ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАКАРЕНКО ПЕТРО ЛЕОНТІЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Білий Д.Д. МАКАРЕНКО Петро Леонтійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Makarenko_P_L (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАКАРЕНКО ПЕТРО ЛЕОНТІЙОВИЧ

МАКАРЕНКО Петро Леонтійович (06.07.1888–13.05.1970) – громад. і політ. діяч, педагог, учений. Н. в станиці Новощербіновська (нині станиця Краснодарського краю, РФ). 1907 закінчив учительську семінарію. Викладав у станиці Незамаївська (нині станиця Краснодарського краю, РФ), екстерном закінчив Моск. пед. ін-т. У червні 1917 був делегований Кубанським військ. урядом на Загальнокозац. з'їзд у м. Петроград (нині м. Санкт-Петербург), у вересні 1917 увійшов до Кубанської крайової ради як представник станиці Незамаївської. Працював у складі комісії по самоврядуванню першої Кубанської Законодавчої Ради. Наполегливо відстоював інтереси кубанського козацтва, протистояв неконтрольованому напливу переселенців з Росії на Кубань. 1918 представляв Кубань на переговорах з Донською козац. д-вою. У жовтні 1918 перебував у складі Кубанської надзвичайної місії в Україні. Відзначився, разом із братом Іваном, як один з найбільш впливових провідників Кубанської Народної Республіки, послідовний захисник інтересів українців Кубані, прихильник об'єднання з Україною. Протистояв русофільській політиці керівників Білого руху, уник замаху на життя, у листопаді 1919 висланий з Кубані до Стамбула. В еміграції проживав у Чехословаччині, створив у Празі Кубанський архів, матеріали якого ввійшли до 4-томника "Трагедія козацтва", взяв активну участь у діяльності "Громади кубанців у Чехословацькій республіці", яка випустила збірку "Кубань", автор кількох книг з історії та сучасності Кубані. 1930 обраний головою К-ту укр. емігрантів, який виступив проти політики пацифікації в Галичині. Від кінця 1948 жив у Пд. Америці, працював у Нац. банку Венесуели.

П. у м. Каракас (Венесуела).

дата публікації: 2009 р.

Праці:
  1. З життя Кубані під комуністичною владою (1920–1926). Прага, 1927
  2. Трагедия казачества, т. 1–5. Прага, 1933–39.
Література:
  1. Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані, т. 1. Прага, 1925
  2. Казачий словарь-справочник, т 2. Сан-Ансельмо, 1968
  3. Пухальский Ф.В. Необыкновенная история (к вопросу авторства "Трагедия казачества"). Лос-Анжелес, 1972
  4. Білий Д.Д. Малиновий клин: Нариси з історії українців Кубані. К., 1994
  5. Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002.

Посилання:
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ГАЛИЧИНА
  • КУБАНЬ
  • КУБАНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА, САМОСТІЙНА КУБАНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА, КУБАНСЬКИЙ КРАЙ
  • ПАЦИФІКАЦІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СТАМБУЛ

  • Пов'язані терміни:
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • РОЗБУДОВА НАЦІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)