ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА

  Бібліографічне посилання: Лисенко О.В. ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lukyanivska_tyurma (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА

ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА – широковживана назва комплексу будівель, розташованих на Лук'янівці (істор. іменування території) в Києві, переважна більшість яких призначена для утримування в них засуджених чи підозрюваних у скоєнні злочину людей, а решта – для розміщення обслуговуючого персоналу такого закладу. Найстаріша з цих будівель – "Лук'янівський тюремний замок" – зведена 1863 за проектом губернського архіт. М.Іконникова на тогочасній околиці міста – Лук'янівці (звідси його назва, а також назва всієї тюрми; свого часу ця будівля була найбільшою на Лук'янівці, її фото розміщували на вітальних листівках міста). "Тюремний замок" зберігся до наших днів і нині використовується за призначенням. Будівля цегляна, 3-поверхова, має підвальні приміщення. Одночасно з прийомом перших арештантів у "замку" була відкрита правосл. церква на честь св. пророка Йова. У ній розміщувався семиярусний іконостас (виконаний також за проектом М.Іконникова). Через рік у "замку" відкрили також єврейс. молитовню. Згодом неподалік "замку" звели низку будівель різного призначення, зокрема, 4-поверховий слідчий корпус (побудований 1911), жін. від-ня, робочий корпус, 2-поверхові майстерні, житловий будинок (у ньому мешкала адміністрація), одноповерхові казарми для охорони, лікарню, лазню, льодовню для збереження продовольства, свинарню. За часів рад. влади церкву переобладнали на додаткові камери для в'язнів, звели нові споруди.

У приміщеннях Л.т., окрім кримінальних злочинців чи підозрюваних у скоєнні кримінальних злочинів, утримувалися й особи, які в той чи ін. спосіб перебували в опозиції до влади, а також жертви політ. репресій – відомі громад., політ., військ. діячі, представники науки й к-ри. Одними з перших політ. в'язнів Л.т. були найбільш активні учасники народницького руху (див. Народництво). 1877–78 тут утримувалися народники В.Дебагорій-Мокрієвич, І.Бохановський, Л.Дейч, Я.Стефанович. Їх звинувачували у створенні серед селян Чигиринського та Черкас. повітів Київської губернії підпільної антиурядової орг-ції "Таємна дружина". Усі в'язні, які проходили по цій т. зв. Чигиринській справі (див. Чигиринська змова 1877), за допомогою своїх спільників 8 червня (27 травня) 1878 здійснили групову втечу. 1881 в тюрмі утримувалися члени київ. Південноросійського робітничого союзу, зокрема С.Богомолець (була заарештована вагітною; перебуваючи у в'язниці, народила сина Олександра – у майбутньому президента АН УРСР; див. О.Богомолець). 1884 у Л.т. були ув'язнені 34 студенти Київ. ун-ту (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), їх заарештували за відкритий протест проти введення нового університетського статуту, що обмежував демократ. свободи в цьому навч. закладі. Від 1890 і до поч. 1900-х рр. у камерах тюрми утримувалися відомі соціал-демократи, представники опозиційно налаштованої інтелігенції – М.Бердяєв, Б.Кістяківський, В.Крохмаль, А.Луначарський та ін. Від 1898 утримувалися тут і члени Київського "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". У цей час у тюрмі для політ. в'язнів були запроваджені "демократичні порядки" – політ. в'язні могли відвідувати одні одних у камерах, влаштовувати дискусії на наук. та політ. теми, під чесне слово, що в обумовлений час повернуться до в'язниці, залишати тюрму. Однак після того, як у серпні 1902 11 політ. в'язнів-іскрівців (див. "Искра") на чолі з М.Бауманом, нейтралізувавши охорону, втекли із в'язниці та емігрували до Швейцарії, для всіх без винятку утримуваних був встановлений суворий тюремний режим. У в'язниці, особливо в період революції 1905–1907, утримувалися учасники укр. нац. руху: Д.Донцов, С.О.Єфремов, А.Жук, В.Винниченко, М.Грушевський, С.Петлюра.

1918, під час захоплення Києва більшовиками, кримінальний контингент Л.т. пограбував в'язницю, спалив частину її приміщень. Після відступу більшовиків тюрма деякий час не діяла. Наступного року, після нового захоплення Києва, більшовики відремонтували Л.т. й почали будувати там нові приміщення. Вони стали практикувати ув'язнювання всіх, хто викликав у них щонайменшу підозру, а перш за все – представників інтелігенції української. Ув'язнювали також священиків та черниць Київського Свято-Покровського монастиря, колиш. офіцерів, представників незгодних із більшовиками партій політичних. В'язнів піддавали тортурам, багатьох із них, які значилися в списках ворогів народу, складених чекістами, розстрілювали (трупи вивозили на Лук'янівське кладовище – див. Лук'янівський некрополь – і ховали в безіменних могилах; усе це виявилося після того, як у вересні 1919 білогвардійці Добровольчої армії оволоділи Києвом і разом із членами к-ту міжнар. "Червоного Хреста" розкопали на Лук'янівському кладовищі масові поховання). Білогвардійці продовжили більшовицьку практику арештів і розстрілів укр. інтелігенції, вояків Армії Української Народної Республіки та учасників нац. змагань (зокрема, були заарештовані та розстріляні літератори Г.Михайличенко та В.Чумак). 1920 до Києва ввійшли війська українсько-польс. армії на чолі з С.Петлюрою (див. Польсько-радянська війна 1920). Після ревізії справ ув'язнених, які утримувалися в Л.т., тих із в'язнів, кого українсько-польс. власті визнали невинними, було звільнено. Натомість до тюрми потрапили і були страчені ті, хто був безпосередньо причетний до розстрілів за часів більшовицького терору. На час нового вступу до Києва більшовиків приміщення Л.т. були порожніми. Однак уже через кілька діб тюрма знову почала функціонувати. До її камер були скеровані учасники національно-визвол. змагань, анархісти, священики, вчені. 1925 у ній утримувалися 2173 в'язні. У роки сталінських репресій 1937–38 (див. "Єжовщина") у тюрмі – у кабінеті коменданта з особливих доручень – безперервно відбувалися страти (трупи на спеціально обладнаних автомашинах вивозилися на Лук'янівське кладовище, тут, згідно з деякими даними, було поховано бл. 30 тисяч жертв, та в Биківню; усього в 1937 в Лук'янівській в'язниці було страчено більше 60 тис., а в наступному 1938 – більше 70 тис. осіб).

Під час сталінських репресій у в'язниці утримувалися літератори М.Рильський, Г.Косинка, В.Мисик, М.Вороний, М.Зеров, Д.Фальківський, а також митрополити Василь (Липківський), Костянтин (Дьяков), Микола (Борецький) та ін. священнослужителі.

1941, після окупації Києва вермахтом (див. Друга світова війна), приміщення Л.т. використовувалися за їх призначенням. Тут утримували, зокрема, рад. підпільників і укр. патріотів. Узимку 1941/42 в Л.т. стратили поетесу та громад. діячку О.Телігу, ред. газ. "Українське слово" І.Рогача та багатьох ін.

Після звільнення Києва наприкінці 1943 Л.т. була заповнена новими в'язнями, переважно тими, кого власті підозрювали у співпраці з окупантами. По війні тут утримувався першоієрарх Української греко-католицької церкви архієпископ Й.Сліпий. 1947–48 утримувався і помер Вільгельм Габсбург-Льотрінген.

У повоєнні роки в приміщеннях Л.т. діяв слідчий ізолятор для кримінальних злочинців. Однак утримували тут і опонентів рад. режиму, яким слідчі інкримінували кримінальні статті. Зокрема, 1973–74 тут утримувався кінорежисер С.Параджанов, 1978–79 – дисидент Г.Снєгірьов (він уперше довів, що процес "Спілки визволення України" був сфальсифікований органами Державного політичного управління УСРР).

Після здобуття Укр. д-вою суверенного статусу в приміщеннях Л.т. розмістили Київ. слідчий ізолятор (СІЗО № 13). У ньому утримуються підозрювані в скоєнні злочинів особи. Однак час від часу в Л.т. утримувалися і жертви протистояння всередині укр. еліти (зокрема, 2003 тут 42 дні утримувалася Ю.Тимошенко).

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Александр Александрович Богомолец: Воспоминания современников. К., 1982
  2. Болябольченко А. Всеволод Голубович і справа "УПС-р". К., 1993.

Посилання:
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БОГОМОЛЕЦЬ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БОГОМОЛЕЦЬ СОФІЯ МИКОЛАЇВНА
  • БОХАНОВСЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • БОРЕЦЬКИЙ МИКОЛА
  • БИКІВНЯ
  • ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ
  • ЧУМАК ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ЧИГИРИНСЬКА ЗМОВА (1877)
  • ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДЕЙЧ ЛЕВ ГРИГОРОВИЧ
  • ДОБРОВОЛЬЧА АРМІЯ
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЕЛІТА
  • ЄЖОВЩИНА
  • ФАЛЬКІВСЬКИЙ ДМИТРО НИКАНОРОВИЧ
  • ГАБСБУРГ-ЛЬОТРІНГЕН ВІЛЬГЕЛЬМ ФОН
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ИСКРА
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОСИНКА ГРИГОРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КРОХМАЛЬ ВІКТОР
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛУК'ЯНІВСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ
  • ЛУНАЧАРСЬКИЙ АНАТОЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • МИХАЙЛИЧЕНКО ГНАТ ВАСИЛЬОВИЧ
  • НАРОДНИЦТВО
  • ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПІВДЕННОРОСІЙСЬКИЙ РОБІТНИЧИЙ СОЮЗ (1880-1881)
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОГАЧ ІВАН
  • РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СНЄГІРЬОВ ГЕЛІЙ (ЄВГЕН) ІВАНОВИЧ
  • СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ (СВУ)
  • СТЕФАНОВИЧ Я. В.
  • ТАЄМНА ДРУЖИНА
  • ТЕЛІГА ОЛЕНА
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • ВЕРМАХТ
  • ВОРОНИЙ МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЗЕРОВ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БОГОМОЛЕЦЬ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БОГОМОЛЕЦЬ СОФІЯ МИКОЛАЇВНА
  • БОХАНОВСЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЧЕБОТАРІВ МИКОЛА
  • ДЕБАГОРІЙ-МОКРІЄВИЧ
  • ДЕЙЧ ЛЕВ ГРИГОРОВИЧ
  • ҐАЛАҐАН МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ГІЛЯРОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ГРІНЧЕНКО АНАСТАСІЯ БОРИСІВНА
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МАРКО ФЕДОРОВИЧ
  • ХОЛОДНОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА (1921)
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • КИБАЛЬЧИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛИТВИНОВ МАКСИМ МАКСИМОВИЧ
  • ЛУК'ЯНІВСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ
  • ОСИНСЬКИЙ ВАЛЕР'ЯН АНДРІЙОВИЧ
  • ПОТОЦЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ
  • ПРОХОДА ВАСИЛЬ ХОМОВИЧ
  • РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ ТАДЕЙОВИЧ
  • РЖЕПЕЦЬКИЙ АНТОН КАРЛОВИЧ
  • САДОВСЬКИЙ ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ
  • СІНКЛЕР ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СЛАВИНСЬКИЙ МАКСИМ АНТОНОВИЧ
  • ВАСИЛЕНКО КОСТЯНТИН ПРОКОПОВИЧ
  • ЙОГАНСЕН МАЙК ГЕРВАСІЙОВИЧ
  • ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)