ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛОЗОВСЬКИЙ СОЛОМОН АБРАМОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Мовчан О.М. ЛОЗОВСЬКИЙ Соломон Абрамович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lozovsky_S_A (останній перегляд: 21.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОЗОВСЬКИЙ СОЛОМОН АБРАМОВИЧ

ЛОЗОВСЬКИЙ Соломон Абрамович (справжнє прізвище – Дрідзо; парт. псевдоніми – Матвій Григорович, робітник Олексій; 16.03.1878–12.08.1952) – парт., профспілковий і держ. діяч. Д-р істор. н. (1939). Н. в с. Данилівка (нині с. Нововасилівське Гуляйпільського р-ну Запоріз. обл.) в родині вчителя. Дитинство провів у с. Царедарівка (нині село Лозівського р-ну) та с. Лозова (нині місто в Харків. обл.). Проходив військ. службу в м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ). Там же 1901 екстерном склав іспити на атестат зрілості в г-зії, наприкінці цього ж року вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії. Вів парт. роботу в Росії і Україні, зокрема на залізничних станціях Лозова і Панютіне (нині с-ще міськ. типу Лозівського р-ну), дещо пізніше – на з-дах Харкова (на поч. 1906). Учасник революц. подій 1905 у Казані, обраний від місц. парт. орг-ції на Таммерфорську конференцію РСДРП, де зустрівся з В.Леніним. Не раз був заарештований за революц. діяльність. 1908 примусово відправлений на заслання. По дорозі втік. Від жовтня цього ж року – в еміграції в Женеві (Швейцарія); а через кілька місяців переїхав до Парижа (Франція). Входив до складу Паризької групи РСДРП, співпрацював із франц. Соціаліст. партією; брав участь у франц. профспілковому русі. Як секретар Бюро праці обслуговував рос. політемігрантів. Разом з В.Антоновим-Овсієнком видавав газети "Робітниче життя" і "Профспілкове життя". Від 1912 примикав до групи більшовиків-примиренців, а під час Першої світової війни – більшовиків-інтернаціоналістів. Після повернення до Росії у липні 1917 обраний секретарем Всерос. центр. ради професійних спілок (ВЦРПС). У серпні цього ж року вступив до РСДРП (більшовиків), у грудні був виключений з її складу за виступи проти диктатури в пресі (див. Диктатура пролетаріату). 1918–19 – голова ЦК РСДРП (інтернаціоналістів), у її складі в грудні 1919 прийнятий до РКП(б). У ці ж роки був відп. секретарем профспілки текстильників, потім – залізничників. Від 1919 – член президії ВЦРПС. 1920 – голова Моск. губернської ради професійних спілок, ген. секретар Міжнар. ради професійних спілок (Міжсовпроф), створеної за його ініціативою. Після заснування на базі Міжсовпрофу Червоного інтернаціоналу профспілок (Профінтерну) обіймав посаду ген. секретаря цієї орг-ції. 1922 очолив делегацію ВЦРПС на Гаазькому конгресі миру, 1927 – на I Тихоокеанській конференції профспілок. Від 1927 – канд. у члени ЦК ВКП(б). 1937–39 був дир. Держлітвидаву. 1939 обраний членом ЦК ВКП(б) і призначений заст. наркома закордонних справ СРСР. Як послідовний антинацист поділяв погляди М.Литвинова про необхідність зближення із США, був його близьким другом. 1940–49 очолював кафедру історії міжнар. відносин і зовн. політики Вищої парт. школи при ЦК ВКП(б). Від червня 1941 призначений заст. начальника "Совінформбюро" (з 1945 займав посаду нач.). 1942 став одним з керівників Єврейського антифашистського комітету.

У різні роки написав кілька праць із міжнар. і рад. профспілкового та робітн. руху.

Нагороджений орденами Леніна та Вітчизн. війни 1-го ст.

1946, у зв'язку із чисткою зовнішньополіт. відомства і посольського корпусу "від недопустимо високої концентрації євреїв", що складала 50 %, був звільнений з посади заст. наркома закордонних справ. У наступному році – усунутий від керівництва "Совінформбюро", а у січні 1949 – виведений зі складу ЦК РКП(б) і виключений із партії, після чого – заарештований у т. зв. справі Єврейського антифашистського комітету. В серпні 1952 у числі ін. засуджених у цій же справі був страчений у м. Москва.

1956 реабілітований.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Альтман И. Генеральный секретарь Профинтерна. "Советские профсоюзы", 1988, № 21
  2. О так называемом "деле Еврейского антифашистского комитета". "Известия ЦК КПСС", 1989, № 12
  3. Залесский К.А. Империя Сталина: Биографический энциклопедический словарь. М., 2000
  4. Костырченко Г.В. Тайная политика Сталина: Власть и антисемитизм. М., 2001.

Посилання:
  • АНТОНОВ-ОВСІЄНКО ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЄВРЕЙСЬКИЙ АНТИФАШИСТСЬКИЙ КОМІТЕТ (ЄАК)
  • ХАРКІВ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛИТВИНОВ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ
  • МОСКВА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РОСІЙСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (БІЛЬШОВИКІВ)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)