ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЕВИЦЬКИЙ МОДЕСТ ПИЛИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Levitsky_M_P (останній перегляд: 14.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЕВИЦЬКИЙ МОДЕСТ ПИЛИПОВИЧ

ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович (криптоніми і псевдоніми – М.Л., М.П., Виборний Макогоненко, Дід Модест, М.Пилипович, М.Рогаль та ін.; 13(25). 07.1866–16.06.1932) – лікар, письменник, публіцист, перекладач-поліглот, мовознавець, педагог, композитор, дипломат, громад. і політ. діяч. Н. в с. Вихилівка (нині село Ярмолинецького р-ну Хмельн. обл.) в сім'ї поміщика. Закінчив Кам'янець-Подільську г-зію (1884), історико-філол. (1888) та мед. ф-ти (1893) Київ. ун-ту, де зацікавився ідеями народництва та революційно-демократ. рухом. Від 1893 – земський лікар Ананьївського пов., потоваришував там з Є.Чикаленком; 1894–98 – повітовий лікар Ковеля, став другом і лікарем сім'ї П.Косача. Згодом – земський лікар у Боярці, тісно співпрацював з київ. Старою громадою (див. Громади). 1901 почав публікуватися в "Киевской старине", від 1902 – у "Літературно-науковому вісникові". 1903 поклав на музику низку віршів Б.Грінченка, Лесі Українки та ін. (збірку заборонила цензура). Один із засн. Української радикальної партії (згодом – Українська радикально-демократична партія). Від 1905 – дир. фельдшерської школи і притулку для покинутих дітей у Києві, 1906 – член редколегії газ. "Громадська думка", член Київського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка (1906–09), видрукував за сприяння останнього кілька своїх мед. брошур. 1907 оприлюднив свій перший збірник оповідань. 1909–11 працював залізничним лікарем на ст. Радзивилів (нині в межах м. Радивилів); переправляв із-за кордону в Україну нелегальну літературу. Від 1912 мешкав у Білій Церкві, в березні 1917 очолив там місц. "Просвіту" (див. Просвіти). 1918 зайняв посаду гол. санітарного лікаря залізниць України, став дир. культурно-освіт. відділу мін-ва шляхів. Від січня 1919 – радник укр. дипломатичної місії в Греції, згодом – її голова. Від 1920 жив у Відні. Пізніше у Тарнові (нині м. Тарнув, Польща) був міністром здоров'я Державного центру УНР на еміграції. Керував туберкульозним санаторієм для вояків Армії Української Народної Республіки (Закопане, Польща). 1922–27 – лікар і викладач Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). Від серпня 1927 – викладач укр. мови в г-зії "Рідної школи" (Луцьк). Земляки-сучасники називали його "батьком Волині".

Автор соціально-психологічних оповідань, переважно із сел. життя та укр. визвол. змагань, п'єс, спогадів, мовознавчих розвідок; перекладач творів Еркмана-Шатріана, Р.Джованьйолі, Е.-Б.Сінклера, С.Лагерльоф, Е.Ожешко та ін. Неопублікованими лишилися його "Спогади лікаря" (1888–1929), роман "Перша руїна" з часів владимирського і суздальського кн. Андрія Боголюбського, переклади романів Г.Сенкевича, Б.Пруса та ін. Його оповідання "Законник" перекладено рос. мовою (1912), "Злочинниця" – угор. (1968).

П. у м. Луцьк.

В УРСР до 1960 його творчість замовчувалася.

1992 в Луцьку Л. споруджено пам'ятник.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Дещо до справи про вкраїнську письменницьку мову. К., 1909
  2. Дурисвіти: Пригоди з життя. К., 1911
  3. Дещо про сучасну стадію розвитку української літературної мови. К., 1913
  4. Рідна мова. Біла Церква, 1917
  5. Оповідання, т. 1. Черкаси, 1918
  6. Шкільні товариші: Оповідання. Відень–К., 1920
  7. Землиця рідна [та інші оповідання]. Х., 1926
  8. Тяжка дорога [та інші оповідання]. К., 1928
  9. Оповідання. В кн.: Антологія українського оповідання, т. 2. К., 1960
  10. Перша льгота. Львів, 1966
  11. В кн.: Образки з життя: Оповідання. Новели. Нариси. Львів, 1989.
Література:
  1. Грушевський О. Сучасне українське письменство в його типових представниках: А.Кримський, Л.Яновська, М.Левицький. "Літературно-науковий вісник", 1908, т. 43, кн. 8
  2. Крушельницький А.В. Літературно-критичні нариси. Станіслав, 1908
  3. Грушевський О. З сучасної української літератури: Начерки і характеристики. К., 1909
  4. Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1910; Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917). Львів, 1931
  5. Модест Левицький: Некролог. "Літературно-науковий вістник", 1932, т. 109; Дорошенко Д. ( Мої спомини про давнє минуле (1901–1914). Вінніпеґ, 1949 (Те ж. К., 2007)
  6. Спогади про Модеста Левицького: В.Левицький – син про свого батька. Вінніпег, 1967; Косач-Кривинюк О. Леся Українка: Хроніка життя і творчості. Нью-Йорк, 1970;Винниченко В. Щоденник, т. 2. Едмонтон–Нью-Йорк, 1983;Пундій П. Українські лікарі: Біобібліографічний довідник, кн. 1. Львів–Чикаго, 1994;Онуфрійчук М. Рідне, лагідне, щедре слово. "Світязь", 1996, № 4;Покальчук Ю. "Добром нагріте серце..." "Слово і час", 1996, № 7;Сидоренко Н. М.П. Левицький. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 6. Львів, 1996;Сташенко Н. Із книги життя Модеста Левицького. "Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки (слов'янська філологія)", 1997, № 12;Сваричевський А. Лікар і письменник. "Літературна громада", 1998, № 2 (квітень–травень);Болабольченко А. Три долі: Модест Левицький, Петро Стебницький, Максим Славинський: Біографічні нариси. К., 1999;Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно-державного відродження (1917–1920 рр.) в особах. К., 2000;Левчанівська І.О. "Згадалось мені..." Луцьк, 2001;Чикаленко Є. Твори, т. 1. Спогади (1861–1907). К., 2003;Шишов І. Суто український письменник. "Провісник", 2004, № 3
  7. Надзвичайна дипломатична місія УНР у Греції (1919–1920 рр.). Кам'янець-Подільський, 2006; Кучеренко О. Волинь у житті українського письменника, педагога і громадського діяча М.П. Левицького. В кн.: Волинь у житті та творчості письменників. Луцьк, 2007;Москалюк В. Видатні постаті краю. В кн.: Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Полісся. Луцьк, 2008;Леся Петлюра. Народе мій, улюблений... К., 2009;Пшеничний М. Дві "Ніобеї" або перо золотого жар-птаха. В кн.: Історико-культурна спадщина Дубна. Дубно, 2008.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БОЯРКА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧИКАЛЕНКО ЄВГЕН ХАРЛАМПОВИЧ
  • ДЕРЖАВНИЙ ЦЕНТР УНР НА ЕМІГРАЦІЇ
  • ГРІНЧЕНКО БОРИС ДМИТРОВИЧ
  • ГРОМАДСЬКА ДУМКА
  • ГРОМАДИ
  • КОСАЧ ПЕТРО АНТОНОВИЧ
  • КОВЕЛЬ
  • КИЕВСКАЯ СТАРИНА
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК
  • ЛУЦЬК
  • НАРОДНИЦТВО
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • РІДНА ШКОЛА
  • СЕНКЕВИЧ ГЕНРИК
  • УКРАЇНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКАДЕМІЯ У ПОДЕБРАДАХ
  • УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ
  • УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ
  • ВІДЕНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • НАРАДА ПОСЛІВ І ГОЛІВ ДИПЛОМАТИЧНИХ МІСІЙ УНР (1919-1920)
  • РАДИВИЛІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)