ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОВАЛЕВСЬКИЙ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко І.Б. КОВАЛЕВСЬКИЙ Максим Максимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kovalevsky_M (останній перегляд: 19.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КОВАЛЕВСЬКИЙ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ

КОВАЛЕВСЬКИЙ Максим Максимович (08.09(27.08).1851–05. 04(23.03).1916) – соціолог, правознавець, історик, етнограф, громад. та держ. діяч. Проф. (1880), акад. Петерб. АН (1914). Н. у м. Харків. Належав до заможного шляхетського роду Доленго-Ковалевських. Закінчив із золотою медаллю 3-тю Харків. гімназію (1868) і поступив на юрид. ф-т Харків. ун-ту; там у цей час викладав Д.Каченовський, який став для молодого студента взірцем, а згодом – і його наук. керівником. Закінчив навчання 1872 зі ступенем кандидата права(тема кандидатської роботи: "Про конституційні досліди Австрії і чеську національну опозицію") і був залишений при ун-ті професорським стипендіатом каф-ри держ. права європ. держав. Деякий час поглиблював освіту в Берлінському ун-ті, потім слухав лекції в навч. закладах Відня та Парижа (Франція), працював у бібліотеці Британського музею та Держ. архіві Лондона (Велика Британія). В Європі познайомився з багатьма відомими філософами, вченими, літераторами, зокрема з Е.Дюркгеймом, К.Марксом, В.Соловйовим, Г.Спенсером, Ф.Енгельсом. Після повернення з відрядження перевівся до Моск. ун-ту, там у трав. 1878 захистив дис. на ступінь магістра держ. права за монографією "История полицейской администрации (полиция безопасности) и полицейского суда в английских графствах с древнейших времен до смерти Эдуарда III-го. К вопросу о возникновении местного самоуправления" (Прага, 1877). Із верес. 1878 – доцент (за деякими відомостями – екстраординарний проф.) каф-ри держ. права і порівняльної історії права Моск. ун-ту. Після захисту в черв. 1880 дис. на ступінь доктора держ. права за монографією "Общественный строй Англии в конце средних веков" (Москва, 1880) обраний у грудні 1880 ординарним проф. цієї ж кафедри. 1881–82 – у закордонному відрядженні. Брав участь у роботі багатьох наук. товариств, був серед засновників одного з них – Моск. психологічного т-ва (1884). До кола його знайомих належали В.Бехтєрев, М.Карєєв, В.Ключевський, І.Мечніков, П.Мілюков, С.Муромцев, К.Тімірязєв, П.Струве, О.Чупров, І.Янжул та ін. відомі вчені.

1887 був звільнений з ун-ту за "негативне ставлення до рос. держ. ладу". Цього ж року виїхав за кордон. Мешкав і працював уФранції, Великій Британії, США, Італії, Бельгії, Швеції. Від 1889 проживав у Франції, тут придбав віллу на березі Середземного моря в Бельє. Читав лекційні курси в Стокгольмському (1890) і Брюссельському (1899) ун-тах, а також деякі лекції в Парижі, Оксфорді, Чикаго, Сан-Франциско. 1901 зі своїми однодумцями (Е. де Роберті, Ю.Гамбаровим та ін.) заснував у Парижі Руську вищу школу сусп. наук (1901–05), вона сприяла розповсюдженню соціологічних ідей в рос. сусп-ві.

1905 повернувся в Росію і незабаром був обраний ординарним проф. каф-ри держ. права екон. від-ня Петерб. політехнічного ін-ту (1906) та позаштатним ординарним проф. каф-ри держ. права юрид. ф-ту Петерб. ун-ту (1907). У цих закладах працював до останніх днів свого життя. У різний час також був проф. Петроград. вищих жін. ("Бестужевських") курсів, Курсів виховательок і керівників фізичної освіти (Лесгафтовських курсів), Психоневрологічного ін-ту і Педагогічної академії. Викладав конституційне право, історію політ. учень Нового часу, історію демократичних доктрин, соціологію. У квіт. 1906 обраний членом 1-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії) від Харків. губ. (за курією землевласників). 1907 обраний членом Держ. ради від Петерб. АН і ун-тів. Вважався одним із лідерів і провідних ораторів лівої частини Держ. ради, відстоював ідеали прогресивного розвитку і конституційної демократії, брав безпосередню участь в опрацюванні низки законопроектів.

Багатогранною була його громад. діяльність. Ще 1885 він став членом масонської ложі "Вірні друзі" шотландського обряду, згодом, у роки революції 1905–1907, був засновником масонських осередків у Москві і Санкт-Петербурзі. Проте внаслідок внутрішньої боротьби серед лідерів організації його 1911 піддали радіації (виключенню) з масонства. Був учасником земського руху, брав участь у Земському з'їзді в квіт. 1905. Був також засновником і керівником Партії демократичних реформ, яка існувала у 1905–07, головою багатьох громад. об'єднань: Рос. від-ня Міжнарод. т-ва миру, Петербурзького юрид. т-ва, "Вольного экономического общества", Російсько-британського т-ва, гуртків ім. О.Герцена (див. О.Герцен), Л.Толстого (див. Л.Толстой) та ін. 1879–80 був (разом з В.Міллером) видавцем-редактором ліберального часопису "Критическое обозрение. Журнал научной критики и библиографии в области наук историко-филологических, юридических, экономических и государственных", 1878–92 – одним з редакторів органу Моск. юридичного т-ва "Юридический вестник", 1906–07 – редактором газети "Страна", а 1909 перейняв у М.Стасюлевича кер-во впливовим виданням "Вестник Европы. Журнал исторический, политический и литературный" і до кінця життя був його редактором-видавцем та особисто завідував у ньому відділом сусп. і юрид. наук. Співробітничав з багатьма зарубіжними виданнями, зокрема з "Revue internationale de sociologie" (Париж).

Співчував укр. рухові, був особисто знайомий з М.Грушевським, С.Петлюрою та ін. його провідними діячами, співробітничав з укр. думською громадою, боровся проти утисків укр. мови, був одним з редакторів першого наук. довідника з українознавства "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (т. 1–2, СПб., 1914–16).

У груд. 1899 був обраний чл.-кор. Петерб. АН (за розрядом історико-політичних наук), а в берез. 1914 – її ординарним академіком (державне право). Входив до числа провідних діячів Міжнар. ін-ту соціології – найстарішого міжнар. об-ня професійних соціологів, заснованого в Парижі 1893, деякий час був його віце-головою та головою. Був також чл.-кор. Французького ін-ту (Академії моральних і політ. наук) та Британської асоціації розвитку наук, членом Тулузької академії законодавства, Т-ва з вивчення історії Французької революції, Т-ва з вивчення вітчизняної історії (Італія), Т-ва соціології в Парижі. Брав участь у багатьох міжнародних наукових форумах.

З початком Першої світової війни протягом 7 місяців (до лют. 1915) утримувався як заручник у Карлсбаді (нині м.Карлови Вари, Чехія). Важкі умови перебування в полоні підірвали його життєві сили, невдовзі він помер у Петрограді (нині м. С.-Петербург). Похований на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври.

К. був послідовним позитивістом-еволюціоністом у науці, а в політиці – теоретиком соціального, або "нового" лібералізму, який передбачав мирне реформування Росії, модернізацію сусп-ва, розширення громадянських прав і свобод. Він синтезував істор. і порівняльний підходи у єдиний історико-порівняльний метод, і це дало йому змогу зробити вагомі типологічні узагальнення в різних галузях наук. знань.

К. розробив учення про розвиток сусп-ва відповідно до "основного соціологічного закону" – закону прогресу. Умовою прогресу він вважав зростання соціальної солідарності між народами, соціальними групами тощо. Саму ж солідарність трактував не тільки як ідею або почуття, а головним чином як сусп. порядки, ін-ти, соціальні зрушення, що пов'язані з тими чи ін. ідейними проявами. Велику увагу приділяв класовій боротьбі, але вважав її антитезою солідарності, ознакою незрілості чи виродження сусп-ва, що доводив на прикладі Англії, Франції та інших країн. Розглядав революції як трагічний наслідок соціальної нерівності, виступав за мирний, конституційний шлях розвитку, відстоював конституційну ("народну") монархію як єдину форму правління, коли влада може служити посередником між класами і захищати інтереси народу загалом.

К. досліджував історію у соціологічному вимірі, розглядав соціологію насамперед як заг. теорію сусп. розвитку і був фундатором генетичної соціології, що вивчає походження сусп. життя і сусп. інститутів: сім'ї, власності, релігії, держави, моралі та права. Генетична соціологія К. базувалася на конкретних етнографічних відомостях і стала предтечею сучасної соціокультурної антропології. Аналізуючи форми і шляхи розвитку сусп. інститутів у народів Євразії (романських, герм., слов'ян., кавказ., індійських та ін.), К. розглядав насамперед встановлення родових стосунків і варіантів їх розпаду, досліджував роль великої родини (патріархально-родинної громади) як форми розпаду роду. Характеристиці особливостей сусп. розвитку Росії присвячена одна з головних його робіт "Общинное землевладение, причины, ход и последствия его разложения" (1879). З проблематикою первісного сусп-ва була пов'язана і низка його праць про звичай, звичаєве право і закон у народів Кавказу, підготовлена за результатами його власних наук. експедицій 1883, 1885, 1887. Дослідження К. справили значний вплив на працю Ф. Енгельса "Походження сім'ї, приватної власності і держави".

Іншим напрямом істор. досліджень К. було вивчення соціально-екон. ін-тів і процесів у середньовічній Англії і Франції (обезземелення селян, поява селянської кустарної промисловості і пролетаріату, селянські повстання тощо), аналіз передумов європ. революцій 17–18 ст. Найповніший виклад його істор., але спрямовані у майбутнє пошуки знайшли у працях "Происхождение современной демократии" (1895–97), "От прямого народоправства к представительному и от патриархальной монархии к парламентаризму. Рост государства и его отражение в политических учениях" (1906). Однією з найважливіших своїх праць К. вважав "Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хозяйства" (1898–1903). У ній простежується історія землеволодіння, починаючи від занепаду Римської імперії до появи сучасного земельного укладу, з домінуванням приватної власності і фермерського г-ва, а також історія промисловості від цехового г-ва до відособлення підприємництва, включно з питаннями робітничого руху, регламентації заробітної плати тощо.

Істор. аналіз поєднувався з юрид. Його цікавили сутність д-ви, межі держ. влади, оптимальні форми держ. правління, теорія і практика демократії, парламентаризму і конституціоналізму. На його думку, виникнення д-ви пов'язано з т. зв. добровільним рабством, з нездатністю більшості людей до творчості або виявлення особистої ініціативи. Цю тезу він висновував зі своєї концепції колективної (соціальної) психології, яка була подібна до аналогічної концепції франц. соціолога і криміналіста Г.Тарда. К. зробив внесок у розвиток концепції правової д-ви, акцентував увагу на таких її передумовах і елементах, як законність управління, поділ влади, народоправство і система представництва. Йому належить чимало пріоритетів у дослідженнях історії політ. і правової думки, історії держ. установ, а також у започаткуванні перших лекційних курсів з конституційного права та історії демократичних доктрин.

У його діяльності значне місце займали питання інституціоналізації соціології в Рос. імперії. 1908 він разом з Е.У. де Роберті створив першу в Росії каф-ру соціології в Психоневрологічному інституті. Зусиллями цих вчених було видано 4 випуски збірника наук. праць "Нові ідеї в соціології" (1913–1914). Учнями К. були провідні соціологи, в т. ч. П.Сорокін, який тривалий час був його асистентом і особистим секретарем.

дата публікації: 2007 р.

Праці:
  1. Очерк истории распадения общинного землевладения в кантоне Ваадт. Лондон (англ.), Цюріх (нім.), 1876
  2. Опыты по юрисдикции налогов во Франции с XIV века до смерти Людовика XIV. М., 1877
  3. Общинное землевладение, причины, ход и последствия его разложения, ч. 1. М., 1879
  4. Общественный строй Англии в конце средних веков. М., 1880
  5. Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права. М., 1880
  6. Первобытное право, в. 1–2. М., 1886
  7. Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. М., 1886
  8. Государственное право европейских держав. М., 1887
  9. Закон и обычай на Кавказе, т. 1–2. М., 1890
  10. Tableau des origines de l'evolution de la famille et de la propriete. Stockholm, 1890 (рос. переклади: Очерк происхождения и развития семьи и собственности. СПб., 1895
  11. М., 1939)
  12. Труд как источник права собственности на землю в Малороссии и на Украине. "Юридический вестник", 1892, кн. 1–2
  13. Происхождение современной демократии, т. 1–4. М., 1895–97
  14. Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хозяйства, т. 1–3. М., 1898–1903
  15. Развитие народного хозяйства в Западной Европе. СПб., 1899
  16. Экономический строй России. СПб., 1900
  17. Социология и сравнительная история права. М., 1902
  18. Этнография и социология. М., 1904
  19. Современные социологи. СПб., 1905
  20. Учения о личных правах. М., 1905
  21. Государственное право Англии. СПб., 1906
  22. Русская конституция, вып. 1–4. СПб., 1906
  23. Общее конституционное право. СПб., 1908
  24. Очерки по истории политических учреждений России. СПб., 1908
  25. Общее учение о государстве. СПб., 1909
  26. Социология, т. 1–2. СПб., 1910
  27. Происхождение мелкой крестьянской собственности во Франции. СПб., 1912
  28. Новые идеи в социологии", вып. 1–4. СПб., 1913–14
  29. Сочинения, т. 1–2. СПб., 1997.
Література:
  1. Ивановский И.А. Максим Максимович Ковалевский: Биографический очерк. Пг., 1916
  2. Боголепов А.А. М.М. Ковалевский как историк политической мысли. Пг., 1916
  3. Тарановский Ф.В. М.М. Ковалевский как историк права. "Вестник гражданского права", 1916, № 5
  4. Щетинин Б.А. М.М. Ковалевский и Московский университет 80-х годов. "Исторический вестник", 1916, май
  5. М.М. Ковалевский ученый, государственный и общественный деятель и гражданин: Сб. статей. Пг., 1917
  6. Фатеев А.Н. Максим Ковалевский. Х., 1917
  7. Мошкович Г.Г. Ковалевский как историк средневекового города. М., 1954
  8. Сафронов Б.Г. М.М. Ковалевский как социолог. М., 1960
  9. Федотова Г.А. Политическое учение М.М. Ковалевского. М., 1973
  10. Куприц Н.Я. Ковалевский. М., 1978
  11. Калоев Б.А. М.М. Ковалевский и его исследования горских народов Кавказа. М., 1979
  12. М.М. Ковалевский (1851–1916): Библиография. В кн.: История и историки. Историографический ежегодник, 1980. М., 1984
  13. Максим Максимович Ковалевский (1851–1916) в истории российской социологии и общественной мысли: Сборник статей. СПб., 1996
  14. Бугрій М.Є. М.М. Ковалевський у вітчизняній історіографії. В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наук. праць молодих вчених. Х., 1998
  15. Комнатная Ю.А. Политико-правовые воззрения М.М. Ковалевского. Саратов, 2002
  16. Кузнецова И.Д. Профессор Ковалевский в Московском университете (по материалам личных воспоминаний М.М. Ковалевского и его современников). "Вестник Московского университета". Серия 7. Философия, 2005, № 3
  17. Погодин С.Н. Максим Максимович Ковалевский. СПб., 2005.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КАЧЕНОВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ХАРКІВ
  • КЛЮЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • МАРКС К.
  • МЕЧНИКОВ ІЛЛЯ ІЛЛІЧ
  • МОСКВА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛЬНОЕ ЭКОНОМИЧЕСКОЕ ОБЩЕСТВО
  • ЗЕМСЬКИЙ РУХ

  • Пов'язані терміни:
  • ДРОЙЗЕН ЙОГАН ГУСТАВ БЕРНГАРД
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ГРАНАТ, ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК
  • КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • КОВАЛЬСЬКА ЄЛИЗАВЕТА МИКОЛАЇВНА
  • ЛУЧИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАРКСИЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МЕМУАРИСТИКА
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ОСВІТНІ ТОВАРИСТВА В УКРАЇНІ
  • ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПОЗИТИВІЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • СЕНЬОБОС ШАРЛЬ
  • УКРАИНСКИЙ НАРОД В ЕГО ПРОШЛОМ И НАСТОЯЩЕМ – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (1914-1916)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)