ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_A (останній перегляд: 18.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ

КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (псевд. – А.Хванько та ін.; 15(03).01.1871–25.01.1942) – сходознавець, славіст, історик літератури, письменник, публіцист та перекладач. Н. в м. Володимир-Волинськ (нині м. Володимир-Волинський) у сім'ї Юхима Степановича та Аделаїди Матвіївни (у дівоцтві – Сидорович) Кримських. Батько був з білорусько-татар. роду, засн. якого – кримський мулла з Бахчисарая в 17 ст. переселився до литов. м. Мстислав (нині місто Могильовської обл., Білорусь), там прийняв християнство й одружився. Мати була литов. полькою. У Володимирі-Волинську батько спочатку працював поштовим чиновником, а потім гімназійним учителем історії та географії. Невдовзі по народженні сина (К.) він переїхав працювати до Звенигородки і придбав там для сім'ї будинок. Від 1876 К. навч. в Звенигородському міськ. уч-щі, з 1881 – у протог-зії Острога, з 1884 – у в 2-й Київ. г-зії, з 1885 – у Колегії Павла Ґалаґана. 1889–92 продовжив навч. в Лазаревському інституті сх. мов у Москві, а 1892–96 – на історико-філол. ф-ті Моск. ун-ту під кер-вом відомих рос. учених В.Міллера, Р.Брандта, М.Соколова та В.Гер'є. Знавець багатьох сх., класичних та західноєвроп. мов. 1895 отримав пропозицію посісти каф-ру історії укр. мови Львів. ун-ту, проте відхилив її з огляду на сходознавчі зацікавлення. 1896–98 на стипендію від Лазаревського ін-ту був у наук. відрядженні в Сирії та Лівані. Співробітничав з араб. наук. часописами, зокрема з філол. ж. "Ал-Машрік". Працював в араб. рукописних сховищах і б-ках, зокрема в Бейруті (Ліван). Зібрав багато документів і матеріалів, які опрацьовував до кінця життя. Викладав араб., перську та турец. мови в Лазаревському ін-ті сх. мов (1898–1918), від 1900 – проф. Улітку 1917 був відряджений Рос. АН до Трапезунда (Туреччина), окупованого рос. армією (див. Перша світова війна), зі спец. місією забезпечити охорону місц. пам'яток історії та к-ри. 1918 переїхав до Києва, став проф. Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), чл. Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН. Був одним із академіків-засновників УАН (1918; з 1921 – ВУАН, нині Національна академія наук України), неодмінним секретарем УАН/ ВУАН і, одночасно, головою 1-го історико-філол. від. УАН/ВУАН (1918–29). За його ініціативою 1925 було засноване Київ. від-ня наук. асоціації сходознавства. 1926 – голова Комісії для вивчення візант. письменства та впливу його на Україну, до роботи в Комісії залучив багатьох знавців сх. та класичних мов, зокрема колиш. викладачів Київської духовної академії. Намагався захистити колег-учених, зокрема акад. М.Василенка, від репресій рад. каральних органів. У трав. 1928 був переобраний секретарем ВУАН, але рад. уряд не затвердив його на цій посаді. Після процесу в справі "Спілки визволення України" (див. "Спілки визволення України" справа 1929–1930) усунутий з усіх академічних посад та від науково-викладацької роботи. Вважають, що К. не був арештований і притягнутий до суду лише через те, що його особистий помічник і прибраний син М.З.Левченко (через погіршення зору в К. він був у нього читцем і секретарем) не дав слідчим Державного політичного управління УСРР тих відомостей про свого керівника і прибраного батька, які від нього вимагали. Пiсля засудження М.Левченка залишилася його (М.Левченка) вагiтна дружина. К. всиновив новонародженого хлопчика. До кін. 1930-х рр. був в опалі, у нього відібрали аспірантів, він жив у скрутних матеріальних умовах. Мешкав у Києві та в Звенигородці (там жили також його прибраний син Микольця з матір'ю, його сестра Маша та брат Юхим з родиною). Від 1935 його секретаркою стала Н.Полонська-Василенко. Це дало К. змогу написати низку нових книг, зокрема "Історію хозар". Від 1937 працював в Ін-ті мовознавства АН УРСР (нині Інститут мовознавства імені О.Потебні НАН України), зокрема з 1938 – зав. відділу укр. мови. Після приєднання західноукр. земель до УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі) власті почали заохочувати його поїздки до Львова, де він зміг виступати з наук. доповідями і брати участь в організації наук. установ. 1940 йому присвоїли звання засл. діяча науки УРСР, а 15 січ. 1941, у зв'язку з відзначенням 70-річного ювілею від дня народження, нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Після початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 як особливо неблагонадійний був заарештований (20 лип. 1941) за звинуваченням в антирад. націоналістичній діяльності й етапом відправлений до Казахстану. У жовт. цього ж року був ув'язнений у Кустанайській тюрмі НКВС СРСР. Невдовзі помер у тюремній лікарні.

Справу проти К. припинено 1957. Реабілітований 1960.

З юнацьких років переконаний українофіл, зокрема завдяки впливу викладача Колегії Павла Ґалаґана П.Житецького. Палкий прихильник і водночас критик М.Драгоманова, якому закидав недооцінювання ролі української мови. Підтримував зв'язки з Ол.Барвінським, В.Вернадським, Б.Грінченком, І.Гаспринським, М.Павликом, Лесею Українкою, І.Франком та ін. відомими діячами і вченими. У ході критики поглядів О.Соболевського щодо рос. характеру мови давніх киян виконав низку студій у царині укр. мовознавства, за що здобув неабияку популярність в укр. академічних колах. У 1890–1900-х рр. співробітничав з багатьма галицькими часописами, зокрема з "Зорею", "Народом", "Правдою" та ін. Разом з К.Михальчуком підготував "Программу для собирания особенностей малорусских говоров" (1910) для Петерб. АН. 1918 за ініціативою К. засновано Комісію живої укр. мови для створення українсько-рос. словника. Під його кер-вом та за його участю були складені "Найголовніші правила українського правопису" (1921). Вважав, що найважливішими джерелами для вивчення історії мови є оригінальні пам'ятки. Зокрема, видав низку пам'яток як додаток до "Української граматики", а також у книзі "Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини XI–XVIII вв." (1922, співавтор О.Шахматов). Присвятив низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню: "Практический курс для изучения малорусского языка" (1906), "Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья" (1907–08. Т. 1–2), "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922). Приділяв значну увагу укр. літ. процесові, зокрема написав низку студій з літературознавства: "Про лубочну українську літературу" (1893), "Про рукописи Руданського, про їх відносини між собою та про поетові листи" (з додатком двох листів Руданського до його брата, 1895), "Знадоби для життєпису Степана Руданського (1833–1873)", (1926, співавт. М.Левченко) та ін. Крім того, перу К. належать розвідки про Івана Вишенського, Б.Грінченка, М.Драгоманова, М.Комарова, І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, І.Карпенка-Карого, О.Кобилянську, М.Коцюбинського, П.Тичину, Лесю Українку, Ю.Федьковича та ін. За редагуванням К. видрукувані твори Г.Квітки-Основ'яненка, М.Коцюбинського, С.Руданського, І.Франка. Крім того, К. відомий своїми студіями з антропології ("Про антропологічний склад східних слов'ян", 1928), етнографії та фольклористики ("Народна пам'ять про Шевченка", 1891; "Шевченко в народних оповіданнях", "До питання про стародавні малоруські релігійні сказання", обидві – 1896; "Волосова борода. З учено-кабінетної міфології ХIХ віку", "Українська етнографія в чужім опоетизуванні", "До етнографії Полісся", "До етнографії т. зв. Новоросії", "До етнографії Чернігівщини", передмова до збірника "Звенигородщина з погляду етнографічного та діалектичного", усі – 1928). У різні роки опублікував багато праць з історії, літератури та к-ри мусульманських народів, зокрема Ірану, Туреччини та Бл. Сходу, студій з семітології, історії ісламу, історії укр. літератури і мови, фольклору та етнографії, зокрема огляди сирійської й абіссинської літератур, статей про роль слов'ян. елементу в Османській імперії, робіт з історії Хозарії, Криму та ін. Виконав багато перекладів з араб., перської, турец. мов, араб. та турец. фольклору, зокрема творів Антари, ал-Мааррі, Джама, Міхрі-хатун, Омара Хайяма, Сааді, Халіфа Зія, Хафіза, Фірдоусі та низки ін., а також творів західноєвроп. авторів. Переклав ряд творів Т.Шевченка турец. мовою та присвятив кілька статей творчій спадщині Великого Кобзаря. Як письменник відомий своїми поезіями на сх. теми – 3-ма збірками "Пальмове гілля" (1901, 1908, 1922), прозовою зб. "Бейрутські оповідання" (1906), романом "Андрій Лаговський" (1905), зб. "Повістки й ескізи з українського життя" (1895) та ін. Значна частина його прозових творів була свого часу заборонена царською цензурою. Залишив значну епістолярну спадщину. Був чл. і займав відповідальні посади в багатьох наук. інституціях і т-вах, зокрема секретаря Сх. відділу Моск. археол. т-ва (1900–18). Редагував друкований орган цього т-ва "Древности восточные", а також "Труды по востоковедению, издаваемые Лазаревским институтом восточных языков". Ним написана більша частина статей, присвячених Близькому та Середньому Сходу, в "Брокгауза и Ефрона енциклопедическом словаре" та енциклопедичному словнику братів Гранат (див. Гранат, енциклопедичний словник). Підготував ряд відомих сходо-знавців, зокрема А.Горстера, Я.Кемаля, Б.Міллера, В.Мінорського, А.Олесицького, С.Олфер'є, А.Тейле, Г.Чиркова та ін.

Пам'ять про К. вшановано низкою меморіальних заходів. 1970 16-та сесія Ген. асамблеї ЮНЕСКО внесла його ім'я до переліку видатних діячів світу. Цього ж року в Києві на його честь було названо вулицю. На колиш. будинкові Колегії Павла Ґалаґана (нині це Музей літератури, вул. Б.Хмельницького, № 11) на його честь встановлено меморіальну дошку. На честь К. Ін-т сходознавства НАН України носить його ім'я (див. Інститут сходознавства імені А.Кримського НАН України). Проводяться щорічні міжнар. наук. читання ім. А.Кримського, а також встановлено премію ім. А.Кримського НАН України.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения. "Киевская старина", 1895, № 9–10
  2. Филология и Погодинская гипотеза (Дает ли филология малейшие основания поддерживать гипотезу г. Погодина и г. Соболевского о галицко-волынском происхождении малоруссов?). "Киевская старина", 1898, № 6, 9; 1899, № 1, 6, 9
  3. Мусульманство и его будущность. Прошлое ислама, современное состояние мусульманских народов, их умственные способности, их отношения к европейской цивилизации. М., 1899
  4. Лекции по истории Ирана: Арсакиды, Сасаниды и завоевание Ирана арабами. М., 1900
  5. Ислам, его возникновение и старейший период его истории. М., 1901
  6. Лекции по истории семитских языков, вып. 1–2. М., 1902–03
  7. Лекции по Корану, вып. 1. М., 1902
  8. История арабов, их халифат, их дальнейшие судьбы и краткий очерк арабской литературы. М., 1903
  9. Семитские языки и народы, ч. 1–3. М., 1903–12
  10. Бейрутські оповідання. К., 1906
  11. Из истории Турции (От основания государства до XVI века): Конспект лекций. М., 1909
  12. История Персии, ее литературы и дервишской теософии, т. 1–3. М., 1909–17
  13. История Турции и ее литературы, т. 1–2. М., 1910–16
  14. История арабов и арабской литературы, ч. 1–3. М., 1911–13
  15. Історія Персії та її письменства. К., 1923
  16. Хафиз та його пісні (бл. 1300–1389) в його рідній Персії XVI в. та в Новій Європі. К., 1924
  17. Перський театр, звідки він узявсь і як розвивавсь. К., 1925
  18. Вступ до історії Туреччини, вип. 3. К., 1926
  19. Знадоби для життєпису Степана Руданського (1833–1873). К., 1926 (у співавт.)
  20. Історія Туреччини та її письменства, т. 2, вип. 2. К., 1927
  21. Оповідання арабського історика Абу-Шоджі Рудраверського XI в. про те, як охрестили Русь. В кн.: Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності, ч. 1. К., 1927 (у співавт. з Кезмо Т.)
  22. До історії вищої освіти у арабів та дещо про Арабську академію наук. К., 1928 (у співавт. з О.Боголюбським)
  23. Розвідки, статті та замітки. К., 1928
  24. Вибрані твори. К., 1965
  25. Поезії. К., 1968
  26. История новой арабской литературы: ХIХ – начало ХХ вв. М., 1971
  27. Пальмове гілля. Екзотичні поезії. К., 1971
  28. Твори, т. 1–5. К., 1972–73
  29. Письма из Ливана. 1896–1898. М., 1975
  30. Низами и его современники. Баку, 1981
  31. Історія Туреччини: Звідки почалася Османська держава, як вона зростала й розвивалася і як досягла апогею своєї слави й могутності. К.–Львів, 1996
  32. Епістолярна спадщина Агатангела Кримського, т. 1-2. К., 2005.
Література:
  1. Бібліографічний покажчик друкованих писань професора А.Е. Кримського. "Записки Історично-філологічного відділу УАН", 1919, кн.1
  2. Бібліографічний покажчик писаннів академіка А.Ю. Кримського. К., 1926
  3. Білоштан Я. А. Є. Кримський – український письменник. "Літературний журнал", 1941, № 4
  4. А.Е. Кримський: Бібліографічний покажчик. К., 1941
  5. Н.Д. [Полонська-Василенко Н.] Агатангел Кримський. "Україна" (Париж), 1949, № 2
  6. Полонська-Василенко Н. До біографії акад. А.Кримського. "Наша культура" (Вінніпег), 1953, № 7
  7. Мухин М. З життєпису академіка А.Кримського. "Визвольний шлях", 1963, кн. 6–8
  8. Бабишкін О.К. Агатангел Кримський: Літературний портрет. К., 1967
  9. Гурницький К.І. А.Ю. Кримський в радянській історіографії. Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. 4. К., 1971
  10. Його ж. Кримський як історик. К., 1971
  11. Полонська-Василенко Н.Д. Академік Агатангел Юхимович Кримський (1871–41). "Український історик", 1971, № 3/4
  12. А.Ю. Кримський: Бібліографічний покажчик (1889–1971). К., 1972
  13. Гурницкий К.И. Агафангел Ефимович Крымский. М., 1980
  14. Веркалець М.М. А.Ю. Кримський у колі своїх сучасників. К., 1990
  15. Борисенко В. Агатангел Кримський як фольклорист і етнограф (До 120-річчя від дня народження). "Народна творчість і етнографія", 1991, № 3
  16. Гирич І.Б., Кіржаєв С.М. До історії ВУАН. Михайло Грушевський і Агатангел Кримський (З приводу "Осібної гадки академіка М.Грушевського до протоколу спільного зібрання УАН від 17 жовтня 1927 року"). "Український археографічний щорічник: Нова серія", 1992, т. 4, вип. 1
  17. Пріцак О. Агатангел Кримський. "Київська старовина", 1992, № 1
  18. Його ж. Про Агатангела Кримського у 120-ті роковини народження. "Східний світ", 1993, № 1
  19. Веркалец М.Н. Проблема духовности тюркских народов в исследованиях А.Е. Крымского. К., 1994
  20. Матвєєва Л. Тяжкий хрест опального академіка. "Віче", 1995, № 9
  21. Криса Б.С. Агатангел Кримський і його візія України. В кн.: Питання історії, української та слов'янської мов та культури. Львів, 1997
  22. Матвєєва Л.В., Циганкова Е.Г. А.Ю. Кримський – неодмінний секретар Всеукраїнської Академії наук: Вибране листування. К., 1997
  23. Ляхоцький В.П. Агатангел Кримський та Іван Огієнко: до проблеми персонального історичного порівняння. "Проблеми історії України: факти, судження, пошуки" (К.), 1998, вип. 4
  24. Циганкова Е.Г. Академік Агатангел Кримський. В кн.: Члени-засновники Національної академії наук України: Збірник нарисів. К., 1998
  25. Курас І.Ф. Великий учений-гуманіст (до 130-річчя академіка А.Ю. Кримського). "Київська старовина", 2001, № 2
  26. Павличко С.Д. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського. К., 2001
  27. V Сходознавчі читання А.Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції (м. Київ, 10–12 жовтня 2001 р.). К., 2001
  28. Матеріали ювілейної сесії секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, присвяченої 130-річчю від дня народження А.Ю. Кримського. К., 2002
  29. Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості. К., 2006.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАХЧИСАРАЙ
  • БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • БРОКГАУЗА И ЕФРОНА ЭНЦИКЛОПЕДИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГАСПРИНСЬКИЙ ІСМАЇЛ-БЕЙ
  • ГРАНАТ, ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ
  • ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А.КРИМСЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • ІСЛАМ
  • КАРПЕНКО-КАРИЙ
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • КОБИЛЯНСЬКА ОЛЬГА ЮЛІАНІВНА
  • КОЛЕГІЯ ПАВЛА ҐАЛАҐАНА
  • КОМАРОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ 1819–1919
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛЕВЧЕНКО МИКОЛА ЗАХАРОВИЧ
  • МІЛЛЕР ВСЕВОЛОД ФЕДОРОВИЧ
  • МОСКВА
  • МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • НАРОД
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОСТРОГ
  • ПАВЛИК МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА
  • ПРАВДА
  • РУДАНСЬКИЙ СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ШАХМАТОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СОБОЛЕВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ- СПРАВА (1929-1930)
  • ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА МОВА
  • ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ В ЄДИНІЙ ДЕРЖАВІ
  • ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН
  • ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО ГНАТОВИЧ
  • ЗОРЯ
  • ЗВЕНИГОРОДКА

  • Пов'язані терміни:
  • АРХІВ-МУЗЕЙ ЛІТЕРАТУРИ І МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО
  • БІДЛО ЯРОСЛАВ
  • БЛИЗЬКОСХІДНИЙ ІНCТИТУТ
  • БРОКГАУЗА И ЕФРОНА ЭНЦИКЛОПЕДИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ
  • ДОРОШЕНКО ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
  • ЕРАСТОВ СТЕПАН ІВАНОВИЧ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГЕБРАЇСТИЧНА ІСТОРИКО-АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ ПРИ ВУАН
  • ГРАНАТ, ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК
  • ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.ПОТЕБНІ НАН УКРАЇНИ
  • ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А.КРИМСЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ МОВИ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАНДИМ ЮНУС
  • ХАРКІВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО, ХАРКІВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ПРИ ВУАН
  • КОЛЕГІЯ ПАВЛА ҐАЛАҐАНА
  • КОМІСІЯ ВУАН ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ІСТОРІЇ ЗАХІДНОРУСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА
  • КОМІТЕТ З ОХОРОНИ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНО-КУЛЬТУРНИХ, АРХІТЕКТУРНИХ І АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТНИКІВ УРСР
  • КОРАН
  • КОРШ ФЕДІР ЄВГЕНОВИЧ
  • КРИЖАНІВСЬКИЙ ВСЕВОЛОД ЙОСИПОВИЧ
  • КРВАВИЧ ДМИТРО ПЕТРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, НАЦІОНАЛЬНИЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛЕВЧЕНКО МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЕВЧЕНКО МИКОЛА ЗАХАРОВИЧ
  • ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК
  • МАКОВЕЙ ОСИП СТЕПАНОВИЧ
  • МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ
  • МЕНЧИЦЬ ВОЛОДИМИР АМВРОСІЙОВИЧ
  • МОСКВА
  • НАРОД
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ЛІТЕРАТУРИ УКРАЇНИ
  • ОСТРОГ
  • ПЛЕЯДА
  • ПЛЕВАКО ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
  • ПОПОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • РОКСОЛАНА
  • САРБЕЙ ВІТАЛІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • САВЧЕНКО ФЕДІР ЯКОВИЧ
  • ШАХМАТОВ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ШЕРШЕНЬ, ТИЖНЕВИК
  • СХОДОЗНАВСТВО, ОРІЄНТАЛІСТИКА
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • СОКОЛОВ ЮРІЙ МАТВІЙОВИЧ
  • УКРАИНСКИЙ НАРОД В ЕГО ПРОШЛОМ И НАСТОЯЩЕМ – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (1914-1916)
  • ВІК
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ КОМІТЕТ (ВУАК)
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ СПРИЯННЯ ВЧЕНИМ (ВУКСВ)
  • ЗАПИСКИ ІСТОРИЧНО–ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВУАН (ЗІФВ)
  • ЗБІРНИКИ ІСТОРИЧНО–ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ ВУАН
  • ЗОРЯ
  • ЗВЕНИГОРОДКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)