ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

"КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ" КОНЦЕПЦІЯ

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. "КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ" КОНЦЕПЦІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kooperativnogo_Sotsializmu_Kontseptsiya (останній перегляд: 17.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЯ

"КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ" КОНЦЕПЦІЯ – перелік положень, уперше висунутих В.Леніним в одній з його останніх праць – статті "Про кооперацію". Концепція не була втілена в практику, однак історія її виникнення і усунення з теор. арсеналу більшовицької партії проливає додаткове світло на хід розвитку й причини колективізації с. госп-ва в СРСР, що, у свою чергу, була однією з ключових причин голодомору 1932–1933 років в УСРР.

У 1-й пол. груд. 1922 В.Ленін почав збирати матеріали для виступу на 10-му Всерос. з'їзді рад (запланованому на кінець груд.). Однією з тем його виступу мала стати тема кооперації. У листі до голови Центроспілки Л.Хінчука він просив дати йому останні дані про діяльність кооп. спілок. Зберігся план майбутньої доповіді В.Леніна із записом її назви: "Центроспілка: її особливе значення". Проте 16 груд. у нього стався новий напад хвороби, після чого він засумнівався в можливості свого повернення до політичного життя. Щоб висловити останню волю, В.Ленін почав щоденно диктувати стенографістці. До 6 берез. 1923, коли черговий напад хвороби перетворив його на розумового інваліда, він устиг надиктувати спочатку 3 листи до ЦК РКП(б), а потім – 5 статей. Другою з них була стаття на тему, сформульовану так: "Про Центроспілку та її значення з точки зору непу". Текст був надиктований у два прийоми. Дружина В.Леніна Н.Крупська передала його в ЦК РКП(б) у трав. 1923, і він був надрукований у газ. "Правда" під назвою "Про кооперацію" 26 і 27 трав. цього ж року. По суті, стаття зафіксувала ще один, після переходу до нової екон. політики, крок В.Леніна в переосмисленні своїх поглядів на шляхи побудови в Росії соціалізму і комунізму. Після смерті В.Леніна керівники партії механічно об'єднали нові ідеї свого колишнього лідера про суть аграрних перетворень з ідеями, висловленими ним раніше, у т. ч. в програмі РКП(б) 1919. Таке "творче об'єднання" дало їм можливість відмовитися від того курсу в аграрно-сел. політиці, що накреслювався у статті "Про кооперацію", і водночас озброїло рад. пропагандистський апарат під час здійснення на селі передбачених парт. програмою 1919 перетворень принадною для багатьох селян лексикою. Після цього з'явився "кооперативний план В.І.Леніна" зовсім протилежного змісту, ніж той, що мав би бути так названим.

У праці "Про кооперацію" викладено альтернативний колективізації шлях пристосування с. госп-ва до утвореного в 1918–20 держ. сектору економіки. Альтернатива залишилася нереалізованою, але заслуговує на увагу істориків як одна із спроб зімкнути держ. сектор у пром-сті з аграрним сектором без ліквідації приватної власності селян на засоби вир-ва (крім землі).

Одразу після захоплення у свої руки влади (див. Жовтневий переворот у Петрограді 1917) більшовики почали створювати в країні лад, позбавлений товарно-грошових відносин і ринку. Однак реалізувати цей свій намір їм ніяк не вдавалося: замість екон. прориву, на який вони розраховували, їхні дії призвели до колапсу націоналізованого сектору економіки, голоду в містах і повсюдних сел. повстань. Їхній експеримент з організації 1919 на завойованих укр. землях (див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919) великого вир-ва в с. госп-ві (радгоспів і комун) закінчився для них тимчасовою втратою України. Спроба здобути продовольство для націоналізованого сектору і армії реквізиціями сел. продукції теж зазнала невдачі. На 8-му Всерос. з'їзді рад у груд. 1920 В.Ленін констатував: "Мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться". Щоправда, саме на цьому з'їзді він зробив останню відчайдушну спробу продовжити комуніст. штурм проведенням закону про доповнення розкладки на продукцію с. госп-ва посівною розкладкою. В країні почала створюватися мережа губернських, повітових і волосних посівкомів, яка повинна була роздавати селянам урочні завдання на посів. Незабаром, однак, більшовики згорнули мережу посівкомів, замінили продрозкладку фіксованим податком і визнали неминучість побудови екон. відносин між містом та селом на засадах ринку й вільного підприємництва. Засади вільного підприємництва були використані і в націоналізованому секторі.

Відмову від комуніст. штурму більшовицькі вожді вважали тимчасовою (див. "Воєнний комунізм"). Визнаючи недоцільність регулярних реквізицій с.-г. продукції, вони сподівалися, що невдовзі їм таки вдасться зімкнути націоналізований сектор у пром-сті з с. госп-вом шляхом об'єднання індивідуальних сел. госп-в у колективні (див. Колгоспи). На 6-й конф. КП(б)У (груд. 1921) голова РНК УСРР Х.Раковський висловився недвозначно: "Нові відносини на селі треба розглядати цілком певно як поступку дрібнобуржуазній сільській стихії, як доказ нашої нездатності або нашої невмілості розв'язати питання про колективізацію сільського господарства тими шляхами і підходами, які були пануючими в нашій політиці за три роки".

Тим часом, шукаючи важелі для практичної реалізації ринкової змички між містом та селом, уряд В.Леніна звернув увагу на колективні об-ня, які організовувалися з ініціативи селян, – збутові, постачальницькі, переробні, кредитні. Всі ці форми с.-г. кооперації не були пов'язані з відчуженням сел. власності, більше того – вони не могли існувати поза товарно-грошовими відносинами. Разом з тим вони породжували колективізм. Учасники кооперативів, залишаючись господарями-власниками, зосереджували зусилля на виконанні певних колективних операцій або функцій. Ідея кооперації зацікавила В.Леніна.

Передбачені програмою РКП(б) 1919 колективні сел. госп-ва (за ними й закріпилася назва колгоспи) не мали з с.-г. кооперативами нічого спільного, оскільки засновувалися способом відчуження засобів вир-ва. Колгоспи були елементом економіки, заснованої на директивному плануванні.

Свої перші роздуми про кооперацію В.Ленін виклав у квіт. 1921 у брошурі "Про продовольчий податок". Він написав її для компарт.-рад. номенклатури як теор. і практичний путівник переходу до нової економічної політики. В ній стверджувалося, що кооперація дрібних товаровиробників "неминуче породжує дрібнобуржуазні, капіталістичні відносини, сприяє їх розвиткові, висуває на перший план капіталістиків, їм дає найбільшу вигоду", і отже, – є чужорідним для комунізму явищем. Разом з тим як практик В.Ленін закликав сприяти кооп. буд-ву, щоб надлишки сел. продукції, які залишалися після сплати податку д-ві, спрямовувалися в русло "кооперативного капіталізму", а не надходили до споживача через індивідуальну торгівлю: "Політика кооперативна в разі успіху дасть нам піднесення дрібного господарства і полегшення його переходу, в невизначений строк, до великого виробництва на началах добровільного об'єднання".

Усе ще визнаючи необхідність колективізації с. госп-ва, В.Ленін разом з тим став досить обережним у визначенні строків її проведення. Розглядаючи, напр., представлені в ЦК РКП(б) тези Є.Преображенського з аграрного питання (вони цілком узгоджувалися з програмою РКП(б) 1919), він передав їх іншим членам ЦК з негативним відгуком. Пояснюючи негативне ставлення до цих тез у листі Н.Осинському (В.Оболенському), В.Ленін наголосив, що "невмілим втручанням" можна "утруднити успішний розвиток сільськогосподарського виробництва".

За два роки непу в країні вдалося досягти істотних успіхів на шляху до госп. відродження. Чи варто було за цих умов прогнозувати на майбутнє припинення непу і повернення до політики нищення товарно-грошових відносин, чого вимагала комуніст. доктрина

Свою відповідь на це актуальне питання В.Ленін спробував дати у своєму останньому волевиявленні. У статті "Про кооперацію" стверджувалося, що при макс. кооперуванні населення соціаліст. мета досягається сама по собі; що лад цивілізованих кооператорів – усупереч тому, що про нього думають комуністи, – є соціаліст. ладом.

На початку січня 1923 В.Ленін продиктував стенографістці: "Кооперувати в достатній мірі широко і глибоко російське населення при пануванні непу є все, що нам потрібно, бо тепер ми знайшли ту міру поєднання приватного інтересу, приватного торгового інтересу, перевірки і контролю його державою, міру підпорядкування його загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів".

Цим "каменем спотикання" для більшовиків, у т. ч. В.Леніна, були десятки мільйонів дрібних виробників і землеробів. Добре розуміючи це, В.Ленін попросив стенографістку виділити в статті курсивом найголовнішу думку: кооперація робить перехід до нових порядків "якнайбільш простим, легким і доступним для селянина".

Стенографістка також записала фразу, яка тривалий час інтригувала істориків: "Тепер ми вправі сказати, що просте зростання кооперації для нас тотожне… із зростанням соціалізму, і разом з цим ми змушені визнати докорінну зміну всієї точки зору нашої на соціалізм".

Зміна точки зору на кооперацію була зміною точки зору на ринкові відносини і на пов'язану з ними політику. Знак рівняння між кооперацією і соціалізмом, між Росією непівською і соціаліст. означав, по суті, не що інше, як відмову від комуніст. доктрини у сфері економіки. Новий лад, який, на думку В.Леніна, повинна була створити в СРСР партія більшовиків, ставав схожим на той лад, який був ідеалом для західноєвроп. соціал-демократів з часів Е.Бернштейна.

Однак, стверджуючи, що "кооперація в наших умовах часто цілком збігається з соціалізмом", В.Ленін водночас досить категорично відмежувався від своїх попередників, які до нього розвивали ідею кооп. соціалізму (нім. школа Ш.Жида, концепція споживчого соціалізму, теорія "кооперативної республіки", напрацювання М.Туган-Барановського та рос. народників). Він продиктував наступне: "В чому полягає фантастичність планів старих кооператорів, починаючи з Роберта Оуена В тому, що вони мріяли про мирне перетворення соціалізмом сучасного суспільства без урахування такого основного питання, як питання про класову боротьбу, про завоювання політичної влади робітничим класом, про повалення панування класу експлуататорів. І тому ми праві, знаходячи в цьому "кооперативному" соціалізмі чисту фантастику, щось романтичне, навіть вульгарне в мріях про те, як простим кооперуванням населення можна перетворити класових ворогів у класових співробітників і класову війну в класовий мир (так званий громадянський мир)".

Історія спростувала це судження. В назві створеного в країнах Заходу соціально-екон. ладу слово "соціалізм" не прижилося тільки через те, що цей популярний термін був узурпований спочатку В.Леніним, а потім – А.Гітлером. Але як би не називався той лад, він базується якраз на громадян. мирі, а не на війні класів. Від комуніст. ідеї боротьби класів В.Ленін не відступився, не відступилися від неї і його однопартійці.

Стаття "Про кооперацію" після першої її публікації в газ. "Правда" була надрукована в мільйонах примірників, але залишилася в партії і сусп-ві "непрочитаною". Про це свідчать, напр., дебати на жовтневому пленумі ЦК КП(б)У, що відбувся через п'ять місяців після оприлюднення статті. Обговорюючи питання про виробничі об-ня селян, лише деякі учасники цього пленуму заперечували можливість і необхідність колективізації. Більшість же вважала за доцільне не знімати гасла колективізації з порядку денного. В резолюції пленуму процеси кооперування і колективізації були проголошені рівноцінними для утвердження соціалізму на селі. Важливість тимчасового, навіть пріоритетного, розвитку кооперації ніхто не заперечував. Через півроку, у трав. 1924, ХIII з'їзд РКП(б) поставив питання "Про кооперацію" окремим пунктом порядку денного і у відповідній резолюції наголосив, що дальше просування до соціаліст. госп-ва відбуватиметься двома паралельними шляхами: зрушеннями в розвитку великої держ. пром-сті й успіхами кооперування населення. Однак уже 1925 ситуація дещо змінилася. Так, хоча в доповіді "Про кооперацію" на 14-й Всесоюзній партконференції (квіт. 1925) голова РНК СРСР О.Риков заявив, що "головним шляхом організації сільського господарства в наш час є кооперативна організація багатомільйонного селянства як товаровиробників", одночасно підкресливши, що "колективна організація кількох селянських господарств, що обробляють землю дерев'яною сохою, аж ніяк не являє собою соціалістичного господарства", однак у резолюції конференції, яку відредагував ген. секретар ЦК РКП(б) Й.Сталін, зміст цієї заяви набув протилежного звучання. У резолюції йшлося про те, що "в умовах свободи товарообороту й панування дрібного товарного виробництва на селі кооперація є основною суспільно-економічною формою зв'язку між державним господарством і дрібними товаровиробниками села". Ключова ідея В.Леніна про тотожність зростання кооперації зростанню соціалізму в резолюції була відсутньою. Кооперація розглядалася не як рівноправна з держ. форма власності на засоби вир-ва, а як "форма зв'язку" двох протилежних соціально-екон. укладів. Кооп. товаровиробник залишався дрібним товаровиробником. Створення великого вир-ва на селі пов'язувалося не з кооперуванням селянства, а з колективізацією. Через кілька місяців після конференції, у жовт. 1925, черговий пленум ЦК РКП(б) уже поставив вимогу "всебічно сприяти будівництву колгоспів (сільськогосподарських комун, сільськогосподарських товариств) маломіцного і середнього селянства". Гасло колективізації знову з'явилося на поверхні політ. життя.

Однопартійці В.Леніна не розгледіли в змісті його статті "Про кооперацію" концепції, альтернативної комуніст. екон. доктрині. Вони вважали неп перехідним до соціалізму і комунізму періодом. По-різному вони оцінювали лише тривалість цього перехідного періоду. Зокрема, Й.Сталін вважав, що цей період має бути коротким, і тому починав готувати парт. функціонерів до нового комуніст. штурму. М.Бухарін, як показав його виступ у груд. 1925 на Моск. губпартконференції, стояв за поступовий і розтягнутий у часі перехід до комунізму. Згадавши твердження В.Леніна про те, що кооперація робить для селянина перехід до соціалізму простим, легким і доступним, він продовжив: "Раніше ми намагалися селян увігнати в комунізм залізною мітлою продрозкладки і воєнно-комуністичною системою, а нова економічна політика, за визначенням Леніна, є така політика, яка з'єднує інтереси суспільні, інтереси будівництва соціалізму з приватногосподарськими. Смисл непу полягає в тому, щоб зачепитися за його приватногосподарські інтереси і, взявшись за цю мотузку, поступово й непомітно для нього самого привести його до комунізму".

На заклик М.Бухаріна поставити на перший план кооперування і вважати саме його стовповим шляхом селян до соціалізму, Й.Сталін у статті "Рік великого перелому" (листоп. 1929) відповів: "Суперечка про “стовповий шлях” соціалістичного розвитку села є суперечкою схоластичною… Ясно, що, поки не було масового колгоспного руху, “стовповим шляхом” були нижчі форми кооперації, постачальницька і збутова кооперація, а коли виступила на сцену вища форма кооперації, її колгоспна форма, остання стала “стовповим шляхом” розвитку". Канонізувавши статтю В.Леніна "Про кооперацію", Й.Сталін повністю вихолостив її зміст. Його висновок був таким: "Говорячи без лапок, стовповим шляхом соціалістичного розвитку села є коо-перативний план Леніна, який охоплює всі форми сільськогосподарської кооперації, від нижчих (постачальницько-збутова) до вищих (виробничо-колгоспна). Протиставити колгоспи кооперації – значить знущатися з ленінізму і розписатися у власному неуцтві".

Наступники В.Леніна не поставили ідею кооп. соціалізму в основу своєї екон. політики. Але якби вони так зробили, то рано чи пізно змушені були б відмовитися від екон. диктатури. Однак такої перспективи вже згуртовані на той час навколо Й.Сталіна партапаратники не допустили.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Четырнадцатая конференция РКП(б). Стенографический отчет. М.–Л., 1925
  2. Новая обстановка и задачи партии. Доклад А.И. Рыкова о работе ЦК РКП(б) на ХIV Московской губпартконференции. Прения по докладу. М.–Л., 1926
  3. Сталін Й. Рік великого перелому. В кн.: Сталін Й. Твори, т. 12. К. 1950
  4. Ленін В.І. Про продовольчий податок. В кн.: Ленін В.І. Повне зібрання творів, т. 43. К. 1974
  5. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 1. К., 1976
  6. Бухарин Н.И. О новой экономической политике и наших задачах. В кн.: Бухарин Н.И. Избранные произведения. М., 1988
  7. Ленін В.І. Останні листи і статті. 23 грудня 1922 р. – 2 березня 1923 р. К., 1989
  8. Кульчицький С.В. Ціна "великого перелому". К., 1991
  9. Його ж. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). К., 1996.

Посилання:
  • БУХАРІН МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • КОЛГОСПИ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • НАРОДНИКИ
  • НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ПРОДРОЗКЛАДКА
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТУГАН-БАРАНОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ВІЙНА РСФРР І УНР 1918-1919 РР.
  • ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • КОЛГОСПИ
  • КОМУНА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА
  • СТАЛІНІЗМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)