ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КРОЧЕ БЕНЕДЕТТО

  Бібліографічне посилання: КРОЧЕ Бенедетто [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kroche_Benedetto (останній перегляд: 16.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРОЧЕ БЕНЕДЕТТО

КРОЧЕ Бенедетто (Croce Benedetto; 25.02.1866–20.11.1952) – італ. історик, філософ, політик. Його істор. та філос. праці справили помітний вплив на розвиток методології історичної науки 20 ст. Н. в м. Пескассеролі (Італія) у заможній сім'ї землевласників з пд. країни – Паскуале Кроче та Луїзи Сипарі. 1883, коли він разом із сім'єю перебував поблизу Неаполя в м. Казамічола на о-ві Іскья, там стався землетрус. Батьки і сестра загинули на його очах. Після цієї події він разом з братом жив у Римі у свого дядька Сильвіо Спавенти. У салоні дядька, який був відомим у місті істориком, познайомився з багатьма тогочасними інтелектуалами, зокрема з Антоніо Лабріолою (за своїми поглядами той був марксистом). Відвідував лекції останнього в Рим. ун-ті. Захопився філософією Й.-Ф.Гербарта. Деякий час вчився на юрид. ф-ті в Неапольському ун-ті, однак через невдоволення рівнем викладання залишив його, так і не отримавши диплома. Мандрував країнами Зх. Європи. 1886 купив будинок у Неаполі й переїхав туди жити. Тоді ж студіював філософію Г.-В.Геґеля. Став секретарем Т-ва історії Вітчизни, організував видання неаполітанських казок, досліджував діалекти. 1893 подав на слухання до вільної Акад. Понтаніана доповідь "Історія з погляду загального поняття мистецтва", в якій підняв питання, що історик у своїх працях оповідає не про минулі події як такі, а про те, що створила його уява. Після 1895 деякий час студіював праці К.Маркса. 1896 подав на розгляд до Акад. Понтаніана записку "Про матеріалістичну концепцію історії". 1903 разом з Дж.Джентіле заснував ж. "La Critica", в якому друкував свої праці. Це сприяло поширенню його поглядів серед загалу читачів. 1910 був вибраний сенатором. 1914 одружився з Адель Россі, яка стала господаркою його літ. салону (після її раптової смерті більше не одружувався, виховував четверо доньок). Від черв. 1920 до лип. 1921 був міністром освіти у кабінеті Д.Джолітті. 1924 став чл. Ліберальної партії. 1925 у відповідь на "Маніфест фашистської інтелігенції" написав "Маніфест італійських інтелектуалів-антифашистів". 1926 його будинок зазнав погрому, а він сам потрапив під нагляд поліції. На деякий час покинув Італію. Перебуваючи за кордоном, познайомився з Т.Манном та А.Ейнштейном. Після падіння режиму Б.Муссоліні 1943 став президентом відновленої Ліберальної партії. Був чл. Установчої ради, а згодом чл. Сенату. 1947 відійшов від політики. Заснував Ін-т істор. досліджень (територіально розташовувався в його будинку). 1949 тяжко захворів, не міг виходити з дому, однак продовжував працювати. 1951 опублікував автобіографію "Contributo alla critica di me stesso".

Осн. його праця – "Філософія духу" в 4-х т.: "Естетика як наука про вираження і загальна лінгвістика" (1902), "Логіка як наука про чисте поняття", "Філософія практики" (обидва – 1909), "Теорія та історія історіографії" (1915 – німецькою мовою, 1917 – італійською).

К. багато уваги приділяв історії, яку розглядав як результат розвитку духу. Констатуючи, що і історик, і письменник описують події так, як їх розуміють, а відмінність у цих описах полягає лише в тому, що історик намагається критично оцінювати правдоподібність того, про що йдеться, він фактично ототожнив історіописання з красним письменством. Щодо поняття "точності в історії", то він зауважував, що історик, як правило, сам вирішує, які з джерел і свідчень є більш, а які менш вірогідними. Критикував позитивістську методологію (див. Позитивізм в історичній науці) як таку, що не дає заг. погляду на історію і не залишає місця "ні для людини, ні для історії людини". Запропонував методологію "абсолютного історизму" (див. також Історизм), що ґрунтується на тезі про тотожність філософії та історії. Її осн. постулат, що історія завжди є "сучасною історією", оскільки є тією історією, яка "пізнається тут і тепер" і, отже, неминуче віддзеркалює сучасний історикові світ, на думку багатьох істориків істор. науки, "зіграв величезну роль у переміні оцінки можливостей історіописання". К. констатував, що "хроніка" стає "історією" лише після того, як історик оживить її власною свідомістю. При цьому метод такого оживлення є близьким до худож. інтуїції. "Історичний факт" він тлумачив як духовний акт, що породжується волею індивіда та волею Провидіння. Він надавав великого значення особистості історика як творцеві історії, який діє відповідно до своїх моральних і ціннісних настанов. Заперечував можливість у рамках філософії історії знайти кінцеві причини й цілі істор. розвитку.

К. приділяв значну увагу історії зх. істор. думки, поділяв її розвиток на періоди: греко-рим., середньовічна історіографія, історіографія доби Відродження, Просвітництва доби, романтизму, позитивістська історіографія.

П. у м. Неаполь.

У різні роки, як за життя К., так і після його смерті, його твори перекладалися рос. мовою. Серед них: "Исторический материализм и марксистская экономия: Критические очерки" (СПб., 1902); "Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика, ч. 1: Теорія" (М., 1920); "Теория и история историографии" (М., 1998); "Антология сочинений по философии: История. Экономика. Право. Этика. Поэзия" (СПб., 1999).

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Гарин Э. Хроника итальянской философии ХХ века. М., 1965
  2. Овсянникова И.А. Философ и паладин истины Бенедетто Кроче. "Вестник Московского университета. Серия 7. Философия", 1997, № 2
  3. Зашкільняк Л. Методологія історії: від давнини до сучасності. Львів, 1998
  4. Яковенко Н. Вступ до історії. К., 2007.

Посилання:
  • ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ
  • ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • ІСТОРИЗМ
  • МАРКС К.
  • МУССОЛІНІ БЕНІТО
  • ПОЗИТИВІЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • ПРОСВІТНИЦТВО
  • РОМАНТИЗМ
  • ВІДРОДЖЕННЯ

  • Пов'язані терміни:
  • БУРКГАРДТ ЯКОБ КРИСТОФ
  • МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ, МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)