ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Лазаревський О.О., Усенко І.Б. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Гліб Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lazarevsky_G_O (останній перегляд: 22.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Гліб Олександрович (26(14).05.1877–15.01.1949) – правник і літературознавець. Один з представників родини Лазаревських, син О.Лазаревського, брат К.Лазаревської та Б.Лазаревського. Н. в с. Підлипне Конотопського пов. Черніг. губ. (нині село Конотопського р-ну Сум. обл.). Потому з батьками жив у Києві. Середню освіту здобув у 4-й Київ. г-зії. По закінченні г-зії (1895) навч. в Київ. ун-ті. 1897–99 виконував обов'язки секретаря час. "Киевская старина" (опублікував там власні істор. розвідки: одну про українців – докторів медицини 18 ст., другу про склад київ. жін. монастирів на 1777). 1899 закінчив юрид. ф-т Київ. ун-ту і з жовтня цього ж року став кандидатом на суд. посади при Київ. окружному суді. Від грудня 1904 служив суд. слідчим 2-ї дільниці Конотопського пов. Ніжинського окружного суду, потому був товаришем (заст.) прокурора: Чернігівського (з січня 1906), Віленського (з березня 1911), Київського (з жовтня 1915 і до жовтня 1917) окружних судів. За Української Центральної Ради став активним учасником нац. руху, був членом Укр. правничого т-ва. Від березня 1918 – 1-й помічник старшого військ. прокурора (прокуратора) Української Народної Республіки. За гетьманату П.Скоропадського працював у міністрові Гол. військово-юрид. управлінні, а також у Комісії з питань правничої термінології (створена в травні 1918 при мін-ві суд. справ, її головою був О.Левицький). У грудні 1918 очолив Окрему слідчу комісію при Осадному корпусі січових стрільців Є.Коновальця. Від травня 1919 – один з прокурорів (прокураторів) Найвищого суду УНР.

Наприкінці листопада 1919 був заарештований денікінською контррозвідкою (див. Денікіна режим в Україні 1919–1920). Утримувався в Лук'янівській тюрмі. У січні–лютому 1920 служив у ліквідаційній комісії при Київ. губернському революц. к-ті, став наук. співробітником, а згодом і секретарем очолюваної О.Левицьким Комісії ВУАН для виучування звичаєвого права. Займався, зокрема, підготовкою програми для збирання матеріалів кримінального звичаєвого права. Навесні 1921 також допомагав впорядковувати і каталогізувати книгозбірню О.Левицького, служив юрисконсультом і керуючим справами у кооп. орг-ціях: зокрема у Київ. губернському (з 1923 – окружного) с.-г. союзі. Від весни 1925 працював наук. секретарем і юрисконсультом Київ. обласної станції Нар. комісаріату земельних справ УСРР. Водночас досліджував творчість Т.Шевченка. У січні 1930 дістав від Наркомосу УСРР наук. відрядження до Польщі і Франції для збирання там матеріалів про життя і творчість Т.Шевченка. З відрядження вчасно не повернувся і до 1939 жив у Польщі, був наук. співробітником Українського наукового інституту у Варшаві (опублікував аналітичну інформацію про діяльність цієї установи за 1930–35 і 1935–39). Займався впорядкуванням архіву М.Драгоманова, видав листування М.Драгоманова з членами Старої громади (див. Громади) і як 2-й том цього видання підготував до друку "Листування Лесі Українки з Драгомановими і Косачами". Написав також повість "Молодість Лесі Українки" (1937; проте опублікувати її не зміг). Був автором кількох статей антирад. змісту в еміграційних виданнях, вів активне громад. життя. Зокрема, входив до Укр. правничого товариства у Варшаві, очолював його адміністративно-суд. комісію. У вересні 1939, з початком Другої світової війни, повернувся в УРСР, на той час його дружину і сина було засуджено на 5 років позбавлення волі за звинуваченням у шпигунській діяльності на користь Польщі. Жив на Сумщині, з квітня 1940 працював коректором, перекладачем, приватним викладачем іноз. мов у м. Суми. У червні 1941 з дозволу властей приїхав до Києва, згодом деякий час жив у Харкові. У зв'язку з окупацією веромахтом зх. регіонів СРСР у грудні 1941 прибув до м. Уфа (нині столиця Республіки Башкортостан, РФ). Почав працювати там перекладачем при АН УРСР, з 1942 був літ. редактором і перекладачем в Ін-ті історії України АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України). У липні 1943 призначений в. о. старшого наук. співробітника Держ. літератур- но-худож. музею Т.Шевченка, створеного в Уфі. Опублікував у ж. "Українська література" (у жовтні 1945 перейменований на ж. "Вітчизна") дослідження "Шевченко і Лазаревські" та автобіографічну працю ""Київська старовина": Спогади". Влітку 1944 разом з музеєм повернувся до Києва. Працював зав. відділу музею, досліджував питання шевченкознавства, підготував низку наук. праць, у т. ч. "Століття заповіту Т.Г. Шевченка", "Тарас Шевченко і Глафіра Псьол", "Шевченко в житті", "Культура російського народу й Т.Г. Шевченко" (усі – 1946), "Культура російського народу і пам'ять про Т.Г. Шевченка (1861–1918)" (1947). Мешкав безпосередньо в приміщенні музею.

Творчу діяльність припинив у зв'язку з постановою ЦК КП(б)У "Про журнал "Вітчизна"" від 1 жовтня 1946 (у ній, зокрема, зазначалося, що Л. як постійний автор журналу "активно проповідував у своїх писаннях буржуазно-націоналістичні ідеї, всіляко вихваляючи дореволюційну поміщицько-капіталістичну дійсність і підносячи на щит консервативних та реакційних діячів минулого, в тому числі і прямих петлюрівських контрреволюціонерів"). 22 листопада 1947 був звільнений з музею "за недотримання ідеологічного рівня" в наук. працях. Від червня 1948 займав посаду бібліотекаря відділу обробки у Львів. обласній б-ці. У вересні цього ж року звільнився і став працювати в наук. б-ці Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет).

П. у м. Львів, похований на Личаківському цвинтарі.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России в ХVIII в. "Киевская старина", 1896, № 3
  2. К истории киевских женских монастырей. "Киевская старина", 1896, № 4
  3. Гетьманщина. "За державність" 1930, зб. 2, 1932, зб. 3
  4. Архів Михайла Драгоманова, т. 1. Листування Київської старої громади з М. Драгомановим (1870–1895). Варшава, 1937
  5. Та не буде лучше... (Спогади емігранта про старі панські садиби в Україні). "Громадянка" (Львів), 1938, № 3
  6. З діяльності Академії наук УССР 1938 р. чи зміна відношення до української мови й історії в УССР. "Сьогочасне й минуле. Вісник українознавства", 1939, № 2
  7. Київська старовина. Спогади. "Українська література", 1943, № 7–12, 1944, № 1–11
  8. Брати Лазаревські. "Україна", 1945, кн. 3
  9. Київська старовина [Упорядники Забіяка І.М., Лазаревський О.О.]. К., 2007.
Література:
  1. Забіяка І., Лазаревський О. У майбутнє – без минулого? [Передмова до публікації: Лазаревський Г. Київська старовина. Спогади.] "Київ", 1992, № 5
  2. Забіяка І. Мемуари чотирьох поколінь роду Лазаревських як історичне джерело. В кн.: Матеріали Всеукраїнської науково-освітньої конференції "Історіографічна спадщина науки історії України (погляд з кінця ХХ ст.)". Глухів, 1996
  3. Вєдєнєєв Д. Доля розвідника у контексті національної драми. "Вечірній Київ", 1996, 19 листопада
  4. Мороз М. Упорядник і дослідник архіву Михайла Драгоманова Гліб Лазаревський. В кн.: M
  5. Лазаревский А.А. Pro domo su (Про дом мой). Мегион, 1999
  6. Усенко І.Б. Дослідження звичаєвого права у вітчизняній юридичній науці. В кн.: Правовий звичай як джерело українського права IX–XIX ст. К., 2006.

Посилання:
  • ДЕНІКІНА РЕЖИМ В УКРАЇНІ 1919–1920
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГРОМАДИ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
  • ХАРКІВ
  • КОМІСІЯ ВУАН ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА УКРАЇНИ, КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ НАРОДНОГО (ЗВИЧАЄВОГО) ПРАВА УКРАЇНИ (З 1921), КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО (НАРОДНОГО)ПРАВА УКРАЇНИ (З 1925), КОМІСІЯ ІСТОРІЇ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА (З 1931)
  • КИЇВ
  • КИЕВСКАЯ СТАРИНА
  • ЛАЗАРЕВСЬКА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРIВНА
  • ЛАЗАРЕВСЬКІ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ІВАНОВИЧ
  • ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР
  • ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ОСАДНИЙ КОРПУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СУМИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В ВАРШАВІ
  • ВЕРМАХТ

  • Пов'язані терміни:
  • ЛАЗАРЕВСЬКА КАТЕРИНА ОЛЕКСАНДРIВНА
  • ЛАЗАРЕВСЬКІ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МАТВІЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)