ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КУРБАС ЛЕСЬ

  Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. КУРБАС Лесь [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kurbas_Les (останній перегляд: 24.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУРБАС ЛЕСЬ

КУРБАС Лесь (справжні ім'я та по батькові – Олександр-Зенон Степанович; псевдоніми і криптоніми – Зенон Маслевич, Контрабас, Л.К., Л-ь; 25.02.1887–03.11.1937) – актор, режисер театру і кіно; теоретик, організатор і реформатор укр. театру; драматург, публіцист, перекладач. Нар. арт. УСРР (1925). Н., згідно з польс. метричним свідоцтвом, у м. Перемишль (нині м. Пшемисль, Польща) в акторській родині С.Курбаса і Ванди Тейхман (сценічний псевд. обох – Яновичі), які гастролювали із Львів. театром т-ва "Руська бесіда". Від 1893 жив у свого діда Пилипа Івановича у с. Старий Скалат (нині село Підволочиського р-ну Терноп. обл.). Дід був священиком, настоятелем місц. церкви. Після домашнього навчання й підготовки до школи (за участі його дядька Р.Курбаса, який у той час був студентом Львів. ун-ту) склав іспити і був зарахований одразу до 3-го класу Терноп. укр. г-зії. Паралельно з осн. уроками відвідував гімназійний аматорський гурток. 1906 побачила світ його перша публікація – етюд "В горячці" ("Літературно-науковий вістник"). 1907 закінчив г-зію і цього ж року почав вивчати германістику і славістику на філос. ф-ті Віденського ун-ту, опанував кілька іноз. мов. Одночасно навчався в драм. школі при Віденській консерваторії, відвідував вистави видатного трагіка нім. і австрійс. сцени, першого актора Бургтеатру Й.Кайнца. Враження, отримані під час спостережень за грою Й.Кайнца, за власними зізнаннями К., стали для нього важливим підґрунтям його власних творчих пошуків. 1908 через сімейні обставини переїхав до Львова і продовжив навчання у Львів. ун-ті. Акторську кар'єру розпочав в аматорському гуртку т-ва "Сокіл" (1909–10, гол. ролі в п'єсах А.Коцебу, Б.Грінченка та М.Старицького), режисерську – у драм. гуртку, який створив сам при Львів. ун-ті (1910, п'єса Є.Чирікова "Євреї"). За участь у студентській демонстрації 3 листоп. 1910 був виключений з ун-ту. Переїхав до Відня і продовжив там навчання. Влітку 1911 на запрошення Г.Хоткевича влаштувався працювати в "Гуцульському театрі". Невдовзі перейшов до професійного пересувного театру "Руська бесіда" (1912–14), час від часу жив у с. Старий Скалат. 1914 здійснив подорож до Варшави, Праги (нині столиця Чехії), Берліна й Мюнхена (обидва – Німеччина), де знайомився з рівнем тамтешнього театрального мист-ва. 1915 заснував у Тернополі перший стаціонарний укр. професійний театр "Тернопільські театральні вечори". Одну з його вистав у жовтні цього ж року відвідав М.К.Садовський і після її перегляду запросив К. до свого театру в Києві. К. погодився й упродовж 1916 працював у М.К.Садовського. На поч. 1917 створив театральну групу, а невдовзі – "Молодий театр", в якому був актором і режисером (зіграв гол. ролі у виставах – "В пущі" Лесі Українки, "Горе брехунові" Ф.Грільпарцера, "Цар Едіп" Софокла). 1919 одружився з актрисою свого театру Валентиною Чистяковою. Цього ж року відбулося об'єднання "Молодого театру" з Укр. драм. театром ім. Т.Шевченка. Наступного року через проблеми, спричинені воєн. подіями (див. Громадянська війна в Україні 1917–1921), разом з ін. акторами створив Київ. драм. театр – Київдрамте (зіграв гол. ролі у виставах – "Невільник" М.Кропивницького, "Ревізор" М.Гоголя, "Макбет" В.Шекспіра). Цього ж року глядачі могли дивитися інсценізацію за "Гайдамаками" Т.Шевченка, автором і режисером якої був К. У трав. 1921 колектив Київдрамте переїхав до Харкова як Держ. мандрівний зразковий театр. Повернувшись до Києва, К. 1922 створив і став директором та худож. керівником мистецького об-ня "Березіль" з режисерською лабораторією, яка готувала кадри для всіх революц. театрів УСРР. Цього ж року на Одес. кіностудії Всеукраїнського фотокіноуправління зняв художній кінофільм "Шведський сірник", написав інсценізацію "Джіммі Хіггінс" за романом Е.Сінклера, а також написав і поставив агітп'єсу "Жовтень". Наступного року поставив власну агітп'єсу "Рур". 1924 зняв кінофільми "Вендета" і "Пригоди Макдональда", 1925 – "Арсенальці".

К. європеїзував укр. національно-етногр. театр і стиль акторської гри, вивів його на орбіту передових мистецьких шукань світу (експресіонізму, конструктивізму), дав зразки оригінального синтезу традицій укр. нац. театру з найновішими драм. формами. 1925 привіз із Парижа (Франція) золоту медаль театр. виставки за макети мистецького об-ня "Березіль" (під його режисурою).

1926 театр "Березіль" переїхав до тодішньої столиці УСРР – м. Харків. 1927 К. опублікував книгу "Шляхи українського театру і “Березіль”" і написав у співавт. із С.Бондарчуком інсценізацію "Пролог". У Харкові познайомився з М.Кулішем і поставив його п'єси "Народний Малахій" (1928) та "Мина Мазайло" (1929), які невдовзі були розкритиковані владою. 1929 розгорнулася широка театральна дискусія навколо п'єс М.Куліша і їх сценічного втілення в "Березолі", яка за участі Державного політичного управління УСРР була перетворена на кампанію цілеспрямованого цькування обох митців. Їхньою відповіддю на критику стала спільна робота "Маклена Граса" (глядачі її побачили на сцені театру у верес. 1933). Окрім п'єс М.Куліша, у різні роки К. поставив у театрі, зокрема, "Газ" Г.Кайзера та "Диктатуру" І.Микитенка з музикою Р.Гліера. 5 жовт. 1933 за вказівкою влади К. був усунутий від кер-ва "Березолем" за націоналізм, формалізм, відрив від рад. дійсності і рос. театру. Його також позбавили звання нар. артиста УСРР. Наступного дня він виїхав до Москви – ставити там "Короля Ліра" В.Шекспіра в Держ. єврейс. театрі – але тут 26 груд. 1933 був заарештований і ув'язнений за звинуваченням в участі в контрреволюційно-терористичній орг-ції (Українській військовій організації; див. "Української військової організації" справа 1933) і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У П.Постишева. Після тривалих допитів 10 берез. К. підписав протокол про те, що він є "контрреволюціонером", але його колеги по театру до його контрреволюц. діяльності не причетні. 9 квіт. 1934 в Харкові відбувся суд, який, посилаючись на отримані під час слідства "зізнання" К., засудив його до 5 років ув'язнення. Покарання відбував (з 17 трав. цього ж року) на буд-ві Біломорсько-Балтійського каналу. Збереглися відомості, датовані 16 листоп. 1934, про реєстрацію К. в таборі на Медвежій Горі (Карелія, РФ). Там працював театр на 300 місць для вільнонайманих працівників, і в ньому К. поставив кілька п'єс, а також музичне видовище "Сон на Вянь-губі", що мало чималий успіх. У серед. 1936 його перевели на Соловки, там він створив театр, поставив "Аристократів" М.Погодіна і "Учня диявола" Б.Шоу. Наприкінці 1936 був етапований на о-в Анкер. Там також був театр (розташовувався в церкві) і К. поставив у ньому "Маленькі трагедії" О.Пушкіна. Улітку 1937 особлива трійка Управління НКВС Ленінградської обл. РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку значилося й прізвище К. Вирок щодо К. було виконано восени цього ж року в урочищі Сандормох поблизу м. Медвеж'єгорськ (нині місто в Карелії, РФ).

У свідоцтві про смерть К., яке було видано його вдові В.Чистяковій вже через кілька років після смерті її чоловіка, указано, що К. помер 15 листоп. 1942 від "крововиливу в мозок".

Реабілітований 31 січ. 1957 за відсутністю складу злочину.

У різні роки і в різних театрах К. зіграв величезну кількість ролей, найбільш відомі з них, зокрема, такі: Гірей, Михайло ("Маруся Богуславка" і "Не так сталося, як гадалося" М.Старицького); Іван, Гнат ("Суєта" та "Безталанна" І.Карпенка-Карого); Гурман ("Украдене щастя" І.Франка), Корній ("Чорна пантера і білий ведмідь" В.Винниченка), Астров ("Дядя Ваня" А.Чехова), Адвокат ("Живой труп" Л.Толстого), Збігнєв ("Мазепа" Ю.Словацького).

Він є автором низки статей на мистецько-театральні теми і перекладів з нім., польс., англ., франц., норвез. мов п'єс для театру та теор. праць із питань драм. мист-ва. За його ініціативою видавалися журнали "Театральні вісті", "Радянський театр" і "Барикади театру" (його ж К. і редагував).

Як режисер і викладач театральних студій Київ. (1922–26) і Харків. (1926–33) музично-драм. театрів К. виховав плеяду укр. акторів і режисерів (Й.Гірняк, О.Добровольська, В.Василько, Н.Ужвій, Н.Пилипенко, Л.Гаккебуш, В.Чистякова, Ф.Лопатинський, Г.Ігнатович, Б.Тягно та ін.).

Ідеї та новації К. втілювали в життя його вихованці, які потрапили на Зх. із хвилею повоєн. еміграції (Й.Гірняк, О.Добровольська, Н.Пилипенко та ін.).

Феномен К. став об'єктом досліджень театрознавців як в укр. діаспорі, так і в Україні (Н.Кузякіна, Н.Корнієнко, Л.Танюк, І.Волицька, Ю.Бобошко, Р.Скалій, М.Лабінський та ін.).

До 100-річного ювілею від дня народження К. його ім'я було внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО; з нагоди ювілею відбулися наук. конференції в Києві, Москві, в Йоркському ун-ті (Торонто, Канада), у Гарварді (США), Кракові та Вроцлаві (Польща), Відні й в ін. містах, а також міжнар. театр. фестивалі "Березіль" (Харків) і "Березілля" (організатор і продюсер С.Проскурня), а в с. Старий Скалат відкрито садибу-музей К.

У груд. 1993, уже в суверенній Україні, у Харкові на могилах дружини і матері К. відкрито "Пантеон сім'ї Курбаса–Чистякової" (скульп. С.Якубович), 1994 створено Держ. центр театрального мист-ва ім. Леся Курбаса, засновано премію його імені.

К. встановлено меморіальні дошки в Самборі та Відні (1998, скульп. В.Неборак, архіт. В.Положій).

Йому присвячено низку телефільмів (Н.Кузякіна, Л.Танюк, В.Івченко, І.Діденко) і радіопередач (В.Гайдабура, Н.Корнієнко, Л.Танюк та ін.).

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Статьи. В кн.: Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие. М., 1987
  2. Березіль: Із творчої спадщини [упорядник М.Г. Лабінський]. К., 1988
  3. Статті і листи Леся Курбаса. В кн.: Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників: Документи. Балтимор–Торонто, 1989
  4. Філософія театру. К., 2001.
Література:
  1. Пилипенко Н. Життя в театрі. Нью-Йорк, 1968
  2. Лесь Курбас: Спогади сучасників. К., 1969
  3. Смолич Ю. Курбас. В кн.: Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває, ч. 2. К., 1969
  4. Скалій Р. Пам'ятні місця на Україні, пов'язані з ім'ям О.С. Курбаса. К., 1971
  5. Тичина П. Чорнобрович (Лесь Курбас). В кн.: Тичина П. З минулого – в майбутнє. К., 1973
  6. Скалій Р. Де і коли народився Лесь Курбас. "Вітчизна", 1974, № 6
  7. Гірняк Й. Спомини. Нью-Йорк, 1985
  8. Бобошко Ю.М. Режисер Лесь Курбас. К., 1987
  9. Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Л. Курбасе. Литературное наследие. М., 1987
  10. Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників: Документи. Балтимор – Торонто, 1989
  11. Зінкевич О. Цензура на Україні в час перебудови: на прикладі нових видань про Леся Курбаса. "Слово", Нью-Йорк, 1990, зб. 12
  12. Суровцова Н. Зі спогадів Н.В. Суровцової. Лесь Курбас. 1917–27–37. "Слово і час", 1990, № 5
  13. "Молодой театр": Генеза. Завдання. Шляхи. К., 1991
  14. Лабінський М., Шудря М. Справа № 103010. "Український театр", 1993, № 1
  15. Кузякіна Н. Олександр Довженко і Лесь Курбас. "Дніпро", 1994, № 9–10
  16. Лабінський М. Перекладацька спадщина Леся Курбаса. "Березіль", 1994, № 11/12
  17. Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса (проблеми формування творчої особистості). Львів, 1995
  18. Лесь Курбас. Театральні закони і акценти. Львів, 1996
  19. Корнієнко Н. Лесь Курбас: репетиція майбутнього. К., 1998
  20. Пуха Л. Кінематограф і Лесь Курбас. Черкаси, 1999
  21. Вєдєнєєв Д., Шевченко С. Українські Соловки. К., 2001
  22. Лесь Курбас. В кн.: Видатні діячі України минулих століть. К., 2001
  23. Олещук І. Остання адреса. У "Сандармоху" розстріляли Курбаса. В кн.: Олещук І. Шлях до світанку: Спогади, документи, статті. Тернопіль, 2001
  24. Лесь Курбас. В кн.: Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. К., 2003
  25. Веселовська Г. Дванадцять вистав Леся Курбаса. К., 2004
  26. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937–1938 роках, т. 1. К., 2004
  27. Шаповал Ю.І. Соловки: трагедії української еліти. В кн.: Еліти і цивілізаційні процеси формування націй, т. 1. К., 2006; Корнієнко Н. Лесь Курбас і духовні засади українського авангарду. "Дзеркало тижня", 2007, 3 лют., 10 лют.
  28. Ониськів М. Хто вернув нам Курбаса "ЛУ", 2007, 31 трав.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЕРЕЗІЛЬ, ТЕАТР
  • ЧЕХОВ АНТОН ПАВЛОВИЧ
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГЛІЕР РЕЙНГОЛЬД МОРІЦОВИЧ
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ІВЧЕНКО ВІКТОР ІЛАРІОНОВИЧ
  • КАРПЕНКО-КАРИЙ
  • ХАРКІВ
  • ХОТКЕВИЧ ГНАТ МАРТИНОВИЧ
  • КРАКІВ
  • КРОПИВНИЦЬКИЙ МАРКО ЛУКИЧ
  • КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ
  • КУРБАС РОМАН ПИЛИПОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВА
  • МИКИТЕНКО ІВАН КІНДРАТОВИЧ
  • ПОСТИШЕВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • РУСЬКА БЕСІДА
  • САДОВСЬКИЙ МИКОЛА КАРПОВИЧ
  • САМБІР
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СЛОВАЦЬКИЙ ЮЛІУШ
  • СОКІЛ
  • СТАРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ТЯГНО БОРИС ХОМИЧ
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)
  • УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС (1933)
  • УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
  • ВАРШАВА
  • ВАСИЛЬКО ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ
  • ВІДЕНЬ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ФОТОКІНОУПРАВЛІННЯ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЮНЕСКО, ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕЗІЛЬ, ТЕАТР
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ГОНЧАР ІВАН МАКАРОВИЧ
  • ГУЦУЛИ
  • ХАРКІВ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
  • КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ
  • КУРБАС РОМАН ПИЛИПОВИЧ
  • ЛИТВИНЕНКО-ВОЛЬГЕМУТ МАРІЯ ІВАНІВНА
  • ЛОПАТИНСЬКА ФІЛОМЕНА МИКОЛАЇВНА
  • ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • МІЛЮТЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЯНОВИЧ
  • МОСКВА
  • МУЗАГЕТ
  • МУЗИЧНЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ М.ЛЕОНТОВИЧА
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ
  • ПОНОМАРЕНКО ЄВГЕН ПОРФИРОВИЧ
  • РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
  • САМБІР
  • САНДАРМОХ
  • ШАГАЙДА СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • СМОЛОСКИП - ВИДАВНИЦТВО (США, 1967)
  • СОЛОВЕЦЬКІ РОЗСТРІЛИ 1937–1938
  • СТЕПОВИЙ ЯКІВ СТЕПАНОВИЧ
  • СУЧАСНИК, КЛУБ ТВОРЧОЇ МОЛОДІ
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • ТЯГНО БОРИС ХОМИЧ
  • ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ
  • УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
  • ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ФОТОКІНОУПРАВЛІННЯ
  • ЯРОШЕНКО ВОЛОДИМИР МУСІЙОВИЧ
  • ЮРА ГНАТ ПЕТРОВИЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)