ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЮТЕР МАРТІН

  Бібліографічне посилання: Любащенко В.І. ЛЮТЕР Мартін [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lyuter_M (останній перегляд: 19.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЮТЕР МАРТІН

ЛЮТЕР Мартін (Luther Martin; 1483–1546) – нім. реформатор, засн. лютеранства. Д-р богослов'я (1512). Н. в м. Ейслебен (Німеччина) в родині рудокопа. 1488–97 навч. у школах Мансфельда, Магдебурга, Ейзенаха (нині всі міста в Німеччині). 1501 вступив до Ерфуртського ун-ту, потрапив там під вплив гуманістичного гуртка, членами якого були, зокрема, Мартін Руф, Ульріх фон Гуттен, Георг Спалатин. Захопився ідеями Еразма Роттердамського. Почав студіювати вчення ранніх християн. богословів, філол. і пед. праці. 1505 отримав ступінь магістра мист-в. Поступово став схилятися до філос. традицій Via moderna (Вільям Оккам, Габріель Біль) і німецької середньовічної містики (Майстер Екхарт, Йоганн Таулер). 1507 постригся в монахи монастиря ордену августинців. Від 1508 викладав на кафедрі моральної філософії Віттенберзького ун-ту. 1510–11 був у Римі (Італія) з дорученнями від монастиря. 1512 став д-ром богослов'я і субпріором (заст. настоятеля) августинського конвенту у Віттенберзі (Німеччина; з 1516 проповідував у місц. соборі). Переосмислив катол. вчення.

Свої нові погляди Л. оприлюднив 1517 у Віттенберзі у знаменитих 95 тезах. Тези спрямовувалися проти продажу індульгенцій (звільнення від гріха, дароване Церквою), у них заперечувалася влада папи у відпущенні гріхів, його юрисдикція на чистилище, а також протиставлялося сумнівній "скарбниці добрих справ" щире каяття у своїх гріхах. Після публікації тез Рим ініціював диспут Л. з богословом Йоганном Екком. Диспут відбувся в Лейпцигу (Німеччина) 1519. Під час нього Л. висловив сумнів у непомильності папи і Вселенських Соборів (див. Собори Вселенські), виклав думки, подібні до тих, які свого часу висловлював Ян Гус (за це останній 1415 був визнаний Церквою єретиком і спалений разом зі своїми творами). 1520 Папа Римський Лев Х у буллі пригрозив Л. відлученням від Церкви. У відповідь Л. написав кілька творів ("До християнського дворянства німецької нації про виправлення християнства", "Про вавилонське полонення Церкви", "Про свободу християнина"), які набули широкого розголосу. Невдовзі потому герм. імп. Карл V Габсбург викликав Л. на рейхстаг (представницький орган при імператорові) у Вормс (Німеччина; 1520). Під час засідання рейхстагу Л. відмовився переглянути свої погляди, а потім перед міськ. воротами Віттенберга спалив папську буллу (див. Булли папські). Вормський едикт засудив Л. як єретика (див. Єресі), 1521 Папа Римський Лев X відлучив його від Церкви. 1522 Л. опублікував свій переклад Нового Завіту (див. Біблія) нім. мовою. Тим часом поширення ідей Реформації в Німеччині спричинило сел. війну 1524–26, повсталі прагнули радикальних соціальних змін.

Л. виступив за реформу Церкви, однак у питанні перегляду віровчення і практики католицизму розійшовся з діячами нар. Реформації (Андреас Карлштадт, анабаптисти, Томас Мюнцер), засудив реліг. і соціальний радикалізм, визнав за можливе насильницькі дії проти бунтівників (памфлет "Проти банди селян-убивць", 1525). Після диспуту (Марбург (Німеччина), 1529) зі швейцарським реформатором Ульріхом Цвінглі щодо доктрини перетворення під час Євхаристії Л. виявив незгоду з деякими поглядами майбутніх прихильників кальвінізму (див. Кальвінізм).

Своє бачення реформи Церкви Л. виклав також у богословському творі "Про рабство волі" (1525), посібниках для реліг. напучення мирян – "Малий Катехізис" (1528) – і пасторів – "Великий катехізис" (1529), у тезах "Шмалькальденські члени" (1537). 1534 вийшов друком його переклад усієї Біблії нім. мовою.

Ключовим моментом богослов'я Л. є доктрина благодаті, ґрунтована на вченні св. Августина про абсолютну гріховність людини, відсутність у неї свободи волі і неможливість її власними зусиллями досягти спасіння. Спасіння дарує лише Господь Своєю благодаттю без жодної умови. У поглядах Л. ясно проступають визначальні доктрини протестантизму. Перша – Sola fide – це доктрина виправдання самою вірою, без жодного посередництва, завдяки дарованої людині Божої благодаті. Церква та її формальні приписи ("добрі діла") не мають жодного рятівного значення: людину спасає лише Господь; добрі діла людини – не умова, а плід праведності. Друга – Sola gratia – це доктрина заг. священства віруючих: Божа благодать дарована всьому людству, тому немає різниці між кліром і мирянами; людина служить Богу своїм повсякденним життям; служіння – обов'язок кожного, незалежно від професії, соціального статусу, освіти. Третя – Sola Scriptura – це доктрина богонатхненності однієї Біблії: якщо спасіння – не в Церкві, а в Божому дарі, то істина – не у Святому Переданні, а в Одкровенні; Слово Боже – єдине джерело віри; Святе Передання, твори отців Церкви (див. Патристика) лише допомагають зрозуміти істину (Л. належить вислів "Не Церква визначає, що є Біблія, а Біблія визначає, що є Церква").

Учення Л. про Церкву пронизане духом компромісу. Він виступав за збереження елементів катол. Літургії та атрибутики (розп'яття, ікони, священицький одяг тощо). Визнав за таїнства лише хрещення, при обов'язковості хрещення немовлят, і Євхаристію. Водночас відкинув спасительне значення таїнств. Вважав за можливе збереження посту і сповіді, трактував обряд ординації як завдаток отримання священиком особливих Божих дарів (у лютеранстві священик вважається таким, що має апостольське наслідування). Рішуче заперечив целібат і чернецтво.

Основою сусп. поглядів Л. є вчення про дві влади – світську і церковну. Кожна з них має окремі прерогативи та сферу функціонування, але разом з тим вони є єдиним, Богом установленим, суспільно-держ. організмом. Світська влада може втручатися в церк. справи (потенція цезаропапізму), церковна – у світські (потенція клерикалізму, обґрунтування держ. статусу Церкви).

П. у м. Ейслебен.

На думку дослідників, реліг. і сусп. позиція Л., з одного боку, була зумовлена його неприйняттям радикальних сусп. змін, а з другого – сама зумовила це неприйняття і тяжіння до поміркованої реформи Церкви, яку він осмислював переважно як відновлення її апостольських традицій. Йому належить розробка низки етико-філос. (концепції свободи християнина, трудової етики, професійного і громадян. обов'язку) та політ. (теорія Божественного і природного права) проблем. Вагомим був його внесок у нім. к-ру і педагогіку (разом з тим, він не визнав геліоцентричної системи Ніколая Коперника). Своїми перекладами Біблії, екзегетичними і філол. працями, канціоналами і хоралами сприяв розвитку нім. літ. мови, нар. к-ри. Багато написаних ним праць увійшли в аннали світ. протестантизму. Спірним залишається питання про ставлення Л. до єврейства. У памфлеті "Цей Ісус Христос був народжений євреєм" (1526) він засудив неприйняття катол. Церквою євреїв, але пізніше визнав за можливе обмеження їхніх прав (ці суперечності в його поглядах у 1930–40-х рр. були використані в гітлерівській Німеччині).

В Україну перші твори Л. потрапили в серед. 16 ст. зусиллями нім. і польс. лютеран. 1562 у Несвiжi (нині місто Мінської обл., Білорусь) вийшов друком перший слов'яно-рус. переклад "Малого катехізису" Л., здійснений Симоном Будним.

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. Werke. Kritische Gesamtausgabe, bd 1–60. Weimar, 1883–1980
  2. What Luther says: An Anthology, vol. 1–3. Saint Louis, 1959
  3. Martin Luther: Selections from his Writings. New York, 1961
  4. Selected Writings of Martin Luther, vol. 1–4. Philadelphia, 1967
  5. Luther's Works, vol. 1–55. Saint Louis, 1955–76
  6. Время молчания прошло: Избранные произведения. 1520–1526 гг. Х., 1994
  7. Избранные произведения. СПб., 1994; 1997
  8. 95 тезисов. СПб., 2002.
Література:
  1. Новиков Е. Гус и Лютер: Критическое исследование, т. 1–2. М., 1859
  2. Лихачева Е.О. Европейские реформаторы. СПб., 1872
  3. Ферман А. Реформатор Мартин Лютер. СПб., 1883
  4. Порозовская Б.Д. Мартин Лютер: Его жизнь и реформаторская деятельность. СПб., 1898; 1997
  5. Denifle H. Luther und Luthertum in der Ersten Entwicklung, bd 1–2. Mainz, 1904–09
  6. Diem H. Luther: Lehre von den zwei Reichen. München, 1938
  7. Bainto R. Here I Stand: A Life of Martin Luther. New York, 1950
  8. Althaus P. Die Theologie of Martin Luther. Philadelphia, 1966
  9. Шестов Л. Sola fide – только верою: Греческая и средневековая философия: Лютер и церковь. Париж, 1966
  10. Atkinson J. Martin Luther and the Birth of Protestantism. London, 1968
  11. Ebiling G. Luther: An Introduction to His Thought. Philadelphia, 1970
  12. Dickens A. The German nation and Martin Luther. Glasgow, 1976
  13. Соловьев Э.Ю. Непобежденный еретик: Мартин Лютер и его время. М., 1984
  14. Kittelson J.M. Luther the Reformer: The Story of the Man and His Career. Minneapolis–Augsburg, 1986
  15. Oberman H.A. Luther: Man Between God and the Devil. New Haven, 1990
  16. Brecht M. Martin Luther, vol. 1–3. Minneapolis, 1990–94
  17. Гарин И. Лютер. Х., 1994
  18. Фаусель Г. Мартин Лютер: Жизнь и дело: Биографический очерк и источники к биографии Лютера, т. 1. Х., 1995
  19. Мартин Лютер: Реформатор, проповедник и педагог. М., 1996
  20. Эриксон Э. Молодой Лютер: Психоаналитическое исследование. М., 1996
  21. Richard M. Martin Luther: The Christian Between God and Death. Cambridge, 1999
  22. Гобри И. Лютер. М., 2000
  23. Роуканен М. Учение о боговдохновенности: Мартин Лютер и его место в экуменической проблеме боговдохновенности. СПб., 2005.

Посилання:
  • АНАБАПТИСТИ
  • АВГУСТИНЦІ
  • БІБЛІЯ
  • БУДНИЙ СИМОН
  • БУЛЛИ ПАПСЬКІ
  • ЧЕРНЕЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО В ХРИСТИЯНСТВІ
  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ
  • ЄРЕСІ
  • КАЛЬВІНІЗМ
  • КЛЕРИКАЛІЗМ
  • КЛІР
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • ПАТРИСТИКА
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • СОБОРИ ВСЕЛЕНСЬКІ
  • ЦЕЗАРОПАПІЗМ

  • Пов'язані терміни:
  • ЛЮТЕРАНСТВО
  • МЕНОНІТИ В УКРАЇНІ
  • НІМЕЧЧИНА
  • НІМЕЦЬКА ЄВАНГЕЛІЧНО-ЛЮТЕРАНСЬКА ЦЕРКВА
  • ПАЛЕОТИПИ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • ТЕОЛОГІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)