ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРИЗИ, ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУВАННЯ СУСПІЛЬНИХ КРИЗ (З ДОСВІДУ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ)

  Бібліографічне посилання: Charles F., Юркова О.В. КРИЗИ, основні концептуальні підходи до аналізування суспільних криз (з досвіду міжнародної політології) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Krizi (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРИЗИ, ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУВАННЯ СУСПІЛЬНИХ КРИЗ (З ДОСВІДУ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТОЛОГІЇ)

КРИЗИ, основні концептуальні підходи до аналізування суспільних криз (з досвіду міжнародної політології). Термін "криза" походить від грец. слова κρίσις, що перекладається як "вихід", "закінчення", і сьогодні вживається для означення переломної "точки", яка "розділяє", "відділяє" один якісний стан плину буття від іншого. В міжнар. політиці терміном "криза" зазвичай послуговуються, коли говорять про "переломну точку" в протистоянні держав, яка передує або мирному розв'язанню конфлікту, або початку воєн. дій. Разом з тим міжнар. політологія практикує цілу низку спеціалізованих підходів до міжнар. криз. Заслуговують на особливу увагу три з них, а саме ті, в яких ідеться про системні кризи, конфронтаційні кризи та кризи з прийняття рішень. Ці підходи відрізняються один від одного дефініціями, рівнями аналізувань та практичними зацікавленнями.

У рамках першого з них криза трактується як потужний удар по структурі системи, яка забезпечує її (системи) цілісність. Системна криза порушує стабільність системи і створює передумови її розвалу або зміни. Розрізняють глобальні й регіональні системні кризи. Прикладом глобальної кризи є два "злами", що мали місце наприкінці 1980-х – поч. 1990-х рр. і завершилися ліквідацією Організації Варшавського договору (див. Варшавський договір 1955) та розвалом СРСР і, по суті, поклали край майже півстолітньому існуванню біполярного міжнар. порядку з двома гол. протидіючими супердержавами – СРСР і США.

Не всі системні кризи є руйнівними. Більше того, регіональні системні кризи можуть створюватися штучно з метою стимулювати уряди д-в відповідних регіонів до прояву тих чи інших ініціатив. Чільники Європейського Союзу не раз використовували "кризи крайнього строку" для примушування урядів країн-членів ЄС робити інтеграційні кроки, аби уникнути розвалу регіональної системи, що продукує вигідні для них результати, від яких жодна з партій цих країн не бажала відмовлятися. Так, Маастрихтський договір 1992 встановлював кінцевий термін виконання членами ЄС умов, необхідних для прийняття спільної валюти – євро.

Ще не так давно причинами міжнар. системних криз могли бути лише війни або революції, що повністю змінювали розподіл влади в країнах і світі. Однак сьогодні, в умовах глобальної екон. взаємозалежності країн (див. Глобалізація), валютний колапс або гіперінфляція в провідних д-вах також можуть стати початком системної кризи. Регіональна фінансова нестабільність в Азії наприкінці 1990-х рр. чітко окреслила саме таку перспективу. Окрім екон. нестабільності глобальну системну кризу можуть спричинити нова вірусна епідемія, геологічна чи космічна катастрофи.

Другий тип криз – це конфронтаційні кризи. У міжнар. стосунках вони виникають тоді, коли одна з сторін міжнар. процесу висловлює претензії щодо позиції другої сторони. На відміну від системних криз, конфронтаційні кризи не є небезпечними для стабільності системи в цілому. На рівні міжнар. порядку їхні наслідки є відчутними лише для тих чи ін. об'єднань, що протидіють одне одному. Як правило, такі кризи після висловлення однією із сторін своїх претензій до другої сторони та демонстративної відповіді другої сторони першій стороні завершуються укладанням угоди. Проте в разі, коли переговори між сторонами заходять у глухий кут, то конфлікт має жорстке продовження. Так, після того, як претензії Аргентини 1982 до Великої Британії з приводу здійснення контролю над Фолклендськими (Мальвінськими) о-вами в Пд. Атлантиці були відкинуті урядом М.Тетчер, а наступні переговори не мали успіху, між Аргентиною і Великою Британією почалася Мальвінська (Фолклендська) війна.

Дослідники, які вивчають конфронтаційні кризи, зазвичай використовують або теорію гри, або метод порівнянь. Ті, хто застосовує теорію гри, як правило, звертають увагу на умови, за яких можна розв'язати кризу з мінімальними втратами. Ті, хто віддає перевагу аналізові конкретних випадків вирішення криз, що мали місце в минулому, фокусуються на питаннях стратегій, втручання третіх сторін та умовах, що впливають на ескалацію криз. Однак, незалежно від використовуваного методу, і ті й другі шукають відповідь на ключове для практики питання: "Які варіанти ведення переговорів є більш успішними з точки зору уникнення подальшого насильства та війни "

Третій тип криз – це кризи прийняття рішень, що мають місце в окремих політ. одиницях. У міжнародній політиці вони виникають навколо подій, які становлять серйозну загрозу для керівників тієї чи ін. д-ви, а можливо, й для їхніх виборців. Прикладом такої кризи була криза, що виникла в урядових колах США, коли в жовт. 1962 спецслужби США виявили, що СРСР секретно розміщує на о-ві Куба ракети з ядерними боєголовками. Керівники уряду США повинні тоді були в найкоротший термін прийняти доленосне для себе рішення.

У рамках концепції прийняття рішень основними вважаються два питання: "Як впливає кризова обстановка на якість прийняття рішення " та "Які характерні риси урядовців або окремих політиків сприяють їм більш-менш ефективно долати кризи ". Дослідники намагаються дати рекомендації та запропонувати заходи для попередження криз і вказати шляхи ефективного їх розв'язання без істотних негативних наслідків. Для цього вони спочатку встановлюють бажаний стандарт якості рішення (напр., його раціональність чи адаптивність, нетрадиційність чи уникнення конкретних небажаних наслідків тощо), а потім визначають політичні чинники, які "відхиляють" рішення від стандарту, та надають рекомендації щодо того, як досягти бажаного ефекту.

Іноді криза може розвиватися від одного типу до іншого. Так, коли 1962 амер. уряд, домагаючись вивозу ракет з Куби, оголосив про свій намір блокувати острів, криза прийняття рішень перетворилася на конфронтаційну кризу (між СРСР і США). А коли невдовзі увесь світ дізнався про небезпеку ядерної війни, конфронтаційна криза стала системною кризою.

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Snyder G., Diesing P. Conflict Among Nations. Princeton, New Jersey, 1977
  2. Brecher M., Wilkenfeld J., Moser S. Crises in the Twentieth Century, vol. 1–2. New York, 1988
  3. Avoiding War: Problems of Crisis Management. Boulder, Colorado, 1991
  4. Leng Russel J. Interstate Crisis Behavior, 1816–1980. New York, 1993.

Посилання:
  • ДЕРЖАВА
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ЄВРО (EURO)
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
  • МААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1955 Р.

  • Пов'язані терміни:
  • КОНСТИТУЦІЯ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ 1998


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)