ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МІСТО

  Бібліографічне посилання: Мовчан О.М. МІСТО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Misto (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МІСТО

МІСТО – великий населений пункт, населення якого зайняте звичайно поза сферою сільс. госп-ва. До кінця 18 ст., – як правило, укріплене поселення, осередок соціально-екон., культ. та реліг. життя, часом влади, жителі якого займаються переважно ремеслами і торгівлею. Міста виникають унаслідок відокремлення ремесла від землеробства, торгівлі від вир-ва, майнового і соціального розшарування сусп-ва. Перші міста на території України з'явилися в 6–5 ст. до н. е.: античні міста-держави Пн. Причорномор'я – Тіра, Ольвія, Херсонес Таврійський, Феодосія, Пантікапей (див. Античні держави Північного Причорномор'я) та ін. У сх. слов'ян, так само, як і в ін. народів, від 6–7 ст. починають виникати зародки міст або протоміста, осн. ж маса цих протоміст створюється у 8–9 ст. То був час розкладу родоплемінного сусп-ва, складання союзів племен, що переростали у 8–9 ст. у племінні княжіння. У 2-й пол. 10 – 1-й пол. 11 ст. частина зародків міст переростає у справжні середньовічні міста. Осн. маса цих населених пунктів на Русі формується в 2-й пол. 11 – 1-й пол. 12 ст. Навколо них складаються землі і волості, виникнення й розвиток яких стимулювалися міськ. осередками. Особливо зросла кількість міст за доби удільної роздробленості в серед. 12 – 1-й третині 13 ст., що було викликано вирівнюванням темпів соціально-екон. розвитку в центрі Давньорус. д-ви (див. Київська Русь) і на місцях. Поряд з виникненням нових розбудовуються старі давньорус. міста: Київ і Новгород Великий, Чернігів і Смоленськ (нині місто в РФ), Володимир (нині м. Володимир-Волинський), Твер (нині місто в РФ), Владимир на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ). Процеси містоутворення на Русі були інтенсивними й не поступалися за розмахом аналогічним процесам у Центр. і Пн. Європі.

Давні Київ і Новгород мали бл. 50 тис. населення, мало поступалися їм за кількістю жителів Володимир, Галич (давній), Владимир на Клязьмі та ін. Багато давньорус. міст були вільними й користувалися самоврядуванням (напр., Київ, Галич (давній)). Уже ранньосередньовічні зх. джерела згадують Русь як країну міст. Старорунічні написи з території Швеції 10–11 ст. називають Русь "Gardar" (гради), а з 2-ї пол. 11 ст. Давньорус. д-ва іменується в Данії "Ostrograd", в Ісландії 13 ст. – "Gardariki", тобто "Країною міст". Це відображало безпосередні враження скандинавів від давньої Русі.

Після монголо-татарської навали 1237–41 на давніх землях швидко відбудовуються знищені ворогом міста й виникають нові (напередодні національної революції 1648–1676 в Україні було бл. 1 тис. міст). У пізньому середньовіччі (13–15 ст.) і в ранні модерні часи (16–18 ст.) міста залишалися ремісничо-торг. і реліг. осередками, розвивались як вогнища освіти, мист-ва і к-ри. Людність міст зростала за рахунок переселення селян – збіглих від панів кріпаків (див. Кріпацтво) та ін. Під владою Польщі й Литви укр. міста виборюють право на самоврядування, і в 15–16 ст. багато з них одержують магдебурзьке право. Після входження України до складу Рос. д-ви в значних містах, зокрема Києві, Чернігові, Вінниці та ін., існувало станове управління (див. Стани), органами якого були магістрати або ратуші. В останній чв. 18 ст. органами міськ. самоуправління стали міські думи.

Літ.: Тихомиров М.П. Древнерусские города. М., 1956; Толочко П.П. Древний Киев. К., 1983.

М.Ф. Котляр.

Важливим етапом у міськ. розвитку укр. земель, що входили до складу Російської імперії, була адм. реформа 1775–85, яка сформувала ієрархічну структуру адм. центрів різного рівня (губернські і повітові міста). У 1830–40-х рр. новим чинником у процесі містоутворення став початок промислового перевороту, який обумовив розвиток у сільс. місцевості великих пром. вир-в. У серед. 19 ст. на Центр. і Сх. укр. землях (за винятком Криму і Зх. Волині) існувало 113 міст, в яких проживало 1,2 млн осіб, або 10,9 % населення, і 463 містечка, які мали приблизно стільки ж мешканців. На Галичині було 109 міст і містечок з 505 тис. мешканців (17,6 % населення). З 850 міст і містечок на всіх укр. землях лише 62 міста мали понад 10 тис. мешканців (у т. ч. 18 – понад 20 тис.), а понад 50 тис. – 5 (Одеса, Київ, Львів, Бердичів, Харків).

Нові міста виникли на пд. України внаслідок колонізації степових губерній і Криму. Як і в попередні століття, городяни займалися переважно торгівлею і ремеслами. Найважливіші міста були пов'язані системою водних і гужових шляхів. Розвиток торг. капіталу сприяв екон. піднесенню торг. вузлів і пунктів, й відповідно – поселень-містечок. Найбільшим М. України в серед. 19 ст. була Одеса, де мешкало 100 тис. осіб. Переважали невеликі міські поселення з кількістю мешканців від 2 до 10 тис. осіб.

У 2-й пол. 19 ст. кількість жителів міст подвоїлася і досягла 2,7 млн осіб за рахунок природного приросту населення та скасування кріпосної залежності (див. Селянська реформа 1861). Питома вага городян порівняно з сільс. населенням майже не підвищилася (досягла 11,6 %). Посилилася роль міст як культ. і наук. центрів. Осередками укр. нац. життя стали західноукр. міста, які перебували в межах Австрійс. імперії (від 1867 – Австро-Угорщина). У Рос. імперії склад міськ. населення укр. губерній був здебільшого багатонаціональним, у новопосталих пром. центрах – з перевагою росіян (за рахунок міграції рос. робітників).

Розвиток залізничної мережі, металургійної, вугільної і залізорудної пром-сті в останній чверті 19 ст. сприяв процесу урбанізації, який запізнився в Україні порівняно з європ. країнами. Витиснення ярмаркового торгу постійною торгівлею спричинило формування спеціалізованих торгових міст, середнього розміру за кількістю жителів (як Бердичів, Балта, Умань та ін.). З'явилися великі адміністративно-торгово-пром. центри (Одеса, Харків, Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), Київ, Миколаїв, Кременчук, Черкаси, Єлизаветград (нині м. Кіровоград) і нові міські поселення на залізничних вузлах, біля шахт і рудників у Донбасі та Придніпров'ї, а також газових родовищ в Дрогобицько-Бориславському р-ні. 1897 в центр. і сх. укр. землях налічувалося вже 87 поселень нового пром. типу, однак лише 6 з них отримали міський статус. Питома вага населення пром. селищ була незначною – 0,6 %, підіймаючись у Катеринославській губ. (до складу якої входив Донбас) до 5,2 %. У всіх типах міських поселень скоротилась частка мешканців, які займались сільс. госп-вом. Переважна частка міст (за характером діяльності населення) реально набула статус міських (неземлеробських) поселень.

Формувалася нова станово-класова структура населення М. (див. Соціальна структура населення). Проводилася лібералізація системи міськ. управління (щодо міських дум див. Міська реформа 1870). Процес урбанізації найактивніше охопив Сх. і Центр. землі, а найменше – Західні. У Галичині та на Буковині активно розвивалися лише гол. міста – Львів і Чернівці.

За переписом 1910, на укр. землях (у межах кордонів Рос. імперії) існували 125 міст, в яких проживало 3,7 млн осіб. Роль містечок в екон. житті, у зв'язку зі зменшенням значення ярмаркового торгу, занепала. У містах проживало до 18 % населення, і країна залишалась аграрною. Переважну частку міськ. населення становили чоловіки, які мігрували з сіл. За рівнем благоустрою і житлового фонду укр. міста відставали від середнього загальноєвроп. рівня.

Негативно позначилися на розвиткові міст соціальні катаклізми 1914–23 рр.: Перша світова війна, розпад Російської та Австро-Угорської імперій (див. Австро-Угорщина), революції (див. Російська революція 1917–1918, Українська революція 1917–1921) та громадян. війни (див. Громадянська війна в Україні 1917–1921), а також комуніст. експерименти більшовиків (див. "Воєнний комунізм") та голод 1921–1923 років в УСРР. Руйнація міськ. госп-ва та управління, декласація та депопуляція міськ. населення, масова міграція городян до сіл спричинили тенденцію до дезурбанізації. 1920 чисельність городян, порівняно з 1910, зменшилася на 7,7 %. 1921–23 катастрофічної демографічної втрати зазнали міста в неврожайних губерніях (Одеса 1922 – у два рази).

Відродження міст розпочалося 1923. Унаслідок запровадження нової економічної політики відбудовувалося госп-во міст. 1925 було поновлене муніципальне управління у формі виконкомів міських рад, які 1922 були скасовані (об'єднані з виконкомами повітових і губернських рад). Завдяки поверненню городян до міст та високому природному приросту населення чисельність міських мешканців 1926 перевищила довоєн. рівень і досягла 5,4 млн осіб, однак питома вага міських мешканців серед усього населення залишалась незмінною (18,5 %). За рівнем урбанізації Україна значно відставала від індустріальних країн – в Англії відсоток населення міст становив 39,2, в Австрії – 32,4, у Німеччині – 26.

Унаслідок запровадження 1922–26 нового політ. та адм. поділу УСРР (див. Адміністративно-територіальний устрій українських земель) змінилась адм. роль багатьох міст. Було скасовано статус безповітових та заштатних міст, зменшилась питома вага міст з адм. функціями. Якщо 1923 р. 4 з 8-ми типів міст (до яких увійшли 23 окружні центри з 40) були адм. центрами, то 1926 – тільки 2 типи (15 міст із 41) із 6.

Формувалася нова соціальна структура М. Розпочалось усунення цілих класів, станів і верств городян (дворян, купців, заводчиків і фабрикантів та деяких ін.). Соціальна структура міських поселень, що визначалася багатоукладною економікою, мала ознаки перехідного періоду. Переважну частку городян (35 %) становили особи, які не мали професії або не бажали її вказувати (у т. ч. т. зв. лишенці); майже половину, у рівних пропорціях (23,6 % та 23 %), – робітники та службовці, а 18,4 % – господарі, у т. ч. з наймом робочої сили – 0,7 %.

1926 більшість міськ. населення УСРР (37,3 %) проживала в невеликих міських поселеннях з числом мешканців до 20 тис., третина (33,4 %) – у 6 великих містах із населенням більше 100 тис. осіб, а решта (29,3 %) – у середніх містах з кількістю мешканців від 20 до 30 тис. Проте у великих містах зосередилося більше половини робітників, а в середніх – до третини.

За соціально-екон. типологізацією міст більшість городян (35,6 %) проживала у фабрично-заводських містах (до цієї групи входила більшість середніх міст), майже третина (31,2 %) – в адміністративно-торгово-промислових (таку спеціалізацію мали 17 окружних центрів).

Найактивніше зростали міста, пов'язані з фабрично-заводською пром-стю, а найповільніше, через обмеження приватної торгівлі, – з торгівлею. У Донецько-Придніпровському екон. р-ні сформувалися перші агломерації.

Посилювалися екон. функції адм. центрів. З 1923 до 1926 питома вага службовців у окружних центрах скоротилася з 23,7 до 12,5 %, а осіб, які працювали у фабрично-заводській пром-сті, зросла з 11,5 до 13 %. Частка зайнятих у сільс. госп-ві не змінилася (13,5 %). Неокружні міста становили у своїй більшості поселення переважно с.-г. типу.

За нац. складом міста залишались багатонаціональними. Серед городян УСРР переважали українці (41,2 % населення), майже однакову, досить вагому, частку становили росіяни (22,2) та євреї (24,45 %). Серед менш чисельних нац. груп виокремлювалися поляки (6,4 %). Нац. специфіку мали окремі регіони УСРР. У містах Правобережжя і зх. Степу переважали українці, євреї і росіяни; на Лівобережжі, у сх. Степу й на Кубані – українці й росіяни. Іншим був нац. склад міст за межами рад. України. У Зх. Україні переважали українці, поляки та євреї, на Буковині – українці, євреї, німці й румуни, на Закарпатті – українці, євреї, угорці та чехи.

Наприкінці 1920-х рр. природно-істор. процес містоутворення було перервано. Згідно з концепцією соціаліст. розселення виник новий тип індустріальних міст – т. зв. соціалістичні міста, які планувались як просторові форми політ. і госп. управління системою військово-пром. вир-ва. Міста як інструменти обслуговування централізованого розміщення вир-ва та концентрації робочої сили перестали бути центрами зосередження місц. інтересів, місцем концентрації різноманітної, насамперед "міської", діяльності.

Соцміста звичайно складалися з кількох пром. підпр-в і поселень робітників, які на них працювали, та закладів, що їх обслуговували. Важливим компонентом політики містобуд-ва була мінімізація витрат на соціальну сферу.

Тотальний контроль та примус городян здійснювалися шляхом організації колективного вир-ва та побуту. Важелями прикріплення працівників до місця роботи служили прописка, видача продовольчих карток, наділення житлом з держ. фонду, забезпечення мед. обслуговуванням за місцем роботи, навчання дітей за місцем проживання. Як "пролетарські центри" соцміста займали керівну позицію щодо непролетарських ареалів, що їх оточували.

Через посилення екон. складової в містобуд-ві й розвитку міст більшість нових міст була збудована в пром. Донецько-Криворізькому басейні. Завершилося формування пром. міст (Кривий Ріг, Дебальцеве, Єнакієве, Лисичанськ та ін.). Найшвидше зростали великі багатофункціональні міста з населенням до 50 тис. осіб, в яких проживало 3/5 усього міськ. населення (Дніпропетровськ, Харків, Київ, Одеса та ін.), де активізувався розвиток пром. сектору економіки й відбувалося зростання питомої ваги робітників серед самодіяльного населення.

Форсована індустріалізація спричинила небачені темпи зростання міст і міськ. населення. 1928–41 кількість міст в УРСР збільшилася з 91 до 179, а с-щ міськ. типу, які були запроваджені 1924, – з 95 до 397. Чисельність міськ. населення за 1927–38 зросла в 2,1 раза (до 11,1 млн осіб). Подвоїлася і частка городян серед усього населення УРСР (з 18,5 до 36,2 %), однак за співвідношенням міськ. і сільс. населення Україна залишалась аграрною країною.

Гол. тенденціями в розвитку міст були збільшення міськ. населення переважно за рахунок мех. приросту (міграції до міст сільс. населення), стрімке розширення території міст та нарощування їх екон. потенціалу, недостатній комплексний розвиток великих і середніх міст та функціональна невизначеність осн. маси міських поселень.

Пік зростання міськ. населення (9,5 % на рік) припадав на роки розкуркулення та початок масової колективізації – 1930–31 (див. Колективізація сільського господарства в УСРР/УРСР), а стагнації – на голодоморний 1933 (див. Голодомор 1932–1933 років в УСРР) через природне скорочення населення (міськ.– на 153,8 тис. осіб) та призупинення в'їзду селян до міст (див. Паспортизація населення). У наступні роки міграція селян до міст відновилася. Механізм міськ. розвитку, що склався в УСРР на поч. 1930-х, зберігався до кінця 1980-х рр.

Міста західноукр. земель 1920 –30 не зазнали суттєвих змін. Питома вага міськ. населення 1931 залишалась на рівні 1921 – 18,5 %.

1939–45 до складу УРСР увійшло 96 міст і 84 с-ща міськ. типу Західної України, Буковини Північної і Бессарабії – у більшості невеликі поселення торг. і ремісничого типу. За роки Другої світової війни 60 % міст було зруйновано. Повоєнні роки були періодом відбудови та реконструкції міськ. госп-ва. Докорінні зміни відбулися в соціально-класовій структурі та нац. складі населення міст укр. земель, приєднаних до УРСР (зокрема, збільшилася частка росіян та зменшилася – німців, поляків, румунів і чехів). 1954 після передачі Україні Кримської областів республіці стало 274 міста і 766 с-щ міськ. типу.

1959 чисельність міст в УРСР зросла до 332, однак 54 % населення республіки залишалося в сільс. місцевості. У заг. кількості міст переважали малі міста з населенням до 50 тис. осіб. За народногосп. профілем переважали пром. міста (205). Багато з них, особливо середні і великі, одночасно виконували функції транспортних, адм. і культ. центрів, а також організаційно-вироб. с.-г. центрів. Позначилася тенденція до розвитку невироб. сфери економіки М. та збільшення частки населення, зайнятого у сфері обслуговування.

Пром. міста переважно зосереджувалися в Донецько-Придніпровському екон. р-ні (107 із 205), організаційно-вироб. центри сільс. госп-ва – у Пд.-Зх. екон. р-ні (57 із 77). У Донецько-Придніпровському р-ні багато вироб. центрів сільс. госп-ва вже давно перетворилися в переважно індустріальні. Курортні центри розташовувалися в Пд.-Зх. і Пд. (Чорноморському) екон. р-нах.

Гол. рисою процесу містоутворення стало зростання вглиб і вшир агломерацій як провідної форми розселення. Поряд з тими, що вже склалися (Донецько-Макіївською, Горлівсько-Єнакіївською, Кадіївсько-Комунарською, Дніпропетровсько-Дніпродзержинською, Криворізькою та ін.), формувалися (Харків., Київ., Запоріз., Кременчуцька, Львівсько-Волин. та ін.) та виникали (Західно-Донбаська, Дніпровська, Прикарпатська) нові агломерації.

Змінювався нац. склад населення міст. Порівняно з 1926 зросла частка українців (до 61,5 %) і росіян (до 29,9 %), а ін. національностей – зменшилася (зокрема, євреїв – до 4,2 %, поляків – до 0,9 %). На 1959 до міст переїхало більше третини українців (36,8 %) і переважна частка росіян (81 %), які мешкали в УСРР. Для порівняння: 1926 в містах мешкало 10 % українців і 46 % росіян.

Демографічний вибух та науково-тех. революція 2-ї пол. 20 ст. привели до переміщення переважної частини населення України до міст. За тридцять років з кінця 1950-х до кінця 80-х рр. кількість міськ. населення зросла майже в два рази – з 15 до 29,9 млн осіб, а його питома вага серед заг. чисельності населення збільшилася з 45,8 до 70 %. У той же час з'явилась тенденція скорочення населення невеликих міст (з чисельністю мешканців від 3 до 10 тис.). Якщо 1939–59 чисельність їх мешканців зросла на 132 тис. (з 480 тис. до 612 тис. осіб), то в наступне тридцятиріччя скоротилася на 186 тис. (до 426 тис.).

З кінця 1960-х рр. процес містоутворення уповільнився. За десятиріччя в УРСР з'явилося лише 11 нових міст, у той час як 1939–59 – 53. Більшість індустріальних М. залишалась у Донецько-Дніпровському пром. р-ні. Продовжився екстенсивний розвиток великих міст з населенням 500 тис. і більше. Якщо 1959 найбільша частка міських жителів УРСР проживала в містах із чисельністю мешканців до 50 тис. (32 %), то у 1970 – із числом жителів понад 500 тис. (34 %). Диспропорції урбанізації призводили до негативних соціально-екон. наслідків у розвиткові великих міст та менш розвинутих поселеннях.

Намітилися тенденції більш рівномірного розвитку урбанізації. Активізувалися буд-во нових пром. центрів у Пд.-Зх. і Пд. екон. р-нах та зростання обласних центрів у Пд.-Зх. Якщо в цілому по УРСР темпи збільшення міськ. населення в обласних центрах за 1959–70 становили 141 %, то у Пд.-Зх. р-ні – 155.

За станом на 1970 більшість населення УРСР (55 %) переселилася в міста. До 1979 частка городян зросла до 61, а у 1989 – до 70 %.

1989 в містах УРСР було зосереджено більше 75 % осн. промислово-вироб. фондів і 95 % науково-дослідних закладів. За кількістю великих міст (із населенням понад 100 тис.) республіка посідала одне з провідних місць серед країн світу. Таких міст в УРСР налічувалося 61. Населення 7 міст сягало або перевищувало мільйон осіб: Києва, Дніпропетровська, Одеси, Донецька, Харкова, Запоріжжя, Кривого Рогу.

На поч. 1990-х рр. унаслідок соціальної дестабілізації в розвитку міст з'явилися тенденції до дезурбанізації. Незважаючи на появу в 1989–90-х рр. 13 нових міст, чисельність городян скоротилась на 161 тис. – з 29,9 млн до 29,7 млн осіб. Відбувалася міграція мешканців великих міст, зокрема до сільс. місцевості та невеликих міст. На поч. 21 ст. Україна ввійшла до списку 25-ти країн світу з найбільшою кількістю міських жителів. 2008 в Україні налічувалося 458 міст.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Міські селища УСРР. Х., 1929
  2. Велихов Л. Основы городского хозяйства. М., 1928
  3. Шнейдер Г. Город в России. В кн.: Энциклопедический словарь Гранат
  4. Вологодцев И.К. Особенности развития городов Украины. Б/м., 1930
  5. Милютин Н.А. Соцгород. Проблема строительства социалистических городов. Основные вопросы рациональной планировки и строительства населенных мест СССР. М., 1930
  6. Константинов О.А. Города Украины. В кн.: Известия Всесоюзного географического общества, т. 86, вып. 2. М., 1954
  7. Пітюрено Ю.І. Розвиток міст і міських розселень в Українській РСР (особливості розвитку і розміщення, типологія, територіальні системи і переписи). К., 1972
  8. Питюрено Е.И. Территориальные системы городских поселений Украинской ССР (методология и методика исследования, анализ современного состояния, закономерности и перспективы развития). К., 1977
  9. Ковтун В.А., Степаненко А.В. Города Украины (экономико-географический справочник). К., 1990
  10. Жиромская В.Б. Советский город в 1921–1925 гг. М., 1988
  11. Подгаецкий В.В. Города Украины в годы нэпа (вариант клиометрических подходов к анализу социальных структур). Днепропетровск, 1994
  12. Адамов Б.І. Економічна сутність міста і закони еволюції міських поселень. Донецьк, 1995
  13. Івченко А.С. Міста України: Довідник. К., 1999
  14. Його ж. Містечка України: Довідник. К., 1999
  15. Бойко-Бойчук О. Стратегія розвитку міст України. К., 2002
  16. Дмитрієва В.А. Особливості урбанізації в Україні в середині 20-х років ХХ сторіччя: технологія баз даних та математико-статистичні методи аналізу. Дніпропетровськ, 2002
  17. Оніщук Г.Г. Міські комплекси України: теорія і практика розвитку. К., 2002
  18. Заставецький Т. Система міських поселень агропромислового регіону в умовах трансформації суспільства. Тернопіль, 2005
  19. Меерович М. Социалистический город: Формирование городских общностей и советская жилищная политика в 1930-е годы. В кн.: Советская социальная политика 1920–1930-х годов: идеология и повседневность. М., 2007
  20. Міста України. К., 2007.

Посилання:
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАЛТА
  • БЕРДИЧІВ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФЕОДОСІЯ (КАФА), МІСТО АРК
  • ГАЛИЧ (ДАВНІЙ)
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОД 1921–1923 РОКІВ В УСРР
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР
  • ХАРКІВ
  • ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙ, АНТИЧНЕ І ВІЗАНТ. МІСТО В КРИМУ
  • КІРОВОГРАД
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КРЕМЕНЧУК
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КРИВИЙ РІГ
  • КУБАНЬ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЬВІВ
  • ЛИСИЧАНСЬК
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАГІСТРАТ
  • МІСЬКА ДУМА
  • МІСЬКА РЕФОРМА 1870
  • МІСТЕЧКО
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МИКОЛАЇВ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ОДЕСА
  • ОЛЬВІЯ
  • ПАНТІКАПЕЙ
  • ПАСПОРТИЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ
  • РАТУША
  • РЕМЕСЛО
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1918
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • ТІРА
  • УДІЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • УРБАНІЗАЦІЯ
  • ВІННИЦЯ
  • ВЛАДА
  • ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛОСТЬ
  • ВОЛИНЬ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗЕМЛЕРОБСТВО
  • ЗЕМЛЯ, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • ДИТИНЕЦЬ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ЮРИДИКИ
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (11-14 СТ.)
  • ЛЕВИТСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ФАВСТОВИЧ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МЕДІЄВІСТИКА
  • МЕТРИЧНІ КНИГИ
  • МІКЕНСЬКІ ЗНАХІДКИ У ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї
  • МІСТЕЧКО
  • МОНГОЛЬСКА ІМПЕРІЯ
  • МИКОЛАЇВ
  • МИТО
  • НЕКРОПОЛІСТИКА
  • ОРДИНЩИНА
  • ОСЬОВИЙ ЧАС
  • ПАТРИЦІАТ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПОСАДСЬКІ ЛЮДИ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • СЕЛО
  • СЕЛИЩЕ МІСЬКОГО ТИПУ
  • СЛОБОДА
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • ТАКСАЦІЯ ЦІН
  • ТОРГИ
  • УРБАНІСТИКА ІСТОРИЧНА
  • ЙОСИФ II
  • ЖАЛУВАНА ГРАМОТА МІСТАМ 1785
  • ЗУПОЛЬНЕ ВОЛОДІННЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)