ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ

  Бібліографічне посилання: Головко В.В. МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Modernizatsii_teorii (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ

МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ (з англ. modern – сучасний) – сукупність концепцій, які описують історію як універсальний процес переходу людства від традиційного (аграрного, доіндустріального) до сучасного (індустріального, постіндустріального) сусп-ва. (Див. також Аграрне суспільство, Індустріальне суспільство, Постіндустріальне суспільство. )

М.т. виникають у західних соціологічній та політичній науках у 1950-х рр. як засіб пояснення глобальних змін після закінчення Другої світової війни (розпад колоніальної системи, поява нових д-в у результаті національно-визвол. змагань).

З точки зору М.т., тісно пов'язаних з концепцією прогресу та європоцентризмом, усю історію людства можна розділити на два етапи – архаїчний (аграрний) та сучасний (промисловий). Єдиним прикладом повноцінного "сучасного суспільства" вважалися країни Заходу. Відповідно, всім ін. країнам пропонувалося йти в сучасність зх. шляхом, а саме – проводити індустріалізацію в економіці, демократизацію в суспільному житті, формувати "раціональну бюрократію" в держ. управлінні, дотримуватися секуляризму та толерантності в духовному житті. Кінцевою метою історичного процесу ставала глобальна уніфікація людства на базі зх. цінностей та принципах організації сусп. життя. При цьому особливості (нац., культ., реліг.) сусп-в країн третього світу часто розглядалися як неістотні або як риси архаїчності, яких треба якнайшвидше позбутися.

Через спекулятивність, слабку фактографічну обґрунтованість, надмірний універсалізм М.т. майже відразу стали об'єктом критики, у т. ч. з боку професійних істориків. У середині 1970-х рр. навіть було проголошено "смерть теорій модернізації" (напр., зх. інтелектуал І.Валернштайн видав статтю "Модернізація: упокойся з миром", 1976).

Наступним етапом розвитку М.т. стала переорієнтація уваги дослідників з пошуку заг. прогресивного шляху розвитку до розгляду локальних особливостей заг. модернізаційного процесу та їх порівняння, аналіз випадків регресу й переривання сусп. розвитку, вивчення соціальних конфліктів, які виникали внаслідок упровадження модернізаційної політики тощо.

Наприкінці 1980-х рр. М.т. набувають "другого дихання", коли кілька дослідників (А.Тофлер, Д.Белл) запропонували виділяти ще й третій етап розвитку людства – постсучасний (постіндустріальний, інформаційний; див. Інформаційне суспільство).

М.т., зазнавши невдачі як універсальні теорії істор. процесу, виявилися зручними як система координат, що задає загальноістор. канву для конкретно-істор. праць, не нав'язуючи дослідникам жорстких методологічних та ідеологічних обмежень. Власне, саму модернізацію (як феномен соціального життя) можна визначити як складний процес взаємопов'язаних змін політ., екон., технологічного, воєн., культ. ладів певного сусп-ва, спрямованих на досягнення "світових стандартів" у цих сферах. У різних істор. контекстах модернізація в незахідних країнах може інтерпретуватися як вестернізація, європеїзація, американізація. Інколи окремо виділяють політ., екон., культ. модернізацію.

В європ. історії початок сучасності (модернізаційних процесів) датують не пізніше кінця 15 ст. (від доби Великих географічних відкриттів). Інші дослідники пов'язують модернізацію з англ. пром. революцією серед. 18 ст. (в екон. та технологічній сферах) та Французькою революцією кінця 18 століття (у політ. та духовній сферах). Провідником модернізаційної політики зазвичай були держ. інституції та правлячі соціальні групи.

Особливість модернізації в Україні визначалася близькістю (точніше периферійністю) до осн. модернізаційних центрів європ. світу-економіки (термін франц. історика Ф.Броделя), а також впливом Росії, яка реалізовувала проект "навздогінної" (щодо Європи) модернізації. Відповідно до екон. змісту і правлячої групи, яка проводила модернізацію, модернізаційні процеси на укр. землях можуть бути періодизовані таким чином:

1) периферійна модернізація: магнатсько-колонізаційна (серед. 16 ст. – 1648). Імпульси модернізаційних процесів із Зх. Європи на землі Корони Польської і Великого князівства Литовського сприяли розвиткові товарного с.-г. вир-ва та активізації колонізації Степу (Дикого поля). Екон. фундаментом стала велика поміщицька власність на землю. Провідниками модернізаційних імпульсів були польс. уряд та магнатські родини (див. Магнати; "польський аристократичний порядок", за визначенням М.Костомарова), у той же час з'являється новий модернізуючий соціальний елемент – козацтво українське. Нездатність інкорпорувати його у владну ієрархію й привела до краху магнатсько-колонізаційного модернізаційного проекту в укр. землях внаслідок національної революції 1648–1676;

2) постпериферійна модернізація: козацько-колонізаційна (1648–98). Модернізуюча еліта – козацтво – зайняла провідні позиції в сусп-ві, а новою політ. системою став полково-сотенний устрій (див. Полковий устрій, Сотенний устрій). Екон. основу складала в цей період індивідуальна власність на землю. Однак через постійні бойові дії Україна виявилася вилученою з європ. світу економіки, а параліч власного модернізаційного проекту спонукав до участі в інших, зокрема російському;

3) імперська модернізація I: старшинсько-кріпосницька (1698–1775). У цей період (умовна дата його початку – рік, коли рос. цар Петро I розпочав одноособове правління) в укр. землях, що опинилися під владою рос. царату, модернізація почала набувати нових якостей – вона поступово ставала частиною рос. імперського модернізаційного проекту, спрямованого на навздогін зх. країн. У такому вигляді рос. модернізаційний проект вступав у конфлікт з векторами укр. варіанту європ. периферійної модернізації, носіями ідеології якої в період, що розглядається, була козацька старшина, яка укріпила свої позиції внаслідок розшарування козацтва. Зовн. політ. виявом цього конфлікту варіантів модернізації став виступ І.Мазепи. Невдача його виступу поклала край реалізації укр. периферійної модернізації в укр. землях Рос. д-ви, однак ця модернізація продовжила розвиватися на західноукр. землях;

4) імперська модернізація II: бюрократично-кріпосницька (1775 – серед. 19 ст.). У цей період укр. землі остаточно інтегруються в політ. і екон. структури Російської імперії, втративши свої політ. структури (1775 – Запорозьку Січ, а 1783 – полково-сотенний устрій). Більшість козац. старшини отримують статус рос. дворянства і на рівних з рос. дворянством беруть участь у здійсненні рос. модернізаційного проекту. Поступово це призвело до розчинення укр. ідентичності еліти в імперській ідентичності, при паралельному розчиненні своєрідності політ. і екон. розвитку укр. земель у Рос. імперії. Екон. модернізація, зокрема, проявлялася в продовженні колонізації Пн. Причорномор'я;

5) імперська модернізація III: бюрократично/підприємницько-капіталістична (серед. 19 ст. – 1917). У західноукр. землях спостерігається продовження периферійної модернізації: хоча реформи, що проводилися в Австро-Угор. монархії після 1848 сприяли політ., екон. і культ. розвиткові, укр. землі лишалися відносно малорозвиненою периферією європ. світу економіки. У підрос. Україні після 1861 спостерігається перехід модернізації на якісно новий рівень: від периферії імперії до розвинутого її району.

Модернізаційна хвиля селянської реформи 1861 була підтримана індустріалізацією південних і східних регіонів України. У цей період починає формуватися нова модернізуюча еліта – підприємці. Провідним конфліктом на даному етапі стала диспропорція між інтенсивністю екон. модернізації та повільністю політ. модернізації Рос. імперії. В ін. площині це був конфлікт між бюрократичною та підприємницькою модернізуючою елітою, джерелом якого було те, що підприємництво не могло конвертувати свій екон. вплив у політ. владу. Це непорозуміння, на тлі необхідності вирішувати гострі соціальні конфлікти доби становлення капіталізму, призвело до системної кризи в Рос. імперії;

6) радянська модернізація: бюрократично-соціалістична (1917–91). Крах Рос. імперії ознаменувався виходом на поверхню численних суперечностей, нагромаджених у попередній період. Розпочалася гостра боротьба за те, хто далі буде модернізувати країну і за якою ідеологією. З перемогою більшовиків в Україні відновилася реалізація імперського варіанту модернізації, яка зберегла багато спільних рис із попереднім періодом, але відбувалася вже на більш широкій соціальній базі.

В екон. площині рад. модернізацію можна починати з плану ГОЕЛРО. З проголошенням нової економічної політики була надана можливість тимчасового розвитку приватного капіталу. В той же час почала формуватися конфігурація політ. сил і соціальних конфліктів, яка була характерна для попереднього періоду. В такій ситуації чи не єдиним виходом для виживання рад. модернізаційної еліти, не кажучи вже про реалізацію амбіційних зовнішньополіт. планів, було створення адміністративно-командної системи (див. Командна економіка) та репресивного апарату. Перший удар з боку держави було завдано по найбільшому ідеологічному ворогові – прошарку непманів. Далі було приборкане селянство (у т. ч. шляхом терору голодом), а сільс. госп-во стало джерелом отримання ресурсів для капіталовкладень у технологічну модернізацію пром-сті й армії.

Після II світ. війни СРСР досить успішно розвивав свій модернізаційний проект та навіть претендував на зразок вдалого альтернативного західному розвиткові і в такій якості був прикладом для ін. країн. Однак він зберігав традиційно рос. "наздоганяючу" властивість, яка виснажила економіку та врешті-решт і привела до краху рад. модернізації;

7) пострадянська модернізація: бюрократично-капіталістична (після 1991). "Пострадянськість" відобразилася в тому, що Україна розвивалася на базі рад. економіки і намагалася вирішувати проблеми, які у великій мірі лишилися в спадок від рад. часів. Модернізуючою елітою залишалася нац. бюрократія, її роль підвищилася і з огляду на те, що необхідно розбудовувати держ. інституції. У той же час починає формуватися й нове підприємництво. Реалізація укр. модернізаційного проекту розпочалася під демократ. гаслами, відповідно були впроваджені осн. демократ. інституції. Однак поширення бідності стало перепоною на шляху до продовження демократ. розвитку країни.

Подальший успіх укр. модернізації пов'язаний із проведенням радикальних екон. та соціальних реформ на основі демократ. цінностей та європейської інтеграції.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Eisenstadt S. Modernization: Protest and Change. New Jersey, 1966
  2. Germani G. The Sociology of Modernization: Studies on its Historical and Theoretical Aspects with Special Regards to the Latin American Case. New Brunswick – New Jersey, 1981
  3. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV–XVIII вв. т. 1–3. М., 1986–92
  4. Lash S. Sociology of Postmodernism. London – New York, 1990
  5. Бродель Ф. Динамика капитализма. Смоленск, 1993
  6. Модернизация в России и конфликт ценностей. М., 1994
  7. Лейбович О. Модернизация в России: К методологии изучения современной отечественной истории. Пермь, 1996
  8. Милецкий В. Российская модернизация: предпосылки и перспективы эволюции социального государства. СПб., 1997
  9. Цапф В. Теория модернизации и различия путей общественного развития. "Социс", 1998, № 8
  10. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. К., 1999
  11. Новая постиндустриальная волна на Западе: Антология. М., 1999
  12. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ: Сравнительное изучение цивилизаций. М., 1999
  13. Краснодембський З. На постмодерністських роздоріжжях культури. К., 2000
  14. Федотова В. Типология модернизации и способов их изучения. "Вопросы философии", 2000, № 4
  15. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы К., 2001
  16. Rose R. Living in an Antimodern Society. В кн.: Contemporary Russian Politics. New York, 2001
  17. Головко В. Поняття "модернізація" як засіб історичного пізнання. "Проблеми історії України: факти, судження, пошуки" (К.), 2003, вип. 8
  18. Зеленько Г.І. "Навздогін на модернізацію": досвід Польщі та України. К., 2003
  19. Головко В. "Модернізація" як метанарратив української історії. "Проблеми історії України: факти, судження, пошуки" (К.), 2004, вип. 9
  20. Його ж. Критика теорії модернізації в західній гуманітарній думці. Там само, вип. 11. К., 2004.

Посилання:
  • АГРАРНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДЕРЖАВА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДВОРЯНСТВО
  • ДИКЕ ПОЛЕ
  • ЕЛІТА
  • ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГОЕЛРО
  • ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР
  • ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОНЯТТЯ
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КОМАНДНА ЕКОНОМІКА
  • КОРОНА ПОЛЬСЬКА, ПОНЯТТЯ ТА НАЗВА ДЕРЖАВИ
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • МАГНАТИ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ
  • ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СЕЛЯНСТВО
  • СОТЕННИЙ УСТРІЙ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ
  • ВЕСТЕРНІЗАЦІЯ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ В ІСТОРІЇ
  • ЗАЛІЗНИЧНЕ БУДІВНИЦТВО В УКРАЇНІ 19 – ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)