ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОПЕЛЄВ ЛЕВ ЗІНОВІЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. КОПЕЛЄВ Лев Зіновійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kopelev_L (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОПЕЛЄВ ЛЕВ ЗІНОВІЙОВИЧ

КОПЕЛЄВ Лев Зіновійович (09.04(27.03).1912–18.06.1997) – письменник, літературознавець, перекладач, мемуарист, педагог, громад. та політ. діяч, дисидент. Чл. міжнар. Пен-клубу, Спілки письменників ФРН, почесний
доктор Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку. Н. в м. Київ у сім'ї земського агронома. Навч. спочатку в Києві, потім у Харкові в профшколі; учасник юнацьких літ. гуртків "Юнь" і "Порив", згодом пролітфронтівського літ. гуртка на Харків. паровозобудівному з-ді. У берез. 1929 відбув короткий строк у тюрмі за підозрою у троцькізмі (див. Л.Троцький). 1932 працював у редакції газ. "Харківський паровозник", брав участь у колективізації укр. селян (у чому згодом розкаювався), був свідком голодомору (див. Голодомор 1932–1933 років в УСРР). 1933–35 – студент філос. ф-ту Харків. ун-ту, брав активну участь у комсомольській діяльності. Після одруження з Надією Колчинською (студенткою нім. від-ня Моск. пед. ін-ту іноз. мов) переїхав до Москви. 1935 закінчив ф-т германістики Моск. ін-ту іноз. мов. Із 1936 почав друкуватися. Був аспірантом і викладачем Моск. ін-ту історії, філос. і літ., захистив канд. дис. на тему: "Драматургия Шиллера и проблемы буржуазной революции". У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 як знавець нім. мови і літ. вів пропаганду серед військ противника: спочатку на Пн.-Зх. фронті, а згодом на 2-му Білорус. (1981 його фронтові листівки були опубл. в Мюнхені у вигляді теледіалогу з письменником Г.Бьоллем у книзі "Чому ми стріляли один в одного ", нім. мовою). Викладав в антифашист. школі для колиш. вояків вермахту. Нагороджений бойовими орденами і медалями. У берез. 1945 в бою під Грауденцем (Сх. Пруссія) був контужений. Перебуваючи в госпіталі, 5 квіт. 1945 заарештований за подану командуванню доповідну, в якій ішлося про випадки мародерства та насильства над нім. жінками з боку військових Червоної армії (див. Радянська армія). За звинуваченням у наклепах, підриві морально-політ. духу Червоної армії та пропаганді бурж. гуманізму був засуджений на 10 років таборів; познайомився там з О.Солженіциним (останній у повісті "Один день Ивана Денисовича" намалював з нього портрет Цезаря, а потім зобразив під прізвищем Рубін у романі "В колі першому"). Звільнений 1954, реабілітований у верес. 1956 і поновлений у КПРС. Вдруге одружився з перекладачкою, ред. ж. "Иностранная литература" Раїсою Орловою. Викладав курс історії зарубіжної преси в Моск. поліграфічному ін-ті, став членом Спілки письменників СРСР (СП СРСР), ст. н. с. Ін-ту історії мист-в. Займався історією нім. літ. й театру, опублікував монографії "Фауст" Гете (1962) і "Брехт" (1966); для Театру на Таганці переклав "Галілея" Б.Брехта. Активний діяч правозахисного руху; був знайомий із І.Світличним, Л.Танюком, Г.Кочуром (пізніше написав спогади про І.Світличного). 1968 протестував проти введення рад. військ до Чехословаччини (див. "Празька весна" 1968), проти переслідувань інтелігенції, виступав за взаєморозуміння з ін. народами, у т. ч. з німцями, підтримував польс. "Солідарність", боровся за свободу В.Гавела. За цю діяльність, а формально – "за співучасть в ідеологічних диверсіях" (за протест проти арешту А.Синявського і Ю.Даніеля) його виключили з КПРС та СП СРСР, звільнили з Ін-ту історії мист-в, позбавили права друкуватися і читати лекції. На поч. 1980, після того, як він разом з дружиною (Р.Орловою) підписав листа, в якому висловлювався протест проти вислання до м. Горький (нині м. Нижній Новгород в РФ) акад. А.Сахарова, його дружину також виключили з партії і СП СРСР. Отримавши від Г.Бьолля запрошення протягом року читати в м. Кельн цикл лекцій, 12 листоп. 1980 разом з дружиною виїхав до Німеччини. На початку наступного року Л.Брежнєв підписав указ про позбавлення його і Р.Орлової громадянства СРСР "за действия, порочащие высокое звание советского гражданина". Перебуваючи в м. Кельн, отримав громадянство ФРН. Працюючи в Німеччині, виконав титанічну роботу (літ., дослідницьку і громад.-політ.), за яку був нагороджений премією Миру нім. видавців і книготорговців, різними літ. преміями (у т. ч. ім. Е.-М.Ремарка) та премією ім. Олександра Меня. Опублікував нім. і рос. мовами бл. 20 книг і збірок (деякі – у співавторстві з дружиною) проти расизму, тоталітаризму, екстремізму і тероризму. 1981 започаткував т. зв. Вуппертальський проект, у рамках якого проводилися дослідження взаємозв'язків східнослов'янських і німецького народів упродовж 9–20 ст. 1985 вийшов 1-й т. серії "Німці про росіян", 1988 – 1-й т. серії "Росіяни про німців". За життя ним було видано або підготовлено до друку 10 томів обох серій (від епохи Київської та Новгородської Русі до перших десятиріч 20 ст.). Автор трилогії спогадів "Хранить вечно", "И сотворил себе кумира" (1976), "Утоли мои печали" (1980); спів-автор (разом з Р.Орловою) спогадів "Мы жили в Москве (1956–1980)" і "Мы жили в Кельне (1980–1989)". У верес. 1995 Липецький пед. ін-т провів 1-ші Копелєвські читання рос. і нім. учених, у квіт. 1997 – другі. За книгу "Святий доктор Федір Петрович" був обраний почесним громадянином м. Мюнстер, звідки походив Ф.Гааз (1780–1853; нім. лікар, відомий також як Федір Петрович Гааз, який служив у Росії і прославився там своєю безкорисливістю та гуманністю).

П. у м. Кельн.

У Німеччині засновано міжнар. премію ім. Л.Копелєва "За мир і права людини" та форум його імені.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Ярослав Гашек и его бравый солдат Швейк. М., 1958
  2. Сердце всегда слева: Статьи и заметки о современной зарубежной литературе. М., 1960
  3. Святой доктор Федор Петрович. СПб., 1993
  4. Будущее уже начинается. М., 1995
  5. Поет і лицар. В кн.: Доброокий: Спогади про Івана Світличного. К., 1998.
Література:
  1. Гайвас Я. Упадок і відродження людини. "Визвольний шлях", 1985, № 8
  2. Кардиналовська Т. Невідступне минуле. К.–Нью-Йорк, 1992
  3. Приставкин А.и др. Льву Копелеву – 80. Поздравляем! "Столица", 1992, № 16
  4. Борозняк А.И., Воробьева О.В. Россия и Германия: диалог культур. "Новая и новейшая история", 1996, № 3
  5. Драбкин Я.С. Слово о Копелеве. В кн.: Копелевские чтения 1995 г. Россия и Германия: диалог культур. Липецк, 1996
  6. Драбкин Я.С. Памяти Льва Копелева: Воспоминания. "Новая и новейшая история", 1997, № 6
  7. Гришко В.І. Карби часу. Історія, література, політика, публіцистика, т. 1. К., 1999
  8. Евтушенко Е. Последний идеалист. "Общая газета", 1999, 12–18 августа, № 32
  9. Лев Копелев и его "Вуппертальский проект". М., 2002
  10. Борозняк А.И. Лев Копелев и его Вуппертальский проект. "Новая и новейшая история", 2003, № 2
  11. Куликова В. Перипетии судьбы Льва Копелева. "Великая эпоха", 2007, 5 февраля.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БРЕЖНЄВ ЛЕОНІД ІЛЛІЧ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ХАРКІВ
  • КОЧУР ГРИГОРІЙ ПОРФИРОВИЧ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • ПРАЗЬКА ВЕСНА 1968
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • СОЛЖЕНІЦИН ОЛЕКСАНДР ІСАЙОВИЧ
  • СВІТЛИЧНИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕРМАХТ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)