Бібліографічне посилання: Реєнт О.П. ЛОСЬ Федір Євдокимович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Los_F_E (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОСЬ Федір Євдокимович (19.06. 1908–21.06.1980) – історик. Д-р істор. н. (1953), професор (1954). Засл. діяч н. УРСР (1961). Н. в с. Півнівщина (нині село Городнянського р-ну Черніг. обл.), у сел. родині. Після закінчення 1931 Черніг. ін-ту соціального виховання вчителював у серед. школі м. Волочиськ, а згодом – у Городянському пед. технікумі (Черніг. обл.).

1935 вступив до аспірантури Ін-ту історії Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів, вивчав сільс. громаду поч. 20 ст. 1940 захистив дис. на тему: "Аграрна політика Столипіна і її запровадження на Україні", одним з перших в Україні здобув звання канд. істор. наук.

У роки окупації УРСР вермахтом (див. Друга світова війна) разом з Ін-том історії України АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) був евакуйований до м. Уфа (нині столиця Башкортостану, РФ). Займав посади комісара військово-патріотичного пункту, ученого секретаря та парторга цього ін-ту. Виступав у пресі з патріотичними статтями з істор. тематики, брав активну участь у створенні першого в СРСР короткого курсу історії України. 1944 повернувся до Києва. Цього ж року вийшла друком його перша монографія "Україна у роки Столипінської реакції".

1953 захистив докторську дис. на тему: "Робітничий клас України та його революційна боротьба на початку ХХ ст. (1900–1907)". Відтоді зосередився на дослідженні історії робітн. класу напередодні та в період революції 1905–1907. З цієї проблематики опублікував низку монографій, статей та теор. розробок.

Став засн. таких наук. напрямів в укр. рад. історіографії, як "Формування робітничого класу України та його революційна боротьба", "Буржуазно-демократична революція 1905–1907 рр. в Україні", "Україна в роки столипінської реакції". 1948–58 був заст. дир. Ін-ту історії України (від 1953 – Ін-т історії) АН УРСР з наук. роботи, 1958–62 та 1966–78 керував відділом історії капіталізму Ін-ту історії АН УРСР. Під його кер-вом відділ підготував збірник документів і матеріалів "Революция 1905–1907 гг. на Украине" у 2-х томах (К., 1955).

Брав участь у підготовці до видання "Української радянської енциклопедії", "Радянської енциклопедії історії України" .

Наук. діяльність поєднував з педагогічною. 1944–50 – зав. кафедри історії СРСР і України Київ. пед. ін-ту, 1940–41, 1944–47 – викладач ВПШ при ЦК КП(б)У, 1944–46 – викладач Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), 1949–65 – професор кафедри історії КПРС Ін-ту підвищення кваліфікації викладачів сусп. наук при Київ. ун-ті, а 1965–71 – в. о. зав. кафедри історії Київ. філіалу Харків. ін-ту к-ри. Під його кер-вом підготували і захистили канд. дисертації 50 науковців.

Загалом опублікував бл. 200 наук. праць, 15 підручників з історії України, брав участь у бл. 20 колективних монографіях, збірниках статей, збірниках матеріалів і документів.

Лауреат Держ. премії УРСР в галузі н. і т. (1980).

П. у м. Київ.