ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЯШКО ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Барановська Н.П. ЛЯШКО Олександр Павлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyashko_O_P (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЯШКО ОЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

ЛЯШКО Олександр Павлович (17(30).12.1915–09.10.2002) – держ. діяч доби СРСР. Голова РМ УРСР (1972–87). Герой Соц. Праці (1985). Н. на залізничній ст. Родакове (нині смт Родакове Слов'яносербського р-ну Луган. обл.), у сім'ї робітника-залізничника. Трудовий шлях розпочав 1930 учнем слюсаря-інструментальника в залізничному депо. 1931 закінчив з відзнакою школу й поступив у Луган. автошляховий технікум. У роки голодомору 1932–1933 років в УСРР підробляв у студентських бригадах, розвантажуючи вагони. По закінченні навчання в технікумі (1935) працював в автогосп-ві Макіївського коксохімічного з-ду – спочатку заст. нач. автобази, а через рік – її начальником. Пізніше став викладачем і завучем обласної школи автомеханіків в Артемівську. 1937 вступив на металургійний ф-т Донец. індустріального ін-ту. З початком окупації зх. регіонів СРСР вермахтом (див. Друга світова війна) добровільно пішов на фронт. 1941 направлений на навчання до 2-го Харків. танк. уч-ща, разом з уч-щем евакуйований до м. Самарканд (нині місто в Узбекистані).

Від 1942 – член ВКП(б)/КПРС, з серпня цього ж року – лейтенант. Отримавши на Горьківському автоз-ді у своє командування танк. взвод, був направлений на Північнокавказ. фронт. Упродовж 1942–43 воював на Кубані, Ставропіллі та в Ростовській обл. Після одного із вдало організованих ремонтів бойової техніки відряджений (у липні 1943) до 2-го Харків. танк. уч-ща на викладацьку роботу. По війні повернувся в УРСР.

1945–52 працював на Новокраматорському маш.-буд. з-ді: інженер, заст. нач. цеху, заст. директора, парторг ЦК ВКП(б). Водночас без відриву від вир-ва навч. в Донец. індустріальному ін-ті. 1952–54 – 1-й секретар Краматорського міськкому КПУ. 1954–63 – у Донец. обкомі КПУ (до 1957 – секретар, потім – 2-й секретар, з 1960 – 1-й секретар). Від 1963 до 1969 – секретар і 2-й секретар ЦК КПУ. 1969–72 – голова Президії ВР УРСР та заст. голови Президії ВР СРСР. Депутат ВР СРСР 5-ти скликань.

Від червня 1972 до липня 1987 – голова РМ УРСР. У травні 1986 очолив створену при політбюро ЦК КПУ урядову оперативну групу з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1986. Після звільнення 5-ю сесією ВР УРСР від обов'язків голови РМ УРСР відійшов від активної участі в держ. справах. Писав спогади.

Нагороджений орденами Леніна (1965, 1971, 1973, 1975, 1977, 1985), Трудового Червоного Прапора (1957, 1958), Вітчизн. війни 1-го ст. (1985), Богдана Хмельницького, "Прапора Угорської Народної Республіки в лавровому вінку", орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го cт. (2000), багатьма медалями.

П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі (2003 на могилі встановлено пам'ятник).

На його честь у Донецьку відкрито 2 меморіальні дошки.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Груз памяти: Трилогия, кн. 1–3 (Путь выживания. Путь в номенклатуру. На ступенях власти). К., 1997–2001.

Посилання:
  • АРТЕМІВСЬК (БАХМУТ)
  • БАЙКОВИЙ ЦВИНТАР
  • ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА 1986
  • ДОНЕЦЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • КУБАНЬ
  • КИЇВ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВЕРМАХТ

  • Пов'язані терміни:
  • КРАМАТОРСЬК
  • ПОЛІТБЮРО ЦК КПУ, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • РАДА МІНІСТРІВ УРСР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)