Бібліографічне посилання: Рубльов О.С. ЛОБОДОВСЬКИЙ Юзеф [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lobodovsky_Yu (останній перегляд: 21.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОБОДОВСЬКИЙ (Łobodowski) Юзеф (псевдоніми – Кравченко, Стефан Курилло, Маїнський, Марієнгольц, Пшонка, С.К. Шперач; 19.03.1909–18.04.1988) – польс. письменник, перекладач, публіцист, українознавець. Н. в с. Пурвішки (нині село Сувалківського воєводства, Польща), в сім'ї офіцера рос. армії. Мав по батьковій лінії предка з укр. козаків (сам вів свій родовід від гетьмана Г.Лободи). Раннє дитинство провів у Любліні (нині місто в Польщі). Від 1914, після початку Першої світової війни, і до 1917 мешкав у Москві. Потім переїхав до м. Єйськ (нині місто Краснодарського краю, РФ), жив там серед українців. 1922 повернувся до Любліна, почав навчатися у г-зії. 1929 опублікував збірку поезій (польс. мовою) "Сонце крізь шпаринки". 1931 закінчив г-зію і почав студіювати право в місц. Катол. ун-ті. Цього ж року оприлюднив нову збірку поезій "Зоряний псалтир". 1932 виключений з ун-ту "за лівацьку діяльність". Працював на редакторських посадах у часописах марксистської орієнтації "Barykady", "Trybuna", "Dźwigary". У той час поділяв комуніст. ідеологію (див. Комунізм). 1933–34 відбував військ. службу в Школі підхорунжих у м. Рівне. 1935 побачила світ його збірка поезій "Розмова з Батьківщиною", 1936 – "Кінь отамана Лободи" та "Демонам ночі" (остання 1938 відзначена Нагородою молодих Польс. академії літератури). 1937–38 редагував у Луцьку тижневик "Wolyń". Став одним з "білих круків" (за І.Кедриним-Рудницьким) тогочасного польс. сусп-ва, які виступали за налагодження діалогу з українцями; співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві; співробітничав у часописах "Biuletyn Polsko-Ukraiński" , "Wschód – l'Orient", місячнику "Problemy Europy Wschodniej" (оприлюднив там розвідки про П.Куліша й Т.Шевченка) та ін. На основі власних перекладів уклав "Антологію української поезії" (4 т., рукопис, однак, був утрачений у Варшаві під час Другої світової війни).

Під час німецько-польської війни 1939 служив у 10-му полку кінних стрільців; був інтернований в Угорщині. Від листопада 1939 жив у Франції, 1940 деякий час перебував під арештом. 1941 перебрався до Іспанії, там знову був арештований і до 1943 утримувався в тюрмі. Опанував іспанську мову. По завершенні війни замешкав у Мадриді, навч. в Obra Católica de Asistencia Universitaria. 1949 став співзасн. і співробітником польс. редакції "Радіо Мадрид" (працював там до 1975). Займався перекладами з іспанської на польську. Писав і на українську тематику. В збірці віршів "Молитва на війну" (1947) оплакав трагедію М.Хвильового, М.Скрипника, А.Крушельницького та ін. діячів укр. к-ри, які загинули в роки комуніст. терору в УСРР 1930-х рр.

Був одним з гол. експертів в укр. справах паризької "Kultury". 1952 оприлюднив у цьому виданні свою програмну статтю "Przeciw upiorom przeszłości" ("Проти примар минулого") про польсько-укр. відносини. В ній, зокрема, написав, що "терен, на якому відбуваються нечисленні польсько-українські зустрічі, є таким наїжаченим колючими загорожами, перекопаний вовчими ямами, засмічений взаємними упередженнями й підозрами, просякнутий затхлою водою анахронічних думок, що слід його хоча б частково очистити й дренажувати, бо інакше загубимося в ньому без порятунку". Через ревізію польсько-укр. стосунків намагався поєднати обидва народи. Редакція часопису виразно солідаризувалася з позицією автора в ред. примітці.

У наступні роки написав кілька нових збірок поезій, зокрема "Касиди й газелі" (1961) та "На півдорозі" (1972). Оприлюднив 4 повісті, що містять спогади про дитинство ("Очерети", 1955; "У станиці", 1958; "Шлях назад", 1961) та юність ("Діяльність Юзефа Закревського", ч. 1–4, 1965–70).

Вважав себе продовжувачем "української школи" в польській літературі. Загалом присвятив своїй першій Батьківщині (так називав Україну) та її діячам поему "Похвала Україні" (укр. переклад С.Гординського), кілька збірок поезій (серед них "Золота грамота", 1954, укр. переклад фрагментів – С.Гординського, Л.Полтави та Я.Славутича), чимало віршів: "Пісня про Україну" (1959, паралельно – польс. оригінал і укр. переклад С.Гординського), "Полісся", "Волинські думи", "Гуляйполе", "Київські ворота", "Дума про отамана Петлюру", "Юрію Косачеві", "Т.Шевченко", "Українським поетам", "Видіння", "Митрополит Андрей Шептицький" та ін. У своїй творчості не раз звертався до образів з укр. фольклору: Мавки, Купали (див. Купала), вовкулаків, примар. Перекладав на польс. мову Т.Шевченка, Лесю Українку, С.Гординського, Л.Полтаву, Я.Славутича. Опублікував низку перекладів творів укр. поетів у зб. "Банкет зачумлених" (1954). У польс. та укр. еміграційній періодиці, зокрема в паризьких часописах "Kultura" та "Zeszyty historyczne" Є.Ґедройца, вмістив кілька статей про І.Багряного, Б.Бойчука, Д.Донцова, Лесю Українку, М.Ореста, М.Рильського та ін. укр. письменників, про репресії в Україні 1930-х рр.

Лауреат численних літ. нагород, зокрема паризької "Kultury" (1961), Фундації А.Южиковського в Нью-Йорку (1967) та ін. Польс. еміграційним урядом нагороджений орденом "Polonia Restituta" (1985).

П. у м. Мадрид (Іспанія), похований у Любліні.

Окремі вірші Л. на укр. мову перекладали С.Гординський, Л.Полтава, Б.Кравців, В.Лесич, Я.Славутич, Л.Храплива-Щур та ін. О.Тарнавський написав розвідку-спогад "Юзеф Лободовський".