ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРИТИКА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

  Бібліографічне посилання: Богдашина О.М. КРИТИКА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kritika_Istorichnih_Dzherel_v_Ukrainskiy_Istoriografii (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРИТИКА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

КРИТИКА ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ. Вперше проблема критики джерел історичних була виразно поставлена італ. гуманістами Л.Валла (1407–57) та Ф.Патрічі (F.Patrizzi, 1529–97), а пізніше розвинута франц. правником Ж.Боденом (у праці "Метод для легкого пізнання історії", 1566) і просвітителями. У нац. історіографії про критичне осмислення документальних джерел почали писати С.Величко (1670–1728) та Феофан (Прокопович; 1681–1736). У Російській імперії, а до її складу входила значна частина укр. земель, заг. принципи критики тексту джерел розробляли В.Татищев (1686–1750), І.Болтін (1735–92), А.-Л.Шльоцер (1735–1809). Останній визначив 3 етапи роботи з писемними джерелами: 1) нижча (мала) критика ("критика слів") – встановлення авторського тексту та доповнень і змін до нього, що внесли продовжувачі та переписувачі; 2) граматичне, лексичне та істор. тлумачення тексту – встановлення того, що насправді хотів сказати автор (див. Герменевтика історична); 3) вища критика ("критика справ") – оцінка правдивості викладених подій. Проте до поч. 19 ст. в більшості істор. творів домінував некритичний підхід до використовуваних у них джерел (найяскравіший приклад – "Історія Русів").

У 2-й пол. 19 ст. однією з причин бурхливого розвитку джерелознавчих дисциплін (див. Джерелознавство історичне) стало поширення ідей позитивізму (див. Позитивізм в історичній науці), що сприяло, зокрема, розробці джерелознавчої критики. В.Ключевський, Ф.Фортинський, В.Іконников, В.Данилевич та ін. розрізняли нижчу (ін. назви: дипломатична, зовн., філологічна) та вищу (ін. назви: текстологічна, внутр., істор.) критики. Д.Багалій виділяв критику свідоцтв, або критику формальну, та критику фактів, або критику реальну. Завдяки працям Е.Бернгейма, Ш.-В.Ланглуа та Ш.Сеньобоса в джерелознавстві в кін. 19 ст. остаточно утверджується поділ наук. критики джерел на: зовн. критику – аналіз "матеріальних" особливостей джерел (папір, форма, особливості мови тощо) – та внутр. критику – аналіз правдивості викладених істор. фактів. О.Лаппо-Данилевський виділив ще два види критики: моральну та естетичну.

До 1960-х рр. вивчення істор. джерел за допомогою методів зовн. та внутр. критики було традицією рад. джерелознавства. Під зовн. критикою більшість науковців (І.Крип'якевич, І.Ковальченко) розуміли визначення часу та місця виникнення джерела, встановлення особистості автора, обставин виникнення джерела, оцінку його справжності, виділення з тексту більш пізніх виправлень (авторських, цензурних, редакторських), розшифровку незрозумілих місць, термінів, встановлення та виправлення помилок у тексті, аналіз зовн. ознак джерела. Завданнями внутр. критики були: аналіз змісту джерела, встановлення достовірності та цінності джерельної інформації, оцінка її вірогідності, автентичності, оригінальності.

Відмовитися від поділу критики джерел на внутр. та зовн. першим у рад. джерелознавстві запропонував С.Биковський (1931). Він розробив схему аналітичної (формальної й текстуальної) та синтетичної критики. За допомогою формальної аналітичної критики встановлюються або перевіряються обставини виникнення документа, його справжність тощо. Текстуальна аналітична критика досліджує текст джерела, його зміст, стиль, редагування, формуляр тощо. Завдання синтетичної критики – зіставлення фактів, про які мовиться в досліджуваному джерелі, з подібними фактами з ін. різних джерел. Значний внесок у розробку концепції аналітичної та синтетичної критики джерел у 1960–80-х рр. зробили О.Медушевська, С.Каштанов, О.Курносов, М.Варшавчик, у сучасний період – І.Войцехівська, Б.Корольов та ін. У цій галузі знання плідно працювали В.Стрельський, О.Пронштейн, В.Котигоренко та ін.

Наприкінці 20 – на поч. 21 ст. окремим напрямом розвитку джерелознавчої методики стала розробка методів роботи з масовими джерелами (І.Ковальченко, В.Підгаєцький) та розширення кількості методів (особливо міждисциплінарних), що застосовуються під час критики істор. джерел. Усе більший вплив на методику інтерпретації тексту істор. джерел мають ідеї врахування особливостей істор. свідомості та наративу (від лат. narro – оповідаю, повідомлюю – мовний акт, виклад у словах, на відміну від уявлення) періоду появи джерела.

Перший етап джерелознавчої критики ("аналітична критика") передбачає вирішення таких дослідницьких завдань: виявлення джерел; їх попередній відбір, групування та класифікація; вибір методів та прийомів вивчення; текстологічна критика (встановлення первинного тексту та доповнень до нього); з'ясування авторства, місця, часу, обставин та мети створення джерела; оцінка його автентичності, повноти та достовірності викладених у джерелі фактів. Для джерел (особливо рукописів) важливе значення має вивчення зовн. ознак: дослідження паперу та водяних знаків на ньому, гербових марок, печаток, маргіналій тощо.

Другий етап джерелознавчої критики ("джерелознавчий синтез") вирішує такі завдання: виявлення зв'язків даного джерела з ін. джерелами, зіставлення джерел за ступенем їх достовірності та повноти, створення комплексу джерел, що дають змогу дослідити ті чи ін. історичні події; встановлення всієї суми наявних наукових фактів, які стосуються теми дослідження, визначення фактів, яких бракує для повноти картини.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Фортинский Ф. Опыты систематической обработки исторической критики. "Университетские известия", 1884, № 8
  2. Иконников В.С. Опыт русской историографии, т. 1, кн. 1. К., 1891
  3. Бернгейм Э. Введение в историческую науку. СПб., 1899
  4. Сеньобос Ш., Ланглуа Ш.-В. Введение в изучение истории. СПб., 1899
  5. Лаппо-Данилевский А.С. Методология истории, вып. 1–2. СПб., 1910–13
  6. Багалей Д.И. Русcкая историография. Х., 1911
  7. Данилевич В.Е. Литературные и вещественные источники русской истории. К., 1914
  8. Быковский С.Н. Методика исторического исследования. Л., 1931
  9. Стрельский В.И. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. К., 1961
  10. Каштанов С.М., Курносов А.А. Некоторые вопросы теории источниковедения. "Исторический архив", 1962, № 4
  11. Крип'якевич І.П. Нарис методики історичних досліджень. "УІЖ", 1967, № 2–4, 7–10; Медушевская О.М. Теоретико-методологические проблемы источниковедения и современная буржуазная историография. В кн.: Труды Московского государственного исторического архивного института, т. 25. М., 1967
  12. Источниковедение истории СССР. М., 1973
  13. Стрельский В.И., Пронштейн А.П. Методика источниковедческого исследования. Ростов-на-Дону, 1976
  14. Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения истории СССР. К., 1976
  15. Варшавчик М.А. О структуре источниковедческой критики. В кн.: Источниковедение отечественной истории за 1979 г. М., 1980
  16. Його ж. Историко-партийное источниковедение. К., 1984
  17. Джерелознавство історії України. К., 1998
  18. Войцехівська І.Н. Структура історичного джерелознавства. "Архівознавство. Археографія. Джерелознавство" (К.), 2001, вип. 3
  19. Історичне джерелознавство. К., 2002
  20. Уайт Х. Метаистория: Историческое воображение в Европе XIX века. Екатеринбург, 2002
  21. Анкерсмит Ф.Р. История и тропология: взлет и падение метафоры. М., 2003
  22. Його ж. Нарративная логика. Семантический анализ языка историков. М., 2003
  23. Богдашина О.М. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія. Х., 2005.

Посилання:
  • БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • БОЛТІН ІВАН МИКИТОВИЧ
  • ДАНИЛЕВИЧ ВАСИЛЬ ЮХИМОВИЧ
  • ДЖЕРЕЛА ІСТОРИЧНІ
  • ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ІСТОРИЧНЕ
  • ФОРТИНСЬКИЙ ФЕДІР ЯКОВИЧ
  • ГЕРМЕНЕВТИКА ІСТОРИЧНА
  • ІКОННИКОВ ВОЛОДИМИР СТЕПАНОВИЧ
  • ІСТОРІЯ РУСІВ, ИСТОРІЯ РУСОВЪ
  • КЛЮЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • ЛАНГЛУА ШАРЛЬ-ВИКТОР
  • ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ПОЗИТИВІЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СЕНЬОБОС ШАРЛЬ
  • ШЛЬОЦЕР А.-Л.
  • СТРЕЛЬСЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ ІЛЛІЧ
  • ТАТИЩЕВ ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ
  • ВЕЛИЧКО САМІЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ТА ЙОГО ЛІТОПИС


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)