ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРАСОВСЬКИЙ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Сарбей В.Г. КРАСОВСЬКИЙ Андрій Опанасович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Krasovskii_A_O (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРАСОВСЬКИЙ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ

КРАСОВСЬКИЙ Андрій Опанасович (04.05(22.04).1822–22(10). 06.1868) – військовик, учасник загальнорос. демократ. і укр. нац. рухів 1850–60-х рр., дворянин, підполковник. Н. в м. Київ у сім'ї генерала О.Красовського. 1840 закінчив петерб. Пажеський корпус. Брав участь у Дунайській кампанії 1853, де командував гусарським ескадроном. У бою біля м. Каракала (нині місто в Румунії) дістав кілька важких ран. Після тривалого лікування залишився в строю. Воюючи на Кавказі, отримав нові поранення й протягом року лікувався в Києві. Потім служив в Олександрійському гусарському полку в Санкт-Петербурзі, вступив до таємної революц. орг-ції. 1859 виїхав за кордон і налагодив там зв'язки з рос. та польс. еміграцією. Познайомився з Дж.Гарібальді. Встановив контакти з О.Герценом, який невдовзі став регулярно доставляти йому видання Вільної російської друкарні, що діяла в Лондоні (Велика Британія), а той розповсюджував їх серед опозиційно налаштованих до влади Російської імперії людей. Разом із забороненою літературою ("Колокол", "Полярная звезда") він поширював також рукописні списки антисамодержавних поетичних тв. Т.Шевченка. Сам К. свідчив, що особисто знав Т.Шевченка.

Через деякий час після повернення з-за кордону, будучи підполковником, домігся 1861 переведення на посаду викл. Київ. кадетського корпусу. Саме тоді в Києві розгорнуло свою роботу таємне революц. т-во "Земля і воля". Разом з ін. його чл. К. вів революц. пропаганду. Він сподівався, як свідчать його записи, що невдовзі почнеться сел. революція, і тому часто виїжджав у села, щоб набути серед селян популярності. Водночас вивчав особливості мови, звичаї та побут селян. Навесні 1862 деякий час під виглядом селянина жив у м. Корсунь (нині м. Корсунь-Шевченківський), мешкав на квартирі родича Т.Шевченка – Варфоломія Григоровича Шевченка, з яким листувався і з допомогою якого організував панахиду в пам'ять поета і одержав на збереження деякі його особисті речі та рукописи. Під впливом Шевченкових поетичних творів сам почав писати вірші політ. змісту.

Коли після введення в країні т. зв. сел. уставних грамот (див. Уставні грамоти) навесні 1862 розпочалися сел. заворушення, склав відозву до солдатів Житомир. полку із закликом не йти на придушення сел. виступів. Під час однієї з акцій серед мешканців військ. містечка під Києвом влітку 1862 був пізнаний і за-арештований. На його квартирі влаштували обшук, під час якого знайшли нелегальну літературу, переписані ним поезії Т.Шевченка, його власні вірші.

Військово-польовий суд виніс йому вирок: визнати його винним і засудити до "позбавлення чинів, дворянської гідності, бронзової медалі в пам'ять війни 1853–1856 рр., усіх прав власності і до смертної кари – розстрілом". Імп. Олександр ІІ написав на вироку резолюцію: "Підполковнику Красовському замінити смертну кару політичною смертю з виконанням над ним обряду, для цього випадку в законах встановленого, і потім заслати на каторжну роботу в рудники строком на 12 років". У жовт. цього ж року під конвоєм К. був доставлений на еспланаду Києво-Печерської цитаделі (див. Київська фортеця). Після оголошення йому вироку суду із засудженням до страти на нього одягли довгу білу сорочку, зав'язали очі й прив'язали до стовпа, потім по команді в нього "стріляли", а після цього зачитали резолюцію імп. Олександра II про заслання й знову відвели до каземату Косого капоніру. Тим часом він тяжко захворів.

25 листоп. його, закутим у кайдани, таємно (оскільки київ. студенти планували на шляху з міста, яким його мали везти на заслання, висловити йому свою підтримку) відправили до Тобольська (нині місто Тюменської обл., РФ). Там, після огляду в лікаря, який дійшов висновку, що К. не витримає дальшої дороги, йому дозволили вирушити на каторгу "за власний рахунок на обивательській підводі під наглядом внутрішньої варти незакутим". Через 40 з лишком днів він прибув до Томська. Звідти був переправлений в Красноярськ, де майже 2 місяці пролежав у лікарні. Уже в Іркутську (нині всі міста в РФ) отримав повідомлення, що померла його дружина Марія.

Покарання відбував спочатку в рудниках Петровського з-ду (нині м. Петровськ-Забайкальський, Забайкальський край, РФ), потім, за клопотанням родичів, – у Кадаї (нині с-ще міськ. типу того ж краю), на монгол. кордоні (саме в цей час там відбував каторгу і М.Чернишевський). 1867 разом з М.Чернишевським був відправлений на Александровський з-д (нині село того ж краю). Йому було дозволено поселитися в приватній квартирі під наглядом поліції. Він налагодив зв'язки зі своїми товаришами на волі, популяризував серед місцевого нас. Шевченкову поезію (зокрема, у Домі-музеї Т.Шевченка зберігається власноручно переписаний К. текст Шевченкової поеми "Кавказ" з дарчим написом одній зі знайомих), готувався до втечі. 28 трав. 1868 залишив у кімнаті, де мешкав, записку про те, що "в ім'я свободи, рівності і святого братерства" він відмовляється бути підданим Росії й має намір продовжити свою боротьбу з політичною сатрапією з-за кордону.

25 черв. до С.-Петербурга надійшла телеграма, в якій повідомлялося, що "політичного злочинця Андрія Красовського, який втік з Александровського заводу Нерчинського округу, знайдено вбитим за 16 верст від зазначеного заводу, але поки що не відомо, чи сам він наважився на самогубство, чи причиною його смерті був хтось інший..." Зміст телеграми доповіли імп. Олександру II й той наполіг на повторній експертизі з ідентифікації загиблого. Повторна експертиза підтвердила, що небіжчик – це А.Красовський. "Краще померти, ніж віддатися в руки ворогів живим" – такими були останні слова загиблого, написані кров'ю.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Марахов Г. Андрій Красовський – борець проти кріпосництва і самодержавства. К., 1961
  2. Ястребов Ф. Андрій Красовський. В кн.: Книга для читання з історії Української РСР з кінця 50-х років ХIХ ст. до лютого 1917 року, ч. 2. К., 1961
  3. Загоронюк Л. Гусар у вишиванці. "Військо України", 2004, № 5–6.

Посилання:
  • ЧЕРНИШЕВСЬКИЙ МИКОЛА ГАВРИЛОВИЧ
  • ГАРИБАЛЬДІ ДЖУЗЕППЕ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • КОЛОКОЛ
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОСИЙ КАПОНІР
  • КРАСОВСЬКИЙ ОПАНАС ІВАНОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • УСТАВНІ ГРАМОТИ
  • ВІЛЬНА РОСІЙСЬКА ДРУКАРНЯ

  • Пов'язані терміни:
  • ГАРИБАЛЬДІ ДЖУЗЕППЕ
  • КРАСОВСЬКІ
  • КРАСОВСЬКИЙ ОПАНАС ІВАНОВИЧ
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • НАРОДОЛЮБЦІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)