ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ЛОРИС-МЕЛИКОВ (Лоріс-Меліков) Михайло Таріелович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Loris_Melikov_M_T (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ

ЛОРИС-МЕЛИКОВ (Лоріс-Меліков) Михайло Таріелович (1825–24(12).12.1888) – військ. і держ. діяч, генерал-ад'ютант (1865), генерал од кавалерії (1875), граф (1878), член Держ. ради (1880). Походив з давнього вірм. роду, що прийняв підданство Грузин. царства. Н. в м. Тифліс (нині м. Тбілісі, Грузія), 1832 разом з батьком, який був підприємцем і вів значні торг. справи, затверджений у рос. дворянстві. Деякий час навч. в тифліських школах, тоді ж оволодів кількома мовами. 1836 вступив до Лазаревського ін-ту східних мов у Москві. Від 1841 – у петерб. школі гвард. прапорщиків і кавалерійс. юнкерів. Приятелював з однокласником О.Наришкіним і поетом М.Некрасовим. 1843 випущений служити корнетом Гродненського лейб-гусарського полку. Від кінця 1844 – поручик. Улітку 1848 призначений на посаду "для особливих доручень" при намісникові імп. Миколи I й головнокомандувачі на Кавказі М.Воронцові. Воював проти горців. 1849 став штаб-ротмістром. Від 1851 – ротмістр. Супроводжував Хаджи-Мурата (колиш. соратника імама Шаміля) після переходу того на бік царату. 1853 підвищений у званні до полковника.

Учасник Кримської війни 1853–1856. Від весни 1855 служив при кавказ. намісникові й головнокомандуючому Окремим кавказ. корпусом М.Муравйові. Для виконання спец. завдань мав у підпорядкуванні окремий "легіон" (мобільний загін із кількох сотень охочих вояків і 500-особовий курдський полк). 1855 брав участь у блокаді Карського укріплення, змусив капітулювати тамтешню залогу. Виконував обов'язки коменданта захопленого регіону – місц. пашалика. За Паризьким мирним договором 1856 передав Османській імперії фортецю Карс (в обмін на повернення Російській імперії попередньо втраченого нею Севастополя). Того ж року став генерал-майором.

1858 – військ. начальник в Абхазії та інспектор лінійних батальйонів Кутаїського генерал-губернаторства. Залучався до дипломатичних місій. 1860 вів переговори з представниками Осман. імперії про переселення горців на її терени, виконував обов'язки військ. начальника Пд. Дагестану та дербентського градоначальника. Від 9 квітня (28 березня) 1863 керував Терською обл. Очолюючи там регулярні війська, був водночас наказним отаманом її козацтва, став генерал-лейтенантом. 1864 жорстоко придушив повстання в Кабарді корінного населення, сприяв інспірованій урядом масовій еміграції місц. люду до Туреччини, сел. реформі на Пн. Кавказі (див. також Селянська реформа 1861).

Колекціонував старожитності (з його зібрання ж. "Русский архив" 1873 опублікував рукопис "О кавказских правителях"). 1875 лікувався за кордоном, потоваришував із слов'янофілом О.Кошелевим, М.Погодіним. 1876 направлений командувати діючим на Кавказі корпусом. На початку російсько-турецької війни 1877–1878 штурмом здобув м. Ардаган, потім – Карс (нині обидва міста в Туреччині). Взимку 1878/79 обійняв посаду тимчасового генерал-губернатора в Астраханській та суміжних з нею губерніях, успішно вжив рішучі заходи задля ліквідації епідемії чуми на Поволжі.

Від квітня 1879 – тимчасовий харків. генерал-губернатор (з підпорядкуванням, крім Харківської губернії, ще й Полтавської губернії, Чернігівської губернії, Курської, Бєлгородської й Орловської губерній) і командувач Харківського військового округу. За його урядування було розгромлено територіальну орг-цію "Народної волі" (15 осіб були віддані до військ. суду, 37 – відправлені на заслання за "політичну ненадійність"). Сприяв земству та міськ. самоврядуванню, підтримав створення Харків. технологічного ін-ту.

24 (12) лютого 1880, згідно з указом імп. Олександра II "Про затвердження Верховної розпорядчої комісії з охорони державного ладу та громадського спокою", призначений гол. начальником утвореного в Санкт-Петербурзі надзвичайного органу влади, якому тимчасово підлягав навіть Третій відділ "Власної його Імператорської Величності канцелярії". 3 березня (20 лютого) на Л.-М. вчинив замах терорист Іполіт Млодецький, але не вцілив (зважаючи на це, сам потерпілий просив царя не позбавляти нападника життя, проте марно: за швидким суд. вироком через добу І.Млодецького стратили на петербурзькій шибениці).

Невдовзі влаштував сенаторську "загальну ревізію" кількох губерній, у т. ч. Київської губернії, Воронезької та Черніг. губерній. Улітку 1880 ініціював скасування запровадженої на початку цього ж року під його кер-вом Верховної розпорядчої комісії (була створена для боротьби з тогочасним революційним народництвом), зберігши її функції та власні повноваження в системі оновленого мін-ва внутр. справ, яке очолив у ранзі міністра (фактично як прем'єр-міністр), ставши водночас і шефом жандармів. Разом із монархом відвідав Крим, супроводжував туди й цесаревича Олександра Олександровича – спадкоємця рос. престолу. По поверненні до Санкт-Петербурга 18(06) вересня виступив перед редакторами провідних періодичних видань із роз'ясненням своїх політ. намірів (фактично це був перший у Рос. імперії брифінг для преси).

1881 виклав Олександрові II програму поміркованої лібералізації управління д-вою, готував проект відповідного урядового повідомлення для офіц. газ. "Правительственный вестник", однак по загибелі царя від бомбування терористами не знайшов підтримки для продовження цієї справи у нового імп. Олександра III. 16 (4) травня 1881 демонстративно взяв відставку за станом здоров'я. Відтоді мешкав переважно за кордоном.

Нагороджений орденами св. Анни 4-го ст. з написом "За храбрость" (1848), 3-го ст. з бантом (1850), 2-го ст. з мечами і такого самого ступеня з імператорською короною (1852), 1-го ст. з мечами (1860), св. Станіслава 1-го ст. (1859), св. рівноапостольного кн. Володимира 4-го ст. з бантом (1854), 3-го ст. з мечами (1855), 2-го ст. з мечами (1861) та 1-го ст. з мечами (1877), Білого орла (1865), св. Георгія 3-го і 2-го ст., св. апостола Андрія Первозваного (1880), а також золотою шаблею за хоробрість (1851).

П. у м. Ніцца (Франція). Похований у Тифлісі.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Положение о сельских (аульных) обществах, их общественном управлении и повинностях государственных и общественных в горском населении Терской области. Владикавказ, 1871
  2. К жителям столицы. "Правительственный вестник", 1880, 14 февраля
  3. Всеподданнейший отчет Начальника Астраханской губернии за 1880 год. Астрахань, 1881
  4. Записка, составленная из рассказов и показаний Хаджи-Мурата по приказанию главнокомандующего (кн. М.С. Воронцова), состоящим при его светлости по особым поручениям гвардии ротмистром М.Т. Лорис-Меликовым (ныне граф). "Русский архив", 1881, кн. 1.
Література:
  1. Расписание часов приема у временного генерал-губернатора и командующего войсками. "Харьковские губернские ведомости", 1879, 5 мая
  2. Драгоманов М.П. Соловья баснями не кормят: Письмо к генералу Лорис-Меликову. Женева, 1880
  3. Наши деятели, т. 7. СПб., 1880
  4. Несколько слов по поводу вопросов злобы дня. "Отечественные записки", 1880, № 10
  5. Западная печать о графе Лорисе-Меликове. "Молва", 1881, 14 марта
  6. Л. Граф Михаил Тариелович Лорис-Меликов: 1825–1888. Тифлис, 1889
  7. Скальковский А.А. Воспоминания о графе Лорис-Меликове. "Новое время", 1889, 10 января
  8. Конституция графа Лорис-Меликова. Лондон. М., 1893
  9. Волховский Ф.В. Чему учит "Конституция Лорис-Меликова"? Лондон. 1894
  10. Белоголовый Н.А. Воспоминания и другие статьи. М., 1897
  11. Министерство внутренних дел. СПб., 1901
  12. Конституция Лорис-Меликова и его частные письма. Лондон–СПб. [б/р]
  13. Вогюэ Э.М. О Лорис-Меликове в 1880–1881 гг. "Былое", 1904, № 6
  14. Берманьский К. "Конституционные" проекты царствования Александра II. "Вестник права", 1905, кн. 9, № 11
  15. Фаресов А.И. Две встречи с графом М.Т. Лорис-Меликовым. "Исторический вестник", 1905, № 2
  16. Заседание Государственного совета 8 марта 1881 года. "Былое", 1906, № 1
  17. Щеголев П.Е. Из истории "конституционных" веяний в 1879–1881 гг. Там само, № 12
  18. Конституция Лорис-Меликова. СПб., 1907
  19. Майков П.М. Лорис-Меликов. В кн.: Русский биографический словарь, т. 10. СПб., 1914
  20. Гр. Лорис-Меликов и имп. Александр II о положении России в сентябре 1880 г. "Былое", 1917, № 4
  21. Голицын Н.В. Конституция графа Лорис-Меликова. Там само, 1918, № 4–5
  22. Переписка М.Т. Лорис-Меликова с Александром III. "Красный архив", 1925, № 1
  23. Шпицер С. Исповедь графа Лорис-Меликова. "Каторга и ссылка", 1925, № 2
  24. Оксман Ю.Г. Всеволод Гаршин в дни "диктатуры сердца". Там само
  25. Литература партии "Народная воля". М., 1930
  26. Зайончковский П.А. Кризис самодержавия на рубеже 1870–1880-х годов. М., 1964
  27. Кони А.Ф. Собрание сочинений, т. 5. М., 1968
  28. Н.А. Некрасов в воспоминаниях современников. М., 1971
  29. Афанасьев А.П. Столичные либеральные газеты и лорисмеликовская диктатура (начало 80-х годов XIX века) В кн.: Проблемы истории СССР. М., 1973
  30. Дьяков В.А. Исторические реалии "Хаджи-Мурата". "Вопросы истории", 1973, № 5
  31. Чернуха В.Г. Внутренняя политика царизма с середины 50-х до начала 80-х гг. XIX в. Л., 1978
  32. Секеринский С., Филиппова Т. Родословная российской свободы. М., 1993
  33. Татищев С.С. Император Александр II, его жизнь и царствование, кн. 2. М., 1996
  34. Даниелян Г.Г. Генерал граф Лорис-Меликов. Его жизнь, военная и государственная деятельность. Ереван, 1997
  35. Ибрагимова З.Х. Эмиграция чеченцев в Турцию (60–70-е гг. XIX в.). М., 2000
  36. Данилов Д.Д. Проект М.Т. Лорис-Меликова как попытка развития реформ 60–70-х годов XIX века. М., 2000
  37. Политическая полиция и политический терроризм в России (вторая половина XIX – начало XX вв.). М., 2001
  38. Итенберг Б.С., Твардовская В.А. Граф М.Т. Лорис-Меликов и его современники. М., 2004.

Посилання:
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МОСКВА
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НАРОДНА ВОЛЯ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1856
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878
  • РУССКИЙ АРХИВ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ВОРОНЦОВ МИХАЙЛО СЕМЕНОВИЧ
  • ЗЕМСТВА

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗА ОЛЕКСАНДР АГЕЙОВИЧ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)