ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ

  Бібліографічне посилання: Павленко Ю.В. МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Makrokhrystiyansky_svit (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ

МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ – макроцивілізаційна структура, що охоплює народи і нації, чиє духовне коріння, а відтак ментально-ціннісно-мотиваційна основа буття, має християн. підґрунтя і, переважно через нього, є укоріненим в антично-давньохристиянську ідейно-культ. спадщину. Користуючись цим поняттям, необхідно враховувати, що впродовж останніх 2–3 століть (символічними віхами тут є Французька революція кінця 18 століття і Російська революція 1917–1918) певна, подекуди дуже значна, кількість представників традиційно християнських народів позбулася християн. ідентичності, тоді як на теренах багатьох країн, де здавна пануючим було християнство, з'явилася значна кількість представників ін. конфесійно-цивілізаційних народів (турки, араби, китайці, індуси та ін. в Зх. і Центр. Європі та США). Проте це не заперечує наявності М.ц.с., який почав формуватися майже 2 тис. років тому і репрезентується окремими цивілізаціями зі спільним антично-християн. корінням.

Зародком М.ц.с. була спільнота давніх християн Середземномор'я, що входила до Рим. імперії (див. Рим Стародавній), та деяких прилеглих територій. З утвердженням християнства як держ. релігії Рим. імперії та поділу останньої на зх. (переважно латиномовну, з опорою головно на давньорим. спадщину) та сх., за якою закріпилася назва Візантії (переважно грекомовну, з опорою головно на еллінську спадщину), в заг. рисах складаються прообрази двох споріднених цивілізацій наступних століть – західнохристиянської (яка згодом набуває вигляду євроатлантичної цивілізації) та східнохристиянської, власне візантійсько-східнохристиянської, від якої незабаром відгалужується слов'янсько-східнохристиянська. Уже на межі античності та середньовіччя західнохристиянська та східнохристиянська цивілізації мали виразні культурно-світоглядні та суспільно-політ. відмінності. Вони були зумовлені як субцивілізаційними особливостями західно-лат. та східно-грец. субцивілізаційних варіантів антич. цивілізації перших століть н. е. (з більшим індивідуалізмом, раціоналізмом, прагматизмом першої та відповідно колективізмом, містичним інтуїтивізмом другої), так і конкретними істор. обставинами їх існування в 2-й третині 1 тис. Серед останніх: знищення централізованої імперської структури та утворення герм. етносами сукупності хитких і аморфних "варварських королівств", при посиленні єдиної церк. влади папи Римського – на Заході, та збереження єдиної потужної імперії за наявності в ній залежних від центр. влади 4-х патріархатів – на Сході. У серед. 1 тис. візантійсько-східнохристиян. цивілізація (від якої внаслідок розколів церковнихвідгалужувалися східні, пов'язані з негрекомовним населенням, церк. течії – несторіани Сирії, Месопотамії та Центр. Азії, монофізити Вірменії, Єгипту й Ефіопії), маючи своєю основою Візантію, виразно домінувала над західнохристиянською. Але відповідно до посилення держави франків та з її союзом з папським престолом, при збереженні решток міськ. самоврядування й становленні феод. військово-політ. ієрархії остання перетворювалася на центр динамічного розвитку, починаючи випереджати східнохристиянську та мусульманську цивілізації (здобутки яких вона використовувала) від 13, а особливо у 15 ст.

Від 3-ї чв. 9 ст., при визначній ролі першовчителів слов'ян Константина (Кирила) та Мефодія (див. Кирило та Мефодій), починає складатися слов'ян. субцивілізаційне відгалуження візантійсько-східнохристиян. цивілізації з власною (церковнослов'ян.) мовою писемної к-ри та богослужіння. В 11 ст. його основою стає Київська Русь, що набуває виразних рис окремої субцивілізації. Попри монгол. лихоліття (див. Монголо-татарська навала), за умов завоювання турками решток Візантії та православно-слов'ян. д-в Балкан, на ґрунті Київ. Русі складається й розвивається окрема слов'янсько-правосл. цивілізація у двох власних субцивілізаційних формах: західноправославна (укр. та білорус. землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої) і східноправославна (Моск. д-ва (див. Велике князівство Московське) з підкореним нею Новгородом Великим). Перша не змогла створити стійкої і потужної власної д-ви, але була відкрита досягненням католицько-протестанської Європи і, адаптовуючи їх на власному цивілізаційному ґрунті, у 17–18 ст. транслювала другій, сприяючи її модернізації. Друга, навпаки, створила потужне царство, але тривалий час відгороджувала себе від іноцивілізаційних впливів, вибірково сприймаючи окремі зх. досягнення через посередництво Києва. Специфікою розвитку слов'янсько-правосл. цивілізації було те, що, не встигнувши сповна оволодіти візантійсько-антич. спадщиною, вона після монгол. нашестя відроджувалася і розвивалася за наявності поруч потужного, динамічного центру світ. випереджаючого розвитку – західнохристиянсько-новоєвропейської, згодом – євроатлантичної (західної) цивілізації, при впливах та викликах з її боку. Внутр. саморозвиток найістотнішим чином деформувався дією зовн. сил, що визначило периферійний у багатьох відношеннях щодо Заходу статус слов'янсько-правосл. цивілізації Нового часу та, попри потужні досягнення кін. 19–20 ст., сьогодення.

На хвилі піднесення доби Відродження й наступних століть Захід розпочав глобальну колоніальну експансію. У Сх. Європі вона захлинулася в 1-й чв. 17 ст., а з Хмельниччини (див. Національна революція 1648–1676) розпочався зворотний процес, що тривав до серед. 20 ст. Проте в Новому світі, де іспанці зіткнулися з архаїчними д-вами давньосх. типу, а португальці в Бразилії та голландці, англійці й французи – у Пн. Америці – лише з первісними етносами, склалася принципово ін. ситуація. На теренах, захоплених Іспанією та Португалією, при поверховій християнізації та мовній асиміляції підкорених індіанців і завезених для роботи на плантаціях рабів-негрів, при етнорасовій міксації та просякненні формально катол. свідомості трансформованими первісними уявленнями корінних мешканців і чорношкірих невільників, у 16 ст. почалося формування латиноамер. субцивілізації. Після звільнення від колоніальної залежності та з початком формування власних націй-держав вона впродовж серед. 19 – 20 ст. набула вигляду окремої цивілізації в системі М.ц.с. Проте д-ви, що її складають, і за умов держ. суверенітету здебільшого перебувають у великій екон. і політ. залежності від євроатлантичної (зх.) цивілізації, головно від США. У Пн. Америці цивілізаційний процес набув ін. рис. Білі колоністи, переважно англомовні протестанти, майже не змішувалися з індіанцями (винищуючи та витискуючи їх у малопридатні для життя місця) та завезеними невільниками-неграми, у цілому зберігаючи свою цивілізаційну західнохристиян. ідентичність. Проте впродовж 19–20 ст. в системі зх. цивілізації утворився її північноамериканський субцивілізаційний анклав у складі США та Канади. Паралельно субцивілізаційних ознак дедалі виразніше набуває австралійсько-новозеландська філіація зх. цивілізації. Водночас, долаючи свій конфесійно-етномовний поділ, гол. чином на германомовно-протестанську Північ та романомовно-католицький Південь, Європейський Союз, що склався на ґрунті західнохристиянсько-новоєвроп. цивілізації пізнього середньовіччя та перших століть Нового часу, дедалі більше набуває характеру однієї з двох (поруч з Пн. Америкою) провідних субцивілізацій сучасної зх. цивілізації, до якої частково дотична й Пд. Африка з її численним протестантським населенням.

Відтак М.ц.с. сьогодні має складну структуру. Його центр. і провідною частиною виступає зх. цивілізація, що складається з двох потужних субцивілізацій: європейської (яка приблизно відповідає кордонам розширеного в 2004 ЄС) і північноамериканської, а також австралійсько-новозеландського і деяких ін. цивілізаційних анклавів. До неї дотичні слов'янсько-православна (або східнохристиянсько-євразійська) на східноєвропейсько-євразійських просторах та латиноамериканська цивілізації, що формувалися під потужним впливом і навіть при безпосередній участі (головно в Лат. Америці, але, деякою мірою, і в Сх. Європі) переселенців із Зх. Європи. Дві останні перебували і перебувають в екон. та, тією чи ін. мірою, політ. залежності від Заходу (головно США), проте (зокрема Росія і Бразилія) демонструють власну, відмінну від північноамер., позицію щодо міжнар. справ.

Поруч з М.ц.с. сьогодні у світі бачимо ще один цивілізаційний світ – китайсько-далекосхідний, у складі китайсько-східноазійської та японсько-далекосхідної цивілізацій. Крім них, окремими потужними цивілізаціями сьогодення є мусульмансько-афразійська та індійсько-південноазійська, тоді як Тропічну Африку, де на ґрунті традиційного язичницького сусп-ва схрестилися мусульманські й західноєвропейсько-християнські впливи можна вважати квазіцивілізаційною спільністю (див. також Квазіцивілізації), а Пд.-Сх. Азію, деякі країни якої належать до різних цивілізаційно-конфесійних спільнот (індуїстської, буддійської, конфуціанської, мусульманської, християнської), маємо визначити як трансцивілізаційну спільність. М.ц.с. виступає серед них найширшим і найпотужнішим цивілізаційним утворенням.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Гизо Ф. История цивилизации в Европе. СПб., 1898
  2. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. М., 1991
  3. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії, т. 1–2. К., 1995
  4. Його ж. Цивилизация перед судом истории. М.–СПб., 1995
  5. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002
  6. Пахомов Ю.Н. и др. Цивилизационные модели современности и их исторические корни. К., 2007.

Посилання:
  • ІМПЕРІЯ
  • АНТИЧНІСТЬ
  • АСИМІЛЯЦІЯ
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ЕТНОС
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • КВАЗІЦИВІЛІЗАЦІЇ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • НАЦІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ПАТРІАРХАТ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1918
  • РОЗКОЛИ ЦЕРКОВНІ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС
  • ВІЗАНТІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)