Бібліографічне посилання: Васильєв В.Ю. КВІРІНГ Емануїл Йонович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kviring_E (останній перегляд: 22.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КВІРІНГ Емануїл Йонович (криптонім і псевдонім – Е.К., Моховий; 13(01).09.1888–25.11. 1937) – рад. парт. і держ. діяч. Н. в с. Фрезенталь (нині с. Новолиповка Саратовської обл., РФ) в родині нім. колоніста, волосного писаря. Навчався: у земській школі, на фармацевтичних курсах, на екон. від-ні політех. курсів у Санкт-Петербурзі. Від 1906 у профспілковому русі. З 1912 чл. РСДРП(б)–ВКП(б). Не раз був заарештований царськими властями. Під час одного з ув'язнень близько познайомився з В.Молотовим, перебуваючи з ним в одній камері петерб. тюрми "Крести". 1913–14 – секретар фракції РСДРП(б) у Держ. думі (див. Державна дума Російської імперії). Від серп. 1915 – чл. Катериносл. к-ту РСДРП(б), з лип. 1917 – чл. Донецько-Криворізького к-ту РСДРП(б). Один із організаторів встановлення рад. влади в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ). Був головою Катериносл. к-ту РСДРП(б), губревкому і губвиконкому, а також депутатом Катериносл. міської думи і делегатом Установчих зборів. Підтримав лінію В.Леніна на укладення Брестського миру (див. Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918). Під час утворення КП(б)У належав до угруповання т. зв. правих комуністів ("донбасівців"). Виступав за об'єднання України з Росією в межах РСФРР, проте, зважаючи на тогочасні обставини, визнавав за необхідне автономне існування КП(б)У в складі "єдиної Російської компартії" з підпорядкуванням її з'їздам та ЦК РКП(б). Від лип. 1918 – чл., від жовт. 1918 – секретар ЦК КП(б)У 1-го скликання, від берез. 1919 – член політбюро та Закордонного бюро КП(б)У. Від листоп. 1918 – зав. відділом нар. г-ва і фінансів Тимчасового робітничо-селянського уряду України, з січ. 1919 – голова Української ради народного господарства. Разом з Х.Раковським і М.Мещеряковим ініціював у рад. Україні передачу поміщицьких земель радгоспам і комунам. У верес.–груд. 1919 – заст. начальника політуправління Дванадцятої армії, чл. Черніг. губернського революц. к-ту. У січ.–листоп. 1920 очолював: Катериносл. губком КП(б)У, губернський революц. к-т, губернську раду нар. г-ва і президію губернського виконкому. Одним із перших серед представників губернської партноменклатури в рад. Україні виступив за скасування продрозкладки. В груд. 1920 – берез. 1921 входив до рос.-укр. делегації на мирних переговорах з Польщею (див. Ризький мирний договір між РСФРР і УСРР та Польщею 1921). У берез. 1921 призначений головою Донец. губкому КП(б)У. Брав активну участь у дебатах кер-ва РКП(б) з питань створення СРСР. Був делегатом 1-го Всесоюзного з'їзду Рад. Від квіт. 1923 – 1-й секретар, а з берез. 1925 – ген. секретар ЦК КП(б)У. Після призначення Х.Раковського послом СРСР у Великій Британії став провідною фігурою у кер-ві УСРР. Стримано ставився до українізації політики. 1923–24 активно підтримував Й.Сталіна в його боротьбі з Л.Троцьким, однак уже на поч. 1925 став на бік не Й.Сталіна, а Г.Зінов'єва та Л.Каменєва. У квіт. 1925 був відкликаний до Москви і призначений заст. голови ВРНГ СРСР (в УСРР його замінив Л.Каганович). 1927–30 – заст. голови Держплану СРСР, 1931 – заст. наркома шляхів сполучення СРСР, 1932–34 – заст. голови Комітету товарних фондів Ради праці та оборони СРСР, одночасно дир. Екон. ін-ту Комуніст. акад. при ЦВК СРСР. 1934 – заст. голови Держплану СРСР. У цьому самому році отримав наук. ступінь д-ра екон. наук.

Нагороджений орденом "Знак Пошани". У жовт. 1937 заарештований і 25 листоп. цього самого року засуджений військ. колегією Верховного суду СРСР до страти, страчений того ж дня. Реабілітований посмертно 1956.