ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР

  Бібліографічне посилання: Івакін Г.Ю., Федорова Л.Д. КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kyivsky_zolotoverkhy_monastyr (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 4: Ка-Ком ) в електронній біблотеці

КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР

КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР – одна з найвідоміших і найстаріших правосл. обителей, визначна пам'ятка історії та к-ри України. Розташов. на верхній терасі Володимирської гірки (у минулому – тер. давньорус. Ізяслава-Святополка міста). Вірогідно, його попередником був Свято-Димитріївський монастир з однойменною церквою (збудована бл. 1062), заснований вел. кн. київ. Ізяславом Ярославичем на пошанування свого небесного покровителя св. Димитрія Солунського. Після монголо-татарської навали обитель почали іменувати за назвою найбільш вцілілої там церкви. В літопису під 1108 зафіксовано дату закладення вел. кн. київ. Святополком Ізяславичем на пн. від Свято-Димитріївського монастиря мурованої церкви в ім'я св. архістратига Михаїла, під 1113 – її освячення як Золотоверхої. Церква слугувала родовою усипальнею князів Ізяславичів – Святополка Ізяславича (1113) та його, гадано, третьої дружини – візант. принцеси Варвари, яка, за монастирською легендою, привезла з Константинополя мощі св. Варвари великомучениці; правнуків Святополка – Святополка Юрійовича (1190) та кн. Турівського Гліба Юрійовича (1196).

У 16 ст. монастир регулярно згадується в офіц. документах. На поч. 17 ст., коли Софійський собор був переданий уніатам (див. Берестейська церковна унія 1596), К.С.-М.З.м. став резиденцією митрополитів Київських. За Іова (Борецького; ігумен монастиря з 1619) монастир зміцнів, було відремонтовано собор, закладено трапезну і дзвіницю, на пн. від чол. монастиря засновано жін. (у 1710-х рр. переведено на Поділ). З відновленням правосл. ієрархії Іов (Борецький) став митрополитом Київ., Галицьким і всієї Русі (1620–31). Його підтримувало запороз. козацтво. Наступник Іова (Борецького) на митрополичій каф-рі ( Ісайя Копинський) також проживав у монастирі і, як і його попередник, був похований у соборі (обидві могили не збереглися). За ігумена ( Йосифа Кононовича-Горбацького; 1645–53) монастир ще більш зміцнив своє становище, хоча 1651 був пограбований литов. військами кн. Я.Радзивілла. Настоятель Феодосій (Василевич-Баєвський) одержав 1654 від гетьмана Б.Хмельницького універсал, яким монастиреві було передано у володіння Вигурівщину під Києвом. 3 лип. 1654 ігумен приймав у монастирі Антіохійського патріарха Макарія під час подорожі того до Москви в супроводі сина – архідиякона Павла Алеппського.

За ігуменства Феодосія (Софоновича; 1655–77) коштом гетьмана Б.Хмельницького дерев'яну покрівлю бані собору замінено на бляшану й визолочено. Ін. споруди монастиря залишалися дерев'яними. (Ігумен К.С.-М.З.м. і місцеблюститель митрополита (1669–77) Феодосій 1672 закінчив писати тут свою "Хроніку".) За Феодосія значно збільшилися володіння монастиря та зріс авторитет останнього як центру церк. влади. Обитель не раз отримувала грамоти: від укр. гетьманів І.Виговського, Д.Многогрішного, І.Самойловича, Ю.Хмельницького, рос. царя Олексія Михайловича, польс. короля Міхала-Корибута Вишневецького. Наступниками Софоновича були колиш. ректори Київ. колегіуму (див. Києво-Могилянська академія): 1677–82 – Мелетій (Дзика), в якого вчився Димитрій Ростовський; 1682–89 – Феодосій (Гугуревич).

Від 17 ст. поширюється пошанування св. Варвари. За ігумена Феодосія (Ленчича) коштом генерального судді М.Вуєховича між 1688 і 1690 до собору добудовано новий мурований приділ з невеличкою банькою для зберігання мощей святої, храм відреставровано, в ньому влаштовано бічні бані над жертовником і дияконником. 1701 коштом гетьмана І.Мазепи зроблено срібну раку для мощей св. Варвари, окрім того, своїми універсалами гетьман дав обителі великі маєтності. У 18 ст. велику підтримку К.С.-М.З.м. надавало козацтво, зокрема гетьман І.Скоропадський, а також рос. цар (з 1721 – імп.) Петро І та імп. Катерина І. Монастир став одним з найбагатших у Києві. На його тер. розгорнулося масштабне буд-во, у ході якого сформувався чудовий архітектурний ансамбль в стилі укр. бароко. 1713–15, за ігумена Іоанникія (Сенютовича) споруджено трапезну з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова, в ній коштом митрополита ( Йоасафа Кроковського) було встановлено іконостас (знищений у 1930-х рр.). 1716–19 ігумен Варлаам (Ліницький) продовжив розбудову монастиря. 1716–20 на кошти настоятелів Іоанникія і Варлаама зведено дзвіницю зі Святою брамою (майстер І.Матвієвич). 1712–15 перебудовано приділ св. Варвари Свято-Михайлівського Золотоверхого собору та влаштовано в ньому іконостас і дерев'яний різьблений балдахін над ракою святої (коштом київ. ген.-губернатора кн. Д.Голіцина). В 1730-х рр. споруджено приділ св. Катерини (на пожертву Петра I та Катерини I), в якому 1731–32 встановлено іконостас (коштом київ. цивільного губернатора Г.Наумова). З появою бічних бань собор став шестиверхим. П'ятиярусний іконостас гол. вівтаря собору, виконаний черніг. сницарем Г.Петровим та відомим київ. іконописцем С.Лубенським, було встановлено 1718 (кошти на нього пожертвував гетьман І.Скоропадський; 1888 верхні яруси іконостаса розібрали, щоб було видно мозаїчну композицію "Євхаристія"; див. Мозаїка). В серед. 18 ст. через просідання бічних приділів розкололася гол. баня, було пошкоджено й загинуло багато фресок. Під час реставрації храму його стіни (крім гол. фасаду) укріпили контрфорсами з аркбутанами, на зх. фасаді прибудували ризаліти, в одному з яких влаштували сходи на хори, в наріжжях встановили чотири нові бані. Відтоді собор став семиверхим, а його пишне архіт. оздоблення набуло яскраво виражених рис укр. бароко. 1746–75 побудовано цегляний мур, у 1760-х рр. – екон. браму. На тер. монастиря також розташовувалося багато дерев'яних споруд – будинок настоятеля, келії, госп. будівлі. В 19 ст. було розписано бічні приділи собору і церкву св. апостола Іоанна Богослова, встановлено нову срібну позолочену раку для мощей св. Варвари (пожертвувана 1847 графинею А.Орловою-Чесменською), під кер-вом проф. А.Прахова відреставровано стародавні фрески на передвівтарних стовпах, проведено значні буд. роботи на соборній площі та госп. подвір'ї. Остаточно архіт. ансамбль монастиря сформувався на поч. 20 ст. Він складався з двох функціонально розмежованих зон: гол. монастирського подвір'я з пд.-сх. госп. двором і Гостинного двору на пд. зх.

Від 1734 завдяки клопотанню митрополита Рафаїла (Заборовського) К.С.-М.З.м. мав статус архімандрії і підлягав безпосередньо Найсвятішому Синоду. Під час секуляризації церк. майна, згідно з указом імп. Катерини ІІ, 1786 монастир був визнаний "першокласним" і залишався в штаті. Від 1799, згідно з указом Найсвятішого Синоду, настоятель монастиря був водночас вікарієм (заст.) митрополита Київ. і Галицького з саном єпископа Чигиринського. У 18 – на поч. 20 ст. серед настоятелів К.С.-М.З.м. були відомі церк. діячі, вчені, просвітителі, зокрема: 1737–39 – Амвросій (Дубневич); 1739–40 – Тимофій (Щербацький); 1757–68 – Єпіфаній (Могилянський); 1778–87 – Тарасій (Вербицький); 1800–07 – Феофан (Шиянов); 1807–12, 1812–23 – Іриней (Фальковський); 1836–41 – Інокентій (Борисов); 1858–59 – Антоній (Амфітеатров); 1859–65 – Серафим (Аретинський); 1865–78 – Порфирій (Успенський); 1908–11 – Павло (Преображенський); 1911–18 – Никодим (Кротков).

Від 1886 до поч. 1920-х рр. при монастирі діяла нова безплатна двокласна школа церк. співу (свого часу в ній навч., зокрема, І.Козловський). В одному з готелів для прочан ("Странноприїмниці") проживав під час своїх приїздів до Києва перший ректор Ун-ту св. Володимира в Києві М.Максимович, тут 6 верес. 1871 громадськість відзначала 50-річчя його наук. та літ. діяльності; 1902 зупинялася письменниця Марко Вовчок (їй встановлено меморіальну дошку). К.С.-М.З.м. мав книгозбірню, в якій було бл. 300 стародруків і 746 рукописів (нині вони зберігаються у фондах Бібліотеки національної України імені В.І. Вернадського). Від 1922 житлові споруди монастиря використовувались як студентські гуртожитки, трапезна – як студентська їдальня; у подальшому тут містилися різні установи.

1934, у зв'язку з перенесенням столиці України з Харкова до Києва, було вирішено спорудити на Володимирській гірці Урядовий центр, для цього організовано конкурс на кращий проект його побудови. Переміг проект центру на місці церкви Трьох святителів (Василівської) 18 ст. і К.С.-М.З.м. Формальні підстави для знищення унікальних пам'яток було зорганізовано відповідними радянськими органами влади. Інститут історії матеріальної культури АН УСРР дав висновок про те, що Свято-Михайлівський Золотоверхий собор не має істор. цінності. Ще раніше заарештували провідних мистецтвознавців Ф.Ернста, М.Макаренка та С.Таранушенка, які доводили протилежну думку. Точні обміри собору зробив І.Моргилевський (збереглись у фондах Нац. заповідника "Софія Київська"; див. Софія Київська). 1934–36 розібрали дзвіницю, більшу частину муру з екон. брамою, архієрейський будинок, споруди госп. двору. Під кер-вом проф. В.Фролова фахівці мозаїчної майстерні ленінгр. від-ня Акад. мист-в демонтували мозаїки і фрески собору, їх спочатку було перенесено в собор св. Софії, пізніше деякі з них опинилися в Третьяковській галереї в Москві, Рос. музеї у Санкт-Петербурзі та ін. музеях Росії. Переплавлено раку, в якій покоїлися мощі св. Варвари, знищено іконостас та ін. святині. 14 серп. 1937 Одес. контора експедиції підводних робіт особливого призначення підірвала собор, заклавши в нього бл. 2500 зарядів амоналу. Понад 20 тис. т уламків було вивезено на смітник. З комплексу Урядового центру звели лише першу чергу – будинок ЦК КП(б)У на місці Василівської церкви (1936–38; нині Міністерство закордонних справ України). На "звільненій" території монастиря влаштували спортмайданчики.

Першим висловив ідею відбудови собору архіт.-реставратор П.Барановський на установчому з'їзді Всерос. т-ва охорони пам'яток історії та к-ри в 1966. 1979 "місту Ізяслава-Святополка" надано статус архіт.-археол. заповідної зони. 1976–81 відреставровано Трапезну з церквою св. апостола Іоанна Богослова, в якій розмістили Музей кераміки Держ. архітектурно-істор. заповідника "Софійський музей". 1991 з відновленням К.С.-М.З.м. храм передали церк. громаді. В трав. 1991 було освячене з участю патріарха Київ. і всієї України Мстислава (Скрипника) місце майбутньої відбудови собору. В церкві св. апостола Іоанна Богослова 1992–95 правив службу єпископ Володимир (Романюк; з 1993 – патріарх Української православної церкви Київського патріархату).

1992–99 проведено широкомасштабні археол. дослідження на тер. монастиря, виконані архіт.-археол. експедицією Інституту археології НАН України (кер. – В.Харламов, з 1996 – Г.Івакін). Було повністю розкрито план собору; виявлені автентичні рештки храму 12 ст. законсервували під потужною бетонною плитою, окремі ділянки кладки 12 ст. музеєфікували.

1992 створено Добродійний фонд відбудови К.С.-М.З.м., а в трав. 1997 – жовт. 1999 здійснено буд. роботи з відновлення собору у формах укр. бароко 18 ст.; мистецьке оздоблення приміщення (мозаїки, розписи, різьблений іконостас) тривало до 2002. 2 черв. 1999 комплекс К.С.-М.З.м. включено до Держ. реєстру нац.-культ. надбання. До його складу входять: 1) гол. монастирське подвір'я, на якому розташовані: собор св. архістратига Михаїла 12–20 ст.; дзвіниця зі Святою брамою 1997–98; Трапезна з церквою св. апостола і євангеліста Іоанна Богослова 1713–15; Екон. брама 1997; келії Варваринського від-ня 1898–99; келії Михайлівського від-ня 1849–52; келії півчих архієрейського хору 1894; мур 1746–75 з відбудованими в 1997 ділянками, на якому встановлено меморіальну дошку мистецтвознавцю М.Макаренку; господарчий льох 1713. До археол. пам'яток на цій тер. належать фундаменти Свято-Михайлівського Золотоверхого собору 12 ст. й рештки надбрамної церкви 12 ст. 1999 тут споруджено два ківорії над водорозбірними фонтанами; 2) Гостинний двір, що включає три готелі, побудовані 1858–97, 1902–03 і 1907–08. На його тер. виявлено рештки собору Свято-Димитрівського монастиря 2-ї пол. 11 ст.

Тепер споруди гол. монастирського подвір'я належать УПЦ КП, у дзвіниці та келіях Варваринського від-ня відкрито музей, присвячений історії К.С.-М.З.м. 2001 з Держ. Ермітажу в С.-Петербурзі до музею монастиря передано частину фресок собору. Частину приміщень келій передано Українській автокефальній православній церкві (тут містяться її резиденція та підрозділи Духовної акад.). Споруди Гостинного двору використовують різні установи, зокрема, 1944 один з готелів колиш. на той час монастиря було передано АН УРСР, і нині в ньому розміщується кілька ін-тів НАН України. Тер. К.С.-М.З.м. входить до зони заповідника "Стародавній Київ".

дата публікації: 2007 р.

Література:
  1. Лебединцев П.Г. Киево-Михайловский Золотоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии. К., 1885
  2. Киево-Золотоверхо-Михайловский первоклассный монастырь: Исторический очерк от основания его до настоящего времени. К., 1889
  3. Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. К., 1982
  4. Дегтярьов М.Г., Реутов А.В. Михайлівський Золотоверхий монастир. К., 1997
  5. Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклассный монастырь и его скит Феофания. К., 1998
  6. Кухаренко Р. Дорога до храму. "Пам'ятки України", 1999, № 1
  7. Вечерський В. Реабілітація репресованої святині. "Пам'ятки України". 1999, № 1
  8. Івакін Г.Ю. Археологічне вивчення Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1996–1998 роках. "Пам'ятки України", 1999, № 1
  9. Його ж. Нове в історії "міста Ізяслава" в Києві. "Магістеріум", 2001, вип. 6
  10. Івакін Г.Ю., Козюба В.К. Історична топографія Михайлівської гори в Києві в ХI–XIII ст. В кн.: А сє єго срєбро. К., 2002
  11. Михайлівський Золотоверхий монастир, 12–20 ст. В кн.: Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: Київ, кн. 1, ч. 2: М–С. К., 2004.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАРОКО
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • ЕРНСТ ФЕДІР ЛЮДВІҐОВИЧ
  • ФАЛЬКОВСЬКИЙ ІВАН ЯКИМОВИЧ
  • ФРЕСКА
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУДДЯ
  • ГОЛІЦИН ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ МАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ АН УСРР
  • ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ
  • ІВАКІН ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ
  • ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ
  • ІЗЯСЛАВА-СВЯТОПОЛКА МІСТО
  • КАТЕРИНА І
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • КОНОНОВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ (ГОРБАЦЬКИЙ) ОСИП
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЗЛОВСЬКИЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ
  • КРОКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (ЙОСАФ)
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • МАКАРЕНКО МИКОЛА ОМЕЛЯНОВИЧ
  • МАКСИМОВИЧ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МАРКО ВОВЧОК
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МІХАЛ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, МІХАЛ-ТОМАШ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МОРГИЛЕВСЬКИЙ ІПОЛИТ ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • МОСКВА
  • МОЗАЇКА
  • МСТИСЛАВ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАВЛО ХАЛЕБСЬКИЙ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПОДІЛ
  • ПРАХОВ АДРІАН ВІКТОРОВИЧ
  • РАДЗИВІЛЛ ЯНУШ
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, СВЯТОПОЛК-МИХАЇЛ ІЗЯСЛАВИЧ
  • ТАРАНУШЕНКО СТЕФАН АНДРІЙОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПУ)
  • УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ
  • ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ
  • ВОЛОДИМИР(ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ РОМАНЮК)
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ЗАБОРОВСЬКИЙ РАФАЇЛ

  • Пов'язані терміни:
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • БУЙКО ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • ФАЛЬКОВСЬКИЙ ІВАН ЯКИМОВИЧ
  • ФЕОФАНА III МІСІЯ В УКРАЇНІ 1620
  • ХРОНІКА КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ
  • КОМІТЕТ ІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАРОЖИТНОСТЕЙ У КИЄВІ
  • КОНОНОВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ (ГОРБАЦЬКИЙ) ОСИП
  • КУРІННИЙ ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, НАЦІОНАЛЬНИЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • КИЇВ
  • ЛЯСОТА (ЛАСОТА) ФОН СТЕБЛАУ
  • МАКАРЕНКО МИКОЛА ОМЕЛЯНОВИЧ
  • МОРГИЛЕВСЬКИЙ ІПОЛИТ ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • МИХАЇЛ АРХАНГЕЛ
  • НЕГАЛЕВСЬКОГО ЄВАНГЕЛІЄ
  • ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ ЗАПИСКИ
  • ПОМ'ЯНИКИ
  • РУДЮК ДИМИТРІЙ
  • ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ
  • СОФОНОВИЧ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ’Я ФЕОДОСІЙ
  • СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА
  • СВЯТОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ, СВЯТОПОЛК-МИХАЇЛ ІЗЯСЛАВИЧ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ІПОЛІТ
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • УСПЕНСЬКИЙ ПОРФІРІЙ
  • ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОНД ВІДТВОРЕННЯ ВИДАТНИХ ПАМ'ЯТОК ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ ІМ. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
  • ЯСИНСЬКИЙ ВАРЛААМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)