ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЮЛЬКА АРХИП МИХАЙЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Янковський О.К. ЛЮЛЬКА Архип Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyulka_A_M (останній перегляд: 18.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮЛЬКА АРХИП МИХАЙЛОВИЧ

ЛЮЛЬКА Архип Михайлович (10(23).03.1908–01.06.1984) – конструктор авіац. двигунів, один із фундаторів теорії повітряно-реактивних двигунів. Академік АН СРСР (1968), генерал-полковник-інженер, Герой Соц. Праці (1957). Н. в с. Саварка (нині село Богуславського р-ну Київ. обл.) в багатодітній сел. родині. Навч. в сільс. школі, де під час громадян. війни директором був математик (майбутній академік) М.Кравчук. Закінчив ремісниче уч-ще в м. Біла Церква (1925). За наполяганням М.Кравчука поступив на мех. ф-т Київ. політех. ін-ту. 1931 закінчив ін-т за фахом "турбобудування". Того ж року зарахований аспірантом Харків. НДІ пром. енергетики. Водночас працював інженером-дослідником Харків. турбінного з-ду. 1933–39 викладав на кафедрі авіадвигунів Харків. авіац. ін-ту. Запропонував проект першого турбокомпресорного повітряно-реактивного двигуна. 1939 його з групою однодумців було переведено до СКБ-1 Кіровського з-ду (м. Ленінград, нині м. Санкт-Петербург), Л. став там тех. кер. проекту турбореактивного двигуна (ТРД) для швидкісного бомбардувальника. 1941 одержав авторське свідоцтво на винахід схеми двоконтурного ТРД зі змішуванням потоків (за цією схемою від 1970-х рр. й досі будують абсолютну більшість ТРД). 1941–42 – його з його творчою групою евакуювали до Челябінського тракторного з-ду, там вони удосконалювали повітроходи у танках. 1942–43 керував проектом реактивного двигуна в дослідно-конструкторському бюро (ДКБ) з-ду № 293 (смт Білімбай Свердловської обл, потім – м. Хімки Моск. обл., РФ). 1943–44 був нач. лабораторії з вивчення й розробки реактивних двигунів Центр. ін-ту авіац. двигунів (м. Москва). 1944–46 – нач. відділу турбореактивних двигунів НДІ-1. Від 30 березня 1946 працював гол. конструктором у створеному ним же ДКБ-165 (з 1967 – ДКБ "Сатурн"). За його безпосередньою участю та під його кер-вом створений перший рад. ТРД (ТР-1), що успішно пройшов держ. випробування (1947). В подальшому під його кер-вом було створено низку ТРД, використаних на літаках П.Сухого, С.Ільюшина, Г.Берієва, А.Туполєва: ТР-1 для Су-11 та Ил-22; АЛ-5 для Ил-30 та Ил-46; АЛ-7 для Ил-54; АЛ-7Б (ПБ) для Ту-98; АЛ-7Ф-1 для Су-7 та його модифікацій; АЛ-7 для Су-9; АЛ-21 для Су-22, Су-24; АЛ-31 для Су-27, Су-30; АЛ-35 для Су-27; АЛ-41 для Су-37 та МиГ МФ1. Загалом, двигунами конструкції Л. було оснащено тисячі літаків ВПС СРСР, України, Росії та десятків країн світу. Водночас 1950–60 викладав в Моск. авіац. ін-ті (з 1954 – професор). Від 1955 також працював у проекті за участю А.П.Александрова та М.Келдиша зі створення ядерного двигуна для потреб надзвукової авіації та космонавтики (МТ-35). Від 1957 був ген. конструктором авіац. техніки. 1958 йому присуджено вчений ступінь д-ра тех. н. Від 1967 – голова Комісії АН СРСР з газових турбін.

Створив (1959–75) рідинний ракетний двигун Д-57 і його модифікацію з висувним соплом Д-57М на кріогенних компонентах (рідкий кисень + рідкий водень); Д-57 був призначений для місячного ракетно-космічного комплексу Н-1 і пройшов весь комплекс необхідних випробувань. 1981 під його кер-вом були розпочаті роботи зі створення двигунів для універсальної космічної системи "Енергія" з кораблем багаторазового використання "Буран" (15 листопада 1988 система "Енергія"–"Буран" з цими двигунами здійснила успішний політ у космос). З двигунів наземного призначення конструкції Л. масово виготовлялися АЛ-31СТ (нині застосовується як енергопривод газоперекачувального агрегату на газопроводах ВАТ "Газпром" та в РАТ "ЄЕС Росії"). Л. зробив вагомий внесок і у розв'язок низки теор. проблем, зокрема, визначив межі застосування турбореактивного двигуна щодо максимальних швидкостей польоту, обґрунтував переваги осьових компресорів перед відцентровими, вперше ввів поняття коефіцієнта відновлення тиску повітря у вхідному пристрої силової установки літака з турбореактивним двигуном. Розробив метод розрахунку ККД газової турбіни з врахуванням вихідної швидкості газів, увів поняття повного польотного ККД турбореактивного двигуна, розробив теорію та запропонував метод розрахунку високошвидкісних характеристик двигуна.

Лауреат Держ. премій СРСР (1948, 1951), Ленінської премії (1976).

П. у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі.

Ім'ям Люльки названо НВО "Сатурн" (до нього входить створене Л. ДКБ), площу в м. Москва.

У Києві на стіні біля входу в Держ. музей техніки (розташов. на території Нац. тех. ун-ту України "Київський політехнічний інститут") йому встановлено меморіальну дошку.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Кузьмина Л.М. Огненное сердце. М., 1988
  2. Пономарев А.П. Советские авиационные конструкторы. М., 1990
  3. Шендеровський В. Архип Люлька (1908–1984). В кн.: Шендеровський В. Нехай не згасне світ науки, кн. 2. К., 2006.

Посилання:
  • АЛЕКСАНДРОВ АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • МОСКВА
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ

  • Пов'язані терміни:
  • КРАВЧУК МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ (КПІ)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)