ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Станіславський В.В. МАЗЕПА Іван Степанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mazepa_I_S (останній перегляд: 23.05.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ

МАЗЕПА Іван Степанович (20. 03.1639–22.09.1709) – гетьман (1687–1709), військ. і політ. діяч, дипломат, князь (1707). Н. на хуторі на р. Кам'янка (прит. Росі, бас. Дніпра; згодом с. Мазепинці, нині село Білоцерківського р-ну Київ. обл.). Існують припущення про походження предків М. з князівського роду. Один із членів родини брав участь у Наливайка повстанні 1594–1596 і був страчений у Варшаві 1596.

Батько – Степан-Адам – був шляхтичем. За вбивство шляхтича Яна Зеленського засуджений на інфамію та смерть, згодом порозумівся з родиною вбитого і був поновлений у правах. 1654 згадувався як білоцерківський городовий отаман, був членом делегації укр. шляхти, направленої до боярина В.Бутурліна в Переяслав (нині м. Переяслав-Хмельницький). Пізніше підтримав І.Виговського та ідеї Гадяцького договору 1658, користувався прихильністю польс. короля Яна II Казимира Ваза, за привілеєм якого 1662 став черніг. підчашим. П. 1665. Мати – Марина, представниця шляхетського роду Мокієвських, після смерті чоловіка стала черницею під ім'ям Марії Магдалини. Була ігуменею Київського Свято-Вознесенського монастиря та Глухівського Свято-Успенського Преображенського монастиря. До смерті 1707 підтримувала сина, брала участь у його політ. справах. Сестра – Олександра, її сини І.Обидовський та А.Войнаровський служили при М.

М. навч. в Київ. колегіумі (див. Києво-Могилянська академія), єзуїтському колегіумі у Варшаві чи Полоцьку (нині місто Вітебської обл., Білорусь). Був покоєвим при польс. королі Яні II Казимирі Ваза, котрий відправляв його для здобуття освіти за кордон. Приблизно 1656–59 відвідав Німеччину, Італію і Францію, навч. артилер. справі в Нідерландах. Виконуючи дипломатичні доручення польського уряду, 1659 їздив до гетьмана І.Виговського, 1660 – до гетьмана Ю.Хмельницького, 1663 – до гетьмана П.Тетері. 1663 залишив службу при королів. дворі й перебував при батькові. Після його смерті став черніг. підчашим. Близько 1668–69 одружився з Ганною Фридрикевич, родинні зв'язки якої сприяли вступу М. 1669 на службу до гетьмана П.Дорошенка.

У П.Дорошенка М. був ротмістром надвірної корогви, можливо, виконував обов'язки генерального осавула, брав участь у Галицькій кампанії турецько-татарсько-українських військ 1672. Виконуючи дипломатичні доручення П.Дорошенка, 1673 їздив як посол до Криму, 1674 – до Переяслава на переговори з гетьманом І.Самойловичем і кн. Г.Ромодановським. Цього ж року по дорозі до Криму потрапив у полон до запорожців і був урятований від смерті завдяки заступництву кошового отамана І.Сірка. Під тиском росіян запорожці були змушені видати М. гетьману І.Самойловичу. Служив при дворі І.Самойловича, займався вихованням його дітей, їздив у держ. справах до Москви та виконував приватні доручення гетьмана, брав участь у бойових діях на захист Чигирина під час Чигиринських походів турецько-татар. військ 1677–78 (див. Російсько-турецька війна 1676–1681), а 1682 зайняв посаду ген. осавула.

Після невдалого походу на Кримський ханат 1687 (див. Кримські походи 1687 і 1689) разом з ін. укр. старшиною подав донос на І.Самойловича, взяв участь в організованій кн. В.Голіциним акції зі зміщення його з гетьманства. Після усунення І.Самойловича за вказівкою князя 25 липня 1687 був обраний гетьманом Війська Запорозького в таборі біля р. Коломак (див. Коломак, селище). Підписав Коломацькі статті 1687, що визначали подальші укр.-рос. відносини і стали значним кроком на шляху обмеження укр. суверенітету. З часу обрання й до 1689 був підконтрольний кн. В.Голіцину. Після держ. перевороту в Москві в серпні–вересні цього року домігся затвердження новим рос. кер-вом поданих гетьманом Моск. статей 1689, котрі значно корегували на користь Війська Запорозького положення Коломацьких статей 1687 й послабляли залежність Війська Запороз. від Рос. д-ви.

В умовах перебування Війська Запороз. під царською зверхністю М. докладав зусиль до об'єднання укр. земель у єдиній д-ві, утвердження міцної гетьман. влади, розбудови станової д-ви європ. зразка на основі традиційного укр. козац. устрою, прагнув надати гетьман. владі спадкового характеру. Для здійснення цих завдань М. використовував протекцію Рос. д-ви, підтримка якої давала змогу утримувати під контролем внутрішньополіт. ситуацію, протистояти зовн. противникам, зокрема під час їх збройних нападів. Сприяння протектора давало змогу проводити в руслі інтересів Війська Запороз. зовнішньополіт. акції, у т. ч. і з використанням військ. сили, насамперед проти Кримського ханату та Речі Посполитої. Протягом довгих років завдяки особистому авторитету й зв'язкам М. зумів зберегти позитивне ставлення до себе Москви. У результаті реальний вплив гетьмана на укр. справи був значно більшим, ніж це передбачали офіц. документи.

Через розвідників, агентів, полонених, шляхом збору інформації від приїжджих осіб М. вів постійне спостереження за міжнар. справами, підтримував відкриті чи таємні контакти з представниками влади всіх сусідніх політ. утворень, а саме: Туреччини, Крим. ханату, Білгородської орди, Валахії (див. Волощина), Молдавського князівства, Корони Польської та Великого князівства Литовського. Далеко не завжди це робилося за санкцією Рос. д-ви, часто до Москви повідомлення про такі зв'язки надходили після того, як певні задумки вже реалізовувалися. Точка зору гетьмана щодо взаємин із зазначеними країнами мала значний вплив на політ. позицію рос. верхівки.

Козац. військо під кер-вом М. під час російсько-турецької війни 1686–1700 брало участь у великих військ. акціях, проводило роботи із вдосконалення оборонної системи Війська Запороз. 1688 укр. війська на чолі з М. та рос. частини спорудили поблизу р. Самара Новобогородицьку фортецю – військ. базу для наступного походу на Крим та для контролю над Запорожжям (нині тут м. Новомосковськ). Цього ж року лівобережні війська відбивали невеликі напади татар та здійснили похід під Очаків. 1689 війська М. разом з рос. силами взяли участь у другому Крим. поході, котрий закінчився невдачею. При поверненні з походу біля Самари було зведено другу фортецю – Новосергієвську.

У період між Кримськими та Азовсько-Дніпровськими походами під кер-вом М. реалізувалися оборонні заходи на пд. кордонах Війська Запороз., відбивалися напади з боку Крим. ханату на Лівобережжі та Правобережжі, у т. ч. й ті, що були зорганізовані за участю Петра Іваненка. Були здійснені походи городових, правобереж. козаків та запорожців під Очаків, Казікермен (нині м. Берислав), Тягиню, на територію Буджаку і Крим. п-ова. 1692 М. зі своїми полками виступив проти татар. війська, яке приходило на південь Лівобережжя разом з П.Іваненком.

У першому Дніпровському поході 1695 (див. Азовсько-Дніпровські походи 1695–1696) укр. військам на чолі з гетьманом та рос. силам боярина Б.Шереметєва наприкінці липня – на початку серпня вдалося заволодіти турец. фортецями на пониззі Дніпра: найбільшою – Казікерменом – та 3-ма меншими укріпленими пунктами – Мустріткерменом, Мубсуреккерменом та Ісламкерменом. Оволодіння плацдармом дало змогу укр. козакам цього та наступного року здійснити походи на Чорне море. На поч. 1696 лівобережні війська не змогли ефективно протистояти спустошливому татар. набігу на землі Полтавського полку, Миргородського полку та Гадяцького полку. В липні цього року рос. та укр. війська взяли Азов, а частини, очолювані Б.Шереметєвим та М., охороняли Гетьманщину та Слобідську Україну від приходу противника і прикривали тил військам, які діяли під Азовом. У листопаді відбувся останній, але малорезультативний спільний похід лівобереж. і правобереж. козаків на Крим. ханат, під Дубоссари (нині місто в Молдові). У травні–жовтні 1697 та травні–серпні 1698 укр. сили, очолювані М., та рос. війська здійснили другий і третій Дніпровські походи, маючи на меті захоплення Очакова, однак ця мета не була досягнута через контрзаходи з боку Османської імперії. Навпаки, намагання турків і татар відбити втрачений плацдарм на нижньому Подніпров'ї змусили спрямувати максимум зусиль на його захист.

Після укладення перемир'я Рос. д-ви з Осман. імперією в січні 1699 гетьман займався питаннями охорони кордонів та підготовки до передачі туркам плацдарму на пониззі Дніпра, захопленого 1695. 1700 рос. цар Петро І нагородив М., другим після боярина Ф.Головіна, орденом св. апостола Андрія Первозваного (див. Андрія Первозваного орден) за воєнні дії проти турків і татар. А з серпня 1700 М. відправляв укр. частини на пн. для участі у Великій Пн. війні (див. Північна війна 1700–1721).

Реалізуючи плани політ. об'єднання укр. земель, М. намагався поширити свій вплив на Правобережну Україну. Він всебічно підтримував правобережне козацтво, котре можна було використати в разі наступу поляків на Лівобережну Україну, а також у боротьбі за владу над правобереж. теренами. Згідно з висновками сучасних істориків, приблизно з 1693 М. почав підштовхувати рос. уряд до приєднання Правобережжя, прийняття фастівського полковника С.Палія в підданство разом з козац. територією. Використовуючи як дипломатичні, так і військ. засоби, гетьман протидіяв заходам поляків із заселення правобереж. Подніпров'я, яке за умовами польсько-рос. "Вічного миру" 1686 мало залишатися незалюдненим.

1702 з відома М. на Правобережжі вибухнуло повстання, спрямоване проти намірів Речі Посполитої ліквідувати на цій території козац. устрій (див. Полковий устрій, Сотенний устрій). 1704, отримавши розпорядження рос. царя Петра I щодо воєн. підтримки польс. короля Августа ІІ Фридерика Сильного в протистоянні з прибічниками швед. короля Карла XII, М. вступає на Правобережжя. Гетьман використав цю ситуацію для об'єднання під своєю булавою укр. земель по обидва боки Дніпра. Цього року М. зайняв Білу Церкву, Корсунь (нині м. Корсунь-Шевченківський), Богуслав, Фастів, прийняв клейноди від правобереж. гетьмана наказного С.Самуся, заарештував білоцерківського полк. С.Палія. Арештом С.Палія М. усував для себе перешкоди в оволодінні правобереж. землями, а також запобігав розгортанню внутр. протистояння в Укр. козац. д-ві. 1705 лівобережне укр. військо зайняло Київщину, Волинь, частину Східної Галичини. На 1707 на Правобережжі вже існували Білоцерківський полк, Богуславський полк, Корсунський полк, Чигиринський полк, Уманський полк, Брацлавський полк і Могилівський полк.

М. вдалося значно обмежити політ. самостійність Запороз. Січі. Всі взаємини Москви із Запорожжям відбувалися при посередництві гетьмана. Аби домогтися цього, М. використовував методи політ., дипломатичного та екон. впливу. Найчастіше такі заходи практикувалися в тих випадках, коли гетьман хотів змусити низових козаків розірвати перемир'я з Крим. ханатом під час російсько-турецької війни 1686–1700. На поч. 18 ст. гетьман докладав зусиль для утримання під контролем запорожців, невдоволених втратою нижньодніпровських фортець, зведенням поблизу Чортомлицької Січі з допомогою лівобереж. козаків нової Кам'янозатонської фортеці (див. Кам'яний Затон), арештом запороз. делегації в Москві у зв'язку із пограбуванням на території Запорожжя грец. купців – турец. підданих, розмежуванням володінь між Осман. імперією й Рос. д-вою (див. Межова комісія 1705), використанням їх на пн. театрі воєн. дій. Акції запорожців, спрямовані проти царської та гетьман. влади, зокрема й підготовка Запороз. Січі до спільного з Крим. ханатом виступу проти Рос. д-ви 1702–03, до краю загострювали їхні взаємини з М. 1703 він пропонував Москві знищити Запороз. Січ.

Гетьманування М. позитивно позначилося на екон. розвиткові Укр. козац. д-ви: збільшувалася кількість населення, освоювалися запустілі та раніше не оброблювані землі, зростали вже існуючі та засновувалися нові населені пункти, розвивалися ремесла, промисли й торгівля. Політика гетьмана сприяла еволюції укр. сусп-ва в напрямку подальшого поділу на стани. Збідніле козацтво перетворювалося на підданих козацької старшини, шляхти і монастирів. М. видавав розпорядження, котрі законодавчо оформляли диференціацію козац. стану, водночас докладав чимало зусиль для оборони рядового козацтва від надмірного тиску з боку старшини, аби запобігти розвитку соціальних протестів. Особиста залежність селян перетворювалася на кріпосницьку. Відбувався процес повторного закріпачення селянства. На поч. 18 ст. на пн. та в центрі Лівобережжя нормою стала дводенна панщина.

Опорою центр. влади була козацька старшина, екон. основою існування якої були успадковані, надані гетьманом і полковниками, куплені, зайняті на незаселених землях (див. Займанщина) або відібрані в козаків, міщан та селян маєтності. Формування еліти Укр. козац. д-ви позначилося виникненням за М. особливих категорій старшини – знатних (значних) товаришів (див. Знатне (значне) військове товариство) та бунчукових товаришів, формалізацією процесу виборів на старшинські посади, зайняттям місць генеральної старшини та полковників козацьких прибічниками гетьмана, частина з яких була пов'язана з ним родинними зв'язками. Окремі особи протягом тривалого часу займали одні й ті ж керівні посади чи передавали їх родичам-спадкоємцям.

М. докладав зусилля для збереження за містами магдебурзького права, ліквідувати яке прагнула козац. старшина. Гетьманськими універсалами регулювалися взаємини між міщанами та козаками, міські мешканці зобов'язувалися виконувати різні повинності на користь міста, корегувалися питання діяльності судів. Гетьман особисто опікувався ливарництвом, паперовою пром-стю. Дослідники вважають, що саме М. запровадив обмеження вирубки лісів, яка відбувалася внаслідок бурхливого розвитку промислів. Гетьман вживав заходи стосовно забезпечення прав укр. купців (див. Купецтво), насамперед у Речі Посполитій. Реагував на обмежувальні заходи царської влади щодо експорту в Росію окремих товарів укр. вир-ва.

З початку гетьманування М. займався питаннями поліпшення боєздатності козац. війська шляхом зміни його структури. Військо мало бути скорочене, в його складі планувалося залишити козаків, які мали нести службу, т. зв. виборних козаків, та підпомічників, котрі повинні були допомагати виборним козакам при спорядженні на службу. Наприкінці 17 – на поч. 18 ст. найбільш мобільною частиною укр. військ. сил, з високим рівнем підготовки, якістю озброєння та спорядження стали наймані частини – охотницькі полки. Вони активно використовувалися як для підтримки внутрішньополіт. курсу, так і в зовн. конфліктах. Їх кількість зросла з 7 до 10 полків.

М. сприяв розвиткові укр. к-ри. Він докладав значних зусиль для відродження Києва як духовної столиці України, спрямовував значні кошти на церк. та цивільне буд-во, зокрема в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові, на Запороз. Січі, передавав церквам та монастирям багато церк. начиння, підтверджував старі та надавав нові маєтності монастирям. У цьому його підтримувала верхівка Війська Запороз. У держ. інтересах використовував значну культ. та політ. роль Церкви, контролював переміщення на вищих щаблях церк. ієрархії, відстоював інтереси укр. православ'я при виникненні ідеологічних розбіжностей із верхівкою Московського патріархату. М. приділяв значну увагу становищу правосл. укр. населення, яке залишалося під владою Речі Посполитої. Особливо вирізняються зусилля гетьмана, спрямовані на отримання дозволу моск. патріарха Адріана висвятити київ. митрополитом луцького єпископа Діонісія (Жабокрицького). За його підтримки було відновлено Переяслав. єпархію. За сприяння гетьмана Київ. академія одержала офіц. визнання свого статусу. На кошти гетьмана було збудовано новий учбовий корпус. Заклад отримав ряд майнових та грошових надань. При участі укр. володаря було засновано Чернігівський колегіум. Особливою увагою М. користувалося книгодрукування. Особисто гетьман відзначався вправністю у військ. мист-вах, умінням грати на муз. інструментах, писати вірші. М. колекціонував зброю та книги, твори мист-ва. Добре володів укр., польс., рос., лат. мовами, знав нім., італ., татар., до певної міри франц. мови.

Участь Війська Запороз. у Великій Пн. війні 1700–21 призвела до значних людських і матеріальних втрат. Це, як і наміри царської влади ліквідувати козац. устрій – основу політ. системи Війська Запороз., обумовило кризу у взаєминах з Рос. д-вою. Розвиток політ. ситуації міг призвести до нового поділу укр. земель між Річчю Посполитою і Росією в разі їх перемоги над Швецією або до втрати укр. державності при переході під польс. зверхність у разі швед. перемоги. У цій складній політ. ситуації укр. верхівка шукала вихід у нав'язуванні контактів з табором противників Росії. Сучасні дані дають можливість датувати початок цих взаємин 1701. З 1704 М. контактував з королем Станіславом Лещинським. На осінь 1707 у ході взаємин було домовлено, що Україна ввійде до складу Речі Посполитої на засадах Гадяцького договору 1658, а в перші місяці 1708, можливо, було укладено й попередню угоду між укр., польс. й швед. сторонами. У ситуації, яка склалася на 1708, укр. верхівка розглядала можливість входження в політ. систему Речі Посполитої під зверхністю Швеції, що мало забезпечити на певний час виконання Варшавою укладених домовленостей. Козац. верхівка поверталася до ідеї триєдиної Речі Посполитої, де, поряд з Польщею й Литвою, рівноправне місце в політ. системі зайняло б і Військо Запороз.

Прийнявши рішення про перехід на швед. бік, 24 жовтня 1708 М. покинув Батурин і вирушив на з'єднання із швед. королем Карлом XII. Разом з гетьманом до короля перейшли представники верхівки укр. політикуму – генеральний обозний І.Ломиковський, генеральний суддя В.Чуйкевич, генеральний писар П.Орлик, ген. осавули М.Гамалія й Д.Максимович, генеральний бунчужний Ф.Мирович, генеральний хорунжий І.Сулима, миргородський полк. Д.Апостол, прилуцький полк. Д.Горленко, лубенський полк. Д.Зеленський, охотницькі полковники Г.Ґалаґан і Я.Покотило та ін. й кількатисячний загін козаків. Перебуваючи в таборі швед. короля, гетьман доклав чимало зусиль до залучення українців на свій бік, його заходи допомогли організувати постачання швед. армії. М. намагався привернути на бік Карла ХII Правобережну Україну, Запороз. Січ, Крим. ханат і Туреччину, налагодити взаємодію із польс. королем Станіславом I Лещинським. Існують дані й про те, що він мав намір увійти в контакт з рос. царем Петром I, побачивши, що події розвиваються не на користь шведів. Не увінчалися успіхом переговори М. з полтав. полк. І.Левенцем наприкінці листопада 1708 з метою добитися переходу Полтави на свій бік. У березні 1709 до короля й гетьмана перейшла Запороз. Січ.

28 березня 1709 у Великих Будищах (нині село Диканського р-ну Полтав. обл.) було укладено українсько-швед. договір. Швед. король Карл XII, приймаючи гетьмана М. та кошового отамана К.Гордієнка під свою владу, зобов'язувався не чинити мирного договору з Рос. д-вою до того часу, поки Укр. козац. д-ва не буде повністю звільнена від Росії, а українцям не будуть повернені давні права й привілеї. Відсутність у договорі згадки про Річ Посполиту означала, що це питання мало вирішуватися залежно від розвитку подій.

У ході протистояння зі шведами рос. війська знищили гетьман. столицю Батурин, зруйнували Чортомлицьку Січ. За розпорядженням Петра I рос. правосл. церква проголосила М. анафему. Після поразки швед. армії в Полтавській битві 27 червня 1709 М. разом з Карлом ХII дістався до м. Бендери (нині місто Тігіна, Молдова), що знаходилося на території, підвладній осман. султану Агмеду III. У цьому місті він помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709. Похований на околиці с. Варниця, згодом був перепохований у церкві монастиря св. Юрія в м. Галац (нині місто в Румунії). Існують версії про знищення могили М. під час воєн. кампаній 18–20 ст. Наприкінці 1950-х – на поч. 1960-х рр. церква св. Юрія була зруйнована. Нині місце знаходження праху гетьмана невідоме.

Твори поетів і письменників (Вольтера, Д.-Н.Байрона, К.Рилєєва, В.Гюго, О.Пушкіна, Ф.Булгаріна, Ю.Словацького, Т.Шевченка, Б.Лепкого, Б.Брехта), художників (Т.Жеріко, Е.Делакруа, О.Верне, Л.Буланже) і композиторів (Ф.Ліста, П.Чайковського) зробили М. одним з найвідоміших українців світу.

Дж.: Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археографическою коммиссиею, т. 5. СПб., 1853; Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков, т. 1–2. Владимир, 1903; Літопис Самовидця. К., 1971; Величко С.В. Літопис, т. 1–2. К., 1991; З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. К., 1996; Патрік Гордон і його щоденник "Сіверянський літопис" (Чернігів), 2001, № 1; Листи Івана Мазепи: 1687–1691, т. 1. К., 2002; Універсали Івана Мазепи 1687–1709, кн. 1. К.–Львів, 2002; Універсали Івана Мазепи 1687–1709, ч. 2. К.–Львів, 2006; Гетман Иван Мазепа: документы из архивных собраний Санкт-Петербурга, вып. 1. 1687–1705 гг. СПб., 2007; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. К., 2007.


Література:
  1. Костомаров Н. Мазепа й мазепинцы. В кн.: Костомаров Н. Историческия монографии и исследования, т. 16. СПб., 1885
  2. Борщак І. Шведчина й французька дипломатія (за невиданими документами). В кн.: Всеукраїнська Академія наук. Історична секція: Науковий збірник за рік 1928, т. 27. К., 1928
  3. Петровський М. Нариси історії України XVII – початку XVIII століть (досліди над літописом Самовидця). Х., 1930
  4. Андрусяк М. Зв'язки Мазепи з Станиславом Лєщинським і Карлом XII. "ЗНТШ: Праці історично-філософічної секції" (Львів), 1933, т. 152
  5. Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. Варшава, 1934
  6. Мазепа: Збірник, т. 1–2. Варшава, 1938
  7. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. К., 1959
  8. Kentrzynskyj B. Mazepa. Stokholm, 1962
  9. Соловьев С.М. История России с древнейших времен, кн. 8 (т. 15–16). М., 1962
  10. Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiej wobec sprawy Ukrainy na przełomie XVII–XVIII w. Wrocław–Warszawa–Kraków, 1963
  11. Сергієнко Г.Я. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII і на початку XVIII ст. К., 1963
  12. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст. К., 1986
  13. Возгрин В.Е. Россия и европейские страны в годы Северной войны: История дипломатических отношений в 1697–1710 гг. Л., 1986
  14. История Северной войны: 1700–1721 гг. М., 1987
  15. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах 1687–1709. Мюнхен, 1988
  16. Павленко Н.И. Петр Великий. М., 1990
  17. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків, т. 3. К., 1991
  18. Субтельний О. Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст. К., 1994
  19. Wójcik Z. Jan Sobieski: 1629–1696. Warszawa, 1994
  20. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII–XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997
  21. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI–XVIII ст. К., 1998
  22. Gierowski J. Rzeczpospolita w dobie złotej wolności (1648–1763). Kraków, 2001
  23. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Нью-Йорк–К.–Львів–Париж–Торонто, 2001
  24. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. Дніпропетровськ, 2003
  25. Історія української культури: Українська культура другої половини XVII–XVIII століть, т. 3. К., 2003
  26. Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. К., 2003
  27. Чухліб Т. Гетьмани і монархи: Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714 рр. К. –Нью-Йорк, 2003
  28. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. К., 2004
  29. Станіславський В.В. Запорозька Січ та Річ Посполита: 1686–1699. К., 2004
  30. Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. К., 2005
  31. Григорьев Б. Карл ХII, или пять пуль для короля. М., 2006
  32. Сокирко О. Лицарі другого сорту: Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1726 рр. К., 2006
  33. Таирова-Яковлева Т. Мазепа. М., 2007.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)

Див. також ресурси Eлектронної бібліотеки:
  1. (1931) Ілько Борщак, Рене Мартель Іван Мазепа
  2. (1959) Січинський В. Іван Мазепа : людина і меценат   
  3. (1992) Костомаров Н. Мазепа   
  4. (1996) З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи
  5. (2001) Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба   
  6. (2005) Мазепина книга   
  7. (2007) Доба гетьмана Івана Мазепи в документах   
  8. (2008) Гетьман Іван Мазепа : постать, оточення, епоха. Зб. наукових праць
  9. (2008) Іван Мазепа і його доба : історія, культура, національна пам’ять   
  10. (2009) Ковалевська Ольга Мазепіана : матеріали до бібліографії (1688–2009)   
  11. (2010) Листи Івана Мазепи. Т. 2   
  12. (2011) Таирова-Яковлева Т.Г. Иван Мазепа и Российская империя. История "предательства"
  13. (2012) Когут З., Мезенцев В., Коваленко В., Ситий Ю. Садиби Івана Мазепи в Батурині
  14. (2013) Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві XX – початку XXI ст.   
  15. (2013) Таїрова-Яковлева Т. Г. Іван Мазепа і Російська імперія. Історія "зради”

Посилання:
  • АДРІАН
  • АГМЕД ІІІ
  • АНАФЕМА
  • АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО ОРДЕН
  • АПОСТОЛ ДАНИЛО ПАВЛОВИЧ
  • АВГУСТ ІІ
  • АЗОВ
  • АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-1696
  • БАТУРИН
  • БЕРИСЛАВ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛГОРОДСЬКА ОРДА
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БОГУСЛАВ
  • БОГУСЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • БРАЦЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • БУДЖАК
  • БУНЧУКОВІ ТОВАРИШІ
  • БУТУРЛІН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЧАЙКОВСЬКИЙ ПЕТРО ІЛЛІЧ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ
  • ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ЕЛІТА
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАДЯЦЬКИЙ ПОЛК
  • ГАЛИЦЬКА КАМПАНІЯ ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК
  • ГАМАЛІЯ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР
  • ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОБОЗНИЙ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ БУНЧУЖНИЙ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ХОРУНЖИЙ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ОСАВУЛ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУДДЯ
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ
  • ГЛУХІВ
  • ГЛУХІВСЬКИЙ СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ГОЛІЦИН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГОРДІЄНКО КОСТЬ
  • ГОРЛЕНКО ДМИТРО ЛАЗАРЕВИЧ
  • ГОРОДОВИЙ ОТАМАН
  • ІНФАМІЯ
  • ІВАНЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КАМ'ЯНИЙ ЗАТОН
  • КАРЛ XII
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687
  • КОЛОМАК
  • КОРОНА ПОЛЬСЬКА, ПОНЯТТЯ ТА НАЗВА ДЕРЖАВИ
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 І 1689
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУПЕЦТВО
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЛЕПКИЙ БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ
  • ЛІСТ (LIST) ФЕРЕНЦ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛОМИКОВСЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МЕЖОВА КОМІСІЯ 1705
  • МІЩАНИ
  • МІСТО
  • МОГИЛІВСЬКИЙ ПОЛК
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВА
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • НАДВІРНА КОРОГВА
  • НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ (1594-1596)
  • НОВОМОСКОВСЬК
  • ОБИДОВСЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • ОЧАКІВ
  • ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ
  • ОРЛИК ПИЛИП
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПАНЩИНА
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПІДЧАШИЙ
  • ПІДПОМІЧНИКИ
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПОЛКОВНИК КОЗАЦЬКИЙ
  • ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОМОДАНОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1676–1681
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700
  • РИЛЄЄВ КІНДРАТ ФЕДОРОВИЧ
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • ШЕРЕМЕТЄВ БОРИС ПЕТРОВИЧ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СІРКО ІВАН
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СЛОВАЦЬКИЙ ЮЛІУШ
  • СОТЕННИЙ УСТРІЙ
  • СТАНІСЛАВ-БОГУСЛАВ ЛЕЩИНСЬКИЙ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СУЛИМА ІВАН
  • ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ТЯГИНЯ
  • УМАНСЬКИЙ ПОЛК
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЙНАРОВСЬКИЙ АНДРІЙ
  • ВОЛОЩИНА
  • ВОЛЬТЕР
  • ВОЛИНЬ
  • ВИБОРНІ КОЗАКИ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • ЗАЙМАНЩИНА
  • ЖАБОКРИЦЬКИЙ ДІОНІСІЙ
  • ЗНАТНЕ (ЗНАЧНЕ) ВІЙСЬКОВЕ ТОВАРИСТВО

  • Пов'язані терміни:
  • АНАФЕМА
  • АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО ОРДЕН
  • АПОСТОЛ ДАНИЛО ПАВЛОВИЧ
  • АРХІВ КОША ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ
  • АЗОВСЬКО-ДНІПРОВСЬКІ ПОХОДИ 1695-1696
  • БАЛЮЗ ЖАН КАЗИМИР
  • БАРДІЛІ ЙОГАН ВЕНДЕЛЬ
  • БАРВІНКОВЕ
  • БАТУРИН
  • БАТУРИНСЬКИЙ КРУПНИЦЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • БЕНДЕРСЬКА КОМІСІЯ 1709 Р.
  • БЕРИСЛАВ
  • БІБЛІОТЕКИ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛОГОРОДСЬКИЙ ШЛЯХ
  • БОГОРОДИЦЬКА ФОРТЕЦЯ
  • БОРОЗДНИ (БОРОЗНИ)
  • БРАТКОВСЬКИЙ ДАНИЛО БОГДАНОВИЧ
  • БРЕЧИЦЬКИЙ БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ АНДРОНИКІВ МОНАСТИР
  • БУЛАВІНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1707-1709 РР.
  • БУНЧУКОВІ ТОВАРИШІ
  • БУТОВИЧІ
  • ЧЕЧЕЛЬ ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЧЕЧЕЛЬНИК, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧЕХИ В УКРАЇНІ
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ДРУКАРНЯ
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ
  • ЧЕТВЕРТИНСЬКІ
  • ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ
  • ЧУЙКЕВИЧИ
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • ДМИТРАШКИ-РАЙЧІ (ДУМИТРАШКИ)
  • ДОГОВІРНІ СТАТТІ УКРАЇНСЬКИХ ГЕТЬМАНІВ
  • ДОМНИЦЬКИЙ (ДУМНИЦЬКИЙ) МОНАСТИР РІЗДВА БОГОРОДИЦІ
  • ДРАГИНИЧ (ДРЕШНИЧ, ГРЕДІНОВИЧ) ЯН
  • ДРЕВНЯЯ РОССИЙСКАЯ ВИВЛИОФИКА
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ДУДКО ФЕДІР
  • ДУНІН-БОРКОВСЬКІ
  • ДИМИТРІЙ РОСТОВСЬКИЙ
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЄНСЕН (JENSEN) АЛЬФРЕД
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ФАСТІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ФІЛІГРАНОЛОГІЯ, ФІЛІГРАНОЗНАВСТВО
  • ФРАНЦІЯ, ФРАНЦУЗЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ГАДЯЦЬКИЙ ПОЛК
  • ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКУ ПОВСТАННЯ 1687
  • ГАМАЛІЇ
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА
  • ГЕРЦИКИ
  • ГЕТЬМАНАТУ ІНСТИТУТ (1649–1764)
  • ГЛУХІВСЬКИЙ СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ГОЛЬДЕЛЬМАН СОЛОМОН ІЗРАЇЛЕВИЧ
  • ГОЛІЦИН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГОРДІЄНКО КОСТЬ
  • ГОРЛЕНКО ДМИТРО ЛАЗАРЕВИЧ
  • ГОРЛЕНКИ
  • ГРИВНЯ
  • ГУДИМИ-ЛЕВКОВИЧІ
  • ІСКРА ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ІСКРА ЗАХАР ЮРІЙОВИЧ
  • ІСКРИЦЬКІ
  • ІСТОРІЯ РУСІВ, ИСТОРІЯ РУСОВЪ
  • ІСТОРИЧНІ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ
  • ІВАНЕНКО ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КАМ'ЯНИЙ ЗАТОН
  • КАНДИБИ
  • КАПШУЧЕНКО ПЕТРО САВИЧ
  • КАРЛ XII
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • КАЗІКЕРМЕН, КИЗИКЕРМЕН
  • КЕНТРЖИНСЬКИЙ БОГДАН
  • ХРОНІКА КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ
  • КЛЕЙНОДИ КОЗАЦЬКІ
  • КОЧУБЕЙ ВАСИЛЬ ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • КОДАК
  • КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687
  • КОЛОМАК
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРОСТОВЕЦЬ ВОЛОДИМИР КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КОСАГОВ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • КОВАНЬКИ
  • КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА
  • КОЗАЦТВО І ФОЛЬКЛОР
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЖУХОВСЬКІ-ФЕРЕНСБАХИ
  • КРАТКАЯ ЛЕТОПИСЬ МАЛОЙ РОССИИ С 1506 ПО 1776 ГОД, С ИЗЪЯВЛЕНИЕМ НАСТОЯЩЕГО ОБРАЗА ТАМОШНЕГО ПРАВЛЕНИЯ И С ПРИОБЩЕНИЕМ СПИСКА ПРЕЖДЕ БЫВШИХ ГЕТМАНОВ, ГЕНЕРАЛЬНЫХ СТАРШИН, ПОЛКОВНИКОВ И ИЕРАРХОВ
  • КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 І 1689
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРМАН ДАНІЕЛЬ
  • КРОКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (ЙОСАФ)
  • КРУК ГРИГОРІЙ ЯКОВИЧ
  • КРЮКОВ БОРИС ІВАНОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКИЙ БРАТСЬКИЙ БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИКІЛЬСЬКИЙ ПУСТИННИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
  • ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКИЙ МОНАСТИР ТА ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР.
  • ЛЕБЕДИН
  • ЛЕПКИЙ БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ
  • ЛЕВЕНЦІ
  • ЛЕЗЮР ШАРЛЬ-ЛУЇ
  • ЛІМ'Є (DE LIMIERS) АНРІ-ФІЛІПП ДЕ
  • ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ
  • ЛИТОВСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО
  • ЛИТВИНЕНКО СЕРГІЙ
  • ЛІВОБЕРЕЖНЕ ПОВСТАННЯ 1687
  • ЛИЗОГУБИ
  • ЛОХВИЦЯ
  • ЛОМИКОВСЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛОМИКОВСЬКІ
  • ЛУК'ЯНОВ ІОАНН ТА ЙОГО ТВІР ХОЖДЕНИЯ В СВЯТУЮ ЗЕМЛЮ МОСКОВСКОГО СВЯЩЕННИКА ИОАННА ЛУКЬЯНОВА: 1701–1703.
  • МАКСИМОВИЧ ІОАНН
  • МАКСИМОВИЧІ
  • МАНЬКІВСЬКИЙ ФЕДІР (ТЕОДОР) ІВАНОВИЧ
  • МАРКЕВИЧ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКОВИЧІ (МАРКЕВИЧІ)
  • МАЦЬКІВ ТЕОДОР ІВАНОВИЧ
  • МАЗЕПИНСТВО
  • МЕННІНГ КЛАРЕНС-ОГАСТУС
  • МЕНШИКОВ ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ
  • МЕРІМЕ (MÉRIMÉE) ПРОСПЕР
  • МЕЖОВА КОМІСІЯ 1705
  • МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС
  • МГАРСЬКИЙ ЛУБЕНСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ
  • МОКІЄВСЬКИЙ КОСТЯНТИН
  • МОКРІЄВИЧІ
  • МОНАРХІЯ
  • МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • МОСКВА
  • МУШКЕТИК ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ІМЕНІ В.В.ТАРНОВСЬКОГО ЧЕРНІГІВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА.
  • МИРОВИЧІ
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • НАХИМОВСЬКИЙ ФЕДІР
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • НІШТАДТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1721
  • НІЖИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • НОБІЛІТАЦІЯ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ГУРТОК
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • НОВІ ШЛЯХИ - ЖУРНАЛ
  • НОВИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ ІЛЛІЧ
  • ОБИДОВСЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • ОЧКОВЕ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ
  • ОРЛИК ГРИГОРІЙ
  • ОРЛИК ПИЛИП
  • ОСТРОГОЗЬК
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПАЛАДІЙ ЯРОСЛАВ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПАНЩИНА
  • ПАСЕК ЯН-ХРИЗОСТОМ
  • ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
  • ПЕРЕВОЛОЧНА
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПІДПОМІЧНИКИ
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПОЛОВЕЦЬ СЕМЕН
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709
  • ПОЛТАВСЬКЕ ЄПАРХІАЛЬНЕ ДАВНЬОСХОВИЩЕ
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ПОЛУБОТКИ
  • ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ПРАПОР ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНИ
  • ПРОПІНАЦІЯ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ПИСЬМА И БУМАГИ ИМПЕРАТОРА ПЕТРА ВЕЛИКОГО
  • РАДА ГЕНЕРАЛЬНОЇ СТАРШИНИ
  • РАНГИ ЗНАЧНОГО ВІЙСЬКОВОГО ТОВАРИСТВА
  • РАВИЧ ІВАН АНДРІЙОВИЧ
  • РІГЕЛЬМАН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • РІЗНИЧЕНКО (РІЗНИКОВ) ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ
  • РОМНИ
  • РОСІЯ
  • РОСІЯНИ В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1710–1711
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700
  • РИХЛІВСЬКИЙ ПУСТИННО-МИКІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР
  • САМАРА
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • СЕМЕНТОВСЬКИЙ МИКОЛА МАКСИМОВИЧ
  • СЕРБИНИ ПРІЗВИЩЕ
  • СЕРДЮКИ
  • ШЕРЕМЕТЄВ БОРИС ПЕТРОВИЧ
  • ШЕРЕР ЖАН-БЕНУА
  • ШЕВЧУК ВАЛЕРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ШУМЛЯНСЬКИЙ ЙОСИП
  • ШВЕЦІЯ, КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ
  • СІЧ - ОРГАНІЗАЦІЯ ГАЛИЧИНИ
  • СІЧИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЮХИМОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ
  • СЛАБЧЕНКО ЄВГЕН
  • СЛОВАЧЧИНА
  • СОФІЯ ОЛЕКСІЇВНА
  • СОФІЙСЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СОЛОВЙОВ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • СОШЕНКО ІВАН МАКСИМОВИЧ
  • СОСЮРА ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • СТАХОВСЬКИЙ АНДРІЙ
  • СТАНІСЛАВ-БОГУСЛАВ ЛЕЩИНСЬКИЙ
  • СТАЦІЯ
  • СУБТЕЛЬНИЙ ОРЕСТ МИРОСЛАВОВИЧ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ТАЄМНА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ТАНСЬКІ, РІД
  • ТЕАТР ЄВРОПИ - ХРОНІКА
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • ТРАХТЕМИРІВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ТРОЩИНСЬКІ, РІД
  • ТИГІНА, МІСТО
  • УКРАИНСКИЙ НАРОД В ЕГО ПРОШЛОМ И НАСТОЯЩЕМ – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (1914-1916)
  • УМАНЕЦЬ ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ
  • УНІВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ВАРВАРА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ
  • ВЕБЕР ХРИСТИЯН ФРІДРІХ
  • ВЕЛИЧКО САМІЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ТА ЙОГО ЛІТОПИС
  • ВЕПРИЦЬКА ОБОРОНА 1708-1709 РР.
  • ВІЛЬНИЙ НАРОД
  • ВІННИЦЯ
  • ВОЙНАРОВСЬКИЙ АНДРІЙ
  • ВОЛЬТЕР
  • ВУЯХЕВИЧ-ВИСОЧИНСЬКИЙ МЕЛЕНТІЙ
  • ВИБОРНІ КОЗАКИ
  • ЯСИНСЬКИЙ ВАРЛААМ
  • ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН
  • ЙОКАЇ МОР
  • ЗАПИСКИ О ЮЖНОЙ РУСИ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
  • ЗАРУДНИЙ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • ЗАТИРКЕВИЧІ
  • ЗЕЛЕНСЬКІ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЖАБОКРИЦЬКИЙ ДІОНІСІЙ
  • ЖАБОТИНСЬКИЙ СВЯТО-ОНУФРІЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЖУЧЕНКО (ЖУК) ФЕДІР ІВАНОВИЧ
  • ЖУЧЕНКИ ТА ЖУКОВСЬКІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)