ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. КУТУЗОВ Михайло Іларіонович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kutuzov_M (останній перегляд: 23.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ

КУТУЗОВ (Голенищев-Кутузов) Михайло Іларіонович (16(05).09. 1745, за ін. даними, 1746 або 1747 – 28(16).04.1813) – військ. і держ. діяч, дипломат, поміщик, граф (1811), найясніший князь і князь Смоленський (1812), генерал-фельдмаршал (1812), чл. Держ. ради (1812). Масон. З родини військ. інженера, поміщика. Н. в м. Санкт-Петербург. 1759 – капрал, каптенармус, 1760 – кондуктор. 1761, по закінченні Артилер. та інженерної дворянської школи й отриманні звання офіцера, викладав у цьому ж навч. закладі. Від 12 (1) березня 1762 – флігель-ад'ютант генерал-фельдмаршала принца П.Гольштейн-Бекського (фон Голштейнбека), 1 вересня (21 серп.) того ж самого року зарахований командиром роти Астраханського піх. полку, який з 11 вересня (31 серпня) очолив О.Суворов.

1764–65 та 1768–69 брав участь у воєн. діях загонів, надісланих імп. Катериною II до Речі Посполитої для підтримки Станіслава-Августа Понятовського, 1767 – секретар Комісії по укладанню нового уложення.

Герой російсько-турецької війни 1768–1774. 1773 прийнятий до Крилівського куреня Нової Січі як почесний товариш. У баталії за с. Шуми неподалік Алушти 4 серп. (24 лип.) 1774 покалічений (втратив праве око). 1775–76 лікувався в Берліні (Німеччина) та Відні.

Від 1777 до 1784 командував полками – Луганським пікінерним, а потім Маріупольським легкокінним. У складі спец. експедиції забезпечував військ. підтримку приєднання до Росії Кримського ханату (1784 удостоєний чину генерал-майора за ліквідацію повстання невдоволених рос. анексією Криму). По цьому – шеф Бузького єгерського корпусу. Під керівництвом Г.Потьомкіна брав участь в організації Чорноморського козацького війська, фундуванні Миколаєва.

В ході російсько-турецької війни 1787–91 – учасник здобуття фортеці Єні-Дунья та поселення Гаджибей (на тер. сучасного м. Одеса), Акермана (нині м. Білгород-Дністровський) і Бендер (нині місто в Молдові), відзначився в Ізмаїла штурмі 1790, у Бабадазькій та Мачинській битвах 1791 в Добруджі, був підвищений у ранзі до генерал-поручика.

Під час російсько-польс. війни 1792 активно забезпечував перемогу Російської імперії: 18 (7) трав. форсував Дністер поблизу Могилева (нині м. Могилів-Подільський), 17 (6) лип., після тривалого безуспішного наступу на Холмщині, провів війська через територію, належну нейтральній тоді Австрії, і з Грубешівського анклаву вдарив у тил позицій кн. Ю.Понятовського та Т.Косцюшка за р. Зх. Буг. Як винагороду отримав на Поліссі маєтності, до яких належало понад 2,5 тис. кріпаків.

Від кін. 1792 до осені 1794 був надзвичайним і повноважним послом Росії у Стамбулі, іменувався казанським і вятським генерал-губернатором, після чого зайняв ще дві посади – директора петерб. Сухопутного шляхетного кадетського корпусу та командувача окупаційних військ, флоту й фортець у Фінляндії.

Від 1797 – посол-міністр у Берліні, від зими 1797/98 – шеф Рязанського мушкетерського полку й начальник д-зії на випадок війни зі Швецією, генерал від інфантерії. Від 30 (19) груд. 1799 – литов. генерал-губернатор, шеф "мушкетерського генерала від інфантерії Голенищева-Кутузова полку" (пізніше перейменованого на Псковський мушкетерський полк), від зими 1800/01 – також команд. армії на Волині, з черв. 1801 – військ. губернатор С.-Петербурга, з наступного місяця – ще й фінляндський інспектор. 1802 усунутий з посад і тимчасово звільнений зі служби, замешкав на Україні у м-ку Горошки (нині смт Володарськ-Волинський).

1805 покликаний виконувати обов'язки головнокомандуючого армією (штаб – у Новограді-Волинському), споряджуваною до Баварії проти військ франц. імп. Наполеона I Бонапарта. У тогорічній австро-російсько-франц. війні під проводом рос. імп. Олександра I та герм. імп. Франца II Габсбурга (див. Габсбурги) досить удало маневрував з боями від Тироля до Моравії. 11 листоп. (30 жовт.) розбив на березі Дунаю під Кремсом (нині місто в Австрійс. Республіці) підрозділи франц. маршала Е.Мортіє, одначе невдовзі змушений був удатися до ген. баталії проти кількісно переважаючих сил противника, 2 груд. (20 листоп.) зазнав поразки під Аустерліцем (сучасне м. Славков-у-Брно, Чехія), був поранений.

17 (5) жовт. 1806 призначений київ. військ. губернатором з особливими повноваженнями контролювати також цивільні справи. Від весни 1808 – радник генерал-фельдмаршала О.Прозоровського, пом. головнокоманд. Молдав. армії. Від лип. 1809 – литов. військ. губернатор у Вільні (нині м. Вільнюс), од берез. 1811 – головнокоманд. Молдав. (за рік потому – Дунайської) армії. Прибувши 13 (1) квіт. 1811 до Бухареста (нині столиця Румунії), звитяжно завершив російсько-турецьку війну 1806–1812, підписав Бухарестський мирний договір 1812.

На початку Війни 1812 перебував у Горошках. У лип. цього ж року очолив збройні формування (включно з морськими) в С.-Петербурзі, Кронштадті, Нарві (нині місто в Естонії), Фінляндії, а також обидва столичні "загальні ополчення" (див. Народне ополчення). 20 (8) серп. затверджений імп. Олександром I на посаді головнокоманд. усіх ЗС д-ви. Негайно ж активізував 3-тю Зх. армію на Волині, підпорядкувавши її командуючому О.Тормасову окремі корпуси генерал-лейтенантів Ф. фон-дер Остен-Сакена (дислокований у Житомирі) та Ф.Ертеля (розташувався в р-ні Мозиря; нині місто в Білорусі), а також направив на злуку з нею Дунайську армію під проводом адмірала П.Чичагова.

Протистояв Наполеонові I в Бородінській битві 1812. У залишеній Москві наказав спалити запаси провізії і фуражу, вивезти звідти вогнегасний реманент, що стало однією з причин загибелі покинутих у Москві тисяч рос. поранених і втрати значних матеріальних і культурних цінностей, істор. реліквій та пам'яток. Розвинув тактику і стратегію М.Барклая-де-Толлі на виснаження противника тотальною ("малою", "народною") боротьбою, чим зрештою домігся відступу виснажених ворожих частин. Рішуче перетнув шляхи, які франц. війська могли б використати для маршу на пд., зокрема в Україну, і водночас не дав їм змоги відновити сили, принципово відмовившись од мирних переговорів.

Для зміцнення дисципліни серед підлеглих запровадив суворий поліційний нагляд за ними. Покладався на витривалість солдатів рос. армії, наражаючи їх на голод і холод заради "слави російського народу".

1 лют. (20 січ.) 1813 за його наказом генерал од інфантерії М.Милорадович вступив до Варшави (див. також Варшавське князівство). Потім керовані К. з'єднання, у т. ч. союзні (з берез.) – від прусського короля Фрідріха-Вільгельма III Гогенцоллерна (під командуванням генерала Г.-Л.Блюхера), увійшли до Берліна, Дрездена, Лейпцига, ін. західноєвроп. міст, підступивши до р. Ельба. Продовжувати протинаполеонівський похід далі К. остерігався.

П. у Силезії поблизу м. Бунцлау (нині м. Болеславець, у Республіці Польща).

Відзначений багатьма орденами, у т. ч. св. Георгія 4-го (1775), 3-го (1791), 2-го (1792) і 1-го (1812) ступенів (став першим повним Георгіївським кавалером), св. рівноапостольного кн. Володимира 2-го (1787) та 1-го ст. (1806), св. Анни (1789), св. благовірного кн. Олександра Невського (1790), св. Іоанна Єрусалимського (1799), св. апостола Андрія Первозванного (1800) з діамантами (1812), низкою іноземних. За перемогу поблизу с. Тарутино (нині населений пункт Калузької обл., РФ) над корпусом маршала Франції неаполітанського короля Й.Мюрата у жовт. 1812 нагороджений золотою шаблею, увінчаною лаврами і прикрашеною алмазами.

Похований у Казанському соборі в м. С.-Петербург.

За його побажанням капітан гвардії Д.Ахшарумов, ад'ютант П.Коновніцина, складав істор. нариси тодішніх операцій (анонімно видані як "Историческое описание войны 1812 года" в С.-Петербурзі 1813 й уже із зазначенням автора під назвою "Описание войны 1812 года" – там само 1819). Крім того, К. доручив власному ад'ютантові О.Михайловському-Данилевському, фактичному "історіографові армії", вести облік воєн. дій (записи були опубліковані 1813 в С.-Петербурзі під назвою "Журнал военных действий Российской армии против французов в 1812 г. с самого начала вероломного вторжения французских войск в пределы России до совершенного их истребления").

1942 в СРСР було встановлено Кутузова орден.

1959 на Житомирщині у Володарську-Волинському споруджено пам'ятник М.Кутузову.

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Письма, записки. М., 1989.
Література:
  1. Исторические записки о жизни и воинских подвигах генерал-фельдмаршала светлейшего князя М.И. Голенищева-Кутузова-Смоленского. СПб., 1813
  2. Картина жизни, военных и политических деяний его светлости князя М.И. Голенищева-Кутузова-Смоленского, кн. 1–2. М., 1813
  3. [ Синельников Ф. ] Жизнь, военные и политические деяния его светлости генерал-фельдмаршала, князя Михаила Ларионовича Голенищева-Кутузова-Смоленского. СПб., 1813
  4. Михайловский-Данилевский А.И. Черты из жизни князя Кутузова-Смоленского. "Отечественные записки", 1820, № 4
  5. [ Бантыш-Каменский Д. ] Биографии российских генералиссимусов и генерал-фельдмаршалов, ч. 3. СПб., 1840
  6. Бутурлин Д.П. Кутузов в 1812 году. "Русская старина", 1894, № 10–12
  7. Гейсман П.А. Голенищев-Кутузов-Смоленский. В кн.: Русский биографический словарь [т. 9]. СПб., 1903
  8. Материалы по Отечественной войне: Подробный журнал исходящих бумаг собственной канцелярии главнокомандующего армиями генерал-фельдмаршала князя Кутузова Смоленского в 1812 г. "Труды Московского отделения Русского военно-исторического общества", 1912, т. 2
  9. Масонство в его прошлом и настоящем, т. 2. М., 1915
  10. Фельдмаршал Кутузов. М., 1947
  11. Кутузов в Дунайских княжествах: (сборник документов). Кишинев, 1948
  12. М.И. Кутузов: Документы, т. 1–5. М., 1950–56
  13. Документы штаба М.И. Кутузова: 1805–1806. Вильнюс, 1951
  14. Полководец Кутузов. М., 1955
  15. Муньков Н.П. Кутузов-дипломат. М., 1962
  16. 1812 год. М., 1962
  17. Абаліхін Б.С. М.І. Кутузов і Україна. "УІЖ", 1970, № 9
  18. П.А. Румянцев, А.В. Суворов, М.И. Кутузов: Документы и материалы. К., 1974
  19. Жилин П.А. Фельдмаршал Михаил Илларионович Кутузов. М., 1988
  20. Бакунина Т.А. Знаменитые русские масоны. М., 1991
  21. Круглый стол: Вероломство по плану. Чья победа Лица или маски "Родина", 1992, № 6–7
  22. Шведова Н. Кем и когда была написана первая история войны 1812 года. Там само
  23. "…Бессмертен тот, Отечество кто спас": Михаил Илларионович Кутузов. М., 1995
  24. Спаситель Отечества: Кутузов – без хрестоматийного глянца. "Родина", 1995, № 9
  25. Троицкий Н.А Фельдмаршал Кутузов: мифы и факты. М., 2002
  26. Залесский К.А. Наполеоновские войны: 1799–1815. М., 2003
  27. История русской армии от зарождения Руси до войны 1812 г. СПб., 2003
  28. История русской армии, 1812–1864 гг. СПб., 2003
  29. Смирнов А.А. Голенищев-Кутузов Смоленский. В кн.: Отечественная война 1812 года: Энциклопедия. М., 2004
  30. Сухарева О.В. Кто был кто в России от Петра I до Павла I. М., 2005.

Посилання:
  • АЛУШТА
  • АВСТРІЯ
  • БАРКЛАЙ ДЕ ТОЛЛІ МИХАЙЛО БОГДАНОВИЧ
  • БАВАРІЯ
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 Р.
  • БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 Р.
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧИЧАГОВ П.
  • ДНІСТЕР, ДНІСТРО
  • ДОБРУДЖА
  • ГАБСБУРГИ
  • ІЗМАЇЛА ШТУРМ 1790
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХОЛМЩИНА
  • КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУТУЗОВА ОРДЕН
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ
  • НОВА СІЧ
  • НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСТЕН-САКЕН ДМИТРО ЄРОФІЙОВИЧ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОНЯТОВСЬКИЙ ЮЗЕФ-АНТОНІ
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПРОЗОРОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806–1812
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАМБУЛ
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ТОРМАСОВ О. П.
  • ВАРШАВА
  • ВАРШАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВІДЕНЬ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНЬ
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО ОРДЕН
  • БАРКЛАЙ ДЕ ТОЛЛІ МИХАЙЛО БОГДАНОВИЧ
  • БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 Р.
  • БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 Р.
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • ДУРОВА (У ЗАМІЖЖІ ЧЕРНОВА) НАДІЯ АНДРІЇВНА
  • ГЛИНКА СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • КАРАМЗІН МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • НЕКРАСІВЦІ
  • НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКЕВИЧ) ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ПАВЛОГРАД
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1791
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1806–1812
  • СЛАВУТА , МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕБНИЦЬКИЙ ІЄРОНІМ ІВАНОВИЧ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВІТГЕНШТЕЙН ПЕТРО ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ВОЛОДАРСЬК-ВОЛИНСЬКИЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)