ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

  Бібліографічне посилання: Усенко І.Б., Возьний В.І. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, Конституційні проекти С.Дністрянського [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Konstitutsiyni_Proekti_Galitskoi_Derzhavi (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ С.ДНІСТРЯНСЬКОГО

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ГАЛИЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, Конституційні проекти С.Дністрянського – пам'ятки укр. політично-правової думки поч. 20 ст. Свого часу ці проекти справили значний вплив на практичну діяльність органів держ. влади ЗУНР, сприяли розвиткові укр. конституціоналізму. Складені С.Дністрянським.

Проект Конституції Галицької Держави. Обрана в жовт. 1918 як політ. представництво укр. народу в Австро-Угорщині Укр. нац. рада (УНРада; див. Українська національна рада ЗУНР) проголосила Галичину, Буковину Північну та Закарпатську Україну складовими цілісної укр. держави і постановила розробити її конституцію. На пропозицію УНРади визначити заг. засади новопосталої д-ви та її устрій С.Дністрянський підготував документ "Устрій Галицької Держави. Перший проект тимчасових основних законів, виготовлений у віденському парламенті проф. С.Дністрянським 1918 р. для покликання у життя Галицької Держави". Проект містить 2 розділи: Осн. закони (з підрозділами: "Галицька Держава", "Само-означення народів", "Свобода", "Рівність", "Народна влада"); Нар. устрій (з підрозділами: "А. Народна рада", "Б. Старшина Народної ради", "В. Народна управа"). У проекті вказувалося, що "Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії". В основу державності закладалося право укр. народу на самовизначення. Польс., єврейс. та нім. населенню гарантувалася "народна самоуправа". Держ. мовами пропонувалося визнати укр., польс. та нім., а укр. водночас визнати "внутрішньою урядовою мовою". У проекті передбачалося широке коло конституційних прав і свобод, першим з яких було названо "право плекати свою народність і мову". Декларувалися свобода віри, науки, думки, преси, свобода зібрань і організації товариств, безпечних для д-ви, свобода зміни місця проживання, право внесення прохань або скарг, а також поштова і телеграфна таємниця.

На чолі д-ви мала стояти Нар. рада, тобто обрана у жовт. 1918 Укр. нац. рада під трохи зміненою назвою. Передбачалося, що вона розширить свій склад за рахунок представників Угор. (Закарп.) України та делегатів від нац. меншин Галицької Д-ви. Нар. рада мала обрати провідника, двох його заступників та держ. секретаря, а також старшину (президію) з 9 осіб і виконавчий орган з урядовими функціями – Нар. управу. Зазначалося, що провідник ради є водночас провідником Галицької Д-ви. На Нар. раду покладалося здійснення законодавчої влади, а її старшина розглядалась як орган для "верховних постанов та верховного нагляду". Нар. управа як "начальний виконуючий орган держави" мала складатися з окремих управ: внутр., "заграничної", військ., культ., "оборотової", суд. на чолі з начальниками, які призначалися Нар. радою. Громадам надавалася повна автономія у вирішенні місц. справ. Водночас скасовувалася "різниця між самостійним та відпорученим кругом ділання громади". Вибори громад. рад повинні були проводитися на основі заг., рівного, прямого і таємного голосування.

У конституційному проекті передбачалося видання окремих законів про відповідальність посадових осіб, про скасування обмежень у праві на полювання та риболовлю, про тимчасове збереження чинності австрійс. законів та ін.

Ідея мирного конституційного переходу Галичини, Пн. Буковини та Закарпаття від Австро-Угорщини до Галицької Д-ви, отримання "законної свободи" виявилася нездійсненною. Тому 1 листоп. 1918 владу Укр. нац. ради було встановлено збройним шляхом (див. Листопадова національно-демократична революція в Галичині 1918), а 9 листоп. 1918 новоутворена д-ва отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Роль "малої конституції" у ній виконував "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії" від 13 листоп. 1918 (див. Конституція Західноукраїнської Народної Республіки).

Проект Конституції Західноукраїнської Народної Республіки. Наприкінці 1920 на замовлення уряду ЗУНР в еміграції С.Дністрянський підготував проект Конституції ЗУНР. На відміну від проекту Конституції Галицької Д-ви в новому проекті передбачалося об'єднання ЗУНР з Великою Україною на основі права народів на самовизначення. Проект складався з 3-х частин: 1. Д-ва та право (зі вступом і розділами: "Людські та громадянські права", "Народні права"); 2. Держ. влада (з розділами: "Основи державної влади", "Організація народної волі", "Виконування народної волі"); 3. Самовизначення народів.

Майбутню західноукр. д-ву вчений уявляв як самостійну і правову унітарну напівпрезидентську демократ. республіку. Громадянам гарантувалася "натуральна, особиста, політична та економічна свобода". Усі свободи визнавалися необмеженими, за винятком екон., "яка не може перешкодити державній власті у переведенні справедливого розділу дібр". Д-ва мала опікуватись "економічно слабшими", обмежуючи з цією метою в разі необхідності індивідуальну ділову свободу. Заг. екон. порядок д-ви повинен ґрунтуватися на приватній власності, яка водночас мала "підчинятися суспільним обмеженням з огляду на добро загалу, бо в'яжуться з кожного власністю суспільні обов'язки". Вчений вважав за можливе збереження родових, станових, шляхетських привілеїв за умови, що їх не братимуть до уваги при розподілі держ. посад. Усі громадяни визнавалися рівними щодо суду. Проголошувалося рівне право кожної людини на держ. охорону.

На першому етапі держ. будівництва передбачалося скликання Установчих зборів, які мали узаконити остаточний текст конституції (затвердити конституційну грамоту), здійснити адм.-тер. поділ (на громади, повіти, округи), прийняти виборчі закони та ін. акти, зокрема про податки й аграрну реформу. Вибори до Установчих зборів повинні були проходити на основі заг., прямого, рівного і таємного голосування за трьома нац. куріями – укр., польс. та представників ін. національностей.

Після завершення роботи Установчих зборів найвищим законодавчим органом влади ЗУНР мала стати Нар. палата, обрана на 4 роки шляхом заг., прямого, рівного і таємного голосування. Обрані до неї посли (депутати) поділялися на 3 нац. курії: укр., польс. та ін. національностей. Кожна з курій наділялася правом вето щодо винесеного на ухвалення Нар. палати закону, якщо він порушував нац. права народності. Такий закон мав передаватися на розгляд держ. суд. трибуналу або на "народний збор" (референдум). До компетенції палати належало прийняття рішень з найважливіших питань д-ви (війни та миру, верховного нагляду за адміністрацією, судочинства).

Проект передбачав утворення у складі палати кількох спец. комісій, у т. ч. "легіслативної комісії" для підготовки законопроектів. Палата мала також право висувати політ. звинувачення проти президента республіки, вищих держ. функціонерів.

Безпосередня демократія реалізовувалася через заг. або локальні нар. збори (референдуми). Дорадчим органом мали бути нар. комори – виборні орг-ції, які могли вимагати від держ. влади врахування їхніх рішень.

Функції надзвичайного органу покладалися на Заг. нар. раду, яка мала скликатися у виняткових випадках для прийняття найважливіших державних рішень (внесення змін до конституції, встановлення обмежень конституційних прав на період війни тощо). Половину складу цього органу делегувала Нар. рада, а решту – окружні заступництва, нар. комори і заг. нар. збір (референдум).

Виконавчу владу представляли держ. органи на чолі з президентом республіки, обраним безпосередньо населенням на 4 роки. Перші вибори президента мали відбутися одночасно з виборами до Установчих зборів, наступні – з виборами до Нар. палати. Президентом міг бути кожний громадянин, українець за походженням, не молодший 35 років і не позбавлений цивільних та політ. прав, без обмежень щодо віросповідання. Президент республіки водночас проголошувався верховним головнокоманд., мав право призначати і звільняти членів Ради д-ви, вищих урядовців, а також право впродовж 10 днів після ухвалення закону Нар. палатою публічно опротестувати цей закон і направити його на розгляд заг. нар. зборів.

У виконанні покладених на президента функцій (насамперед у питаннях нац., зовнішньополіт. та військ.) йому мала допомагати Прибічна рада з 6 членів: 4 українців, 1 поляка та 1 представника ін. народностей. Трьох її членів повинні були делегувати нац. курії, інших добирав президент. У структурі держ. виконавчої влади передбачався такий орган, як Держ. канцелярія, очолювана канцлером.

Пропонувалося утворення Ради д-ви як вищого виконавчого органу з функціями уряду. В її складі мали бути 6 осіб, яких призначав президент: 4 українці, 1 поляк і 1 представник ін. народностей. Рада формувала 6 департаментів (або міністерств) для ведення справ д-ви. При кожному з них передбачалося утворити "радні колегії" з 6-ти осіб – по 3 від уряду та Нар. палати.

С.Дністрянський наполягав на відокремленні юстиції від адміністрації. Держ. юстицію мав очолювати голова, якого призначав та звільняв президент. Самостійною структурою був Держ. суд. трибунал.

Важливе місце в проекті конституції приділялося організації органів місц. влади в округах, повітах і громадах. У них передбачалися свої виборні представницькі органи (заступництва) та "локальна самоуправа". Компетенція окружного заступництва мала охоплювати всі справи, які потребували однакового й спільного впорядкування в межах округу та не були охоплені законами д-ви. Заступництва повітів і громад наділялися власною "питомою легіслативою". Окрему складову проекту становили норми про самовизначення народів у д-ві. Встановлення принципу "національного ключа", тобто співвідношення 4:1:1 (4 українці, 1 поляк та 1 представник ін. народностей), на думку вченого, повинно було сприяти утвердженню права укр. народу як природного власника нац. тер. на повне самовизначення на своїй землі і водночас забезпеченню прав ін. народностей. Крім утворення 3 нац. курій, встановлювалася культ. автономія нац. меншин, що виявилося, зокрема, у поділі шкільної ради на нац. секції, вживанні рідної мови в урядових установах, судах, громад. житті.

Дж.: Дністрянський С. Нові проекти української конституції. "Воля" (Відень), 1920, т. 6, ч. 5–8.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Дністрянський С. Загальна наука права і політики, т. 1. Прага, 1923
  2. Устрій Галицької Держави. В кн.: Правова держава, вип. 7. К., 1996.

Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ДНІСТРЯНСЬКИЙ СТАНІСЛАВ СЕВЕРИНОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • КОНСТИТУЦІЇ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЛИСТОПАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В ГАЛИЧИНІ 1918.
  • УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА ЗУНР
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)