ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛАДИНСЬКИЙ (ПІДГІРСЬКИЙ) СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР

  Бібліографічне посилання: Білокінь С.І., Мицик Ю.А. ЛАДИНСЬКИЙ (ПІДГІРСЬКИЙ) СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ladinsky_monastyr (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАДИНСЬКИЙ (ПІДГІРСЬКИЙ) СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР

ЛАДИНСЬКИЙ ПІДГІРСЬКИЙ) СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР – правосл. монастир. Заснований у 16 ст. біля с. Ладин (розташоване за 17 км від м. Прилуки, нині смт Ладан Прилуцького р-ну Черніг. обл.) на високому березі тамтешньої р. Ладинка (впадає в Удай, що є прит. Сули, бас. Дніпра). Після того, як монастир запустів, за його відродження (одночасно з відродженням Густинського Свято-Троїцького монастиря і Мгарського Спасо-Преображенського монастиря) взявся Ісайя (Копинський) при активній підтримці спочатку кн. Семена Лика, який надав монастиреві землі (1615), а потім – кн. Раїни Вишневецької (фундуш 1619). Ісайя (Копинський) викопав із ченцями Євтимієм та Генадієм тут печери для проживання, створив невеликий скит, а згодом розпочав зведення церкви. Першим ігуменом оновленої обителі став, імовірно, Мартирій, а пізніше – Мефодій. Поряд з оновленою чол. обителлю виник жін. монастир, його першою ігуменею була сестра Ісайї (Копинського) – Олександра (п. 1631).

Під час козацько-сел. повстання під проводом П.Бута (Павлюка), Я.Острянина і Д.Гуні (1637–38) ченці монастиря надавали підтримку його учасникам, а тому після придушення повстання, будучи налякані чутками про репресії над братією Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, майже всі разом з ігуменом Мефодієм втекли до Моск. д-ви (див. Росія). Будівлі та майно монастиря були пограбовані польс. військами. 1639 туди ж втекла й частина насельниць жін. монастиря на чолі з ігуменею Єлизаветою, які заснували Свято-Микільський монастир у м. Алатир (нині місто в Чувашії, РФ). Але ін. частина черниць залишилася. Пізніше гетьман Б.Хмельницький підтвердив права монастиря на належні йому землі. У травні 1657 тут побував прилуцький полковник (майбутній гетьман) П.Дорошенко, який на прохання ігумені Серафими (Зебровської) надав допомогу обителі. При монастирі діяла школа для дітей.

1735 монастир погорів, збереглося лише небагато його речей, зокрема частина б-ки – богослужбові книги 17–18 ст. Після пожежі монастир був відновлений за активної участі ігумені Олександри, переведеної сюди з Ніжина. Ігуменя оздобила (1757) чудотворну ікону Ладинської Божої Матері, до якої звідусіль ішли паломники.

У монастирі було дві церкви: Свято-Покровська (кам'яна), збудована в стилі бароко (1763) на місці згорілої дерев'яної (1818 перебудована), та Свято-Микільська (19 ст.) з приділом на честь Вознесіння Господнього (дерев'яна).

1786 монастир було закрито (за ін. джерелами – виведено за штат), чимало цінних речей (срібний хрест тощо) було передано в Чернігів. 1817 монастир відновили, однак лише як третьорозрядний. 1823–24 тут зведено кам'яну дзвіницю замість дерев'яної. При монастирі зберігалися, зокрема, дерев'яний хрест 1712, три Євангелія 17 ст., "Апостол" (Львів, 1639), "Трифологіон" (Львів, 1637), "Ключ розуміння" Іоаникія (Галятовського; Львів, 1665), "Огородок Марії Богородиці" Антонія (Радивиловського; Києво-Печерська лавра, 1676).

Наприкінці 19 – поч. 20 ст. монастир мав 304 десятини землі, його насельницями були 52 черниці включно з ігуменею, 74 послушниці. При монастирі діяло уч-ще.

За рад. влади монастир був закритий (1928), у його будівлях розмістили трудову комуну для неповнолітніх правопорушників (1928–38), ін. світські установи.

Хоча до поч. 21 ст. монастирський комплекс зберігся відносно непогано, проте поки що ця обитель не відроджена.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Зверинский В.В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи, вып. 2. СПб., 1892
  2. Денисов Л.И. Православные монастыри Российской империи. М., 1908
  3. Булгаков С.В. Настольная книга священно-церковно-служителя, т. 2. М., 1913 (2-е вид.: 1993)
  4. Мыцык Ю.А. Украинские летописи ХVII века. Днепропетровск, 1978
  5. Шевчук В. Літописи споріднених монастирів. "Пам'ять століть", 1996, № 2–3.

Посилання:
  • БАРОКО
  • БУТ (ПАВЛЮК) ПАВЛО МИХНОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДЕСЯТИНА
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ҐАЛЯТОВСЬКИЙ
  • ГУНЯ ДМИТРО ТИМОШЕВИЧ
  • ГУСТИНСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • МГАРСЬКИЙ ЛУБЕНСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • НІЖИН
  • ОСТРЯНИН ЯКІВ
  • РОСІЯ
  • ВИШНЕВЕЦЬКІ

  • Пов'язані терміни:
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ ЛАДИНСЬКИЙ (ПІДГІРСЬКИЙ) МОНАСТИР
  • ВИШНЕВЕЦЬКА (МОГИЛЯНКА) РАЇНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)