ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. КОНОВНІЦИН Петро Петрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Konovnitsin_P (останній перегляд: 18.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ

КОНОВНІЦИН Петро Петрович (09.10(28.09).1764 – 09 або 10.09 (28 чи 29.08). 1822) – військ. і держ. діяч Російської імперії, генерал-ад'ютант (20 груд. 1812 за ст. стилем), генерал від інфантерії (1817), граф (1819). Син генерал-поручика Петра Петровича Коновніцина та Ганни Єреміївни (у дівоцтві Родзянко), які в Слобідській Україні володіли маєтностями, зокрема, с. Каплунівка (нині село Краснокутського р-ну Харків. обл.). Батько І.Коновніцина, П.Коновніцина (молодшого).

Дитинство провів у родинних маєтках. Навч. в Артилер. та інженерному шляхетному кадетському корпусі. Дійсну службу розпочав офіцером лейб-гвардії Семеновського полку 12 (1) січ. 1786. Брав участь у рос.-швед. війні 1788–90. Переведений 1791 на посаду генерал-ад'ютанта від Чорномор. флоту при кн. Г.Потьомкіні. По закінченні російсько-турецької війни 1787–1791 командував Старооскольським мушкетерським полком, 1793 обеззброїв у Барі залогу, що була там залишена Річчю Посполитою. 1794 придушував повстання під проводом Т.Косцюшка, за що від імп. Катерини II дістав на Волині три села з кріпаками. 1797 утверджений генерал-майором, призначений шефом Київ. гренадерського полку. 1798 командував Углицьким полком (перейм. на Мушкетерський Коновніцина полк) і того ж року вийшов у відставку.

1806 вступив до земської міліції, наступного року командував її корпусом у Кронштадті (нині місто, підпорядковане С.-Петерб. міськраді, РФ), після чого імп. Олександр I повернув його до регулярного війська, зарахував до царевого почту. Під час рос.-швед. війни 1808–09 виконував обов'язки чергового генерала діючої у Фінляндії армії, у мор. битві на Балтиці керував веслувальною флотилією. Ставши генерал-лейтенантом, 1809 очолив Черніг. мушкетерський полк і піх. д-зію, навесні 1812 разом зі своїми підлеглими удостоївся монаршої прихильності, був оголошений прикладом для решти рос. війська. Тимчасово командував армійським корпусом.

Учасник Війни 1812, удостоєний золотої шпаги з алмазами та написом "За храбрость". Будучи 17 (5) серп. пораненим в оборонних боях під Смоленськом (нині місто в РФ), залишався у строю доти, доки захисники тамтешньої фортеці переходили на ін. берег Дніпра, а 18–19 (6–7) серп. завдав контрударів переслідувачам-французам по дорозі до Москви. Від 28 (16) серп. командував ар'єргардом (у його складі було понад 30 тис. солдатів) відступаючих з боями частин військ ген. від інфантерії М.Барклая-де-Толлі. У Бородінській битві 1812 заступив вибулого зі строю через важку рану ген. від інфантерії кн. П.Багратіона і стабілізував ситуацію на лівому фланзі. Двічі зазнав контузії. 7 верес. (26 серп.) призначений нач. піх. корпусу, 16 (4) верес. – черговим генералом по всіх рос. ЗС, фактично керував штабом М.Кутузова. Особисто відзначився в боях на передових позиціях 18 (6) жовт. під с. Тарутіно та 24 (12) жовт. під м. Малоярославець (нині населені пункти Калузької обл., РФ), коли військо імп. Наполеона I було змушено до відступу старим Смоленським шляхом, в обхід України.

1813 К. – командир Гренадерського корпусу. В баталії 2 трав. (20 квіт.) під Лютценом (Німеччина) тяжко поранений. До осені лікувався. Під час лейпцизької "Битви народів" 16–19 (4–7) жовт. виконував особливі доручення Олександра I. 1814–15 супроводжував великих князів Миколу Павловича (майбутнього імп. Миколу I) та Михайла Павловича в зарубіжних походах рос. армії. Від 24 (12) груд. 1815 – військ. міністр, од 1819 – гол. дир. Пажеського корпусу та решти військово-навч. закладів, сенатор, чл. Держ. ради.

Автор спогадів, частина з яких опублікована. Сприяв своєму ад'ютантові Дмитру Ахшарумову у підготовці нарисів "Историческое описание войны 1812 года" (СПб., 1813) та "Описание войны 1812 года" (СПб., 1819). Підтримував Олександра Михайловського-Данилевського (ад'ю-танта М.Кутузова) у праці "історіографа армії".

З дружиною Ганною (до заміжжя – Корсакова) мав 5 дітей (донька Єлизавета стала дружиною полковника Михайла Наришкіна й добровільно вирушила за чоловіком-декабристом на заслання до Сибіру, де той утримувався на каторзі, а потім – на Кавказ. війну, куди того відправили служити рядовим солдатом. Старший син Петро, н. 1802, за ін. даними – 1803 – п. 1830, став військовиком, декабристом, був репресований. Його пам'яті присвячено вірш поета-декабриста О.Одоєвського "На смерть Петра Петровича Коновницына", надрукований М.Лорером разом із першою публікацією знаменитого послання О.Пушкіна "Во глубине сибирских руд…", "Русский архив", 1874, кн. 2).

Кавалер орденів св. Георгія 4-го (1794), 3-го (1809), 2-го (1812) класів, св. Анни 1-го ст. (1806), св. Володимира 2-го (1813) і 1-го (цього ж року) ст., св. благовірного кн. Олександра Невського (1812) з діамантовими знаками (1815), а також низки іноземних відзнак: прусського ордена Червоного Орла 1-го ст., австрійс. – св. Леопольда, франц. – св. Людовіка, баварського – св. Максиміліана.

П. у Петергофі, поблизу м. Санкт-Петербург. Похований у Покровській церкві с. Кярово (нині село Псковської обл., РФ).

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Воспоминания. В кн.: Харкевич В. 1812 год в дневниках, записках и воспоминаниях современников, вып. 1. Вильна, 1900.
Література:
  1. [Ахшарумов Д.И.] Известие о службе и подвигах генерала Коновницына. "Сын отечества", 1813, № 27
  2. Михайловский-Данилевский А.И. Император Александр I и его сподвижники в 1812, 1813, 1814, 1815 годах: Военная галерея Зимнего дворца, т. 1. СПб., 1845
  3. Милорадович Г. Известие о записках графа П.П. Коновницына. "Библиографические записки", 1858, № 14
  4. Русский биографический словарь, т. 9. СПб., 1903
  5. Военная галерея 1812 года. СПб., 1912
  6. Поход русской армии против Наполеона в 1813 г. и освобождение Германии. М., 1964
  7. Глинка В.М., Помарнацкий А.В. Военная галерея Зимнего дворца. Л., 1974
  8. 1812 год: Воспоминания воинов русской армии. М., 1991
  9. Иванов Е.П. "Славян любовь". "Военно-исторический журнал", 1992, № 2
  10. Безотосный В. Коновницын. В кн.: Русский архив, т. 7. М., 1996
  11. Залесский К.А. Наполеоновские войны: 1799–1815. М., 2003
  12. История русской армии, 1812–1864 гг. СПб., 2003
  13. Троицкий Н.А. Коновницын. В кн.: Отечественная война 1812 года: Энциклопедия. М., 2004.

Посилання:
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРКЛАЙ ДЕ ТОЛЛІ МИХАЙЛО БОГДАНОВИЧ
  • БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 Р.
  • ДНІПРО
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КОНОВНІЦИН ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • МОСКВА
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ДУРОВА (У ЗАМІЖЖІ ЧЕРНОВА) НАДІЯ АНДРІЇВНА
  • КОНОВНІЦИН ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КРАСНОКУТСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • КРАСНОВ ІВАН КУЗЬМИЧ
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • ЛОРЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)