ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛАЗАРЕВСЬКІ

  Бібліографічне посилання: Герасименко Н.О. ЛАЗАРЕВСЬКІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lazarevski_rid (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАЗАРЕВСЬКІ

ЛАЗАРЕВСЬКІ– козацько-старшинський (згодом – дворянський) рід. Походить від козаків Лазоренків, які за реєстрами 1711 і 1736 були приписані до Конотопської сотні Ніжинського полку. Одна з відомих гілок цього роду була заснована військовим товаришем Ананієм Лазоренком. Його онук – Степан Леонтійович (р. н. невід. – п. 1803) – став конотопським кушніром, купив 1761–73 землю у м. Конотоп , вернувся в стан козаків і змінив прізвище на Лазоревський як на більш шляхетне.

Після ліквідації укр. козац. державності і видання 21 квітня 1785 імп. Катериною II "Грамоти на права, вольности и преимущества российского дворянства", т. зв. Жалуваної грамоти дворянству, Степан Леонтійович 10 жовтня 1786 за рішенням дворянських зборів Новгород-Сіверського намісництва отримав спадкове дворянство за військ. службу предків і був внесений з нащадками у 2-гу частину дворянської родовідної книги Новгород-Сіверського намісництва. Проте в 1790-х рр., із запровадженням у Російській імперії значних обмежень щодо зарахування до дворянського стану, насамперед через обов'язкове затвердження прав на дворянство Правительствуючим Сенатом, Лазоревський та його діти втратили права на дворянство.

Найвідомішим нащадком Степана Леонтійовича став Ілля Степанович (1758–1806) – канцелярист Конотопського сотенного правління та Ніжинської полкової канцелярії (1770–80), значковий товариш Ніжинського полку (1780), суддя м. Конотоп (1782), чиновник Конотопського повітового казначейства (1783–91), возний та коморник Конотопського пов. (1797–1806). Мав чин колезького реєстратора.

Його син – Матфтей (Матвій) Ілліч (1788–1857) – отримав домашню освіту. Служив у конотопських підкоморському суді та повітовому суді (1797–1832). Під час служби змінив прізвище на Лазаревський. 1832 вийшов у відставку з чином титулярного радника і цього ж року був обраний засідателем Конотопського повітового суду. За організацію виборів дворянства (1836) нагороджений орденом св. Володимира 4 ст., завдяки чому 20 травня 1836 на підставі рішення Черніг. дворянських зборів вернув своєму родові право на спадкове дворянство (рід Л. було внесено до 3-ї частини дворянської родовідної книги Чернігівської губернії). Написав мемуари "Памяти мои", у них: висвітлюються події в Лівобережній Україні кінця 18 – 1-ї пол. 19 ст. (ліквідація укр. козац. державності та інкорпорація укр. земель до складу Рос. імперії); йдеться про значні зміни в усіх сферах тогочасного укр. сусп-ва; наведено характеристику укр. гетьманів та рос. генерал-губернаторів, правителів Лівобереж. України. Мав 6 синів та 2 доньки. Один з його синів – Василь Матвійович 26.02.1817–28.04. 1890) – став перекладачем, белетристом (див. В.Лазаревський).

Його другий син – Михайло Матвійович (1818–03.05.1867) – закінчив Ніжинську г-зію (див. Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька), службу почав у Черніг. палаті цивільного суду (1838–40), потім працював у м. Оренбург (нині місто в РФ), де 1847 познайомився з Т.Шевченком, який на той час був туди засланий (згодом переведений в Орську фортецю). Знайомство перейшло в дружбу, яка тривала до смерті поета. 1850 служив чиновником з особливих доручень при петерб. цивільному губернаторові та радником Петерб. губернського правління. Від кінця 50-х рр. 19 ст. і до смерті – управитель справами й маєтками графа О.Уварова.

Третій син Матвія Ілліча – Федір Матвійович (1820–90) – закінчив Черніг. г-зію та Харків. ун-т. Служив спочатку в канцелярії Черніг. губернської управи, потім – в Оренбурзькій прикордонній комісії, від 1860 – управляючий удільної контори в м. Орел (нині місто в РФ), 1870–83 – управляючий Ставропольськими удільними маєтностями.

Четвертий син – Яків Матвійович (1829–80) – навч. в Конотопському повітовому уч-щі, потім – у Полтав. кадетському корпусі, звідки переведений у Дворянський полк (військово-навч. заклад) С.-Петербурга. 1851 залишив військ. службу, жив у С.-Петербурзі, потім – у м. Керч. Працював у Керченському археол. музеї, брав участь в археол. розкопках біля міст Керч та Новомосковськ (Катеринославщина). Від 1862 – управляючий Лівадією (літнім палацом імператорської сім'ї).

П'ятий син – Іван Матвійович (1836–87) – навч. в Конотопському повітовому уч-щі та Ніжинській г-зії. 1860 закінчив юрид. ф-т Петерб. ун-ту. Працював секретарем у Орловському сел. присутствії (1861–65), а з 1869 – у присутствії в сел. справах губерній Царства Польського у Варшаві (1874 переведене до С.-Петербурга). Дослужився до чину дійсного статського радника. Був одним з упорядників збірника "Собрание важнейших памятников по истории Русского права". Його син – Микола (див. М.Лазаревський) – став правознавцем, був сенатором 1-го департаменту Сенату (1917).

Шостий син – Олександр Матвійович (08.06.1834–02.04. 1902; див. О.Лазаревський) – став істориком, написав більш ніж 400 наук. праць з історії України. Одна з його доньок – Ганна Олександрівна (1868 – р. с. невід.) – вийшла заміж за Тихона Осадчого, згодом – відомого вченого-економіста. Померла в м. Конотоп. Ще одна його донька (від другого шлюбу) – Катерина Олександрівна (1879–1940; див. К.Лазаревська) – стала істориком, археографом. Один з його синів – Борис Олександрович (26.03.1871–24.09.1936) – був письменником, другий син – Гліб Олександрович (14.05.1877 (у власноручно заповненій анкеті від 23 травня 1943 і автобіографії від 3 травня 1943 – 14 (26).05. 1879) – 15.01.1949; див. Г.Лазаревський) – літературознавцем.

Син Гліба Олександровича – Олександр Глібович (1910–2003) – 1935 разом з матір'ю був репресований, засуджений на 5 років позбавлення волі і засланий до Сибіру. Під час окупації вермахтом зх. регіонів СРСР (див. Друга світова війна) воював (з 1942) на Ленінгр. фронті. За фахом – будівельник. Після війни працював у Мін-ві комунального госп-ва УРСР нач. відділу зовнішнього благоустрою Управління благоустрою і зелених зон. Від 1976 – на пенсії. Почав займатися літ. діяльністю. Написав спогади, видані 2001 під назвою: "Настоящему с памятью о прошлом". В них, окрім опису власного життя, йдеться про події в СРСР 30–40-х рр. 20 ст.

Син Олександра Глібовича – Олександр Олександрович (13.08. 1948–27.08.2009). Закінчив Київський автомобільно-дорожній ін-т (1967–73), Моск. держ. ун-т (1989–92) і Міжнар. академію консалтінгу та оцінки (1997–90).

1978–2005 працював у містах Сургут, Нижньовартівськ, Мегіон, Самара (усі нині РФ).

Від 2002 – на пенсії.

У 2002–05 був головою Самарського обласного Укр. національно-культ. центру "Промінь". З нагоди 15-річниці незалежності України указом Президента України від 17 серпня 2006 нагороджений званням "Заслужений працівник культури України".

Член Союзу професійних літераторів Росії (з 2003), лауреат премій О.Лазаревського (заснованих Конотопською міською радою). Автор праць про родину Лазаревських і Т.Шевченка та упорядник мемуарів Матвія Ілліча, Олександра Матвійовича, Гліба Олександровича та Олександра Глібовича Лазаревських (разом з І.Забіякою).

Від 2005 проживав у м. Київ.

Дж.: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф. 1, спр. 68382, 68383, 68384, 68385, 68387, 68388 та ін.; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 26, оп. 4, спр. 59, спр. 178; Науковий архів Президії Національної академії наук України, ф. 251, оп. 31, спр. 256 (особова справа Г.О. Лазаревського).

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Лазаревский О. Сведения о старейших членах рода Лазаревских. В кн.: Український археографічний збірник, т. 2. К., 1927
  2. Лазаревский М. Памяти мои. Там само
  3. Лазаревський О. Короткі біографії братів Лазаревських. Там само
  4. Лазаревський Г.О. Київська старовина. Спогади. "Українська література", 1943, № 7, 8/9, 10/11, 12; 1944, № 1, 2, 3/4, 5/6, 7/8, 9/10, 11
  5. Хорунжий Ю. Півтораста літ родини Лазаревських. "Дніпро", 1991, № 6
  6. Історія Національної академії наук України. 1918–1923: Документи і матеріали. К., 1993
  7. Русские писатели. 1800–1917: Биографический словарь, т. 3. М., 1994
  8. Забіяка І.М. Мемуари чотирьох поколінь роду Лазаревських як історичне джерело. В кн.: Матеріали Всеукраїнської науково-освітньої конференції "Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця ХХ ст.)". Глухів, 1996
  9. Лазаревський А.А. Pro domo sua. Про мой дом. Мегион, 1999
  10. Воронов В.І. Родина Лазаревських у контексті вітчизняного історико-культурного процесу. В кн.: Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України. Образи науки: Міжвузівський збірник наукових праць. Дніпропетровськ, 2000
  11. Лазаревский А.Г. Настоящему – с памятью о прошлом. К., 2001
  12. Лисий І. Нащадки великого історика. В кн.: Лазаревський Олександр Матвійович. 1834–1902: Матеріали та доповіді науково-практичної конференції "Українська археографія: проблеми і перспективи", присвяченої 160-річчю від дня народження О.М. Лазаревського, 20–22 жовтня 1994 р. Київ–Чернігів, вип. 1. К., 2003
  13. Юркова О. Лазаревська Катерина Олександрівна. В кн.: Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник, вип. 2, ч. 1. К.–Львів, 2003
  14. Герасименко Н.О. Подвижник історичної науки О.М. Лазаревський. "УІЖ", 2004, № 4, 5
  15. Її ж. До історії дворянства роду Лазаревських. "УІЖ", 2006, № 5.

Посилання:
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДВОРЯНСЬКІ ЗБОРИ
  • ДВОРЯНСТВО
  • КАНЦЕЛЯРИСТ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КЕРЧ
  • КОМОРНИК
  • КОНОТОП
  • КОЗАК, СЛОВО
  • ЛАЗАРЕВСЬКА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРIВНА
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ
  • ЛІВАДІЯ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • НІЖИНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ КНЯЗЯ БЕЗБОРОДЬКА
  • НІЖИНСЬКИЙ ПОЛК
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • НОВОМОСКОВСЬК
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ВАРШАВА
  • ВЕРМАХТ
  • ВІЙСЬКОВІ ТОВАРИШІ
  • ВОЗНИЙ
  • ЖАЛУВАНА ГРАМОТА ДВОРЯНСТВУ 1785
  • ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ

  • Пов'язані терміни:
  • ЛАЗАРЕВСЬКА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРIВНА
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ
  • ШЕВЧЕНКА ТАРАСА НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ, НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)