ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МОРОЗ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Удод О.А. МОРОЗ Олександр Олександрович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Moroz_O (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОРОЗ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

МОРОЗ Олександр Олександрович (н. 29.02.1944) – політ. і держ. діяч. Голова Верховної Ради України (1994–98, 2006–07). Н. в с. Буда Таращанського р-ну Київ. обл. в сел. сім'ї. 1960–65 навч. в Укр. с.-г. академії (Київ), за фахом – інженер-механік. Трудову діяльність розпочав 1965 інженером у Ємільчинському райоб'єднанні "Сільгосптехніка" (Житомир. обл.). Після служби в армії (1965–66) працював 1966–74 викладачем, а згодом – зав. відділу механізації Таращанського технікуму механізації сільс. госп-ва. 1974–75 – старший інженер-технолог, старший виконроб мехзагону Таращанського райоб'єднання "Сільгосптехніка". 1975–76 – старший інженер Київ. обласного об'єднання "Сільгосптехніка".

З 1976 розпочалася його типова кар'єра компарт. функціонера (був членом КПРС 1972–91). 1976–83 – зав. сектору механізації та електрифікації сільс. госп-ва, заст. завідувача с.-г. відділу Київ. обкому КПУ. 1983–85 – секретар Київ. обласної ради профспілок. 1985 закінчив ВПШ при ЦК КПУ, отримав диплом політолога. 1985–89 – 1-й секретар Київ. парткому обласних орг-цій та установ. 1989–90 – зав. аграрного відділу Київ. обкому КПУ.

1990 обраний нар. депутатом України. Став лідером комуніст. більшості (т. зв. групи 239). Після заборони Комуністичної партії України (серпень 1991) був одним з ініціаторів створення Соціаліст. партії України (СПУ). На установчому з'їзді СПУ (жовтень 1991) обраний головою її політради.

У березні 1994 вдруге обраний нар. депутатом, а в травні 1994 – Головою ВР України. 1994–96 –співголова конституційної комісії, зробив вагомий внесок у прийняття Конституції України 1996.

Брав участь у президентських виборах 1994 (13,04 % голосів), 1999 (11,29 %), 2004 (5,77 %), зайнявши в усіх трьох кампаніях 3-тє місце.

Під час президентських виборів 1999 разом із О.Ткаченком, Є.Марчуком та В.Олійником створив "канівську четвірку", яка вирішила, що єдиним кандидатом від неї має бути Є.Марчук. Але М. не зняв своєї кандидатури і пішов на вибори самостійно, що призвело до розколу "канівської четвірки". Після виборів звинуватив Президента України Л.Кучму у фальсифікації виборів і став його гол. опонентом.

У листопаді 2000 став організатором найгучнішого політ. скандалу в незалежній Україні, оприлюднивши т. зв. плівки Мельниченка в справі про вбивство журналіста Г.Ґонґадзе. 2002 втретє обраний до ВР України за списком СПУ, очолив у парламенті фракцію СПУ. Працював у к-ті з питань правової політики.

Активний учасник "Помаранчевої революції" 2004. У листопаді 2004 СПУ підтримала В.Ющенка на виборах Президента України, в результаті чого отримала ряд портфелів у кабінетах міністрів Ю.Тимошенко та Ю.Єханурова.

2006 також за списками СПУ був обраний до парламенту четвертий раз. У ході тривалої "спікеріади" 7 липня 2006 М. був обраний вдруге головою ВР України за підтримки фракції Партії регіонів України та КПУ. На виборах 2007 СПУ не подолала 3 %-й бар'єр і М. не отримав депутатський мандат.

Восени 2009 включився в чергову президентську кампанію.

Автор численних публікацій, серед них – книги "Куди йдемо?", "Вибір", "Політична анатомія України" та ін. – і кількох збірок поезій – "…З відстані", "Обличчям до вогню", "Белый снег на каменной террасе".

Нагороджений медаллю "За трудову доблесть", орденом Преподобного Нестора-літописця 1-го ст. (УПЦ МП). 1998 нагороджений орденом Ярослава Мудрого 5-го ст., але від нагороди відмовився.

дата публікації: 2010 р.

Праці:
  1. Куди йдемо?.. К., 1993
  2. Вибір. К., 1996
  3. Тема для роздумів. К., 1996
  4. Дорога, з якої не зійти. К., 1999
  5. Між вічними полюсами. К., 1999
  6. Хроніка одного злочину. К., 2000
  7. Про землю, Конституцію і не тільки. К., 2001
  8. …З відстані. К., 2004
  9. Політична анатомія України. К., 2004
  10. Белый снег на каменной террасе. К., 2006
  11. Обличчям до вогню. К., 2006.
Література:
  1. Литвин В.М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. К., 1994
  2. Хто є хто в українській політиці. К., 1996
  3. Хто є хто в Україні. К., 1997–2002
  4. Хто є хто: Партії та політики, вип. 1. К., 2002
  5. Державотворчий процес в Україні 1991–2006. К., 2007
  6. Еволюція влади: Літопис новітньої історії України 1991–2007 рр. К., 2008
  7. Касьянов Г. Україна 1991–2007: Нариси новітньої історії. К., 2008
  8. Офіційний сайт Соціалістичної партії України. Web: http://spu.in.ua.

Посилання:
  • ЄХАНУРОВ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ҐОНҐАДЗЕ ГЕОРГІЙ РУСЛАНОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ
  • КИЇВ
  • МАРЧУК ЄВГЕН КИРИЛОВИЧ
  • ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • ҐОНҐАДЗЕ ГЕОРГІЙ РУСЛАНОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ 1990–1996
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996, ХРОНІКА ЗАКОНОДАВЧИХ РОБІТ ІЗ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ: 1997 – ПОЧАТОК 2008
  • ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 2004
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)