙ ОСИП
  • НІМЕЧЧИНА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ОСАДНИЙ КОРПУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
  • ОСЕРЕДОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ І ОСВІТИ
  • ПАЛІЇВ ДМИТРО
  • ПЕРШИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД АРМІЇ УНР 1919–1920
  • ПІДПІЛЛЯ НАЦІОНАЛІСТИЧНЕ В УКРАЇНІ
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • РОЗБУДОВА НАЦІЇ
  • СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
  • СЛАБЧЕНКО ЄВГЕН
  • СУДОПЛАТОВ ПАВЛО АНАТОЛІЙОВИЧ
  • СУРМА, УКР. ЧАСОПИС
  • ТЕРОР І ТЕРОРИЗМ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖ. АРХІВ ЗАРУБІЖНОЇ УКРАЇНІКИ
  • ВІЙНИ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ПРОТИ УНР 1917-1918 РР.
  • ВРЕЦЬОНА ЄВГЕН
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)