ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЮШКОВ ГЕНРІХ САМІЙЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Кокін С.А. ЛЮШКОВ Генріх Самійлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyushkov_G_S (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮШКОВ ГЕНРІХ САМІЙЛОВИЧ

ЛЮШКОВ Генріх Самійлович (лютий 1900 – за деякими джерелами 19.08.1945) – один з керівників рад. органів держ. безпеки, перебіжчик. Н. в м. Одеса в єврейс. сім'ї ремісника-кравця. Закінчив казенне початкове 6-класне уч-ще та вечірні загальноосвіт. курси в обсязі 6-ти класів г-зії. Від 1915 працював пом. конторника, став членом бойової дружини Соціаліст. молоді. Від липня 1917 – член Російської соціал-демократичної робітничої партії. 1 грудня 1917 і 14–16 січня 1918 брав участь у бойових сутичках під час спроб ради робітн. і солдатських депутатів захопити владу в Одесі. Від 1918 діяв у підпіллі. У лютому 1919, під час розгрому білогвардійцями підпілля (див. Антанти військова присутність на півдні України 1918–1919), був заарештований, однак утік з-під варти.

Перебрався до м. Миколаїв, став рядовим 1-го Миколаїв. рад. полку. Незабаром відряджений до Києва (у той час у місті діяла рад. влада) для навчання на Центр. військово-політ. курсах. Після прискореного закінчення курсів отримав звання відп. політпрацівника. Брав участь у боях з військами Армії Української Народної Республіки поблизу ст. Жмеринка. Від травня 1919 призначений пом. військ. організатора при Київ. губернському к-ті КП(б)У.

У вересні 1919, після відступу військ Червоної армії (див. Радянська армія) з Києва, поступив у розпорядження політвідділу 14-ї армії в Брянську і був направлений до м. Орел (нині обидва міста в РФ) політ. керівником 1-ї Окремої стрілец. бригади. Брав участь у боях з військами Добровольчої армії. Від поч. 1920, після розформування 1-ї Окремої стрілец. бригади, призначений зав. політвідділу 2-ї бригади 57-ї стрілец. д-зії. У травні–червні 1920 – уповноважений особливого відділу 57-ї стрілец. д-зії, брав участь у боях з польс. військами (див. Польсько-радянська війна 1920).

Згодом відправлений у розпорядження Одес. губернського к-ту КП(б)У і Одес. губернської ЧК. Від 15 вересня 1920 – уповноважений з військ. справ і шпигунства, з 29 жовтня – тимчасово в. о. заст. нач. підвідділу, з 18 листопада – зав. інформаційно-реєстраційної частини Тираспольського повітового таємного підвідділу Одес. губернської ЧК. Восени 1920 брав участь у ліквідації "шпигунських" (білогвардійсько-розвідувальних) груп. Водночас у цьому ж році закінчив Гуманiтарно-сусп. ін-т в Одесі. Від 23 квітня 1921 – тимчасово в. о. заст. нач. Вознесенського повітового таємного підвідділу Одес. губернської ЧК, з 23 травня – на керівних посадах в Одес. губернській ЧК: пом. нач. орг. від-ня адміністративно-орг. частини, нач. інспекторської частини, нач. адміністративно-орг. частини. Від 22 березня 1922 – старший інспектор адм. частини Одес. губернського відділу ДПУ УСРР, з 6 червня – нач. секретно-оперативної частини та заст. нач. Первомайського повітового підвідділу Одес. губернського відділу ДПУ УСРР, один із керівників ліквідації укр. повстанської орг-ції, що складалася з колиш. членів загонів отамана Бондаряка.

Від 25 листопада 1922 працював у Кам'янець-Подільському прикордонному від-ні ДПУ УСРР: уповноваженим 4-ї групи, нач. секретно-оперативної частини (з 11 січня 1923), пом. нач. (з 25 листопада 1923). Був одним з організаторів і керівників ліквідації повстанських загонів отаманів Хмари, С.Харченка, Я.Гальчевського.

Від 2 квітня і до 12 вересня 1924 служив у Волочиському прикордонному загоні ДПУ УСРР (Подільська губернія), займав посаду нач. цього загону.

Від 20 листопада 1924 – нач. Проскурівського окружного відділення (з 1 серпня 1925 – відділу) ДПУ УСРР.

Від 7 жовтня 1925 – нач. інформаційного відділу секретно-оперативного управління ДПУ УСРР, очолював усю інформаційно-оперативну діяльність органів Державного політичного управління УСРР. 1926 керував ліквідацією на Поділлі "шпигунських груп", а також "терористичної групи", яка начебто готувала замах на голову ВУЦВК Г.Петровського. 28 грудня 1927 нагороджений почесною бойовою зброєю "Маузер". Від 3 травня 1930 – нач. Секретного відділу Секретно-оперативного управління ДПУ УСРР, з квітня 1931 – нач. Секретно-політ. відділу та пом. нач. Секретно-оперативного управління ДПУ УСРР. Один з організаторів масових політ. репресій в Україні. За його активною участю було створено групові кримінальні справи "диверсійно-повстанської військово-офіцерської контрреволюційної організації" (справа "Весна"), "Українського національного центру" (див. "Українського національного центру справа 1930–1932) та ін.

Від 17 серпня 1931 працював у Москві, займав посаду нач. 2-го від-ня та пом. (з липня 1933 – заст.) нач. Секретно-політ. відділу ОДПУ при РНК СРСР (10 липня 1934 ОДПУ перетворене на Гол. управління держ. безпеки НКВС СРСР). 1932 був нагороджений знаком "Почетный работник ВЧК–ГПУ". Від 1935 – комісар держ. безпеки 3-го рангу.

29 серпня 1936 призначений нач. Управління НКВС по Азово-Чорномор. регіону.

Від 31 липня 1937 працював нач. Управління НКВС по Далекосх. краю (змінив на цій посаді заарештованого 7 липня 1937 колиш. наркома внутр. справ УРСР В.Балицького). Цього ж року нагороджений орденом Леніна й обраний депутатом ВР СРСР 1-го скликання.

13 червня 1938, отримавши виклик до Москви і побоюючись арешту, виїхав на кордон з Маньчжурією (істор. область на пн. сх. Китаю) нібито для зустрічі там зі спец. агентом, перейшов на підконтрольну япон. військам територію і здався.

У липні цього ж року виступив у Токіо (Японія) перед япон. і закордонними журналістами. В інтерв'ю газ. "Іоміурі" повідомив, зокрема, що він безпосередньо розслідував справу про вбивство С.Кірова, а також брав участь у публічних процесах і стратах, які здійснювалися по цій справі. У зв'язку з цим також заявив, що з повною відповідальністю може стверджувати, що всі розкриті "заговори", пов'язані з убивством С.Кірова, були свідомо сфабриковані.

Потому розробив план знищення Й.Сталіна смертниками-терористами з числа рос. емігрантів (операція, однак, не була доведена до кінця; через "витік" інформації група терористів була нейтралізована рад. спецслужбами). Передав японцям відомості про дислокацію військ Червоної армії, про укріпрайони, про плани розгортання рад. військ на Далекому Сході. Передбачив поразку японців у боях біля оз. Хасан i на р. Халхiн-Гол. Працював у "Бюро з вивчення Східної Азії" розвідки Генштабу япон. армії (Токіо), був радником 2-го відділу штабу Квантунської армії, співробітником Дайренської япон. військ. місії.

Уже по війні амер. історик Е.Кукс з'ясував, що під час своїх зізнань японцям Л. розповів, зокрема, про те, що Й.Сталiн перед відправкою його на Далекий Схід мав з ним особисту бесіду і визначив йому 3 гол. завдання: здійснити арешт і доправити до Москви В.Балицького (вважався особистим товаришем Л.), стежити за командуючим Особливою Далекосх. армією маршалом В.Блюхером, лiквiдувати члена Військової ради при наркомі оборони СРСР, команд. Військово-повітряних сил Далекосх. армiї комкора А.Лапiна (останній 17 травня 1937 був заарештований, а 21 вересня цього ж року, перебуваючи в тюрмі, покінчив життя самогубством).

Наприкінці Другої світової війни Л. безслідно зник. Існує кілька версій з цього приводу (жодна, однак, не має документальних підтверджень), найбільш поширеною є та, що перед відступом японців з м. Харбін (Китай), а саме там нібито тоді перебував Л., його вбили япон. спецслужби, а тіло спалили.

Майже всі рідні Л., які залишилися в СРСР після переходу Л. на бік японців (у т. ч. його дружина й малолітня донька), пропали безвісти.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Шаповал Ю. та ін. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. К., 1997
  2. Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД, 1934–1941: Справочник. М., 1999
  3. Справа "Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації" (справа "Весна") за документами Державного архіву Служби безпеки України. В кн.: "З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ", 2001, № 1–2.

Посилання:
  • АНТАНТИ ВІЙСЬКОВА ПРИСУТНІСТЬ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • БАЛИЦЬКИЙ ВСЕВОЛОД АПОЛЛОНОВИЧ
  • БЛЮХЕР ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДОБРОВОЛЬЧА АРМІЯ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • КІРОВ СЕРГІЙ МИРОНОВИЧ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • ОДЕСА
  • ПЕТРОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1919–1920
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (БІЛЬШОВИКІВ)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР СПРАВА 1930–1932
  • ВЕСНА
  • ЖМЕРИНКА

  • Пов'язані терміни:
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)