Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. ЛИФАР Серж [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lifar_Serzh (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИФАР Серж (Сергій Михайлович; 02.04.1904–15.12.1986) – танцівник, хореограф-постановник, педагог; теоретик, історик і реформатор балетного мист-ва 20 ст. Походив з укр. дворянської родини, яка мала козац. коріння. Н. в с. Пирогово (нині в межах м. Київ), де його батько (у чині колезького реєстратора) працював лісничим; мати – Софія Василівна Марченко – була дочкою багатого землевласника Канівського пов. Від 1911 родина жила в Києві. 1913 Л. вчився в підготовчому класі 1-ї Київ. г-зії, а з наступного року – у 8-й Київ. г-зії. Паралельно відвідував заняття в Київ. консерваторії по класу скрипки, а потім – фортепіано (протягом року); співав у хорі Софійського собору під кер-вом регента Я.Калішевського. В роки революційних змін (1918–19) лише на короткий час змушений був переривати навчання. Від осені 1919 став відвідувати 1-шу Київ. г-зію (у грудні цього ж року г-зія була закрита більшовиками). 1920 склав офіц. іспити за 6 класів. Від 1921 навч. в приватній балетній студії хореографа Київ. опери Б.Ніжинської. 1922 на запрошення Б.Ніжинської, яка емігрувала до Парижа (Франція) й співпрацювала там з "Русским балетом Дягилева" (Ballets russes), нелегально перейшов кордон і через Варшаву дістався до Парижа (13 січня 1923). Після нетривалого навчання в Е.Чекетті був прийнятий до трупи С.Дягілєва. 1925 танцював ведучу партію Борея в балеті В.Дукельського "Зефір і Флора", наступного сезону – Принца в "Лебединому озері" з О.Спесивцевою, 1929 – гол. партію в "Блудному сині" С.Прокоф'єва (у постановках Л.Мясіна та Дж.Баланчина в антрепризі "Російські сезони"). Після смерті С.Дягілєва (1929) очолив балетну трупу в паризькій "Grand Opera", продовжував танцювати. Тоді ж дебютував як балетмейстер новою версією "Байки про Лисицю, Півня, Кота та Барана" І.Стравінського. 1932 поставив свій перший ліричний балет "На Дніпрі". Невдовзі балетна трупа "Grand Opera" стала однією з провідних в Зх. Європі. Після окупації Парижа вермахтом (див. Друга світова війна) продовжував працювати в театрі (зокрема, 1943 здійснив одну з кращих, на думку фахівців, своїх постановок – "Сюїту в білому").

Після звільнення Парижа (1944) був звинувачений Франц. рухом опору в колабораціонізмі й змушений був виїхати з Франції. Замешкав у Монако, організував там трупу "Новий балет Монте-Карло" (був її керівником до 1947), з якою гастролював країнами Європи, Америки, Азії, Африки. Після закінчення війни Нац. франц. к-т із питань "чистки" скасував обвинувачення Л. в колабораціонізмі й він повернувся до театру "Grand Opera". 1947 створив при театрі Ін-т хореографії. Від 1955 викладав історію і теорію танцю в Сорбонні. Цього ж року був визнаний кращим танцівником і хореографом Франції й нагороджений відзнакою "Золота туфелька". 1957 став засновником Ун-ту танцю, був його ректором. Від 1968 – член Академії вишуканих мист-в. 1969 почав активно малювати (1972–75 виставки його картин демонструвалися в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції).

Загалом працював у паризькій "Grand Opera" більше 25 років: був прем'єром (1929–56), гол. балетмейстером і педагогом (1929–45, 1947–58, 1962–63, 1977); усього поставив 200 балетів (переважно одноактних) і дивертисментів в операх, сам танцював у них. Як запрошений хореограф ставив спектаклі в ін. театрах Франції і за рубежем.

Засн. дипломів Анни Павлової і Вацлава Ніжинського; організував і фінансував перепоховання останнього (з Лондона) на кладовищі на Монмартрі (Париж).

Написав понад 20 праць із проблем балету (зокрема "Маніфест хореографа", 1935, "Історія балету", 1966), опублікував кілька мемуарів, а також книг про О.Пушкіна (зокрема "Третий праздник Пушкина", 1937), був видавцем творів останнього.

У СРСР ім'я Л. замовчувалося; гастролі "Grand Opera" проходили без гол. балетмейстера (1958, 1969–70). 1961 Л. із дружиною, графинею Ліллан д'Алефельдт-Лорвік, як турист вперше побував у Москві, Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург), Тбілісі (нині столиця Грузії) та Києві, де відвідав могили своїх батьків на Байковому цвинтарі. Після цього ще тричі відвідував Москву (1968, 1969 і 1976). Влада не дозволила йому поставити в СРСР жодного балету. В той же час Л. мріяв повернутися в Україну. На пропозицію президента Франції Шарля де Голля стати громадянином його країни він відповів, що є "українцем і цим пишається", і до останніх днів свого життя лишився "персоною без громадянства".

Від весни 1981 жив у м. Лозанна (Швейцарія). Передав місту частину своєї колекції театрального живопису і книг (вона стала основою експозиції в музеї його імені). 1986 мерія міста нагородила його золотою медаллю "500 років об'єднання Лозанни".

Був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО.

Кавалер найвищих нагород Франції: ордена Почесного Легіону і ордена Літератури та мист-в (командор).

П. у м. Лозанна. Похований на кладовищі в Сент-Женевьєв де Буа, неподалік Парижа; на могильній плиті напис: "Serge Lifar de Kiev. 1904–1986. Сергей Лифарь".

1994 з нагоди його 90-річчя в Києві було започатковано Міжнар. конкурс балету ім. С.Лифаря, відкрито меморіальну дошку на будинку колиш. 8-ї Київ. г-зії, від 1995 в Києві проводяться Міжнар. фестивалі танцю "Серж Лифар де ля Данс". Вдова Л. передала Україні чимало реліквій з архіву чоловіка: Київ. б-ці ім. Лесі Українки – бл. 2 тис. видань з його книгозбірні; Музею історії Києва – частину епістолярію, афіші; Музею історичних коштовностей України – "Золоту туфельку"; Національному музею історії України – особисті речі Л. (зокрема його перші пуанти), скульптурні й живописні портрети, сценічні костюми тощо.

2003 на березі Женевського озера (Швейцарія) відкрито бронз. пам'ятник Л. у вигляді Ікара ("Політ Ікара" танцівник вважав одним із двох своїх найкращих балетів) роботи киян – скульп. В.Чепелика і архіт. В.Сокульського. Пам'ятник виготовлено на кошти Київ. міськради. На трикутній меморіальній дошці – напис: "Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя". Цього ж року вдову Л. було нагороджено орденом кн. Ольги 1-го ст. (за визначний внесок у популяризацію у світі культурно-мистецької спадщини України і доброчинну діяльність).

2006 за сприяння фундації "Дні України" та МЗС України йому відкрито пам'ятник (скульп. А.Валієв) у приміщенні Театру опери та балету в Монако.