ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАМАЙ

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. МАМАЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mamay (останній перегляд: 25.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАМАЙ

МАМАЙ (р. н. невід. – п. 1380) – виходець з князівського роду монгол. племені кіят, якому в 14 ст. належало Лівобережжя Подніпров'я на південь від дніпровських порогів. Нелегітимний правитель Золотої Орди, засн. т. зв. Мамаєвої орди – політично протиставленої "Волзькому царству" та його столиці – Сараю ал-Джедід (див. Сарай-Берке). Уперше згадується в писемних джерелах у зв'язку з подіями кінця 1350-х рр. Рос. наративні джерела називають М. "темником", "ординським князем", інколи навіть "царем", а деякі сх. – еміром Криму, зятем хана Бірдібека (1357–59) і його управителем усіма держ. справами. Самостійна політ. кар'єра М. розпочалася в умовах загострення династичної кризи в Золотій Орді після смерті хана Бірдібека. У серпні 1361 М. зробив невдалу спробу звести на ханський трон у Сараї свого ставленика Абдуллу й змушений був рятуватися втечею на правий берег Волги. Його втручання в боротьбу династичних угруповань призвело до загальнополіт. кризи й розколу Золотої Орди 1362 по р. Волга на контрольоване сх. династами (Ордаїдами; нащадками Орда-Ічена, старшого брата Батия) "Волзьке царство" та конфронтуючу з ним "Мамаєву орду", територією якої стали степи Причорномор'я і Приазов'я і Криму (з 1365). М. тричі захоплював Сарай ал-Джедід (1362, 1367–68, 1372–74), поширив свою владу на волзький Булгар Великий (1370), але втримати їх не зміг. Будучи узурпатором і нечингізидом, М. реалізовував свою владу в Золотій Орді через ханів-маріонеток: Абдуллу (1361 –70), Мухаммед-Буляка (1370–79), Туляка (1379–80). На політ. арені виступав як дипломат і завойовник, реставратор держ. єдності й утрачених під час усобиць панівних позицій Золотої Орди в Сх. Європі. Насправді ж його дії за своїм характером і результатами були сеператистськими, внаслідок їх Ординська д-ва зазнала непоправних територіальних утрат, її екон. та воєнно-політ. потенціал, міжнар. позиції були значно ослаблені. В останнє десятиріччя правління енергійно добивався відновлення екон. та політ. залежності від Золотої Орди князівств Пн.-Сх. Русі. З цією метою організував кілька каральних нападів і великих походів на Переяславль-Рязанський (нині м. Рязань, РФ; 1370, 1373), Нижній Новгород (нині місто в РФ) і Новосіль (нині місто Орловської обл., РФ; обидва походи – 1375), його загони вщент розгромили московсько-нижегородське військо біля р. П'яна (прит. Сури, бас. Волги; 1377). Однак спроби М. завдати удару безпосередньо по Великому князівству Московському як гол. центру об'єднання північнорус. князівств та організації антиординської боротьби зазнали невдачі – мамаєві війська були розгромлені спершу на берегах р. Вожа (прит. Оки, бас. Волги; 1378) і остаточно – у Куликовській битві 1380. Втративши армію, М. втратив і підтримку ак-ординської знаті (див. Біла Орда), яка, будучи невдоволена засиллям у Сараї ал-Джедід кок-ординських царевичів (див. Синя Орда), майже 20 років слугувала йому за соціальну підпору. Восени 1380 ця знать перейшла на бік хана Тохтамиша, що поклало край розколу Ординської д-ви. М. втік до генуезької Кафи (нині м. Феодосія), де був убитий за наказом місц. властей. В історіографії особистість і політ. діяльність М. трактуються в цілому негативно й здебільшого в зовнішньополіт. аспекті, передусім – у контексті його взаємин з князівствами Пн.-Сх. Русі. Немалою мірою до цього спричинилася тенденційність писемних джерел, основу яких складають літописи та історико-літ. пам'ятки т. зв. Куликовського циклу, створені в процесі формування офіц. ідеології Рос. д-ви в кінці 15 – 1-й пол. 16 ст. В історії земель України-Русі 14 ст. роль М. не була такою однозначною. Опосередковані свідчення писемних джерел у своїй сукупності дають змогу стверджувати, що М. ще 1361 уклав спрямований проти джучидського Сараю союз з вел. кн. литов. Ольгердом, якому за допомогу, надану в ході антиординської кампанії Великого князівства Литовського 1362, поступився землями лісостепової зони Дніпровського правобережжя і лівобережжя, що було оформлене спец. надавчим ярликом (див. Ярлики ханські), який згодом став взірцем для складання всіх наступних документів такого роду.

Дж.: Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, т. 1. СПб., 1884; т. 2. М.–Л., 1941; Рогожский летописец. В кн.: ПСРЛ, т. 15, вып. 1. М., 1965; Сказания и повести о Куликовской битве. Л., 1982.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Russland: 1223–1502. Leipzig, 1943
  2. Wiesbaden, 1965
  3. Vernadsky G. The Mongols and Russia. New Haven, 1953, 1966
  4. Сафаргалиев М.Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960
  5. Бегунов Ю.К. Об исторической основе "Сказания о Мамаевом побоище". В кн.: "Слово о полку Игореве" и памятники Куликовского цикла. М.–Л., 1966
  6. Федоров-Давыдов Г.А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973
  7. Егоров В.Д. Золотая Орда перед Куликовской битвой. В кн.: Куликовская битва: Сборник статей. М., 1980
  8. Григорьев А.П. Золотоордынские ханы 60–70-х годов XIV в.: хронология правлений. В кн.: Историография и источниковедение истории стран Азии и Африки, вып. 7. Л., 1983
  9. Егоров В.Д. Историческая география Золотой Орды в XIII–XIV вв. М., 1985
  10. Halkоvic S. The Mongols of the West. Bloomington, Indiana, 1985
  11. Halperin Ch. J. Russia and Golden Horde. Bloomigton, 1985
  12. Його ж. The Tatar Yoke. Columbus, Ohio, 1986
  13. Tyszkiewicz J. Tatarzy na Litwie i w Polsce: studia z dziejów XIII–XVIII w. Warszawa, 1989
  14. Мухамадиев А.Г. Булгаро-татарская монетная система ХII–XV вв. М., 1993
  15. Козубовський Г. Мамаєва Орда в історії України. В кн.: III міжнародний Конгрес україністів. Харків, 26–29. VIII. 1996, ч. 1. Х., 1996
  16. Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема: можливий спосіб її розв'язання. К., 1998
  17. Варваровский Ю.Е. "Мамаева Орда" (по данным письменных источников и нумизматики). "Stratum plus" (СПб.–Кишинев–Одесса), 1999, № 6
  18. Горский А.А. Москва и Орда. М., 2000
  19. Шабульдо Ф.М. Чи був ярлик Мамая на українській землі? (до постановки проблеми). "ЗНТШ", 2002, т. 243
  20. Його ж. Про ярлик Мамая на землі України-Русі (постановка і спроба розв'язання проблеми). В кн.: Держави, суспільства і культури: Схід і Захід: Збірник на пошану Ярослава Пеленського. Нью-Йорк, 2004.

Посилання:
  • БАТИЙ, БАТУ, САЇН-ХАН
  • БІЛА ОРДА
  • БУЛГАР ВЕЛИКИЙ
  • ДНІПРОВІ ПОРОГИ
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • КУЛИКОВСЬКА БИТВА 1380
  • ОЛЬГЕРД
  • САРАЙ БЕРКЕ
  • СИНЯ ОРДА
  • ТОХТАМИШ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ЯРЛИКИ ХАНСЬКІ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ КІНЦЯ 14 – СЕРЕДИНИ 16 СТ.
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • ДМИТРІЙ ДОНСЬКОЙ
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • ГЛИНСЬКІ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУЛИКОВСЬКА БИТВА 1380
  • КИПРІЯН
  • ОЛЬГЕРД
  • ПЕРЕКОП
  • СТАРИЙ КРИМ, МІСТО АРК
  • СИНОПСИС ВИДАНИЙ У КИЄВІ (1674)
  • СИНЄВОДСЬКА БИТВА 1362
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • ТОХТАМИШ
  • УЛУС, УДІЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ В ПОСТМОНГОЛ
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)