ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР

  Бібліографічне посилання: Мариновський Ю.Ю. МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Moshnohirskyj_monastr (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР

МОШНОГІРСЬКИЙ СВЯТО-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МОНАСТИР – правосл. монастир, розташов. у лісі на горах поміж річками Мошна (бас. Дніпра) та Ірдинь (прит. Тясмина, бас. Дніпра) поблизу сіл Мошни і Будище (нині села Черкас. р-ну Черкас. обл.). Заснований, імовірно, у 2-й пол. 17 ст., що опосередковано підтверджують універсали гетьманів П.Дорошенка від 22 червня і 11 липня 1671 і І.Мазепи від 20 травня 1708, та ін. Від 1720 на Лівобережжі Дніпра в с. Коробівка (нині село Золотоніського р-ну Черкас. обл.) мошенські ченці утримували власний "дворець" з невеличкою церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці, у подальшому тут почав функціонувати невеличкий Коробівський жін. монастир. З кінця 18 ст. і до 1917 Мошногірська обитель – невеличкий позаштатний монастир. У рад. часи обитель була позбавлена більшої частини своїх земельних володінь, а це майже 350 десятин. 26 серпня 1921 на терені Мошногірського монастиря була зареєстрована монастирська Вознесенська реліг. громада та її статут, а 27 березня 1922 – с.-г. трудова артіль, до складу якої ввійшли як монастирські насельники, так і селяни, наймані робітники та ін. Реліг. громада мала у своєму розпорядженні монастирські церкви – соборну дерев'яну Свято-Вознесенську і кам'яну Свято-Покровську (1886). Рішенням секретаріату ВУЦВК від 21 листопада 1929 Мошногірський монастир було остаточно ліквідовано. 1930 були знищені, імовірно, і монастирські храми, у т. ч. Свято-Вознесенський, який до того перебував під охороною д-ви як пам'ятка історії 18 ст.

Один із перших настоятелів Йоаким (Ракович), а також останній настоятель Мошногірського монастиря Досифей (Старов) були репресовані. Перший за особистим наказом рос. царя Петра І просидів кілька десятиліть у кам'яному "мішку" Соловецького монастиря (див. Соловки) і невідомо, коли помер, перетерпів при цьому нелюдських страждань і тортур, а архімандрит Досифей (у схимі – Аввакум) пройшов через "випробування" рад. таборів.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Мариновський Ю.Ю. "Сведения о древностях Мошногорского монастиря". "Архіви України", 1991, № 3
  2. Його ж. Останні роки Мошногірського монастиря: 1917–1929. В кн.: Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського: Збірник праць молодих вчених та аспірантів, т. 1. К., 1996
  3. Його ж. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року, кн. 1–2. Черкаси, 1997–2002.

Посилання:
  • ДЕСЯТИНА
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • СОЛОВКИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)