ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ, КРИЗА ДЕМОГРАФІЧНА. КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ 20 ТА 21 СТ.

  Бібліографічне посилання: Стешенко В.С. КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ, криза демографічна. Криза демореальності в Україні на рубежі 20 та 21 ст. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kriza_Demorealnosti (останній перегляд: 24.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ, КРИЗА ДЕМОГРАФІЧНА. КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ 20 ТА 21 СТ.

КРИЗА ДЕМОРЕАЛЬНОСТІ, криза демографічна. Криза демореальності в Україні на рубежі 20 та 21 ст. К.д. – стан сусп. організму, який характеризується втратою ним здатності до самовідтворення нас. в досягнутих раніше якості й кількості. Її проявами є зниження дітородної активності, погіршення стану фізичного та психологічного здоров'я, загострення міжпоколінних та гендерних (від англ. gender – стать) проблем тощо. Демографічні процеси і демореальність взагалі не можуть бути змодельовані винятково в кількісних вимірах. Цілком очевидно, що К.д. не тотожна депопуляції, коли чисельність померлих за певний період перевищує кількість народжених. Вона може мати місце й за відсутності депопуляції. Напр., якщо в країні чисельність населення досить швидко зростає, але водночас знижуються якісні показники переважної більшості її громадян – зменшується середня тривалість їхнього життя внаслідок посилення збідніння, падає потенціал їхньої сусп.-екон. та культ.-творчої активності, то в такій країні спостерігається К.д. Зовсім іншою є картина демореальності в д-вах, де відбуваються депопуляція й водночас поліпшення якісних показників населення, зокрема, збільшення середньої тривалості життя, професійного та освіт. рівня. У цих країнах втрати від депопуляції компенсуються за рахунок підвищення якості населення і часто за рахунок такого важливого додаткового чинника, як імміграція.

К.д., яка є наслідком зниження якісних показників населення, що супроводжується депопуляцією, є найнебезпечнішою. На жаль, саме найгірший варіант К.д. характерний для України кін. 20 – поч. 21 ст.

Окремі параметри демографічних процесів в Україні мали негативну динаміку ще від 1960-х рр. На поч. 1990-х відносно плавне погіршення зазнало різкого прискорення, з'явилися ін. руйнівні фактори і процес самовідтворення населення увійшов у стан гострої кризи. Відбулося незворотне за тогочасних умов падіння абсолютних і відносних показників народжуваності. За офіц. стат. даними, середньорічний темп зниження сумарного показника народжуваності в останнє десятиліття 20 ст. був у 10 разів вищим, ніж за попереднє 30-річчя, і вдвічі вищим, ніж у катастрофічні 1930-ті рр. в УСРР. Осн. причиною стало обвальне зменшення екон. забезпечення демопроцесу. Рівень заробітної плати став недостатнім не лише для утримування та виховання бажаного числа здорових дітей, а й для відновлення (у належній якості) робочої сили батьків. Окрім того, вкрай низький рівень пенсійного забезпечення повністю або частково непрацездатних людей старшого і похилого віку спонукав покоління середнього віку всіляко допомагати своїм батькам, що також негативно позначилося на бюджеті багатьох сімей, які могли б планувати народження дітей. Стримуючими дітонародження чинниками стали також платність освіти й медицини, високі ціни на ліки, незадовільні житлові умови. За таких обставин потреба в дітях, у материнстві й батьківстві витіснялася ін. потребами, причому тим елементарнішими, чим нижчим був рівень життя. Уже 1993 навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, показник сумарної народжуваності впав значно нижче рівня (2,3 дитини на жінку), необхідного для простого відтворення населення ("нульового приросту") за тогочасного рівня смертності. 2007 сумарний показник народжуваності по Україні становив 1,3 дитини на жінку (у містах – 1,2, у селах – 1,6 дитини).

У 1990-х рр. значно погіршився стан здоров'я населення. Це було наслідком зубожіння переважної більшості громадян України, соціального стресу та занепаду системи охорони здоров'я, особливо в сільс. місцевості. Життєвий тонус багатьох людей істотно знизився, і це вкрай негативно вплинуло на їхню життєзбережувальну поведінку, призвело до зростання смертності, особливо від т. зв. зовн. причин (нещасні випадки, самогубства, вбивства) взагалі та надмірної смертності чоловіків у працездатному віці зокрема, небувалого раніше поширення пияцтва та наркоманії, а також двох епідемій – ВІЛ/СНІДу і туберкульозу. За даними досліджень Ін-ту демографії та соціальних досліджень НАН України, показник середньої тривалості життя в Україні 2007 становив 67,8 року, у т. ч. у чоловіків – 61,8, у жінок – 73,8 року. За цим показником Україна відстала від країн Європейського Союзу більше ніж на 10 років, а від Японії (у цій країні показник тривалості життя є найвищим) – більше ніж на 14 років.

Окремою демографічною проблемою є смертність немовлят. 2007 смертність немовлят на 1000 живонароджених в Україні становила 11,0, у той час як в економічно розвинутих країнах цей показник знаходиться у межах 3,2–4. Дослідження свідчать: якщо обрахунок рівня смертності немовлят в Україні перевести на міжнар. стандарти, то відповідний показник збільшиться майже у 2 рази. А це означає, що показник середньої тривалості життя в Україні, який наводять органи статистики, є відповідно завищеним.

Осн. причинами смерті людей в Україні є хвороби системи кровообігу, новоутворення й зовн. причини. Причому в чоловіків зовн. причини смерті стали посідати друге місце після хвороб системи кровообігу, а в чоловіків працездатного віку – навіть перше.

Падіння народжуваності та зростання смертності в сукупності призвели до того, що на плечі укр. сусп-ва ліг "демографічний хрест": так називають перетин протилежно спрямованих кривих народжуваності й смертності. Смертність почала перевищувати народжуваність в укр. селах ще 1979, у містах – 1992, у загальноукр. масштабі – 1991. Відтоді в Україні прогресує депопуляція. 2007 у 95,7 % сільс. адм. р-нів чисельність померлих була істотно більшою, ніж чисельність народжених, у т. ч. в 59,8 % р-нів вона у 2 рази перевищувала чисельність народжених.

Нетто-коефіцієнт відтворення населення України, що показує, якою мірою попереднє покоління замінюється наступним, 2005–07, за даними Держ. к-ту статистики України, становив 0,626, тобто був трохи більшим половини від того рівня, що є необхідним для простого заміщення поколінь. За рахунок депопуляції чисельність населення України 1991–2007 зменшилася на 4,9 млн осіб, а від поч. 1993, коли його чисельність була найбільшою – 52,2 млн, до поч. 2008 природне убування нас. і негативне міграційне сальдо разом склали 5,9 млн осіб. За розрахунками фахівців, якщо існуючі в Україні на поч. 21 ст. рівні народжуваності й смертності населення збереглися б і надалі, то навіть при нульовому сальдо міграції чисельність нас. 2055 скоротилась би у 2 рази.

Тривале зменшення народжуваності в умовах заг. погіршення рівня життя призвело до якісних змін у віковому складі нас. – його постаріння, тобто зменшення частки дітей і збільшення частки людей старшого і похилого віку. На поч. 2008 частка нас. у віці старше працездатного становила 24,0 %, у т. ч. в містах – 22,7 %, у селах – 27,0 %. За величиною частки нас. віком 60 років і старше Україна посіла 11-те місце у світі й потрапила до групи демографічно найбільш старих країн (лідерами цієї групи є, однак, лише екон. розвинуті країни – Італія, Греція, Німеччина, Японія, Швеція та ін.; для порівняння: Білорусь посідає за цим показником 23-тє місце, Рос. Федерація – 27-ме). В Україні утворилося стійке замкнене коло – депопуляція спричинює старіння нас., а старіння пришвидшує депопуляцію.

Старіння нас. зумовлює посилення "навантаження" непрацездатних на працездатних: у цілому по Україні на 1000 осіб працездатного віку припадає 649 осіб непрацездатного. На побутовому рівні це "навантаження" здебільшого лягає на плечі жінок, оскільки виховання дітей і догляд за членами сім'ї похилого віку традиційно вважаються їхнім обов'язком.

Намагання пом'якшити проблему депопуляції за рахунок компенсації її міграційним приростом може мати для України вкрай негативні наслідки. Адже для простого заміщення поколінь ("нульового приросту" чисельності населення) за існуючого рівня народжуваності треба, щоб чисельність дорослих збільшилася майже у 2 рази, тобто іммігранти мали б становити половину дорослого населення дітородного віку, а це спричинило б порушення єдності та внутр. рівноваги сусп-ва. Міграційний приріст населення України відбувається поки що за рахунок тих прибульців, які осідають тут через складнощі натуралізації в економічно розвинутих країнах. Україна тривалий час мала від'ємне сальдо зареєстрованої зовн. міграції, але з посиленням антиміграційного законодавства в Зх. країнах приплив мігрантів до України, особливо нелегальних, поступово збільшився. 2005 вперше за роки кризи було зареєстровано невелике перевищення чисельності прибулих над вибулими (4,6 тис. осіб), 19 % якого склали іммігранти з країн Азії та Африки. У 2006 міграційний приріст населення України становив 14,2 тис. осіб, у 2007 – 16,8 тис. осіб.

Бажаним варіантом збільшення чисельності нас. України є створення сприятливих умов для повернення до неї її уродженців, які виїхали до ін. країн в пошуках кращої долі, чи тих іноземців, які мають укр. корені.

Крім стану здоров'я, важливою характеристикою якості населення є його соціально-екон. склад, зокрема освіт., професійний і кваліфікаційний. В Україні за цими показниками в період загострення соціально-екон. кризи відбулися негативні зміни, породжені насамперед безробіттям в умовах різкого спаду рівня життя. Переважна більшість людей стала гірше харчуватися, що швидко позначилося на їх трудовому та інтелектуальному потенціалах. Набули поширення маргіналізація та безпритульність (у т. ч. дитяча). Безробіття і вимушена зайнятість багатьох людей тими видами діяльності, які не відповідають рівню і характеру набутих ними раніше професійного та інтелектуального потенціалів, призвели до втрати ними кваліфікації. Неблагополучна ситуація склалася і на всіх рівнях освіти. Певна частина дітей взагалі перестала відвідувати школу. Доступ же до вищої професійної освіти через поширення її платності на більш ніж половину її потенційних здобувачів зробив її практично недоступною для вихідців із сімей, що перебувають за межею малозабезпеченості. Якість освіти також істотно погіршилася. До значних втрат сукупного трудового потенціалу призвела й трудова еміграція. У цілому, були зруйновані майже всі механізми масового відтворення в країні якісної робочої сили.

Одним з проявів К.д. в Україні є погіршення соціального становища жінок. Їхня заробітна плата в середньому є нижчою за заробітну плату чоловіків. Це пов'язано з тим, що жінки зайняті більше, ніж чоловіки, виконанням робіт, які потребують меншої кваліфікації. У деяких галузях госп. діяльності жінки виконують важку "нежіночу" працю, змушені трудитися в умовах, які не лише не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, а й нормам цивілізованого ставлення до жінок як до матерів і вихователів дітей (у таких жінок руйнується репродуктивне здоров'я, і вони втрачають здатність народжувати здорових дітей). Жінки працюють у менш престижних галузях економіки, ніж чоловіки, їхня абсолютна і відносна кількість на керівних посадах в усіх сферах вир-ва, науки, к-ри й управління значно менша, ніж відповідна кількість чоловіків, вони мають менший доступ до екон. ресурсів. Жінки становлять більшість серед безробітних і серед працюючих за умов вимушеної неповної зайнятості, а працюючі жінки через бідність і кризовий стан сусп. системи дошкільних дитячих закладів та сфери побутового обслуговування, особливо в селах, ще більшою мірою, ніж раніше, несуть подвійний тягар – і професійної зайнятості, і домашніх обов'язків, умови для поєднання яких істотно погіршилися.

Входження українського суспільства в К.д. було пов'язано насамперед з нежиттєздатністю старого сусп. організму та масштабними неконтрольованими процесами, які супроводжували соціально-екон. реформування. Новий сусп. організм може бути життєздатним лише за умови істотного поліпшення в країні соціальної якості населення, його трудового потенціалу. Історичний перехід людності України від якості суб'єкта старого сусп. організму до якості суб'єкта нового сусп. організму означатиме завершення першого, найскладнішого та найгострішого в соціальному відношенні етапу К.д. Без поліпшення соціальної якості укр. населення подолання К.д. в Україні є нереальним, навіть якби вдалося звести до нуля депопуляцію. Реальне досягнення необхідного для сім'ї і сусп-ва режиму природного руху нас. в Україні, тобто потрібної збалансованості народжуваності й смертності, можливе лише на основі досягнення мети першого етапу протидії кризі демореальності.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Арманд А.Д. Комментарий к нормальному кризису. "Путь. Международный философский журнал", 1993, № 3
  2. Стешенко В., Піскунов В. До питання про концепцію національної демографічної політики. В кн.: Демографічні дослідження, вип. 18. К., 1996
  3. Левчук Н. Туберкульоз і зумовлена ним смертність населення України у 60–90 роки ХХ століття. В кн.: Демографічні дослідження, вип. 21. К., 1999
  4. Піскунов В. До з'ясування чинників сучасної кризи демореальності в Україні. К., 1999
  5. Стешенко В. та ін. Демографічні перспективи України до 2026 року. К., 1999
  6. Steshenko V. Demographic Situation in Ukraine in the Transition Period. В кн.: New Demographic Faces of Europe. Berlin, 2000
  7. Эпидемия ВИЧ/СПИД в Украине: социально-демографический аспект. К., 2000
  8. Демографічна криза в Україні: Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії. К., 2001
  9. Україна: утвердження незалежної держави. 1991–2001. К., 2001
  10. Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки: Збірник матеріалів. К., 2003
  11. Демографічна криза в Україні: причини та наслідки. К., 2003
  12. Населення України в дзеркалі перепису. В кн.: Перший Всеукраїнський перепис населення: історичні, методологічні, соціальні, економічні, етнічні аспекти. К., 2004
  13. Парадиш Я. Польща і Україна: демографічні наслідки двох шляхів відходження від комунізму. "Регіональна економіка", 2004, № 1
  14. Вишневский А.Г. Демографический кризис в странах СНГ. В кн.: Демографічний розвиток України та пріоритетні завдання демографічної політики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, т. 1. К., 2006
  15. Cтешенко В.С., Піскунов В.П. Деякі теоретичні аспекти протидії демографічній кризі в Україні. Там само
  16. Стратегія демографічного розвитку на 2006–2015 роки. "Демографія та соціальна економіка", 2006, № 1
  17. Смертність населення України у трудоактивному віці. К., 2007
  18. Стешенко В.С. Особливості демографічної ситуації. В кн.: Державотворчий процес в Україні. 1991–2006. К., 2007.

Посилання:
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ІММІГРАЦІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)