ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛИФАР СЕРЖ

  Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. ЛИФАР Серж [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lifar_Serzh (останній перегляд: 20.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛИФАР СЕРЖ

ЛИФАР Серж (Сергій Михайлович; 02.04.1904–15.12.1986) – танцівник, хореограф-постановник, педагог; теоретик, історик і реформатор балетного мист-ва 20 ст. Походив з укр. дворянської родини, яка мала козац. коріння. Н. в с. Пирогово (нині в межах м. Київ), де його батько (у чині колезького реєстратора) працював лісничим; мати – Софія Василівна Марченко – була дочкою багатого землевласника Канівського пов. Від 1911 родина жила в Києві. 1913 Л. вчився в підготовчому класі 1-ї Київ. г-зії, а з наступного року – у 8-й Київ. г-зії. Паралельно відвідував заняття в Київ. консерваторії по класу скрипки, а потім – фортепіано (протягом року); співав у хорі Софійського собору під кер-вом регента Я.Калішевського. В роки революційних змін (1918–19) лише на короткий час змушений був переривати навчання. Від осені 1919 став відвідувати 1-шу Київ. г-зію (у грудні цього ж року г-зія була закрита більшовиками). 1920 склав офіц. іспити за 6 класів. Від 1921 навч. в приватній балетній студії хореографа Київ. опери Б.Ніжинської. 1922 на запрошення Б.Ніжинської, яка емігрувала до Парижа (Франція) й співпрацювала там з "Русским балетом Дягилева" (Ballets russes), нелегально перейшов кордон і через Варшаву дістався до Парижа (13 січня 1923). Після нетривалого навчання в Е.Чекетті був прийнятий до трупи С.Дягілєва. 1925 танцював ведучу партію Борея в балеті В.Дукельського "Зефір і Флора", наступного сезону – Принца в "Лебединому озері" з О.Спесивцевою, 1929 – гол. партію в "Блудному сині" С.Прокоф'єва (у постановках Л.Мясіна та Дж.Баланчина в антрепризі "Російські сезони"). Після смерті С.Дягілєва (1929) очолив балетну трупу в паризькій "Grand Opera", продовжував танцювати. Тоді ж дебютував як балетмейстер новою версією "Байки про Лисицю, Півня, Кота та Барана" І.Стравінського. 1932 поставив свій перший ліричний балет "На Дніпрі". Невдовзі балетна трупа "Grand Opera" стала однією з провідних в Зх. Європі. Після окупації Парижа вермахтом (див. Друга світова війна) продовжував працювати в театрі (зокрема, 1943 здійснив одну з кращих, на думку фахівців, своїх постановок – "Сюїту в білому").

Після звільнення Парижа (1944) був звинувачений Франц. рухом опору в колабораціонізмі й змушений був виїхати з Франції. Замешкав у Монако, організував там трупу "Новий балет Монте-Карло" (був її керівником до 1947), з якою гастролював країнами Європи, Америки, Азії, Африки. Після закінчення війни Нац. франц. к-т із питань "чистки" скасував обвинувачення Л. в колабораціонізмі й він повернувся до театру "Grand Opera". 1947 створив при театрі Ін-т хореографії. Від 1955 викладав історію і теорію танцю в Сорбонні. Цього ж року був визнаний кращим танцівником і хореографом Франції й нагороджений відзнакою "Золота туфелька". 1957 став засновником Ун-ту танцю, був його ректором. Від 1968 – член Академії вишуканих мист-в. 1969 почав активно малювати (1972–75 виставки його картин демонструвалися в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції).

Загалом працював у паризькій "Grand Opera" більше 25 років: був прем'єром (1929–56), гол. балетмейстером і педагогом (1929–45, 1947–58, 1962–63, 1977); усього поставив 200 балетів (переважно одноактних) і дивертисментів в операх, сам танцював у них. Як запрошений хореограф ставив спектаклі в ін. театрах Франції і за рубежем.

Засн. дипломів Анни Павлової і Вацлава Ніжинського; організував і фінансував перепоховання останнього (з Лондона) на кладовищі на Монмартрі (Париж).

Написав понад 20 праць із проблем балету (зокрема "Маніфест хореографа", 1935, "Історія балету", 1966), опублікував кілька мемуарів, а також книг про О.Пушкіна (зокрема "Третий праздник Пушкина", 1937), був видавцем творів останнього.

У СРСР ім'я Л. замовчувалося; гастролі "Grand Opera" проходили без гол. балетмейстера (1958, 1969–70). 1961 Л. із дружиною, графинею Ліллан д'Алефельдт-Лорвік, як турист вперше побував у Москві, Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург), Тбілісі (нині столиця Грузії) та Києві, де відвідав могили своїх батьків на Байковому цвинтарі. Після цього ще тричі відвідував Москву (1968, 1969 і 1976). Влада не дозволила йому поставити в СРСР жодного балету. В той же час Л. мріяв повернутися в Україну. На пропозицію президента Франції Шарля де Голля стати громадянином його країни він відповів, що є "українцем і цим пишається", і до останніх днів свого життя лишився "персоною без громадянства".

Від весни 1981 жив у м. Лозанна (Швейцарія). Передав місту частину своєї колекції театрального живопису і книг (вона стала основою експозиції в музеї його імені). 1986 мерія міста нагородила його золотою медаллю "500 років об'єднання Лозанни".

Був президентом Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО.

Кавалер найвищих нагород Франції: ордена Почесного Легіону і ордена Літератури та мист-в (командор).

П. у м. Лозанна. Похований на кладовищі в Сент-Женевьєв де Буа, неподалік Парижа; на могильній плиті напис: "Serge Lifar de Kiev. 1904–1986. Сергей Лифарь".

1994 з нагоди його 90-річчя в Києві було започатковано Міжнар. конкурс балету ім. С.Лифаря, відкрито меморіальну дошку на будинку колиш. 8-ї Київ. г-зії, від 1995 в Києві проводяться Міжнар. фестивалі танцю "Серж Лифар де ля Данс". Вдова Л. передала Україні чимало реліквій з архіву чоловіка: Київ. б-ці ім. Лесі Українки – бл. 2 тис. видань з його книгозбірні; Музею історії Києва – частину епістолярію, афіші; Музею історичних коштовностей України – "Золоту туфельку"; Національному музею історії України – особисті речі Л. (зокрема його перші пуанти), скульптурні й живописні портрети, сценічні костюми тощо.

2003 на березі Женевського озера (Швейцарія) відкрито бронз. пам'ятник Л. у вигляді Ікара ("Політ Ікара" танцівник вважав одним із двох своїх найкращих балетів) роботи киян – скульп. В.Чепелика і архіт. В.Сокульського. Пам'ятник виготовлено на кошти Київ. міськради. На трикутній меморіальній дошці – напис: "Україна – своєму геніальному синові на честь 100-річчя". Цього ж року вдову Л. було нагороджено орденом кн. Ольги 1-го ст. (за визначний внесок у популяризацію у світі культурно-мистецької спадщини України і доброчинну діяльність).

2006 за сприяння фундації "Дні України" та МЗС України йому відкрито пам'ятник (скульп. А.Валієв) у приміщенні Театру опери та балету в Монако.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Страдные годы. Париж, 1935
  2. История танца. Париж, 1938, 1952
  3. Трактат об академическом танце. Париж, 1949
  4. История русского балета. Париж, 1950
  5. Балет от Люлли до Прокофьева. Париж, 1955
  6. Моя жизнь. Париж, 1965
  7. История балета. Париж, 1966
  8. Преемник Нижинского. Лицом к лицу с Гитлером [3 кн. "Моя жизнь"]. "Музыкальная жизнь" (М.), 1991, № 23–24
  9. Страдные годы: Моя юность в России. "Библиотека" (М.), 1992, № 9/10
  10. Дягилев. СПб., 1993
  11. Дягилев и с Дягилевым. М., 1994
  12. Страдные годы. С Дягилевым: Воспоминания. К., 1994
  13. Воспоминания Икара. М., 1995
  14. Спогади Ікара. К., 2007.
Література:
  1. Вертинский А. Четверть века без Родины: Страницы минувшего. К., 1989
  2. Гринь М. Забутий велетень. "Український голос" (Вінніпег), 1994, 22 серпня
  3. Лосенко А. Серж Лифар повертається у Київ. "Українська культура", 1994, № 9–10
  4. Сніжко С. Сергій Лифар у Швейцарії. "Всесвіт", 1994, № 2
  5. Малаков Д. Київські адреси Сергія Лифаря. "Київ", 1995, № 2–3
  6. Русское зарубежье. Золотая книга эмиграции. Первая треть ХХ в. М., 1997
  7. Станішевський Ю. Повернення Сержа Лифаря. В кн.: Мистецькі обрії '98. К., 1999
  8. Фещенко О. "Так повертається земна слава!". "Україна", 1999, № 10
  9. Калібабчук О. Метр балету ХХ століття. "Музика", 2000, № 4/5
  10. Його ж. Серж Лифар – хореограф, що малює. "Науковий вісник Київського національного університету культури і мистецтв, серія. Мистецтвознавство", 2000, вип. 3
  11. Станішевський Ю.О., Калібабчук О.М. Про багатогранність творчості Сержа Лифаря. В кн.: Науковий вісник Київського національного університету культури і мистецтв, серія. Мистецтвознавство, вип. 2. К., 2000
  12. Киянин на березі Женевського озера. "ЛУ", 2003, 26 червня
  13. Мамаев С. Сергей Лифарь как историк и теоретик балета. В кн.: Київське музикознавство, вип. 9. К., 2003
  14. Харченко Т.Н. и др. 100 знаменитых людей Украины. Х., 2004
  15. Книжкова колекція Сержа Лифаря. К., б/р.
  16. Станішевський Ю. Осяяний славою генія танцю (До 100-річчя від дня народження Сержа Лифаря). "Мистецькі обрії", 2006, вип. 8–9
  17. Абліцов В. Галактика "Україна". Українська діаспора: видатні постаті. К., 2007
  18. Пепа В. Від голови до неба. "ЛУ", 2007, 24 травня
  19. Кожушко Е. Икар из Киева. "Золотой век", 2007, № 6
  20. Смаль О. Під покровом Женев'єви. "Дзеркало тижня", 2007, 10 лютого
  21. Лукашев В. Ікар з берегів Борисфена. "Культура і життя", 2008, 4 червня
  22. Гусак С.В. Легендарні постаті України. Х., 2009
  23. Пєнзева Н.Л. Джорж Баланчін – Серж Лифар: творчі портрети. В кн.: Культура та інформаційне суспільство XXI століття: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції молодих учених 23–24 квітня. Харків, 2009.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • КОЛАБОРАЦІОНІЗМ, ПОНЯТТЯ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • МУЗЕЙ ІСТОРИЧНИХ КОШТОВНОСТЕЙ УКРАЇНИ
  • МУЗЕЙ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ПРОКОФ'ЄВ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТРАВИНСЬКИЙ ІГОР ФЕДОРОВИЧ
  • ВАРШАВА
  • ВЕРМАХТ

  • Пов'язані терміни:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)