ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МІГРАЦІЯ ЗОВНІШНЯ (МІЖДЕРЖАВНА)

  Бібліографічне посилання: Малиновська О.А. МІГРАЦІЯ зовнішня (міждержавна) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Migratsiya_zovnishnya (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІГРАЦІЯ ЗОВНІШНЯ (МІЖДЕРЖАВНА)

МІГРАЦІЯ зовнішня (міждержавна) – переміщення з однієї д-ви на територію іншої для постійного або тимчасового проживання. Кількість мігрантів, тобто осіб, які проживають не в тих країнах, де вони народилися, 1910 становила 33 млн в усьому світі. Через 55 років вона подвоїлася (65 млн у 1965). Однак у 1990 у світі було вже 120 млн, а на поч. 21 ст. – 175 млн мігрантів.

М. поділяється на еміграцію, тобто вибуття, та імміграцію, або прибуття. Найбільше відповідає змістові поняття "міграція" незворотна М., тобто остаточне переселення. Усі ін. її види можна назвати тимчасовими. Одним з найбільш поширених з них є трудова М. (М. робочої сили) – переміщення з метою працевлаштування. У світі налічується щонайменше 70 млн працівників-мігрантів.

Широкого поширення набули вимушені міграції. Зумовлені політ., етнічними та ін. переслідуваннями, воєн. конфліктами, потоки біженців обчислюються прибл. 20 млн осіб.

Зовн. міграції населення в сучасній Україні зазнали істотних змін. Їх розвиток відбувався, з одного боку, під впливом традиційних міграційних зв'язків, а з другого – у рамках цілком нових геогр., правових та екон. реалій, створених виникненням нових д-в, ринковими реформами, більшою відкритістю до світу, включенням у світ. міграційні процеси.

Найбільш інтенсивним залишається обмін населенням між Україною і колиш. республіками СРСР, проте його обсяги значно зменшилися. 2008 брутто-міграція становила 44,8 тис. осіб, тобто була майже в п'ятнадцять разів меншою, ніж у перші роки після розпаду СРСР.

Для поч. 1990-х рр. в Україні було типовим значне переважання в'їзду над виїздом. Додатне міграційне сальдо, яке швидко збільшувалося уже наприкінці 1980-х (1989 – 44,3 тис., а 1990 – 79,3 тис. осіб), різко зросло: 1991 – 206,5 тис., 1992 – 288 тис. осіб. Міграційний приріст забезпечувався передусім поверненням на Батьківщину вихідців з України. З "гарячих точок" Співдружності Незалежних Держав прибували також представники корінного населення. 1992 було офіційно зареєстровано 62 тис. біженців із зони воєнних дій у Придністров'ї (Молдова). Пізніше притулок надавався жертвам війни з Абхазії (Грузія; 3 тис. осіб), Чечні (РФ; 2 тис. осіб), Таджикистану (бл. 5 тис. осіб).

У серед. 1990-х відбулося значне скорочення в'їзду в Україну. Вперше у повоєнний період сальдо М. стало від'ємним і досягло в 1994 р. 91,6 тис. осіб.

Проте невдовзі, завдяки стабілізації економіки України, М. між Україною і пострад. д-вами набула в цілому паритетного характеру. 1999 від'ємне сальдо впало до –0,5 тис., а від 2004 набуло додатного значення. 2008 з країн СНД та Балтії прибули на 15 тис. осіб більше, ніж вибули.

Загалом від 1991 до 2008 в Україну з країн СНД та Балтії прибули понад 2,2 млн осіб. Понад половина з них – у 1991–93. Вибули за той же період бл. 2 млн осіб. Таким чином, додатне сальдо становило прибл. 250 тис.

Воно, однак, перекривалося еміграцією до країн, які не входили свого часу до СРСР. Після 1991 з України в ці країни виїхали понад 600 тис. громадян, в'їхали з них – прибл. 150 тис. (у т. ч. військовослужбовці Радянської армії, що виводилася з Центр. Європи).

Еміграція на Захід поступово скорочувалася. Досягши піку в 1990 (понад 90 тис. осіб), у 2008 вона становила лише 7,5 тис. осіб, тобто майже в дванадцять разів менше. Зникло її етнічне забарвлення. На поч. 1990-х рр. понад 60 % вибулих становили євреї, але в 2005 – лише 5,6 %. Натомість 55 % емігрантів були етнічними українцями (1991 – 14,8 %). Змінилася географія країн призначення: 1995 до Ізраїлю прямували 38,9 % емігрантів, а 2008 – лише 14,3 %. Натомість до США та Німеччини виїхали понад половина емігрантів.

Демократизація сусп. життя усунула політ., етнічні, реліг. причини еміграції. Водночас відкриття кордонів створило можливості для досягнення громадянами осн. мети еміграції – підвищення рівня життя – шляхом тимчасових поїздок за кордон з метою заробітку. Це спричинило зростання тимчасової трудової М., обсяги якої оцінюються у 2–3 млн осіб. У Польщі на заробітках перебувають 300 тис. громадян України, в Італії та Чехії – по 200 тис., у Португалії – 150 тис., Іспанії – 100 тис., Туреччині – 35 тис., у США – 20 тис. Чисельність українців, котрі працюють у РФ, оцінюється в 1 млн осіб.

Трудова М. забезпечує добробут багатьох сімей, вона є джерелом валютних надходжень, які оцінюються у 4–6 млрд доларів США щорічно. Водночас серйозною проблемою залишається те, що частина працівників-мігрантів виїжджає за кордон за туристичними чи приватними візами, працює без належних дозволів, фактично нелегально. Найгіршою формою зловживань у сфері міграції є торгівля людьми, зокрема продаж жінок у сексуальне рабство.

Крім виїзду за кордон власних громадян, включення у світ. міграційні процеси виявилося для України в тому, що після здобуття незалежності на її території з'явилися біженці, а також транзитні нелегальні мігранти з азіат. та афр. країн.

Бл. 2 тис. іноземців щорічно клопочуться про набуття статусу біженця в Україні. Офіційно визнаних біженців проживає в д-ві бл. 2 тис. Це громадяни понад 40 країн світу, найбільше серед них афганців.

Упродовж 1991–2008 на кордонах України було затримано понад 100 тис. нелегальних мігрантів. Кількість порушників збільшилася із 148 осіб у 1991 до 14,6 тис. у 1999, або майже в 100 разів. Посилення охорони держ. кордону, удосконалення візового контролю дали змогу загальмувати наростання нелегальної М. через Україну. Кількість затриманих почала скорочуватися. На поч. 21 ст. вона становила бл. 5 тис. на рік. Найбільше серед них – громадян Молдови, РФ, Індії, Пакистану, Афганістану.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Пирожков С. та ін. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії. К., 1997
  2. Піскун О. Основи міграційного права: порівняльний аналіз: Навчальний посібник. К., 1998
  3. Зовнішні трудові міграції населення України. К., 2002
  4. Шульга Н. Великое переселение народов: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. К., 2002
  5. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна доповідь уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. К., 2003
  6. Малиновська О. Біженці в світі та в Україні: моделі вирішення проблеми. К., 2003
  7. Пирожков С. та ін. Внешние трудовые миграции в Украине: социально-экономический аспект. К., 2003
  8. Малиновська О. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями. К., 2004.

Посилання:
  • ЕМІГРАЦІЯ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

  • Пов'язані терміни:
  • АГРАРНЕ ПЕРЕНАСЕЛЕННЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)