ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КУЛЬЖЕНКО СТЕФАН ВАСИЛЬОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Грузін Д.В. КУЛЬЖЕНКО Стефан Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kulzhenko_S_V (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУЛЬЖЕНКО СТЕФАН ВАСИЛЬОВИЧ

КУЛЬЖЕНКО Стефан Васильович (05.01.1837(24.12.1836)–29 (16).01.1906) – друкар, книговидавець, один з найуспішніших підприємців свого часу в Україні й Російській імперії. Батько В.Кульженка. Н. в м-ку Баришівка в сім'ї з козац. роду. Його батько торгував вином у Києві, мати померла, коли К. йшов 7-й рік. По смерті матері виховувався у родички. Близько року вчився вдома під наглядом учителя, потім його відвезли до Києва, де він жив на квартирі й спочатку 2 роки відвідував приватне початкове уч-ще на Печерську, а після цього поступив до 2-го класу духовного уч-ща при Софійському соборі. По смерті опікунші змушений був залишити уч-ще, оскільки батько не мав змоги оплачувати його навчання. У лип. 1848, випадково потрапивши до книжкової крамниці й поспілкувавшись з її власником – угорцем І.Вальнером, став на 7 років одним із 16 учнів при його (І.Вальнера) друкарні (на той час у Києві було 5 друкарень; усі учні були на повному утриманні підприємства). Проявив кмітливість і вправність, залучався до робіт (як наставник) у друкарні при Києво-Печерській лаврі. По закінченні навчання (1855) залишився працювати у І.Вальнера. Після банкрутства останнього став машиністом у друкарні при Губернському управлінні, а потім літографом у друкарні Гаммершмідта. Мешкаючи в будинку Гаммершмідта, опанував нім. мову. Любив музику й спів, щоб слухати їх, часто ходив до костелу. Від 1858 став управляючим у невеликих за потужностями літографії та друкарні О.Сементовського (останній випускав альбоми малюнків та ж. "Древности и достопримечательности г. Киева"). У жовт. 1859 одружився з П.Ткаченко. Тим часом у власника друкарні виникли серйозні фінансові проблеми і, щоб поліпшити своє матеріальне становище, К. за сприяння свого однокласника по навчанню у І.Вальнера – Буткевича – став спочатку конторником (у жовт. 1862), а потім (через рік) – управляючим у друкарні (це було колишнє підпр-во І.Вальнера) І.Давиденка (родича Буткевича). Після від'їзду І.Давиденка до Санкт-Петербурга за пропозицією останнього влітку 1864 узяв його друкарню в оренду на 10 років (задля цього попередньо знайшов собі компаньйона – В.Давиденка, однофамільця І.Давиденка, який вніс більшу частину застави за укладання договору про оренду). На отримані в кредит гроші придбав додаткове обладнання, а вже 1867 поїхав до Німеччини і купив там нове устаткування. 1870 відвідав всерос. виставку в С.-Петербурзі, придбав у Москві парового двигуна, а повернувшись додому, потрапив на похорони дружини, яка раптово померла від крупу. Восени 1871 одружився вдруге. 1873 В.Давиденко, отримавши спадок, почав будувати нову друкарню, а К. з 1874 став одноосібним орендарем друкарні І.Давиденка ще на 6 років. Цього ж року в друкарні побачили світ перекладені М.Старицьким на укр. мову "Казки Андерсена" з передмовою та ілюстраціями М.Мурашка. Наприкінці 1875 К. відкрив на вул. Хрещатик свій перший "писчебумажный магазин", а 1876 їздив до Парижа (Франція), Відня та Берліна (Німеччина), придбав там нове устаткування й, повернувшись додому, відкрив фабрику конторських книг. Навесні 1879 купив ділянку землі (нині це територія будинку № 4 по вул. Пушкінська) і збудував там (до серп. 1880) нове приміщення для друкарні (не збереглося). 1882 вперше демонстрував продукцію своїх підпр-в на Всерос. виставці в Москві (це були конторські книги, шкіряні вироби, монограми) й отримав Велику срібну медаль (у наступні роки – 1886, 1895, 1896 – його продукція також відзначалася срібними та золотою медалями). 1884 відкрив стереотипне відділення, 1885 – відділення з виготовлення конвертів, 1886 – з вир-ва коробок, налагодив також випуск відривних календарів. 1886 почав друкувати щоденну газ. "Киевское слово" (виходила до 1905; потім була закрита властями, проте невдовзі відновилася під назвою "Новый век", але 1906 була закрита остаточно; в газеті друкувався О.Купрін, саме тут вперше побачили світ його "Миниатюры" і "Киевские типы"). Тоді ж став активно розширювати виробництво: 1886 купив у проф. анатомії В.Беца фототипію (на той час вона була єдина в Пд.-Зх. краї Рос. імперії, К. виконував на ній замовлення для Одеси, Харкова, Полтави, Ніжина, а також для Москви), придбав нове устаткування, а 1897 викупив друкарню в Київ. ун-ту. До 1890-х рр. у нього працювало бл. 80 осіб, а вже через кілька років – більше 200, 1905 на його підприємствах навчалося 35 учнів. До таких дій К. підштовхувала гостра конкуренція між друкарями в умовах всезростаючого попиту на друковану продукцію (наприкінці 19 ст. в Києві діяло 25 підпр-в цього профілю, причому кілька з них були найпотужнішими в Рос. імперії). Будучи одним з перших, хто освоїв друк кольорових фотоілюстрацій, К. на найкращому для свого часу рівні випускав найскладніші видання, деякі з них навіть сьогодні викликають у фахівців захоплення своєю якістю, як, наприклад, книга "Собор Святого и Равноапостольного князя Владимира в Киеве" (1898). До нього почали звертатися з престижними замовленнями, він став конкурентом друкарів Москви, С.-Петербурга, Варшави. Водночас він не забував і про потреби громади, 1898–99 видрукував для Київського товариства грамотності літературу для широких верств нас., твори Т.Шевченка, М.Конопницької, К.Станюка. При друкарні відкрив загальноосвітню школу для дорослих. За його участю постало "Общество вспоможения рабочих печатного дела", і тривалий час він був його головою. Створив при друкарні хор, в якому разом з робітниками, що в нього працювали, співав і сам, а керували хором кращі професійні диригенти Києва. Був також активним чл. Київ. рос. драм. т-ва. Разом з І.Чоколовим, Г.Фронцкевичем і К.Милевським ініціював створення і став співзасновником Художньо-ремісничої навч. майстерні друкарської справи Мін-ва торгівлі й пром-сті із 3-річним курсом навчання для дітей 12–16 років (відкрита 2 листопада 1903), деякий час викладав там історію книговидавничої справи. 1904 до 100-ї річниці смерті І.Котляревського в його друкарні побачила світ збірка творів укр. письменників "На вічну пам'ять Котляревському". Тоді ж він купив кілька дачних ділянок на околиці Києва і звів там помешкання (відтоді цю місцевість на його честь стали називати "Кульженковими дачами").

Загалом на його підприємствах було випущено у світ понад 1 тис. назв книг. Сучасні фахівці друкарської справи зазначають особливо високу якість таких з них, як "Киев теперь и прежде" (автор – М.Захарченко, 1888), "Собор св. Владимира в Киеве" (автор – І.Александровський; містить 42 великі фототипії та 105 фотоцинкографій у тексті; 1898), "История искусств" (автор – С.Байє; містить 350 ілюстрацій і 30 фототипічних таблиць; 1902). У друкарнях К. були випущені популярні свого часу альбоми видів Києва, Одеси, Житомира, Парижа, "Альбом художника Саврасова", "Альбом Киевской сельсько-хозяйственной и промышленной выставки 1896 года". На його підприємствах, окрім "Киевского слова", друкувалися часописи "Заря" і "Киевская газета", а також кілька журналів, зокрема, "Земледелие", "Инженер", "Епархиальные ведомости", "Известия Политехнического института", "Журнал Церковно-приходской школы".

Кілька останніх років свого життя К. хворів, фактично передавши управління своїми друкарнями старшому синові Василеві (1904 Василь під псевдонімом В.С.Васильєв видав книгу про свого батька, вона містить багато особистих спогадів К.), а два книжкові магазини – синам Сергієві та Михайлові (останній був також присяжним повіреним). Мав ще одного сина – Олексія, він вивчився на лікаря і працював у шпиталі Київського Свято-Покровського монастиря.

П. у м. Київ. Похований на Байковому цвинтарі (неподалік – могила Лесі Українки).

дата публікації: 2008 р.

Література:
  1. Васильев В.С. Полвека у печатного станка. К., 1904
  2. Проценко Л. Київський некрополь. К., 1994
  3. Рожановский В. Книгоиздатель Кульженко. "Зеркало недели", 1996, 14–20 груд., № 50 (115)
  4. Гамоля Н. "Друкарська" слава Стефана Кульженка. "Галицькі контракти", 2003, № 12, берез.
  5. Махун С. Стефан Кульженко – некоронований цар друкарської справи. "Дзеркало тижня", 2004, 14–20 серп., № 32 (507)
  6. Сандул В. Некоронований цар друкарської справи. "Персонал плюс", 2006, 22–28 черв., № 24 (72).

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • БАРИШІВКА
  • ХАРКІВ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КУЛЬЖЕНКО ВАСИЛЬ СТЕФАНОВИЧ
  • КУПРІН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ГРАМОТНОСТІ, КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПИСЬМЕННОСТІ
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • МОСКВА
  • МУРАШКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • НІЖИН
  • ОДЕСА
  • ПОЛТАВА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СТАРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ВАРШАВА
  • ВІДЕНЬ
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • КУЛЬЖЕНКО ВАСИЛЬ СТЕФАНОВИЧ
  • ЛЕОПАРДОВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)