ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОРЕЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Денисов В.Н. КОРЕЦЬКИЙ Володимир Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Koretskii_V (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОРЕЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

КОРЕЦЬКИЙ Володимир Михайлович (18(06).02.1890–25.07. 1984) – правознавець, проф. (1920), д-р юрид. н. (1939), засл. діяч н. і т. України (1947), акад. АН УРСР (1948). Герой Соц. Праці (1980). Н. в м. Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ) у сім'ї службовця. 1910 закінчив Катериносл. г-зію із золотою медаллю. 1911–12 навч. на юрид. ф-ті Моск. ун-ту, а потім – юрид. ф-ті Харків. ун-ту, який закінчив 1916 з дипломом 1-го ст. Як стипендіат був залишений в ун-ті для підготовки до отримання професорського звання по каф-рі цивільного права та судочинства. 1919 склав магістерський екзамен з історії та догми рим. права й почав читати в цьому ж ун-ті лекції із всесвітньої історії д-ви і права. Взяв участь у створенні в 1920 Харків. ін-ту нар. г-ва та організації в його складі правового ф-ту. Був проректором ін-ту та заст. декана цього ф-ту, читав лекції із заг. історії д-ви і права та міжнар. приватного права. 1930 правовий ф-т було перетворено на Харків. ін-т рад. буд-ва і права, 1932 – на Всеукр. комуніст. ін-т рад. буд-ва і права, а 1937 – Харків. юрид. ін-т (нині Нац. юрид. академія ім. Ярослава Мудрого). 1920–41 займав у них посади проф. та кер. (з 1937) каф-ри історії держави і права. Викладацьку діяльність поєднував із практичною: був зав. правового підвідділу Наркомату закордонних справ УСРР (1921–22), зав. юрид. від. Укоопспілки (1922–24), зав. юрид. від. Українбанку (1924–30), старшим консультантом Держ. арбітражу при РНК УСРР (1930–35).

Початок наук. діяльності К. припадає на 1920-ті рр., коли в країні здійснювалася нова економічна політика. У цей період він опублікував низку наук. праць, які увійшли до "золотого фонду" вітчизн. юрид. науки. Серед них: "Проблеми приватного міжнародного права в договорах, укладених радянськими республіками з іноземними державами" (1922), "Цивільний кодекс радянських республік" (1923), "Територіальні межі виконавчої сили судових рішень з цивільних справ" (1924), "Застереження про взаємність у міжнародному приватному праві" (1925), "Савіньї у міжнародному приватному праві" (1926), "Уніформізм у праві" (1927), "Міжнародне радіоправо", "Нариси міжнародного господарського права" (обидві – 1928). Результатом багаторічної праці вченого з проблем міжнар. приватного права стало створення ним фундаментальної монографії "Нариси англо-американської доктрини і практики міжнародного приватного права" (1948; 1950 видана в Китайс. Нар. Республіці китайс. мовою). З цієї проблематики К. 1939 захистив в Ін-ті д-ви і права АН СРСР (Москва) докторську дисертацію.

1941 К. у числі ін. учених був евакуйований у м. Ташкент (нині столиця Узбекистану) і у створеному там у цей час Юрид. ін-ті (існує і нині) викладав всесвітню історію д-ви і права. Після визволення м. Харків і відновлення 1944 діяльності Харків. юрид. ін-ту працював у ньому проф., а з 1947 – зав. каф-ри міжнар. права. 1948 був обраний акад. АН УРСР, а 1949 очолив утворений у Києві Сектор д-ви і права АН УРСР. Після перетворення 1969 сектору на Ін-т д-ви і права АН УРСР (нині Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України) був його дир. до 1974, а потім – почесним дир. Водночас завідував від. міжнар. права та порівняльного правознавства ін-ту. Під кер-вом К. ін-т став од-нією з провідних в Україні та СРСР н.-д. юрид. установ.

Талант К. як ученого яскраво виявився і при дослідженні ним міжнар. публічного права, яке після Другої світової війни набуло якісно нового характеру, у т. ч. і для України як однієї із засновниць Організації Об'єднаних Націй. З даної галузі К. опублікував такі знакові праці, як "Суверенітет" (1963) та "Міжнародно-правова правосуб'єктність Української РСР" (1965). Одним з перших розпочав вивчення проблем міжнар. права, що набули глобального значення в післявоєн. період, зокрема проблеми визначення в ньому статусу континентального шельфу. У своїй праці "Нове в поділі відкритого моря" (1950) К. передбачив поділ Світ. океану, який остаточно було здійснено 1982 з прийняттям Конвенції ООН з мор. права. Протягом багатьох років у сфері наук. інтересів ученого були проблеми кодифікації міжнар. права, висвітлені ним у таких працях: "Перша сесія Комісії міжнародного права" (1956), "Про проект Філда. З історії проектів кодифікації міжнародного права" (1956), "Історія кодифікації міжнародного морського права" (1962). Аналізуючи шляхи розвитку сучасного міжнар. права, К. багато уваги приділяв дослідженню прогресивних принципів міжнар. права, заг. принципів права, співвідношення міжнар. права з внутр. правом. Його ідеї з цих основоположних проблем містяться в працях "Загальні принципи права у міжнародному праві" (1957), "Проблема основних прав і обов'язків держав у міжнародному праві" (1959), "Декларація прав і обов'язків держав" (1962). Відомими серед вітчизн. та зарубіжних учених є дослідження К. проекту чеського короля Іржи Подебрада про організацію миру і безпеки, що з'явився 1464 на хвилі гусизму і якому належить гідне місце в історії ідей про співробітництво між народами. Це такі його праці: "Проект Юрія Подебрада про організацію миру і безпеки" (1946) та "Проект Іржи Подебрада про організацію миру і сучасність" (1966).

Багато сил К. віддав вивченню історії вітчизн. науки міжнар. права й висвітленню її ролі в розвитку світ. науки. Відомі його дослідження про акад. АН УРСР В.Грабаря, котрий підготував фундаментальну працю "Матеріали до історії літератури міжнародного права в Росії. 1617–1917" (1959), а також В.Безобразова, який був одним із засн. Ін-ту міжнар. права, ств. 1873 у м. Гент (Бельгія) для вивчення міжнар. права та його кодифікації (нині знаходиться в м. Женева, Швейцарія). В останні роки свого життя К. готував працю про видатного вітчизн. вченого, проф. міжнар. права Харків. ун-ту Д.Каченовського.

Багатогранною була діяльність К. і як історика права, передусім ранньофеодальної д-ви і права англо-саксів. Вона знайшла втілення в таких його працях: "Суд і судовий процес у Франкській державі", "Імунітет у Франкській державі", "Суд франків" (усі 1944), "Військовий устрій Франкської держави", "Англо-саксонські правди", "Лекції з історії держави і права" (усі 1947), "До історії Священної Римської імперії. 1200–1806" (1970). За його редакцією була видана "Хрестоматія пам'яток феодальної держави і права країн Європи" (1961), де він був також укладачем низки розділів, автором вступних нарисів до них і перекладачем з лат. мови "Золотої булли" 1356 герм. імп. Карла IV Люксембурга. За ред. К. видано й "Дигести Юстиніана" у пер. та з примітками проф. І.Перетерського (1984).

У складі делегацій СРСР К. брав участь у підготовчих сесіях заступників міністрів закордонних справ до Паризької мирної конф. і самій конф., скликаній для укладення мирних договорів держав антигітлерівської коаліції з колиш. союзниками гітлерівської Німеччини в Європі (1946). Був чл. делегації УРСР на 1-й, 2-й, 4-й сесіях ГА ООН (1946, 1947, 1949), радником представника СРСР в Раді Безпеки ООН (1946). К. – перший вітчизн. учений, який увійшов до складу К-ту ООН з прогресивного розвитку міжнар. права та його кодифікації (Нью-Йорк, 1947), а згодом став чл. Комісії міжнар. права ООН (Нью-Йорк, 1949–51). Він був також чл. і 1-м заст. голови Комісії з прав людини ООН (1947–49). На неї в цей період було покладено вироблення проекту Загальної декларації прав людини 1948, прийняття якої стало визначною віхою в історії людства. К. був радником делегації УРСР на Конф. з підготовки Конвенції про ліквідацію рабства й работоргівлі (Женева, 1956). Брав участь у роботі делегації УРСР на Конф. ЮНЕСКО з питань мирного співіснування держав (Мюнхен, 1957), очолював делегацію УРСР на сесіях Конф. ООН з мор. права (Нью-Йорк, 1958; Женева, 1960). У числі перших вітчизн. учених став чл. Постійної палати Третейського суду в Гаазі (Нідерланди; 1957–69), а також чл. Польс.-норвез. постійної узгоджувальної комісії (1959–60). Вінцем діяльності К. як визнаного у світі авторитета в галузі міжнар. права стало обрання його 1960 на 15-й сесії ГА і Ради Безпеки ООН чл. Міжнар. суду ООН у Гаазі строком на 9 років (1961–70), а 1968 – його колегами-суддями – віце-президентом цього суду.

П. у м. Київ.

Ім'я К. широко відоме наук. громадськості світу. Він був обраний почесним чл. Інд. т-ва міжнар. права (1960); чл.-кор. (1965), дійсним (1977) та почесним (1983) чл. Ін-ту міжнар. права; акад. Мексиканської акад. міжнар. права (1968); чл.-кор. Аргентинської асоц. міжнар. права. К. – єдиний учений-юрист у колиш. СРСР, який був удостоєний звання Героя Соціаліст. Праці (1980). 15 лют. 1990 РМ УРСР присвоїла ім'я К. Ін-тові д-ви і права АН УРСР. До сторіччя від дня народження К. було видано його "Вибрані твори" у 2-х т. (1989). К. належить велика заслуга у створенні в Україні вітчизн. школи міжнар. публічного та міжнар. приватного права і розвитку юрид. науки в цілому.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Маркусь В. Володимир Корецький – перший українець суддя Міжнародного трибуналу в Гаазі. В кн.: Правовий вісник, кн. 2. Нью-Йорк, 1963
  2. Денисов В.Н. Владимир Михайлович Корецкий: Биобиблиографический указатель. К., 1984
  3. Його ж. Владимир Михайлович Корецкий (1890–1984). "Известия вузов. Правоведение", 1986, № 5
  4. Шемшученко Ю.С., Денисов В.Н. Кредо вченого – гуманізм. До 100-річчя від дня народження акад. АН УРСР В.М. Корецького. "Вісник Академії наук УРСР", 1990, № 4
  5. Денисов В.Н. Корецький Володимир Михайлович. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 3. К., 2001
  6. Його ж. Наукова спадщина академіка В.М. Корецького та сучасний розвиток науки міжнародного права. В кн.: Держава і право: Збірник наукових праць. К.–Дніпропетровськ, 2003.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГРАБАР ВОЛОДИМИР ЕММАНУЇЛОВИЧ
  • ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • КАЧЕНОВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ХАРКІВ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • УКООСПІЛКА
  • УКРАЇНБАНК (ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ БАНК)
  • ЗАГАЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ 1948

  • Пов'язані терміни:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • ЛУК'ЯНІВСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1946


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)