Бібліографічне посилання: Малюта О.В. МОСЕНДЗ Леонід Маркович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mosendz_Leonid (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОСЕНДЗ Леонід Маркович (псевдоніми – О.Лясковець, Осип Лясковець, Ростислав Берладник; 20(08).08.1897–13.10.1948) – письменник, науковець, громад. і держ. діяч. Н. в м. Могилів-Подільський у сім'ї управителя маєтностей польс. поміщика. Навч. в двокласних сільс. уч-щах с. Маньківці (нині село Барського р-ну) та с. Яришів (нині село Могилів-Подільського р-ну, обидва Він. обл.). Навчання продовжив у Він. учительській семінарії, яку закінчив достроково (1916). Учителював, а потім потрапив до війська. Служив у рос. армії, брав участь у військових діях на Румунському фронті. Після демобілізації вчителював у вищій та нижчій початкових школах м. Гнівань (нині місто Тиврівського р-ну Він. обл.). Брав активну участь у діяльності Гніванської "Просвіти" (див. Просвіти), був її секретарем, бібліотекарем.

4 березня 1919 мобілізований до Армії Української Народної Республіки, де служив як старшина. Захворів на плямистий тиф, 26 жовтня 1919 евакуйований. Повернувся до викладання фізики та природознавства в гніванських нижчій та вищій початкових школах (1 грудня 1919–квітень 1920).

1920 разом із Армією УНР відступив. Член Луцької повітової "Просвіти", її бібліотекар. За членство в цьому т-ві висланий до табору в Каліші. У травні 1922 звідти втік. Переїхав до м. Ченстохов (Польща), де працював в укр. б-ці. 1922 виїхав до Чехословаччини в м. Подєбради. Через те, що його документи про освіту не визнали, змушений закінчити матуральні курси при реальній г-зії Української госп. академії. Вступив на природничий відділ Карлового ун-ту у Празі, невдовзі перевівся на хіміко-технологічний відділ інженерного ф-ту Укр. госп. академії (1923). Здобув фах інженера-технолога (1928). Вступив до аспірантури Політехнічного ін-ту в м. Брно.

1928 його залишили асистентом при кафедрі проф. В.Іваниса, згодом запросили на кафедру чеського проф. Вондрачека в політех. ін-т міста Брно (нині місто в Чехії). М. став фахівцем з переробки нафти, захистив докторську дисертацію з цієї тематики (1931).

Після ліквідації Укр. госп. академії опинився в Закарпатській Україні. 1937 влаштувався працювати вчителем комерційної школи в м. Хуст, згодом працював у Держ. торг. академії у Сваляві (написав підручник з товарознавства). Після окупації Закарпаття угорцями переїхав до Братислави (Словаччина), де влаштувався на постійну роботу в дослідному Ін-ті виноробства. Написав підручник укр. мови для словаків (у співавт. з дружиною). Вступив до Легії українських націоналістів. Разом із О.Ольжичем, Є.Маланюком, Ю.Кленом входив до "вісниківської квадриги" – групи літераторів, згуртованих довкола час. "Літературно-науковий вістник".

1941 обраний заступником голови Українського державного правління в Словаччині. З 1945 переїхав в Австрію: проживав у м. Інсбрук, згодом у м. Зеєфельд. У грудні 1946 переїхав до Швейцарії. На кошти амер. допомогової орг-ції влаштований лікувати сухоти в санаторій Мотекс (м. Бльонав), де і помер.

Співробітничав з "Літературно-науковим вістником", "Вістником". Перекладав з англ., франц., нім. мов.

Дж.: Задеснянський Р. Правда про Мосендза і його твори (матеріяли і деякі твори). Торонто, 1977 (Українське відродження і виродження 1920-х і 1930-х років, I); Склад Українського державного правління у Львові від 4–5 липня 1941 р. В кн.: Українське державотворення: Акт 30 червня 1941. Львів–К., 2001; Джерела з історії української еміграції, вип. 2: Листування Леоніда Мосендза. К., 2005.