ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОРІЯТОВИЧІ

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. КОРІЯТОВИЧІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Koriyatovichi_rid (останній перегляд: 19.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КОРІЯТОВИЧІ

КОРІЯТОВИЧІ – впливовий князівський рід Великого князівства Литовського в 1-й пол. 14 – на поч. 15 ст., гілка династії Гедиміновичів. Засн. роду Михайло-Коріят Гедимінович (п. між 1358 і 1362), удільний князь у Новгородку Литовському (нині м. Новогрудок Гродненської обл., Білорусь), відомий як учасник литовсько-польс. боротьби за Галицьку землю і Волинь. 1349 очолив невдале литов. посольство до хана Золотої Орди Джанібека. В серед. 1340-х рр. старші з братів К. утвердилися на пн.-зх. окраїнах ординського Поділля, в 1-й пол. 1360-х рр. вони разом з ін. братами, позбавленими на той час Ольгердом і Кейстутом батьківської спадщини, заснувал Подільське князівство, яке проіснувало до 1394. Щодо кількості синів Михайла-Коріята висловлювалися різні версії, здебільшого польс. істориками, які найдокладніше досліджували цей родовід. Писемні джерела більш-менш певно називають Юрія , Олександра , Костянтина , Федора і Василя . Й.Вольф додав до них Лева, а Й.Пузина – ще чотирьох: Семена Свислочського , Айкшу , Дмитра , якого небезпідставно ототожнив з відомим моск. воєводою Дмитром Боброком-Волинським, і Гліба (Лева). О.Халецький зарахував до К. Бориса . Згідно з новітніми висновками Я.Тенговського, Коріят мав 7 синів і одну доньку – Анастасію , видану заміж бл. 1370 за молдов. господаря Романа I.

Найстаршим серед синів Коріята був Юрій. Він у числі ін. литовсько-рус. князів підписав литовсько-польс. трактат 1352 про поділ Галицько-Волин. д-ви. У мирному договорі Польщі з Литвою 1366 Юрій виступає разом із братом Олександром та Юрієм Наримунтовичем уже на боці польс. короля Казимира III Великого. Імовірно, він був тоді володарем Подільського князівства з центром у Смотричі (згодом у Кам'янці; нині м. Кам'янець-Подільський). 7 лют. 1374 Юрій і Олександр видали городянам Кам'янця грамоту на магдебурзьке право і земельну власність. Весною того ж року Юрій був запрошений на воєводство в Молдову, влітку завдав поразки ординцям на пониззі Дністра, а восени був отруєний. На думку Я.Тенговського, Юрій залишив двох синів – Семена і Гліба (Лева), які, за літописними звістками, загинули під час битви біля р. Ворскла 1399 (див. Ворскла, битва на річці 1399).

Другим К. за старшинством має бути Дмитро, званий у рос. джерелах Дмитром Михайловичем Боброком-Волинським. Він міг мати сина Івана , якому король польс. і вел. кн. литов. Казимир ІV Ягеллончик підтвердив грамотою право на володіння волостю Бібрка у Львів. землі.

Третій син Коріята Олександр тривалий час вважався в історіографії католиком і васалом польс. короля Казимира III Великого на Поділлі ще з поч. 1350-х рр. Підставою для такої думки послужила булла папська, в якій повторена інформація з попереднього листа Казимира III Великого про бажання стати католиком не названого на ім'я впливового литов. князя, власника значного уділу й двору. Нещодавно Я.Тенговський слушно зауважив, що є більше підстав вважати цим князем не Олександра, а Юрія, бо джерела не свідчать про високий статус і великі володіння молодшого К. на той час. Уперше Олександр фігурує як повноправний князь і прибічник Казимира III Великого в польсько-литов. трактаті 1366. Того ж року він отримав у лен від польс. короля щойно захоплене у волин. кн. Любарта м. Володимир (нині м. Володимир-Волинський). Олександр успадкував Подільське князівство по Юрію 1374, але, здогадно, ще з 1-ї пол. 1370 (після втрати м. Володимир) він перебував обік старшого брата як його співправитель. 17 берез. 1375 Олександр видав у Смотричі грамоту місц. церкві й ченцям-домініканцям, якою підтвердив їхнє право на власність, надану їм раніше Юрієм, і розширив їхні володіння. Підтримував добрі стосунки з Польщею, 2 квіт. 1375 уже в Кракові надав краківським городянам привілей на вільну торгівлю з Поділлям. За часів Юрія і Олександра на Поділлі зміцнюються позиції католицизму. 1378 на прохання Олександра Папа Римський надіслав буллу, якою ствердив його повноваження надавати місц. нас. певні духовні відпущення, напевно, у зв'язку з передбачуваною війною з татарами. Литов-сько-рус. літописи сповіщають, що Олександр загинув від рук татар. Й.Вольф датував його загибель 1380, а Я.Тенговський відносить її до 1380–82. Під час походу 1377 угор. і польс. короля Людовіка I Великого на Зх. Волинь Олександр і Борис як співправителі Подільського князівства стали ленниками Угорщини. Проте 1382, скориставшися зі смерті Людовіка I Великого, вони порушили ленну присягу і взяли участь у заходах волин. кн. Любарта з визволення порубіжних волин. замків з-під влади угор. старост, за що отримали у володіння м. Снятин. Безсумнівно, Олександр був католиком, однак як дата, так й ін. обставини зміни ним віросповідання залишаються нез'ясованими. Про його нащадків також нічого невідомо.

Про Бориса К. літописні джерела взагалі не згадують. Уперше його ім'я було зазначене в листі угор. і польс. короля Людовіка I Великого до Франциска Каррари від 29 верес. 1377 про ленну присягу обох подільських князів "короні Угорського королівства". На думку Я.Тенговського, народився Борис на поч. 1330-х рр., співправителем Олександра став 1375, а від 1382 був гол. володарем Подільського князівства. Влітку 1385 був у складі Ягайлового посольства до Кракова, відіграв активну роль у виробленні умов унії Литви з Польщею (див. Кревська унія 1385). Вдруге прибув до Кракова 12 лют. 1386 разом із Ягайлом для участі в урочистостях, пов'язаних із хрещенням, коронацією та шлюбом Ягайла з Ядвігою, спадкоємицею польс. корони. П. між 1386 і 1388. Я.Тенговський вважає, що його синами могли бути князі Іван Зв'ягільський та Семен Зв'ягільський , імена яких зазначені в привілеї волин. кн. Свидригайла від 20 листоп. 1446. Не заперечує польс. дослідник і можливості безпосередньої спорідненості між Борисом К. та Іваном Борисовичем Київським , який, за літописами, загинув у битві біля р. Ворскла (див. Ворскла, битва на річці 1399).

Наступником Бориса став після 1386 його співправитель Костянтин, п'ятий син Коріята, народжений бл. 1335. Я.Тенговський аргументовано довів його тотожність із близьким у 1380-х рр. до вел. кн. литов. Ягайла кн. Костянтином, якого в історіографії вважали Ольгердовичем (див. Ольгердовичі). Ще на поч. 1380-х рр. Костянтин звернувся до Папи Римського Урбана VI з клопотанням про заснування біскупства (див. Біскуп, Єпископства інститут у католицькій церкві) у Кам'янці. 1383 він брав участь у великокнязівській раді і висловився за зрив переговорів із хрестоносцями. Мабуть, як і Борис, Костянтин також приїжджав до Кракова, де 17 квіт. 1385 видав привілей краківським купцям, які торгували з Поділлям. 19 верес. 1388 разом із братом Федором видав у Кам'янці останню у своєму житті грамоту (слузі Немирі на маєток Бакота). П. між верес. 1388 і 1 лип. 1392, коли його співправитель Федір виступає як єдиний володар Подільського князівства. Литовсько-рус. літописи пов'язують з іменем Костянтина Коріятовича намір польс. короля Казимира III Великого одружити його зі своєю донькою і згодом передати зятеві польс. трон, але це не підтверджується ін. джерелами і навряд чи було можливим через значну різницю у віці учасників такого шлюбу. Пізніше джерело – Биховця хроніка (16 ст.) – приписує Костянтинові Коріятовичу володіння Костянтина Ольгердовича, Чернігів і Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Волин. обл.) та двох його синів Гліба й Василя , предка князів Чорторийських. Костянтин Коріятович мав сина Гридка (Григорія), за якого бл. 1390 спец. грамотою ручалася намісникові короля польс. і вел. кн. литов. Владислава II Ягайла в Литві Скиргайлу Ольгердовичу група литовсько-рус. князів і бояр.

Шостий син Коріята Федір Коріятович був у 1388–94 останнім володарем Подільського князівства.

Наймолодший з К. Василь титулується як "князь Поділля" ще в документі угор. короля Сигізмунда I Люксембурга від 2 лют. 1398. На той час цей титул уже не мав реального значення і міг вказувати лише на те, що раніше, приблизно від 1390, його власник був співправителем Федора К. Наприкінці 1394 Василь разом із братом Федором змушений був шукати пристанища в Угорщині, яке вони й отримали на тер. комітату Берегове (Закарпатська Україна). 1 лип. 1403 у Грубешові (нині м. Грубєшув, Польща) Василь видав грамоту, якою обіцяв королю польс. і верховному кн. литов. Владиславу II Ягайлу ніколи більше не виступати проти нього. З цього присяжного запису випливає, що Василь К. відмовився від титулу подільського князя й, можливо, отримав якісь володіння від польс. короля.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Stadnicki K. Koryjat Gedyminowicz i Koryjatowicze. "Rozprawy i sprawozdania z posiedzeń Wydzialu Historyczno-Filozoficznego Akademii Umiejętności" (Kraków), 1877, t. 7
  2. Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. К., 1885
  3. Wolff J. Kniaziowie litewsko-rusci od końca XIV wieku. Warszawa, 1895
  4. Prochaska A. Podole lennem Korony 1352–1430. "Rozprawy Akademii Umiejętnośi. Wydzial Historyczno-Filozoficzny", seria 2 (Kraków), 1895, t. 7
  5. Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. Львів, 1907
  6. К., 1993
  7. Panaitescu P.P. Iourij (Iourg) Koriatovic prince Lithuanien et la Moldavie. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка М.С. Грушевського, т. 1. К., 1928
  8. Puzyna J. Korjat i Korjatowicze. "Ateneum Wileńskie", 1930, 7
  9. Skrzypek J. Usunięcie Fedora Korjatowicza z Podola w 1393 r. В кн.: Prace Historyczne w 30-lecie dzialal-ności profesorskiej Stanisława Zakrzewskiego. Lwów, 1934
  10. Kuczyński S.M. Sine Wody (Rzecz o wyprawie Olgierdowej 1362 r.). В кн.: Księga ku czci O.Haleckiego. Warszawa, 1935
  11. Halecki O. Przyczynki genealogiczne do dziеjów ukladu krewskiego. "Miesięcznik Heraldyczny", 1935, z. 7–8
  12. Puzyna J. Korjat i Korjatowicze oraz sprawa Podolska. "Ateneum", 1936, 11
  13. Lowmiański H. Wcielienie Litwy do Polski w 1386 r. "Ateneum Wileńskie", 1937, 12
  14. Puzyna J. Pierwsze wystąpienie Koriatowiczów na Rusi Poludniowej, 1938, 13
  15. Krakowski St. Korjatowicze i sprawa Podolska w XIV w. w oświetleniu najnowszej historiogafii polskiej. Там само
  16. Paszkiewicz H. W sprawie roli politycznej Korjatowiczów na Wołyniu i Podolu. Там само, 1938, 13, z. 2
  17. Paszkiewicz H. O genezie i wartości Krewa. Warszawa, 1938
  18. Wyrozumski J. Kazimierz Wielki. Wrocław, 1982
  19. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К., 1987
  20. Krzyуaniakowa J., Ochmiański J. Władysław II Jagiełło. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Lódź, 1990
  21. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХIV до середини ХVII ст. (Волинь і Центральна Україна). К., 1993
  22. Wasilewski T. Pochodzenie i początek kariery domu Czartoryskich. В кн.: Litwa i jej sąsiedzi od XII do XX wieku. Poznań, 1994
  23. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХII–ХVI ст. Львів, 1996
  24. Tęgowski J. Który Konstantyn – Olgierdowic czy Koriatowic – był przodkiem kniaziów Czartoryskich? В кн.: Europa Orientalis. Toruń, 1996
  25. Czamańska I. Mołdawia i Wołoszyzna wobec Polski, Węgier i Turcji w XIV i XV w. Poznań, 1996
  26. Szyk G. Dzieje stosunków polsko-litewskich od czasów najdawniejszych do wsрóęczesności, t. 1. Poznań, 1998
  27. Kurtyka J. Wstęp. В кн.: Urzędnicy Podolski XIV–XVIII wieku. Spisy. Kórnik, 1998
  28. Tegowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. Poznań–Wrocław, 1999
  29. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IХ – початок ХVI ст.). Львів, 2000
  30. Kurtyka J. Podole pomiędzy Polską i Litwą w XIV i I połowie XV wieku. В кн.: Kamienniec Podolski. Studia z dziejów miasta i regionu. Kraków, 2000.

Посилання:
  • БЕРЕГОВЕ
  • БІБРКА
  • БІСКУП
  • БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • БУЛЛИ ПАПСЬКІ
  • БИХОВЦЯ ХРОНІКА
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ЄПИСКОПСТВА ІНСТИТУТ У КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ
  • ФЕДІР КОРІЯТОВИЧ
  • ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ
  • ГЕДИМІНОВИЧІ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАТОЛИЦИЗМ
  • КАЗИМИР ІІІ ВЕЛИКИЙ
  • КАЗИМИР ІV ЯГЕЛЛОНЧИК
  • КЕЙСТУТ
  • КРАКІВ
  • КРЕВСЬКА УНІЯ 1385
  • ЛЮБАРТ, ЛЮБАРТ-ДМИТРО ГЕДИМІНОВИЧ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • ОЛЬГЕРД
  • ОЛЬГЕРДОВИЧІ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • СКИРГАЙЛО ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • СМОТРИЧ , СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СНЯТИН, МІСТО ІВАНО-ФРАНКОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СВИДРИГАЙЛО, СВИДРИГАЙЛО-БОЛЕСЛАВ ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛОСТЬ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • БАЗИЛОВИЧ ІОАНИКІЙ ТА ЙОГО
  • БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • БРАЦЛАВ
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ФЕДІР КОРІЯТОВИЧ
  • ГЕДИМІНОВИЧІ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • ЛІТОПИСИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
  • МУКАЧІВСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ПОДІЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • СМОТРИЧ , СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СНЯТИН, МІСТО ІВАНО-ФРАНКОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОСТВО
  • СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ БАКОТСЬКИЙ МОНАСТИР
  • СИНЄВОДСЬКА БИТВА 1362
  • ТЕРЕБОВЛЯ, МІСТО
  • ТЕРЕБОВЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВІННИЦЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)