ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА

  Бібліографічне посилання: Шпитальов Г.Г. КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kozacki_viyska (останній перегляд: 24.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА

КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА – збройні формування козацтва. Відомі з поч. 16 ст.: тоді старости пд. земель Великого князівства Литовського комплектували з козаків роти і поселяли на тер. своїх староств. Поступово з козаків постійних козац. загонів порубіжних замків-фортець склалося городове козацтво (див. Городові козаки). Кожен городовий козак повинен був власним коштом укомплектовувати своє військ. спорядження, за це він звільнявся місц. владою від феод. повинностей і сплати податків. Козаки, які не бажали ставати городовими козаками чи не могли придбати собі належного спорядження, йшли "на Низ" – у Нижнє Подніпров'я, за дніпрові пороги.

1572 польс. король Сигізмунд II Август зарахував до складу збройних сил Речі Посполитої 300 заможних городових козаків і призначив їм держ. платню. Цих козаків було занесено до особливого списку – реєстру (див. Реєстри козацькі), що поклало початок появі реєстрових козаків. У разі війни із сусідніми д-вами реєстрові козаки мали ставати під булаву гетьмана великого коронного або гетьмана польного коронного, які очолювали польс. армію. 1578 польс. король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500, а в 1583 – до 600 козаків, надавши реєстровцям привілеї, право на самоврядування.

У 1570–80-х рр. виразно окреслилося військ.-політ. об'єднання нереєстрових козаківВійсько Запорозьке. На поч. 17 ст. воно стало "щитом" Наддніпрянської України від загроз ногайських орд (див. Ногайська орда), які перекочували з-за Дону в Пн. Причорномор'я і Приазов'я й перейшли в підданство крим. хана, і самого Кримського ханату, що на той час істотно посилив свій військ. потенціал. Військо Запороз. спільно з городовими козаками, а також разом із Всевеликим Військом Донським активізувало бойові дії проти татар і турків на суші і на морі.

Козац. війни кін. 16 – 1-ї третини 17 ст. показали, що К.в. становлять загрозу польс.-шляхетському пануванню на укр. землях. Польс. уряд почав планувати обмеження чисельності реєстровиків і всіляко намагався поставити під свій контроль низову козац. громаду. Однак, постійно перебуваючи у стані війни з сусідніми д-вами, Річ Посполита змушена була загравати з козаками і навіть визнавати їхні особливі права і привілеї.

1590 реєстр становив 1 тис. осіб. У цей же час заг. чисельність козаків, які проживали на волостях і на Запорожжі й не були вписані до реєстру, складала, за приблизними підрахунками, бл. 20 тис. осіб.

За гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного 1617 реєстр було збільшено до 3 тис., а 1619 – до 6 тис. У ході ___ЛІНК_НЕ_ПРАЦЮЄ___Хотинської війни 1621 до королів. армії прибуло на службу 42 тис. козаків, більшість з яких були нереєстровими. З 1625 до 1648 число реєстрового козацтва зберігалося в межах 6 тис. у шести полках (Київському полку, Канівському полку, Корсунському полку, Білоцерківському полку, Чигиринському полку і Переяславському полку). Напередодні національної революції 1648–1676 чисельність нереєстрових козаків на волостях і на Запорожжі становила бл. 60 тис. осіб.

Усі козаки – як реєстровці, так і нереєстровці, які ходили у військ. походи на боці Корони Польської, відмовлялися сплачувати податки і виконувати феод. повинності, вважаючи це своєю пільгою за перебування на держ. службі.

Від 1578 до 1649 козаки городового реєстрового козац. війська відбували службу почергово, а в походи ходили згідно з наказами уряду. Оскільки служба в реєстровому війську була престижною, то в польс. військ. адміністрації ніколи не виникало проблем з мобілізацією козаків. Організація мобілізації нечисленного Війська його королів. милості Запороз. реєстрового покладалася на гетьмана запороз. і військ. старшину (див. Гетьман, Козацька старшина).

Упродовж 2-ї пол. 16 – 1-ї пол. 17 ст. козаки-реєстровці діяли в складі західноєвроп. армій і відзначилися там високим рівнем бойової підготовки і військ. мист-ва.

У ході нац.-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. гетьману Б.Хмельницькому вдалося перетворити К.в., а також частину селян і міщан на регулярну козац. армію заг. чисельністю бл. 60 тис. вояків при 150 гарматах. Допоміжною силою цієї армії було озброєне селянство (числом до 200 тис.), організоване і кероване досвідченими козаками і старшинами. З 1649 К.в. становили збройні сили Укр. козац. д-ви – Військо Запорозьке гетьман. регіменту (підпорядкування).

Формально гетьману підлягало (від 1648 до 1705) також і Військо Запороз. низове. Проте реальної влади над низовою козац. громадою гетьмани ніколи не мали.

У ході війни реєстр Війська Запороз. гетьман. регіменту не був сталим, число вписаних до нього козаків залежало від воєн. успіхів самого війська. Згідно зі Зборівським договором Криму з Польщею 1649, реєстр укр. козац. війська становив 40 тис. осіб (див. також "Реєстр всього війська Запорозького" 1649), згідно з Білоцерківським договором 1651 – 20 тис., за Кам'янецьким договором 1653 – 40 тис.

Згідно з Переяславським договором 1654 (див. Березневі статті 1654), укладеним гетьманом Б.Хмельницьким з рос. царем Олексієм Михайловичем, реєстр козац. війська становив 60 тис. За гетьмана Д.Многогрішного в реєстрі було 30 тис. осіб, за І.Самойловича – 20 тис., за І.Мазепи – 30 тис.; у подальші роки аж до самої ліквідації гетьман. козац. війська реєстр козаків становив 20 тис. без урахування допоміжного складу – "тяглих козаків".

У 1650–60-х рр. рос. уряд створив у Слобідській Україні з укр. переселенців козац. полки, їхній устрій та організація базувалися на традиціях К.в. (див. Слобідські козацькі полки), проте це були незалежні від гетьман. влади війська.

Поділ України між Річчю Посполитою та Рос. д-вою за Андрусівським договором (перемир'ям) 1667 призвів до ослаблення козац. війська.

На укр. землях, що входили відтоді до складу Речі Посполитої (див. Правобережна Україна), К.в. як складова частина збройних сил Речі Посполитої існували з 1685 до 1714 і з 1742 до 1752.

Військо Запороз. низове до 1686 формально було під спільною протекцією рос. царя і польс. короля, 1686–1708 – лише рос. царя, 1709–34 – крим. хана, а 1734–75 фактично перебувало у складі збройних сил Російської імперії.

* * *

Упродовж 17–18 ст. осн. тактично-стройовим з'єднанням реєстрових К.в. був полк. Після початку нац.-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. число полків зросло в кілька разів і сягало 20. На 1657 К.в. складалися з 9 полків, які мали власну артилерію і могли самостійно проводити бойові операції. У різні періоди існування Гетьманщини кількість полків у К.в. не була сталою. 1658–88 лівобереж. гетьмани ліквідовували одні, створювали або поновлювали ін. полки, проте заг. число городових полків К.в. Гетьманщини залишалося в межах 12. Від 1688 до 1782 у Лівобережній Україні існувало 10 полків – це: Київський полк, Ніжинський полк, Чернігівський полк, Стародубський полк, Гадяцький полк, Переяслав. полк, Прилуцький полк, Полтавський полк, Миргородський полк, Лубенський полк.

* * *

У козаків було кілька родів військ – піхота, кіннота, артилерія, човновий флот. У кінноті служили козаки, які могли забезпечити себе парою бойових коней. У піхоті та на човнах флотилії служили незаможні козаки або молодики. Козац. кіннота в разі необхідності, зокрема при штурмі укріплень, спішувалася і діяла як піхота (див. також Драгуни). Піхотинець, який під час військ. походу "справляв" собі коней, міг переходити в кінноту. І навпаки, козак, який втрачав коней, переходив у піхоту. Артилеристи були найбільш привілейованим прошарком серед козаків, вони повинні були мати особливий вишкіл і досвід, їхній штат був сталим і всі вони проходили регулярне навчання.

Артилер. команди К.в. до серед. 17 ст. були нечисленними. Артилерія (переважно легка) в К.в. застосовувалася при обороні укріпленого табору (див. Ваґенбург), на валах фортець, у засідках і на човнах флотилії. Становлення артилерії як окремого роду війська в гетьман. збройних силах відбулося в ході нац.-визвол. війни серед. 17 ст. Відтоді артилерію в К.в. почали застосовувати при облогах і штурмах фортець, а також у відкритих, польових боях.

Запороз. низове і Донське козац. війська утримували човнові військ. флотилії, з яких козац. піхота завдавала відчутних ударів туркам і крим. татарам як на воді, так і на суші, проводячи комплексні бойові операції на морі і узбережжі супротивника. Кількісний склад козац. флотилій у різні періоди коливався від кількох десятків до кількох сотень човнів – лип, дубів, чайок. Із серед. 17 ст. мор. справа в К.в. стала поступово занепадати. В рос.-турец. війнах 17–18 ст. козац. флотилії діяли лише в пн.-зх. частині Чорномор. бас., а також у пониззях Дніпра, Пд. Бугу і Дунаю.

* * *

Комплектація К.в. відбувалася за становим принципом: селяни і міщани переходили до козац. стану лише з дозволу кошового отамана (на Запорожжі) і гетьмана (на Гетьманщині). Вікових обмежень служби в К.в. не було. Безпосередньо на воєнні дії задіювали козаків віком від 17 до 65 років. Звільняли ("абшитували") з К.в. лише тих козаків, які через похилий вік, важке поранення або каліцтво не могли продовжувати службу.

* * *

Мобілізація козаків на військову службу проводилася згідно з орг.-функціональною структурою і адм.-тер. устроєм кожного конкретного козац. війська. На Запорожжі мобілізація здійснювалася відповідно до курінної системи комплектування козац. війська. Під час мобілізації Війська Запороз. низового від кожного січового куреня (див. Курені запорозькі) до тактично-стройових підрозділів – команд – відряджалася певна кількість козаків, очолюваних наказним курінним отаманом. Команди комплектувалися з таким розрахунком, щоб у кожній по можливості були представлені всі січові курені. Січовий курінь виступав як орг.-госп. ланка і в повному складі ніколи не був тактичною одиницею. Курінні отамани завжди залишалися на Січі, відряджаючи в походи козаків з наказними курінними отаманами. Січовий курінь міг розпорошуватися на десяток і більше похідних куренів, що відряджалися як до кінних, так і до піших команд. Виконання розпоряджень Коша Запорозької Січі стосовно мобілізації покладалося на курінних отаманів і похідних старшин (а з 18 ст. – на паланкову старшину), які проживали в тому чи ін. районі Запорожжя. Курінні отамани відповідали за мобілізацію неодружених козаків, а похідній (паланковій) старшині були підпорядковані одружені козаки. Про підготовку Війська Запороз. низового до походу Кіш завчасно віддавав розпорядження. Після оповіщення про виступ у похід в адм. райони Запорожжя розсилалися "печатки" (письмові накази з військ. печатками) із вказівками щодо відрядження потрібної кількості піших і кінних козаків. Для мобілізації неодружених козаків – зимівчаків і промисловців – старшинам різних рангів доводилося виїжджати на місця і проводити безпосередній збір. Неодружені козаки збиралися на Січі у своїх куренях, де ступінь їхньої готовності визначав курінний отаман. Одружені козаки спочатку збиралися біля центрів адм. районів Запорожжя (центрів паланок). Спеціально призначений Кошем військ. старшина робив їх огляд, у ході якого виявляв вади екіпіровки і формував підрозділи. До місця збору всього війська загони одружених козаків супроводжували похідні (паланкові) старшини.

* * *

Гол. тактичними підрозділами кінноти Війська Запороз. низового були тисячні команди, які очолювали військ. старшини. Кожна з цих команд поділялася на дві п'ятисотенні команди, очолювані полковниками. При кожному полковнику були писар і осавул. У свою чергу, п'ятисотенна команда поділялася на дві сотні: перша сотня налічувала 300 козаків, а друга – 200. Під час бою або навчань першу сотню очолював осавул, а другу – писар. До складу сотні входили похідні курені на чолі з наказним курінним отаманом та наказним курінним хорунжим. Така організація запороз. кінноти була пов'язана з осн. бойовим козац. строєм – лавою. Оскільки в лаві було завжди дві шеренги, то кожен тактичний підрозділ (тисячна команда, п'ятисотенна команда, сотня, похідний курінь) поділявся на дві частини, які утворювали шеренги лави. Для проведення значних бойових операцій з кількох тисячних команд створювалися тимчасові партії, очолювані військ. старшиною, при якому було ще кілька військ. старшин без посад, які становили штаб партії. Досить часто партії очолював сам кошовий отаман, військ. писар або військ. осавул. У запороз. піхоті, яка діяла на човнах, п'ятисотенні команди поділялися на п'ятидесятні "полусотні". Полусотню на човні очолював підосавул або підписар. На чолі п'ятисотенних команд запороз. флотилії стояли полковники, при кожному з них був писар і два осавули (один осавул на кожні п'ять човнів). Тисячну команду флотилії очолював військ. старшина.

* * *

Під час війни на чолі гол. загону запорожців завжди стояв кошовий отаман, при ньому перебували військ. писар, військ. осавул, військ. обозний і військ. служителі, всі разом вони становили похідний Кіш. У той же час похідним Кошем запорожці називали і все військо, яке перебувало в поході під кер-вом кошового отамана та військ. старшини. Упродовж 17–18 ст. похідний Кіш організаційно становив собою з'єднання у складі 6–12 п'ятисотенних кінних команд, кожна з яких укомплектовувалася з козаків від усіх січових куренів. Платня, провіант і боєприпаси в усіх командах похідного Коша розподілялися по куренях і видавалися лише на кількість людей, які були при наказному курінному отамані. Під час перебування кошового отамана в поході вся влада на Січі зосереджувалася в січовому Коші (військ. суддя з курінними отаманами). Найважливіші справи військ. суддя мав узгоджувати з кошовим отаманом шляхом листування. Перед виступом у похід кошовий отаман призначав військ. суддю наказним кошовим отаманом, у разі загибелі кошового він мав виконувати його обов'язки до нових виборів, що за таких обставин відбувалися по прибутті похідного Коша на Січ. Командний склад Війська Запороз. низового завжди мав потужний резерв завдяки інституту військ. і похідної старшини без урядів (посад), а традиційна практика призначення для воєн. походів похідних (паланкових) отаманів і наказних курінних отаманів була запорукою дотримання дисципліни і порядку в тимчасових тактичних підрозділах.

* * *

За часів Гетьманщини гетьманські універсали Генеральної військової канцелярії щодо мобілізації багатотисячного війська надсилалися до полкових канцелярій, а звідти – до сотенних правлінь, які пересилали їх курінним отаманам. Курінні отамани доводили зміст цих розпоряджень до козаків свого населеного пункту, які після ознайомлення зі змістом універсалу, спорядившись усім необхідним, вирушали до свого сотенного містечка разом із наказним курінним отаманом і курінним хорунжим (див. Хорунжий). Після огляду козаків сотником їх відряджали в супроводі сотенних старшин до полкової управи. Полкова старшина під орудою полковника робила огляд сотень, після чого полк, очолюваний наказним полковником, вирушав до визначеного гетьманом місця збору козац. війська. Полк у повному складі ніколи не вирушав у похід. Значна частина полкового складу завжди лишалася в резерві. На місці збору гетьман. війська генеральна старшина проводила ген. огляд полків, формувала обоз, визначала похідних начальників структурних підрозділів і військ. з'єднань, розподіляла артилерію по військ. з'єднаннях. На чолі козац. війська в разі заг. військ. походу ставав гетьман. Командувачем окремого з'єднання городових полків призначався гетьман наказний із числа ген. старшини.

* * *

Від 1667 К.в. Гетьманщини складалися з двох частин – городових полків і охотницьких полків. Городовий козац. полк становив собою 8–20 сотень, налічував 3000–9000 козаків. Відповідно до полкового компуту (списку; див. Компути) до кожної сотні та куреня входили кінні і піші козаки. Кінні козаки, як правило, складали дві третини чисельності полку. Кожен рядовий кавалерист городового полку мав виступати в похід, маючи при собі двох коней, власне озброєння, боєприпаси, провіант на кілька місяців і фуражні гроші. Піхотинці призначалися для служби в обозі, на човнах флотилії або залишалися на тер. полку для гарнізонної служби.

У городових рєстрових К.в. курінь був територіально-орг. ланкою сотні. За часів Гетьманщини він налічував 30–40 козаків (з них три чверті кінних і одна – піших) однієї округи або села. У городових сотнях могло бути від 5 до 15 куренів, в яких налічувалося від 200 до 500 козаків. Тактично-стройовими одиницями реєстрового козацького війська були виключно п'ятисотенний полк (команда), сотня, полусотня, десяток. Як правило, полк складався з 9–22 сотень і налічував від кількох сотень до 4 тис. козаків. У повному складі козац. полк, сотня і курінь ніколи не виступали в похід або у військ. наряд. На службу козаки відряджалися їхніми отаманами відповідно до черги кожного куреня, полкова старшина формувала з них команди, назви яких відповідали назвам сотенних куренів. Очолювали команди наказні курінні отамани і хорунжі. Для виконання невеликих локальних операцій задіювалися лише частини полків під командуванням наказних полковників або осавулів. Аналогічний устрій стройових одиниць (з незначними відмінностями) був і в К.в. Росії.

Охотницькі полки поділялися на охочекомонні кінні (компанійські; див. Компанійці) й піші (сердюцькі; див. Сердюки). Охотницькі полки виконували поліцейські функції, а також брали участь у воєн. походах городових К.в. Зазвичай компанійці, які, на відміну від городових козаків, завжди були готові для дій, висилалися гетьманом проти супротивника як у разі його прориву в Гетьманщину, так і для підкріплення форпостів, а також для розвідки в найвіддаленіші місця. Одна частина сердюків у поході К.в. перебувала при ген. артилерії, а друга – залишалася для виконання поліцейської та гарнізонної служби в найважливіших стратегічних пунктах Гетьманщини. Охотницькі полки, на відміну від городових, мали регулярне грошове жалування і повне утримання. Запис в охочекомонні полки городових козаків заборонявся. Комплектувалися ці полки з вільних людей Лівобережжя, а також із вихідців з Польщі, Волощини, Молдови тощо. Упродовж 2-ї пол. 17 – 1-ї чв. 18 ст. у розпорядженні гетьмана могло бути п'ять компанійських і п'ять сердюцьких полків по 500–600 осіб кожен. Місцями постійної дислокації компанійців і сердюків були тер. Лубен. та Миргород. полків або спеціально вказані гетьманом міста. Кожний з цих полків називався за прізвищем полковника. Орг.-функціональна структура охотницьких полків була така сама, як і городових: вони мали сотні й курені. За рангом старшина охотницьких полків вважалася одним щаблем нижчою від городових старшин. Рядові козаки після виходу у відставку зараховувалися до стану міщан. 1726 рос. верховна влада обмежила кількість гетьман. охотницьких полків до трьох компанійських.

В управлінні К.в. гетьмани опиралися на ген. старшину. Ген. військ. канцелярія становила штаб козац. війська.

* * *

На поч. 18 ст. військ. кер-во козац. військом Гетьманщини перейшло до царського уряду. 1706 цар Петро I спец. указом утворив д-зію, до якої увійшли всі козац. полки Лівобережжя, Слобожанщини і Запорожжя, й поставив на її чолі свого генерала, якому мав підпорядковуватися гетьман. Відтоді й аж до ліквідації гетьман. козац. війська ними командував рос. генералітет. Гетьмана (гетьман. уряд) по суті було усунуто від розв'язання стратегічних і воєнних тактичних завдань. Він відповідав лише за організацію і підготовку козац. війська до походу. А козац. старшина Гетьманщини, Слобожанщини і Запорожжя хоча й керувала козацькими підрозділами, але повністю підпорядковувалася розпорядженням рос. командування.

Спочатку всі К.в. в рос. армії використовувалися переважно як допоміжна сила. 1735 було введено офіц. поділ гетьман. козац. війська на бойовий склад (виборні козаки) і допоміжний (підпомічники). У ході військ. реформи останнього лівобереж. гетьмана К.Розумовського для козац. війська було запроваджено уніформу й однотипність озброєння, а для старшинської молоді створено навч. центри. Озброєння бійців козац. війська обов'язково повинно було включати шаблю, спис та рушницю, додатково козаки могли мати пістолі, луки і стріли, кинджали, дротики тощо.

Рос. уряд цілеспрямовано зменшував кількісний склад К.в. на корінних укр. землях. Упродовж 2-ї пол. 18 ст. одне за одним були ліквідовані К.в. на Слобожанщині, Запорожжі і Лівобережжі. Натомість на пд. України формувалися К.в., що були повністю підконтрольні рос. військ. адміністрації регіону і поставлені в залежність від царської влади навіть щодо поземельного володіння (див. Бузьке козацьке військо, Катеринославське козацьке військо, Чорноморське козацьке військо).

У 1-й третині 19 ст. за умов воєн. часу (1806–14, 1828–29) царський уряд створив нові К.в. – Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо, Дунайське козацьке військо та Азовське козацьке військо.

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Апанович О.М. Збройні сили України першої половини ХVIII ст. К., 1969
  2. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 1–2. К., 1990; т. 3. Львів, 1991
  3. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст., кн. 1. Дніпропетровськ, 1996
  4. Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття. К., 1997
  5. Стороженко І.С. Збройні сили України від останньої третини XVI до кінця XVIII ст. "УІЖ", 1998, № 1
  6. Шпитальов Г.Г. Військова служба запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735–1739 та 1768–1774 років. Запоріжжя, 2004
  7. Інтернет-сайт: Козацтво XV–XXI ст. (http://www.cossackdom.com).

Посилання:
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АРТИЛЕРІЯ
  • АЗОВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 Р.
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651 Р.
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧАЙКА, НЕВЕЛИКЕ СУДНО
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ДНІПРОВІ ПОРОГИ
  • ДРАГУНИ
  • ДУНАЙСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ГАДЯЦЬКИЙ ПОЛК
  • ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ
  • ГЕТЬМАН ПОЛЬНИЙ КОРОННИЙ
  • ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ КОРОННИЙ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ
  • ГОРОДОВІ КОЗАКИ
  • КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ ДОГОВІР 1653
  • КАНІВСЬКИЙ ПОЛК
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХОРУНЖИЙ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • КІШ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  • КОМПАНІЙЦІ
  • КОМПУТИ
  • КОМПУТЫ
  • КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО КОНОНОВИЧ
  • КОРОНА, КРОНА
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦТВО
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУРЕНІ ЗАПОРОЗЬКІ 16–18 СТ.
  • КУРІНЬ
  • КУРІННИЙ ОТАМАН
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛУБЕНСЬКИЙ ПОЛК
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МІЩАНИ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОЛОДИКИ
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НЕРЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • НІЖИНСЬКИЙ ПОЛК
  • НОГАЙСЬКА ОРДА
  • ОБОЗНИЙ
  • ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОСАВУЛ
  • ПАЛАНКА
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПІДПОМІЧНИКИ
  • ПОЛК
  • ПОЛКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРИЛУЦЬКИЙ ПОЛК
  • РЕЄСТР ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО 1649
  • РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • СЕЛЯНСТВО
  • СЕРДЮКИ
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СЛОБІДСЬКІ КОЗАЦЬКІ ПОЛКИ
  • СОТНЯ
  • СОТНИК
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СТАРОДУБСЬКИЙ ПОЛК
  • СТАРОСТВО
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • УСТЬ-ДУНАЙСЬКЕ БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ВАҐЕНБУРГ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЛОЩИНА
  • ВСЕВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ
  • ВИБОРНІ КОЗАКИ
  • ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР КРИМУ З ПОЛЬЩЕЮ 1649

  • Пов'язані терміни:
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)