ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛАПЧИНСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (ЮРІЙ) ФЕДОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Юренко О.П. ЛАПЧИНСЬКИЙ Георгій (Юрій) Федорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lapchinsky_G_F (останній перегляд: 18.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАПЧИНСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (ЮРІЙ) ФЕДОРОВИЧ

ЛАПЧИНСЬКИЙ Георгій (Юрій) Федорович (19(07).04.1887–16.10. 1937) – політ. і держ. діяч, один з фундаторів українського націонал-комунізму. Н. в м. Царське Село (нині м. Пушкін, підпорядковане С.-Петерб. міськраді, РФ) у сім'ї лікаря. Закінчив юрид. ф-т Петерб. ун-ту (1911). Гімназистом приєднався до соціал-демократ. руху, від 1905 став членом Російської соціал-демократичної робітничої партії. Кілька разів його арештовували (1910, 1912) й висилали: в Естонію (1913), до м. Новогеоргіївськ Херсон. губ. (1914; місто 1961 було затоплене водами Кременчуцького водосховища). Від 1916 – адвокат у м. Кременчук. 1917 – голова виконкому Кременчуцької ради робітн. і солдатських депутатів, голова міської думи та голова к-ту РСДРП, приєднався до більшовиків. Від грудня 1917 – секретар Гол. к-ту соціал-демократії України (крайового більшовицького органу), член ЦВК рад України, входив до Народного секретаріату (керуючий справами, нар. секретар юстиції). У січні–лютому 1918 – представник Нар. секретаріату при штабі М.А.Муравйова.

Під впливом власного політ. та культ. досвіду поступово став на націонал-комуніст. позиції. На Таганрозькій парт. нараді більшовиків (квітень 1918) обстоював пропозицію утворити незалежну від РКП(б) Укр. комуніст. партію. 1918 працював зав. Укр. відділу наркомату закордонних справ РСФРР, 1919 – головою Черніг. губернських революц. к-ту і к-ту КП(б)У, секретарем ЦВК рад України. Один з організаторів самостійницької опозиційної групи федералістів (див. Федералістів група (фракція) в КП(б)У), відстоював її програмні вимоги, виступив із критикою (доповідь "Про радянське будівництво") більшовицької політики на нараді КП(б)У в Гомелі (листопад 1919; нині місто в Білорусі). Захищав програмні засади федералістів на 4-й конференції КП(б)У (березень 1920), 4-му Всеукр. з'їзді Рад (травень 1920). У липні 1920 публічно заявив про перехід із КП(б)У до Української комуністичної партії, після чого був арештований і висланий до Москви (1920–21). Невдовзі звільнений і повернувся в Україну, однак знову був арештований. Вийшов з УКП через суперечності з її кер-вом. 1922–23 був представником Укр. Червоного Хреста і Держ. вид-ва України за кордоном. Потому працював юристом у Києві (до 1924), директором кінофабрики в Одесі (1926; нині Одеська кіностудія художніх фільмів). Від грудня 1926 поновлений у КП(б)У. 1928–30 – ген. консул СРСР у Львові, 1930 – помічник зав. консульського відділу Наркомату закордонних справ СРСР. 1931 – член президії Держплану УСРР, зав. Харків. і Київ. обласними житлово-комунальними відділами. З весни 1935 працював у Казахстані на посаді гол. санітарного інспектора-заступника наркома охорони здоров'я республіки. Восени 1935 у м. Алма-Ата (нині м. Алмати) заарештований за звинуваченням у належності до Української військової організації. Звинувачень не визнавав і зміг їх відхилити. Тому Особлива нарада при НКВД СРСР інкримінувала Л. незаконне зберігання зброї і 21 квітня 1936 ухвалила йому вирок: 5 років таборів. Ув'язнення відбував на колимській золотокопальні Нерега (Магаданська обл., РСФРР). Там повторно заарештований і 8 вересня 1937 суд. трійкою управління НКВД по Далекосхідному краю засуджений до розстрілу. Місце страти не встановлено.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Гомельское совещание (воспоминания). "Летопись революции", 1926, № 6
  2. Національна політика КП(б)У та помилки її колишніх противників. "Комуніст" (Х.), 1926, 21–22 грудня
  3. Як українські робітники та селяни вперше здобували собі владу. Х., 1928.
Література:
  1. Євселевський Л.І., Юренко О.П. Повернувся назавжди: Лапчинський Георгій Федорович. В кн.: Реабілітовані історією. К.–Полтава, 1992
  2. Юренко О. Лапчинський Георгій Федорович. В кн.: Етно-національний розвиток України. К., 1994
  3. Дорошко М. Георгій Лапчинський: від професійного революціонера до націонал-ухильника. "Київська старовина", 2003, № 4.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ФЕДЕРАЛІСТІВ ГРУПА, ФРАКЦІЯ ФЕДЕРАЛІСТІВ
  • КРЕМЕНЧУК
  • ЛЬВІВ
  • МУРАВЙОВ МИКИТА МИХАЙЛОВИЧ
  • НАРОДНИЙ СЕКРЕТАРІАТ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • ОДЕСА
  • ОДЕСЬКА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ
  • РОСІЙСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (БІЛЬШОВИКІВ)
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (УКП)
  • УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (УВО)

  • Пов'язані терміни:
  • ФЕДЕРАЛІСТІВ ГРУПА, ФРАКЦІЯ ФЕДЕРАЛІСТІВ
  • ГЕНЕРАЛЬНЕ КОНСУЛЬСТВО СРСР У ЛЬВОВІ
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • МАНУЇЛЬСЬКИЙ ДМИТРО ЗАХАРОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • ШАХРАЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)