ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАУТГАУЗЕН

  Бібліографічне посилання: Вронська Т., Пастушенко Т. МАУТГАУЗЕН [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mautgauzen (останній перегляд: 18.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАУТГАУЗЕН

МАУТГАУЗЕН (нім. – KZ Мauthausen) – нацистський концентраційний табір поблизу міста Маутгаузен і с. Гузен (обидва в Австрії). Створений 8 серпня 1938 як філіал концтабору Дахау, з березня 1939 – самостійний табір. Мав 52 філії, з яких найбільшими були Гузен (бл. 26 тис. в'язнів), Ебензеє (понад 18 тис.), Лінц (понад 6 тис.), Мельк (понад. 10 тис.). Табором управляв комендант (Альберт Зауер, з 9 лютого 1939 – Франц Цірайс), якому підпорядковувався гарнізон військ СС чисельністю від 1 тис. охоронців у 1941 до 6 тис. на поч. 1945.

У таборі утримувалися учасники антифашист. руху Опору з європ. країн, військовополонені, примусові цивільні робітники. М. став місцем "остаточного вирішення" для ромів (циган), польс. і угор. євреїв. З осені 1944 до М. стали евакуйовувати в'язнів ін. концентраційних таборів Третього рейху, до яких уже наближалися війська союзників.

1938 в М. було 300 в'язнів, у січні 1945 – понад 85 тис. За час існування концтабору М. через нього пройшло бл. 200 тис. в'язнів 30 національностей, у т. ч. 8,5 тис. жінок. Серед арештантів були також діти й підлітки. Останній в'язень був зареєстрований 3 травня 1945 під табірним номером 139 317. Багато бранців, у т. ч. й рад. військовополонені, знищені в таборі по акції "Куля" (див. далі), номерів не мали. Загалом у концтаборі М. та його філіях загинуло понад 100 тис. осіб.

М. був єдиним концтабором на території Рейху, який за нацистською класифікацією належав до 3-ї категорії. Це означало, що сюди належало направляти арештантів, які не "підлягали перевихованню" для їх "знищення через працю" (див. також Концентраційні табори). З осені 1941 для вбивства хворих і непрацездатних полонених, а також для масових убивств у М. використовували газову камеру.

Організований на початку як табір для робітників гранітної копальні "Вінер грабен" нім. підпр-ва з видобутку корисних копалин та каменю ("Deutsche Erd- und Steinwerke, GmbH" – DEST), що належало СС, згодом М. став джерелом рабської робочої сили для чисельних копалень, буд-ва штолень та підпр-в військ. індустрії Третього рейху. Дешеву працю в'язнів М. використовували на машинобуд. підпр-вах Даймлер-Бенц (Daimler-Benz), Штаєр-Даймлер-Пух АГ (Steyr-Daimler-Puch AG), металургійних підпр-вах концерну Герман-Герінг-Верк (Hermann-Goring-Werken), для виготовлення нових літаків з реактивним двигуном Мессершміт Ме 262, балістичних ракет Фау-2 (нім. назва R А4).

Найбільша кількість в'язнів у М. була з Польщі (бл. 44 тис.) та СРСР (бл. 15,5 тис. військовополонених та бл. 22,8 тис. примусо-вих цивільних робітників). Серед них була значна кількість жителів України: учасників підпілля Організації українських націоналістів, рад. підпілля, військовополонених та остарбайтерів, які втікали з місць примусової праці.

Перші 2 тис. рад. військовополонених потрапили до М. в жовтні 1941. Рад. полонені офіцери були в'язнями т. зв. Блоку смерті, створеного в М. навесні 1944 в бараці № 20 для акції "Куля". Згідно з таємним наказом нач. штабу Верховного головнокомандування силами Німеччини генерал-фельдмаршала В.Кейтеля від 2 березня 1944 до всіх військовополонених, унтер-офіцерів та офіцерів, упійманих при спробі втечі, необхідно застосовувати акцію "Куля", що означало страту через розстріл. У 20-му блоці шляхом щоденних методичних екзекуцій, голоду та антисанітарних умов з весни 1944 до лютого 1945 було вбито 5060 в'язнів. У ніч з 2 на 3 лютого 1945 р. 419 в'язнів 20-го блоку здійснили втечу. Внаслідок облави, що тривала 3 тижні, переважну більшість утікачів знищили. Вижило 11 осіб, серед яких 5 були родом з України. Останній учасник втечі з "Блоку смерті" киянин Михайло Рибчинський помер 2008.

5 травня 1945 концтабір М. був визволений 11-ю танк. д-зією 3-ї армії США. З осені 1945 до весни 1946 в бараках табору розміщувалися частини Червоної армії (з лютого 1946 – Радянська армія), а 1947 територію табору передали австрійс. уряду, за рішенням якого вона була перетворена в меморіальний комплекс. У травні 1970 було відкрито музей М. На території М. та його філій встановлено пам'ятники від країн, в'язні яких загинули в таборі. З 1948 (1963 був встановлений новий варіант) у М. стоїть пам'ятник генерал-лейтенанту Д.Карбишеву, який тут загинув. У травні 1957 було встановлено пам'ятник від СРСР. 1995 в Ебензеє встановлений пам'ятник від Світ. ліги укр. політ. в'язнів, 2000 в М. відкрився пам'ятник від України.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Мірчук П. У німецьких млинах смерті: Спомини з побуту в німецьких тюрмах і концлагерях 1941–1945. Нью-Йорк–Лондон, 1957
  2. Пирогов А.И. Этого забыть нельзя: Воспоминания бывшего военнопленного. Одесса, 1962
  3. Сахаров В.И. В застенках Маутхаузена. М., 1962
  4. Датнер Ш. Преступления немецко-фашистского вермахта в отношении военнопленных. М., 1963
  5. Смирнов С.С. Рассказы о неизвестных героях. М., 1964
  6. Maršalek H. Die Geschichte des Konzentrationslagers Mauthausen, Wien, 1995
  7. Марунчак М.Г. Українські політичні в'язні в нацистських концентраційних таборах. Вінніпег, 1996
  8. Mauthausen memorial: KZ-Gedenkstätte Mauthausen. Web: http://www.mauthausen-memorial.at.

Посилання:
  • ДАХАУ
  • КАРБИШЕВ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • КЕЙТЕЛЬ ВІЛЬГЕЛЬМ
  • КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ОСТАРБАЙТЕРИ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РУХ ОПОРУ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВІЙСЬКА СС

  • Пов'язані терміни:
  • КАРБИШЕВ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • РУХ ОПОРУ
  • ТАБІР
  • ВІНТОНЯК ОЛЕКСАНДР
  • ЗАКСЕНГАУЗЕН, ОРАНІЄНБУРГ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)