ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАКСИМЕНКО ФЕДІР ПИЛИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Білокінь С.І. МАКСИМЕНКО Федір Пилипович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Maksimenko_F_P (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАКСИМЕНКО ФЕДІР ПИЛИПОВИЧ

МАКСИМЕНКО Федір Пилипович (04.02(23.01).1896–06.07. 1983) – бібліограф-енциклопедист, книгознавець. Н. в с. Біленьке Катериносл. пов. Катериносл. губ. (нині село Запоріз. р-ну Запоріз. обл.) в сім'ї священика. Закінчив Катериносл. духовну семінарію, істор. відділ ф-ту професійної освіти Київ. ін-ту нар. освіти (1925). Працював у Всенар. б-ці України (нині Бібліотека національна України імені В.Вернадського; 1923–33), де пройшов аспірантуру з бібліографії (1929–31) і завідував відділом періодики. У зв'язку з плануванням укр. бібліографічного репертуару видав бібліографічну розвідку "Межі етнографічної території українського народу" (1927). Класичним став покажчик покажчиків М. "Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України" (1930) з розділами: загальним, Бессарабія, Волинь, Донщина, Катеринославщина, Київщина, Поділля, Полтавщина, Таврія-Крим, Харківщина, Херсонщина та Чернігівщина. Як визнано в науці, це найбільше досягнення укр. краєзнавчої бібліографії 1920–30-х рр. У цій праці вчений виступив як один із засн. укр. бібліографії другого ступеня (метабібліографії). Дніпропетровський геолог проф. Л.Іванов констатував: "[...] з мінералогії Волині в мене наведено 131 вказівку, у Вас із геології – лише 30, але на підставі Ваших вказівок можна розгорнути всю ту літературу, що вказав я". Разом з тим, до кожного розділу додано реєстр бібліографічних праць, з тих чи ін. причин не опублікованих, що заклало підвалини для досліджень бібліографічної думки та історії бібліографії. Високу оцінку праці М. дали М.Рубакін, О.Фомін, В.Вернадський, Л.Хавкіна та ін.

Взяв участь у підготовці колективної праці "Матеріали до бібліографії М.О. Скрипника" (1932). За звинуваченням "у саботажі наукової роботи, нацдемівщину та як вихідця з контрреволюційного табору" разом із видатними вченими Б.Зданевичем, О.Киселем, Г.Колядою, К.Копержинським, В.Кордтом, М.Ясинським та ін. звільнений з посади під час чистки академічних установ (1933), після чого тривалий час не мав постійної роботи. Ризикуючи собою, в умовах держ. терору збирав матеріали про україністичні видання, які не було реалізовано внаслідок наступу більшовизму. Зберіг низку рукописів В.Міяковського, Вас.Різниченка, О.Оглоблина. Відтоді до 1947 не зміг видати жодного наук. дослідження.

1950–74 – заст. директора б-ки Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет), де потім завідував відділом рукописів та рідкісної книги, названим після смерті М. його іменем. За оцінкою чл.-кор. АН УРСР П.Попова (1957), справу комплектування і бібліографії він поставив у Львів. ун-ті чи не найкраще в УРСР. Узяв участь в обговоренні проблем репертуару укр. книги (1947), що визначило його дальшу роботу. Працюючи як дослідник поза рамками офіц. структур, сам визначав характер і програму своїх робіт. Продовжуючи працю Д.Дорошенка "Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798–1897 роки" (Наук. ювілейний збірник УВУ в Празі, присвячений президентові Чеськословенської Республіки проф. Т.Г.Масарикові, ч. 1. Прага, 1925), зібрав "Матеріали до бібліографії української книжки ХIХ ст." (збереглись у кількох списках). Уклав покажчики "Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету" (1958) та "Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках" (1975). Як ініціативний бібліограф-теоретик сміливо розширив обсяг бібліографії, у своїх працях вводив до неї пристатейну (т. зв. наук. апарат) і навіть внутрішньостатейну (інтрастатейну). Його покажчики другого ступеня "Бібліографія української і російської бібліографії по історії УРСР" (1960, у співавт.), "Бібліографії зарубіжних видань з історії Української РСР" (1971; у співавт.) ввели в наук. обіг колосальну кількість невживаних в офіц. істор. літературі часів тоталітаризму джерел. Надолужили брак довідкових видань, що за тих умов не могли з'явитися, і були високо оцінені в бібліографічних центрах СРСР та за кордоном. М. налагодив листування й книгообмін з багатьма науковцями й наук. осередками, в т. ч. всупереч негативному ставленню кер-ва, із книгознавцями зх. д-в і української діаспори. Підтримуючи щирі дружні стосунки з Ю.Меженком, С.Масловим та ін. вченими до їхньої смерті, протягом десятиріч на свій страх і ризик постачав їх для роботи спецфондівськими виданнями.

М. підвів широку інформаційну базу під багатотомник "Історія міст і сіл Української РСР", упорядкувавши покажчик "Збірки історичних відомостей про населені пункти Української РСР" (окрема відбитка. – К., 1964; спершу друкувався в "Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР", 1963, № 4 – 1964, № 5; майже 1400 позицій укр., рос., польс., нім., румун. та франц. мовами). Це знайшло підтримку і мало широкий резонанс серед науковців усіх областей України, активізувавши їхні дослідження. Однак з огляду на політ. умови, деякі з них вийшли для службового користування. Уклав, відредагував та прорецензував десятки бібліографічних українознавчих покажчиків із красного письменства, історії, мист-ва, філософії, медицини мінералогії ("Минералогический сборник"за 1954–74), техніки, лісівництва, геології, палеонтології тощо. Серед проредагованих праць – капітальний 2-томний (у 4-х вип.) покажчик "Історія Києва" (1958–63), виданий Держ. істор. б-кою УРСР. Керував підготовкою покажчиків праць учених Львів. ун-ту (нині Львівський національний університет; 1962, 1974). Двічі звертався до аналізу праці В.Ігнатієнка "Бібліографія української преси, 1816–1916" (1930), намітивши перспективи подальшого вивчення укр. періодики.

Володів широкими інформаціями про українознавство 1920-х рр., зокрема про репресованих вчених. Маючи обмежені видавничі можливості, відродив характерний для 19 ст. жанр ученого листування. Користуючись великим авторитетом серед фахівців, впливав на розвиток гуманітарних студій 1960 – поч. 1980-х рр., передусім у галузі книгознавства та краєзнавства. Консультував великомасштабні проекти з укр. та світ. Бібліографії (П.Кеннеді ¥рімстед, І.Кауфман, І.Корнєйчик). Репрезентуючи укр. науку, його праці включались до списків умовних означень цитованої літератури, вміщуваних в узагальнюючих загальносоюзних та укр. бібліографічних працях. Зібрав коштовну б-ку з українознавства, до якої входили рідкісні й унікальні примірники.

П. у м. Львів

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Бутрин М.Л. Ф.П. Максименко: Бібліографічний покажчик. Львів, 1983
  2. Білокінь С. Наш перший бібліограф. "Наука і культура: Україна: Щорічник", (К.), 1986, вип. 20
  3. Його ж. Библиотека Ф.Ф. Максименко. В кн.: Актуальные проблемы теории и истории библиофильства. Л., 1989
  4. Його ж. Внесок Ф.П. Максименка до історично-географічної та краєзнавчої бібліографії. В кн.: Проблеми історичної географії України: Збірник наукових праць. К., 1991
  5. Швець Н. Засади і настанови Ф.П. Максименка у формуванні відділу рукописів і рідкісних книг. В кн.: Збірник наукових праць відділу рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка. Львів, 1997
  6. Королевич Н.Ф. Ф. Максименко. В кн.: Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ ст. К., 1998
  7. Білокінь С. Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було знищено, 1920–1941. В кн.: До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя, т. 2. К.–Львів, 2004
  8. Його ж. Повсякденні турботи повоєнних книгознавців (із листування Федора Максименка). В кн.: Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 11. К., 2007
  9. Дашкевич Я. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. Львів, 2007
  10. Домбровська Г., Панів Л. Федір Максименко: Біобібліографічний покажчик. В кн.: Збірник пам'яті українського бібліографа Федора Максименка. Львів, 2008.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЕССАРАБІЯ
  • БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • ДОРОШЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ІГНАТІЄНКО ВАРФОЛОМІЙ АНДРІАНОВИЧ
  • ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • КОПЕРЖИНСЬКИЙ КОСТЯНТИН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОРДТ ВЕНІАМІН
  • КИСІЛЬ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • МЕЖЕНКО ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МІЯКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ВАРЛАМОВИЧ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОПОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • РІЗНИЧЕНКО (РІЗНИКОВ) ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • УКРАЇНОЗНАВСТВО
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • ВЕРНАДСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • БІБЛІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • БІБЛІОГРАФОЗНАВСТВО
  • ІСТОРИЧНА БІБЛІОГРАФІЯ УКРАЇНІКИ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)